25 листопада 2025 року № 640/24256/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 , призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у відповідності до заяви позивача від 03.09.2019, виплачувати призначену пенсію з 03.09.2019 - неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у відповідності до заяви позивача від 03.09.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу протиправно було відмовлено в призначенні пільгової пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 4 роки у зв'язку з відсутністю страхового та пільгового стажу. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки він надав усі підтверджуючі пільговий та страховий стаж документи, має 11 років 18 днів пільгового стажу за Списком № 2 та 28 років 2 місяці 25 днів загального страхового стажу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначив, що позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи. Загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 26 років 15 днів, пільговий - 7 років 8 місяців 19 днів, що передбачає зниження пенсійного віку на 2 роки.
Оскільки, документи про атестацію робочих місць за період роботи в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України з 02.01.2002 по 31.10.2002 і відділі експлуатації та ремонту технологічного обладнання та з 01.11.2002 по 30.04.2005 у шкідливих та небезпечних умовах праці за професією електрозварника за умовами праці, підтверджувала право на пенсію на пільгових умовах за списками № 1,2 відсутні.
Враховуючи вищезазначене, пільговий стаж ОСОБА_1 складає 7 років 8 місяців 19 днів, що передбачає зниження пенсійного віку на 2 роки і тому управлінням правомірно відмовлено.
Також відповідач вказує, що позивачем пропущено строки звернення до суду з цією позовною заявою.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій вказує, що відповідачу була надана уточнююча довідка № 98 від 23.12.2019, яка видана Управлінням справами Апарату Верховної ради України та підтверджує набутий позивачем пільговий стаж за Списком № 2 в період з 02.01.2002 по 30.04.2005. У вказаний період позивач працював на посаді електрогазозварника 6 розряду групи експлуатації та ремонту технологічного обладнання управління адміністративними будинками Управління справами. 3 01.11.2002 позивач призначений на посаду електрогазозварника 6 розряду групи по ремонту технологічного обладнання відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання. Згадані професії віднесені до переліку робіт, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 затвердженого постановою КМУ №162 від 11.03.1994 (газозварники, позиція 23200000-11620, ХХХІ розділ «Загальні професії») та постановою КМУ №36 від 16.01.2003 (газозварники, позиція 33, XXXIII розділ «Загальні професії (у всіх галузях господарства)»). У трудовій книжці позивача зроблені відповідні записи № 26, 27, 28. За наданими відповідачу документами (трудова книжка, уточнююча довідка від 23.12.2019) пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 становить 11 років 18 днів (7 років 8 місяців 19 днів - підтверджено відповідачем, 3 роки 3 місяці 29 днів - підтверджено уточнюючою довідкою від 23.12.2019 та записами в трудовій книжці).
Позивач вказує, що саме період з 02.01.2002 по 30.04.2005 не підтверджено відповідачем, хоча належні документи надані. Твердження про те, що не було надано уточнюючої довідки не відповідає дійсності.
Також представник позивача зазначив, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з поважних причин, які створили суттєві перешкоди в своєчасному зверненні до суду.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ було постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 30.05.2024 прийнято справу до свого провадження, ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).
Відповідачем було повторно подано до суду відзив по справі.
Ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчені копії усіх заяв позивача про призначення пенсії та всі додані до них документи; усі рішення пенсійного органу, прийняті за результатами розгляду заяв позивача про призначення пенсії.
Відповідачем надано до суду запитувані документи.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач у липні 2019 року досягнув 56-річного віку.
03.09.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.10.2019 №262240004483 було відмовлено позивачу в призначенні пенсії, оскільки наявного пільгового стажу роботи 7 років 8 місяців 19 днів недостатньо для призначення пенсії в 56 років, про що позивача повідомлено листом від 23.10.2019 № 256583/03.
29.01.2020, позивач знову звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії у зв'язку з наданням додаткових документів. Рішення за результатами розгляду вказаної заяви матеріали справи не містять.
19.02.2020 позивач втретє звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та позивачу було відмовлено в задоволенні такої заяви, про що позивача було повідомлено листом від 05.03.02020 № 2600-0314-8/29746.
11.08.2020 позивач також звертався до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою щодо призначення пенсії.
Листом від 19.08.2020 №2600-0314-8/116235 Головним управлінням ПФУ в м. Києві повідомлено про неврахування до пільгового стажу позивача періоду його роботи з 02.01.2002 по 30.04.2005, оскільки не надано документів про атестацію робочих місць. Оскільки відсутній необхідний загальний страховий стаж (28 років), у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно заяви від 11.08.2020 №10489 позивачу відмовлено.
Не погодившись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та вважаючи, що він має право на призначення пільгової пенсії з 09.03.2019, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-VI від 28.12.2007 (далі - Закон №1058-VI) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 2. ст. 114 Закону № 1058-VI на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Частиною першою статті 62 Закону 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пунктів «а», «б» статті 3 Закону №1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема:
- особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
- особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;
Згідно з статтею 56 Закону №1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою набуття особою права на трудову пенсію є наявність страхового стажу за який сплачено страхові внески до Пенсійного фонду України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За нормами частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 1 частини 3-1 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком № 637.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством передбачені спеціальні умови зарахування до страхового стажу періодів провадження підприємницької діяльності, а саме до 31.12.2003 та з 01.01.2004.
Суд зазначає, що для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності по 31.12.1997 не передбачено необхідності надання пенсійному органу якихсь додаткових документів. Тобто, для підтвердження наявності страхового стажу за цей період необхідно керуватись загальними нормами Закону №1788-XII. За цей період особі достатньо подати докази здійснення нею підприємницької діяльності та сплати страхових внесків за цей період.
До 01.10.2013 функції з адміністрування єдиного внеску, сплати страхових внесків перебували в органах Пенсійного фонду України.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 271512 від 20.02.2008, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік платника податків (а.с. 49-51).
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були сплачені страхові внески у квітні 2008 року, з 01.08.2008 по 31.12.2008, з 01.01.2009 по 31.03.2009, з 01.07.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010. (а.с. 52-56).
Також у матеріалах справи наявні звіти суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, подані до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва за 2009 рік та за 1-2, 4 квартали 2010 року.
На думку суду, вказані документи є достатнім підтвердженням наявності в позивача страхового стажу за вказані періоди. Водночас, як вбачається судом із розрахунку страхового стажу позивача, вказані періоди протиправно не були враховані відповідачем до страхового стажу роботи позивача.
Висновки суду узгоджуються з практикою Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 30.10.2024 по справі № 620/11599/23.
Щодо не врахування до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи позивача з 02.01.2002 по 30.04.2005, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах регулюється Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п) (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок № 383).
Відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 383, атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Згідно із підпунктом 4.1 пункту 4 Порядку № 383, зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на таку пенсію, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації робочого місця.
Як встановлено судом згідно записів трудової книжки (а.с. 22-24), ОСОБА_1 працював, повний робочий день у Апараті Верховної Ради України, зокрема, у період з 02.01.2002 по 31.10.2002 на посаді електрогазозварювальника 6 розряду групи експлуатації та ремонту технологічного обладнання управління адміністративними будинками Управління справами, з 01.11.2002 по 30.04.2005 на посаді електрогазозварювальника 6 розряду групи по ремонту технологічного обладнання відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, що передбачені Списком № 2, розділ XXXIII. Загальні професії, код 23200000-19756 Постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
Крім того, пільговий стаж роботи ОСОБА_1 за вищевказані періоди підтверджується довідкою Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України № 89 від 23.12.2019 (а.с. 29).
Також пільговий стаж позивача за період з 02.01.2002 по 31.10.2002 та з 01.11.2002 по 30.04.2005 підтверджується, зокрема, карткою умов праці від 16.08.2002 (а.с. 32-34).
Також в матеріалах справи наявна копія розпорядження керівника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України щодо забезпечення працівників Управління адміністративними будинками, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, згідно додатку № 1, молоком за відпрацьований час; копія протоколу проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку, фотографією робочого дня при атестації робочого місця, копією наказу про надання позивачу додаткової відпустки за шкідливі умови праці.
Стосовно неврахування спірних періодів роботи позивача за Списком № 2 з підстав відсутності наказів підприємства про атестацію робочих місць, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами правці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (набула чинності 21.08.1992) (далі - Порядок № 442) атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно приписів п. 3 Порядку № 442 атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.
Таким чином, проведення атестації робочих місць за умовами праці передбачена діючим законодавством України та проводиться згідно з Порядком № 442 та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінсоцполітики разом з МОЗ (п. 8 Порядку № 442).
Пунктом 10 Порядку № 442, окрім іншого, передбачено, що результати атестації використовуються при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Пунктом 4.1. Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383) передбачено, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Відповідно до пункту 4.5 Порядку № 383 якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць (442-92-п). У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку проведення атестації дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 10 вересня 2013 року, 25 листопада 2014 року та 17 березня 2015 року № 21-183а13, № 21-519а14, № 21-585а14 відповідно). Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 31.01.2018 року у справі К/9901/48/17.
Таким чином, позиція відповідача щодо незарахування до пільгового стажу спірних періодів роботи з підстав відсутності доказів атестації робочих місць є протиправною.
Отже, періоди роботи позивача з 02.01.2002 по 31.10.2002 на посаді електрогазозварювальника 6 розряду групи експлуатації та ремонту технологічного обладнання управління адміністративними будинками Управління справами, з 01.11.2002 по 30.04.2005 на посаді електрогазозварювальника 6 розряду групи по ремонту технологічного обладнання відділу експлуатації та ремонту технологічного обладнання Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України мають бути зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 02.01.2002 по 30.04.2005 працював на посадах, передбачених Списком № 2, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вказані обставини підтверджуються наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Відповідно до п. 2 ч. 2. ст. 114 Закону № 1058-VI на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема, з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок.
Згідно з абз. 3 п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-VI, працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Таким чином, суд зазначає, що після досягнення 56-річного віку ОСОБА_1 набув необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пільгової пенсії за Списком № 2 зі зменшенням пенсійного віку на 4 роки, а тому відмова відповідача в призначенні пенсії є протиправною.
Звернувшись до суду позивач просив визнати протиправною відмову відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за результатами розгляду його заяви від 03.09.2019 та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
При цьому, позивач не просить скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії та зарахувати до страхового та пільгового стажу будь-які періоди його роботи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд зазначає, що в справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом.
Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а. Щодо ефективного способу захисту шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію з певної дати зроблено висновки Верховним Судом і у постановах від 29.04.2020 у справі №826/9781/18, від 25.06.2020 у справі №520/10521/19.
Суд враховує, що згідно вимог ст. ст. 80, 81, 85 Закону № 1788-XII заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Таким чином, зважаючи на викладене, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з урахуванням висновків суду.
Щодо дати призначення пенсії, суд зазначає, що в позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача призначити йому пенсію з 03.09.2019. Водночас, із позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва позивач звернувся лише 28.08.2021.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з цією позовною заявою щодо призначення пенсії з 03.09.2019.
Представником позивача було подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення, яке обґрунтоване тим, що в березні 2020 року відповідач листом за № 2600-0314-8/29746 від 05.03.2020 повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії.
Після отримання цього листа позивач намагався зібрати додаткові документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць в період з 02.01.2002 по 30.04.2005.
В цей час на території України постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 №211 запроваджено карантинні заходи, які обмежують можливість візитів до відповідних установ.
Це спричинило відповідні перешкоди в отриманні цих документів та наданні їх до органу пенсійного забезпечення, отримання від останнього чітких роз'яснень, що стосуються питання призначення пенсії.
В подальшому, карантинні заходи були продовжені постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020, №1100 від 11.11.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021 та рядом інших.
Саме ці обставини, як зазначає позивач, спричинили пропуск процесуального строку на звернення до суду.
Крім того позивач неодноразово звертався до відповідача за роз'ясненнями, що стосувалися відмови в призначенні пенсії. Записувався на особистий прийом, надсилав відповідні звернення на веб-портал.
На думку позивача, відповідачем по відношенню до нього було вчинено протиправну поведінку, яка полягала у відмові призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 у відповідності до заяви від 03.09.2019, а тому порушені права та інтереси позивача підлягають поновленню шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 у відповідності до заяви від 03.09.2019 та виплачувати пенсію з 03.09.2019. У зв'язку з чим позивач просить визнати поважними причини процесуального строку на звернення до суду та поновити позивачу такий строк.
Розглянувши вказане клопотання позивача про поновлення строку звернення з цією позовною заявою до суду, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на запровадження в Україні карантину, з огляду на наступне.
За нормами пункту 3 Прикінцевих положень КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відтак, запровадження карантину не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду і не скасовує обов'язку позивача повідомити суду обставини, у зв'язку з якими такий строк пропущений, а також надати докази на підтвердження таких обставин.
Водночас, у заяві про поновлення строку звернення до суду, позивачем не повідомлено, які ж саме обставини, пов'язані з карантинними обмеженнями і як саме унеможливили своєчасне звернення до адміністративного суду. У зв'язку з чим, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на запровадження карантину в Україні, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.01.2025 у справі № 360/659/21 та від 27.02.2025 у справі № 120/1183/24.
Також є необґрунтованими і доводи позивача про те, що відповідач повідомив його про відмову в призначенні пенсії листом від 05.03.2020 та після того позивач вживав заходи для збирання додаткових документів, оскільки як вбачається судом з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивача від 03.09.2019 відповідачем було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.10.2019, про що позивача було повідомлено листом від 23.10.2019 за № 256583/03.
Після того, 29.01.2020, позивач знову звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії у зв'язку з наданням додаткових документів.19.02.2020 позивач втретє звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, про що позивача було повідомлено листом від 05.03.02020 № 2600-0314-8/29746.
Тобто, матеріалами справи підтверджується те, що позивач ще до березня 2020 року був обізнаний про порушення його прав на отримання пенсії на пільгових умовах.
Таким чином, зважаючи на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що він має право на призначення пенсії з 03.09.2019 оскільки дізнався про порушення своїх прав у березні 2020 року та після того намагався зібрати документи про підтвердження атестації робочих місць в період з 02.01.2002 по 30.04.2005. Суд зазначає, що матеріали справи та поданої заяви про поновлення строку не містять будь -яких доказів на підтвердження вказаних обставин.
Частинами першою та другою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, підлягають залишенню без розгляду позовні вимоги починаючи з 03.09.2019 по 27.02.2021, тобто за шість місяців до дня звернення позивача з позовною заявою до суду. У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, починаючи з 28.02.2021.
Водночас суд зазначає, що позивач також просить суд зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію на пільгових умовах.
Проте, відповідно до положень статей 2, 5 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому спосіб захисту повинен забезпечити поновлення саме порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного на момент звернення до суду права особи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. У зв'язку з чим вимога про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вимоги ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору, сплачених позивачем при зверненні до суду в сумі 908,00 грн.
Керуючись ст. ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 03.09.2019 по 27.02.2021 - залишити без розгляду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 28.02.2021.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.