24 листопада 2025 року м. Київ справа №320/6773/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калитянської селищної ради, Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Калитянської селищної ради та Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження від 13 січня 2025 року №01-К виконуючого обов'язки селищного голови Калитянської селищної ради Сергія Рудницького «Про звільнення ОСОБА_1 " та поновити її на посаді начальника Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Калитянської селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з наступного дня після звільнення до дати ухвалення рішення суду про її поновлення на посаді;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Калитянської селищної ради моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що 13.01.2025 виконуючим обов'язки селищного голови Калитянської селищної ради Сергієм Рудницьким видано Розпорядження №01-К «Про звільнення ОСОБА_1 " з посади начальника відділу освіти з ініціативи роботодавця, на підставі п.2 ч. 1 ст.41 КЗпП України, як таку, що втратила довір'я. Вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято всупереч нормам діючого чинного законодавства України, без дотримання норм КЗпП.
Відповідач, Калитянська селищна рада, позовні вимоги визнала, просила позов задовольнити.
Також, Калитянська селищна рада надала заяву з проханням розглядати справу у відкритому судовому засіданні за її участі.
Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Відповідач, Відділ освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради, надіслав відзив на позовну заяву із змісту якого слідує, що відповідач позовні вимоги не визнав в повному обсязі з мотивів їх необгрунтованості.
Відповідач, Калитянська селищна рада, також направила до суду письмові пояснення, в яких просила суд залучити Відділ освіти у якості відповідача по справі.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
17.07.2025 повторно витребувано від Калитянської селищної ради Київської області довідку про розмір заробітної плати позивачки за повних два місяці, що передували дню її звільнення з розрахунком середньомісячної та середньоденної заробітної плати, розрахованої відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100.
На виконання вимог ухвали суду від 17 липня 2025 року Калитянською селищною радою надано довідку про доходи ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 16.09.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача - Відділ освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради (код ЄДРПОУ - 43915713, пров.Ювілейний, буд.2, смт Калита, Броварський район, Київська область, 07420).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Броварським РВ УДМС України в Київській області 03.12.2015.
Розпорядженням виконуючого обов?язки селищного голови Калитянської селищної ради Рудницького С. від 31 серпня 2022 року № 12-K з 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 , головного спеціаліста Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради, було призначено на посаду начальника Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради, без конкурсного відбору, за результатами стажування.
Також, розпорядженням від 31 серпня 2022 року № 13-К виконуючого обов?язки селищного голови Калитянської селищної ради Сергія Рудницького, ОСОБА_1 начальнику Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради з 01 вересня 2022 року було надано дозвіл на здійснення викладацької діяльності, але не більше 240 годин на рік, в Заворицькій гімназії Калитянської селищної ради в робочий час щовівторка та щочетверга з 08:30 години до 14:00 години без утримання заробітної плати.
Розпорядженням виконуючого обов?язки селищного голови Калитянської селищної ради Рудницького С. від 13 січня 2025 року № 01-К у зв?язку з встановленням факту порушення трудових обов?язків ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради 13 січня 2025 року на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України - як таку, що втратила довір?я.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем розпорядження про звільнення з посади, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою-другою статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
За змістом статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно з статтею 2 Закону №2493 посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Статтею 3 Закону №2493 передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2493 дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку роботодавця.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:
1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо) (спеціальний суб'єкт);
2) винна дія працівника;
3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (суб'єктивне ставлення роботодавця до конкретної ситуації і зміна ставлення до працівника).
Таким чином, на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України можуть бути звільнені не всі працівники, а тільки ті, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності.
Суд зауважує, що під товарними чи культурними цінностями у п.2 ст. 41 КЗпП України, слід розуміти не будь-які матеріальні цінності без виключення. При застосуванні вказаного положення слід звернути увагу на тлумачення цього терміну, яке наводиться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п. 28), де вказується, що звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Таким чином, безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Ключовими словами, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, є «прийняття» і «збереження».
Відповідно до положень пункту 1 статті 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт.
Даний правовий висновок викладений в у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 712/9873/20 від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20.
Як свідчать матеріали справи, підставою звільнення позивача послугувало наступне :
- надано розпорядження про переведення на рахунок Заворицької гімназії Калитянської селищної ради Броварського району залишки державної освітньої субвенції, які попередньо розподілені на ОЗО «Калитянський ліцей», що спричинило втрату до неї довір?я з боку роботодавця та трудового колективу О30 «Калитянський ліцей»;
- порушення КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 працювала на умовах сумісництва у Заворицькій гімназії Калитянської селищної ради Броварського району під час робочого часу на посаді начальника відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту, що призвело до втрати до неї довір?я з боку роботодавця.
Проте, відповідачами не були надані докази, на якій підставі позивач був звільнений з посади, не були надані докази, які б підтверджували, що позивач належить до категорії осіб, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, не були надані відповідні посадові інструкції та положення відносно позивача, які б визначали коло його обов'язків. Відповідачем не надано жодних відомостей або доказів наявності у позивача повноважень щодо безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо).
Відповідно до п. 28 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Таким чином, суд вважає необхідним зазначити, що звільнення у зв'язку із втратою довір'я до працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій.
При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов'язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об'єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника.
Доказів, які б свідчили про доведеність вини позивача, відповідачами до суду не надано.
Також суд зазначає, що однією із умов звільнення працівника за пунктом 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України є втрата довір'я.
Обов'язок обґрунтовувати втрату довір'я до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об'єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних дій. Недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він вчинив навмисно або з необережності, і завдав або міг завдати шкоду, що дає підстави власнику або уповноваженому ним органу виявити йому недовіру.
Водночас втрата довір'я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов'язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати.
Даний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 712/9873/20.
Таким чином, доводи відповідачів без доказів вини працівника не може бути підставою для виявлення недовір'я до працівника. Втрата довір'я є оціночним поняттям і у кожному конкретному випадку підлягає доведенню роботодавцем у разі оскарження працівником звільнення на цій підставі.
Проте відповідачами не надано доказів на підтвердження зазначеного факту.
Крім того, відповідно ч.2 ст.21 КЗпП України, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно ст. 102-1 КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
З урахуванням наведених положень нормативних актів, суд зазначає, що сумісництво означає виконання працівником, на додачу до його основної роботи, іншої оплачуваної роботи за умовами трудового договору у час, коли він вільний від основного працевлаштування, на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або для приватної особи чи підприємця за наймом.
Сумісництво може бути внутрішнім, якщо працівник працює за основним місцем роботи і за сумісництвом на тому ж підприємстві, або зовнішнім, коли він працює на різних підприємствах.
Отже, посадова особа місцевого самоврядування може здійснювати викладацьку діяльність в гімназії за умови здійснення на цій посаді лише викладацької діяльності.
Враховуючи вищевикладене, відповідачами не надано жодних доказів вчинення позивачем будь-якого винного діяння, яке спричинило втрату довір'я до нього з боку роботодавця.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що звільнення у зв'язку з втратою довір'я не є дисциплінарним стягненням, а тому в разі звільнення на цій підставі не повинні додержуватися вимоги, встановлені статтями 147 - 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень. Зокрема, для звільнення у зв'язку з втратою довір'я не встановлений будь-який строк після вчинення працівником порушення, що є підставою для звільнення. Закон не вказує щоб до звільнення у працівника вимагались пояснення щодо допущеного ним порушення.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Слід зазначити, що відповідачами не було доведено у судовому порядку обґрунтованості та правомірності прийнятого розпорядження від 13 січня 2025 року №01-К виконуючого обов'язки селищного голови Калитянської селищної ради ОСОБА_2 «Про звільнення ОСОБА_1 "
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача в частині визнання протиправним та скасування розпорядження від 13 січня 2025 року №01-К виконуючого обов'язки селищного голови Калитянської селищної ради Сергія Рудницького «Про звільнення ОСОБА_1 ".
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Дійшовши висновку про протиправність та скасування спірного розпорядження, яким позивача звільнено із займаної посади з 13 січня 2025 року, вказане є підставою для поновлення позивача з 14.01.2025 на попередній роботі, а саме: на посаді начальника Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради.
Поновлення на посаді, яку позивач обіймала до звільнення, є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача.
Суд, встановивши неправомірність спірного розпорядження, надає оцінку позовній вимозі про стягнення з Калитянської селищної ради на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції обумовлені трудовим договором.
У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.
Оскільки днем звільнення позивача є 13 січня 2025 року, то першим днем вимушеного прогулу є 14 січня 2025 року.
Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу працівника.
За змістом пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата.
З п.5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 п.8 цього Порядку №100 середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).
Відповідно до абз.3 п.8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалою суду від 17.07.2025 від відповідача в особі Калитянської селищної ради Київської області витребувано довідки про розмір середньомісячної та середньоденної зоробітної плати позивача, обчисленого відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995, виходячи з двох повних останніх місяців служби позивача (жовтень-листопад 2024 року).
На виконання вимог ухвали суду від 17 липня 2025 року Калитянською селищною радою надано довідки про доходи ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради №01-41/175 від 03.04.2025 щодо розмірів заробітної плати за 2024 рік заробітна плата позивача за листопад 2024 року - 20210,10 грн. та грудень 2024 року - 19107,74 грн. Кількість робочих днів у даних місяцях становить 34. Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 1156,40 грн. ((20210,10 + 19107,74) : 34 = 1156,40).
Тривалість вимушеного прогулу позивача з 14.01.2025 по 24.11.2025, включно становить 225 робочих днів.
Таким чином, розмір належного до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради складає 260 190 грн. (225 робочих днів * 1156,40 грн.) Сума зазначена без відрахування обов'язкових податків та зборів.
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи наведені приписи трудового законодавства, до негайного виконання слід допустити рішення суду в частині стягнення з Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 20210,10 грн. Сума зазначена без відрахування обов'язкових податків і зборів.
Щодо позовної заяви про стягнення на користь ОСОБА_1 з Калитянської селищної ради моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. суд вказує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в особі Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради заперечує щодо задоволення позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 з Калитянської селищної ради у розмірі 50 000 грн з мотивів її необґрунтованості.
За приписами п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Суд звертає увагу на те, що для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі №804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.
Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.
Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що протиправне рішення відповідача призвело до моральних страждань у позивача, приниження честі та гідності, переживання стосовно реалізації права, яке встановлено на рівні Конституції України.
Суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, зібраними у справі доказами неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між будь-якими моральними стражданнями позивача та фактом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, а саме в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Калитянської селищної ради моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, тому на користь позивач, з урахування суми задоволених позовних вимог слід присудити суму у розмірі 605,60 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Калитянської селищної ради.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження від 13 січня 2025 року №01-К виконуючого обов'язки селищного голови Калитянської селищної ради Сергія Рудницького «Про звільнення ОСОБА_1 " та поновити її на посаді.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради з 14.01.2025.
Стягнути з Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради (07420, Україна, Броварський р-н, Київська обл., селище міського типу Калита, провулок Ювілейний, будинок 2, код ЄДРПОУ - 43915713) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) виплату середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі з 14.01.2025 по 24.11.2025 у сумі 260 190 (двісті шістдесят тисяч сто дев'яносто) гривні.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради з 14.01.2025.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Відділу освіти, культури, молодіжної політики та спорту Калитянської селищної ради (07420, Україна, Броварський р-н, Київська обл., селище міського типу Калита, провулок Ювілейний, будинок 2, код ЄДРПОУ - 43915713) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 20210 (двадцять тисяч двісті десять) гривень.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Калитянської селищної ради (адреса : 07420, Україна, Броварський р-н, Київська обл., селище міського типу Калита, провулок Ювілейний, будинок 4, код ЄДРПОУ 04363811) судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.