ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" листопада 2025 р. справа № 300/5377/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дирбавка Роман Мирославович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник Дирбавка Роман Мирославович (представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.01.2025 № 092550008356 про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності III групи згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди проходження військової служби з 26.11.1986 по 01.12.1988 згідно військового квитка від 26.11.1986 серії НОМЕР_1 , періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06.04.1994 серії НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву від 17.01.2025 про призначення пенсії по інвалідності III групи згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зазначених періодів роботи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 24.01.2025 прийнято рішення №092550008356 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06.04.1994 серії НОМЕР_2 , оскільки дата народження в трудовій книжці містить виправлення та період проходження військової служби з 26.11.1986 по 01.12.1998 відповідно до військового квитка від 26.11.1986 серії НОМЕР_1 , оскільки виправлення в прізвищі завірене не належним чином. На думку представника позивача таке рішення є протиправним, адже недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже й не може впливати на його особисті права. Крім того, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося.
Ухвалу від 04.08.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області отримано через підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача від 04.08.2025.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомлено належним чином про розгляд справи в суді, тому дана справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.01.2025 №092550008356 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за по інвалідності, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період проходження військово служби з 26.11.1986 по 01.12.1988 згідно військового квитка від 26.11.1986 серії НОМЕР_1 , оскільки виправлення в прізвищі завірене не належним чином та період роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06.04.1994 серії НОМЕР_2 , оскільки дата народження в трудовій книжці містить виправлення (а.с.21-22).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частинами першою-другою статті 44 Закону №1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.
Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи.
За приписами частини 1статті 30 Закону №1058-IVпенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно пункту 1 статті 32 Закону України №1058 особи, яким установлено інвалідність ІІІ групи, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб у віці від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
До заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4пункту 2.1 розділу 2 Порядку.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті),або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2)документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу). 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня2000 року (додаток 5). 4)документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Як встановив суд при розгляді справи, Головне управління ПФУ в Хмельницькій області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії по інвалідності, зазначило в оскаржуваному рішенні про не врахування періодів роботи згідно трудової книжки колгоспника, оскільки дата народження в трудовій книжці містить виправлення, з приводу чого суд зазначає таке.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до приписів статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі Основні положення), згідно з пунктом першим яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Таким чином, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника у громадському господарстві, прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
Позивач при зверненні до пенсійного органу надав копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 06.04.1994.
Суд зауважує, що вказаний документ містить чіткі записи про всю трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.
Проте, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача взагалі періоди роботи зазначені в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 від 06.04.1994.
Однак суд зазначає, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Оцінивши наявні у справі докази, суд робить висновок, що відповідач, приймаючи рішення від 24.01.2025 за № 092550008356 у відмові в призначенні пенсії по інвалідності зробив передчасний висновок про неможливість врахування позивачу до страхового стажу періоду його роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06.04.1994.
Відтак, суд доходить висновку, що періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06.04.1994 серії НОМЕР_2 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 26.11.1986 по 01.12.1988 згідно військового квитка від 26.11.1986 серії НОМЕР_1 , суд зазначає про таке.
Відповідно до п. "в" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Період проходження військової служби до 1 січня 2004 року зараховується до страхового стажу на підставі військових квитків, довідок військових комісаріатів, військових частин та установ Міноборони, довідок архівних та військово-лікувальних установ. Після 01.01.2004 військової служби враховується на підставі даних персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.
Аналіз процитованих норм свідчить про те, що період проходження військової служби до 01 січня 2004 року зараховується до страхового стажу на підставі військових квитків, довідок військових комісаріатів, військових частин та установ Міноборони, довідок архівних та військово-лікувальних установ.
Як свідчать матеріали справи, згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 від 24.11.1986 ОСОБА_1 в період з 26.11.1986 по 01.12.1988 проходив військову службу.
Суд зазначає, що жодних підстав вважати військовий квиток недійсним чи підробленим не вбачається. Всі записи завірено підписами військового комісару та печатками військової частини, а тому підстав ставити під сумнів відомості, що містяться у військовому квитку не вбачається.
Крім того, суд звертає увагу, що запис про початок проходження позивачем військової служби завірений підписом військового комісара, вказані записи між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку із чим, відсутні підстави для відмови у зарахуванні вищезазначеного періоду проходження військової служби до стажу позивача.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно норм п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії з підстав непідтвердження наявності у нього достатнього стажу роботи, будь-яких додаткових документів від нього не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.
З аналізу норм пенсійного законодавства вбачається, що у зв'язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії Управління зобов'язане перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
При цьому, суд акцентує, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Зі свого боку, позивач вчинив всі необхідні для призначення пенсії дії та надав усі необхідні для цього документи.
Отже, суд доходить висновку, що період проходження військової служби ОСОБА_1 з 26.11.1986 по 01.12.1988 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
З огляду на викладене, суд вважає, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності, без урахування вказаних періодів роботи і служби позивача, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому рішення про таку відмову №092550008356 від 24.01.2025 не відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним і підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.01.2025.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 25.03.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.01.2025 № 092550008356 про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності III групи згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Гната Чекірди, буд.10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) періоди проходження військової служби з 26.11.1986 по 01.12.1988 згідно військового квитка від 26.11.1986 серії НОМЕР_1 , періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06.04.1994 серії НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву від 17.01.2025 про призначення пенсії по інвалідності III групи згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зазначених періодів роботи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Гната Чекірди, буд.10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.