ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" листопада 2025 р. справа № 300/6920/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - третя особа) в якому, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.09.2025 за №091630026129;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.09.2025 - з дня звернення за пенсією.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який для жінок повинен становити 55 років. Зауважила, що після визнання Рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 неконституційною статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, ця стаття підлягає застосуванню у редакції, яка діяла до внесення таких змін та передбачає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 стверджує, що після досягнення 50-річного віку, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.10.2025 відкрив провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.24-25).
Так, у відзиві представник відповідача вказала, що відповідно до частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, серед іншого, жінки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу роботи 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. На переконання представника відповідача, право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде у віці 55 років. Також вказала на помилковість доводів позивача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки норми зазначеного Закону в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються, а єдиним Законом, який регулював спірне питання на момент звернення позивача був Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене, просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Третя особа скористалась правом на подання пояснень щодо позову, згідно яких просила у задоволенні позовних вимог відмовити з тих самих підстав, що зазначив відповідач у відзиві на позов.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.09.2024 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви відповідачем прийнято рішення від 10.09.2025 за №091630026129 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням 55-річного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. У спірному рішенні вказано про наявність у позивача страхового стажу 31 рік 26 днів та пільгового стажу 13 років 11 місяців 19 днів, вік позивача 50 років 4 місяці (а.с.19-20).
Не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Також, вирішуючи даний спір, на переконання суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Окрім цього, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким Закон №1058-ІV доповнено розділом XIV-1, що містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма також передбачає зміст ідентичний пункту “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 (далі - Рішення №1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України встановлено неконституційність окремих положень Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
У справах “Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та “Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Така позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах як: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що відповідно до змісту спірного рішення від 10.09.2025 за №091630026129 відповідачем визнається наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 31 рік 26 днів та пільгового стажу 13 років 11 місяців 19 днів, вік позивача 50 років 4 місяці.
Зважаючи на вищевикладене, наявні у позивача пенсійний вік та стаж роботи відповідають всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII, а тому відповідач протиправно відмовив спірним рішенням у призначенні такої пенсії.
Враховуючи викладене, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.09.2025 за №091630026129 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 03.09.2025, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та відповідно до копії паспорта НОМЕР_1 від 21.04.2008, досягла 50-річного віку (а.с.7).
Наявний у позивача вік, страховий та пільговий стаж роботи відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII.
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, якщо звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, слід зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 03.09.2025, тобто з дня звернення, оскільки позивач звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії після спливу трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №6432-3178-5074-4777 від 30.09.2025 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду з цим позовом у розмірі 1211,20 грн (а.с.23).
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена нею сума судового збору у розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.09.2025 за №091630026129.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.09.2025 - з дня звернення за пенсією.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13559341) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ідентифікаційний код юридичної особи 13559341), адреса: вул. О. Ольжича, м. Житомир, 10003;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.