ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" листопада 2025 р. справа № 300/5306/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 №092850027282;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі п. 3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 26.02.2025 прийнято рішення №092850027282 про відмову у призначенні дострокової пенсії, за віком. Рішення мотивоване тим, що якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то батько права на призначення дострокової пенсії за віком немає. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки його дружині, матері дитини з інвалідністю ОСОБА_2 , призначено пенсію по інвалідності раніше встановленого пенсійного віку, за інших підстав ніж ті, які визначені п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, ОСОБА_2 своє право на отримання пенсії із підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мати дитини з інвалідністю з дитинства не використала. Зазначає, що спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства. Відтак просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. Вказано, що відповідно до пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058 за вибором матері або в разі її відсутності , якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років. Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 23.02.2009 № 2987/02-20 відповідно до статті 10 Закону 1058 особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один із цих видів за її вибором. Враховуючи вищевикладене, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону, батько права на призначення дострокової пенсії за віком, не має. Вказано, що відповідно до матеріалів пенсійної справи матері особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію по інвалідності, отже дружина скористалась правом на достроковий вихід на пенсію. Відтак, за результатом розгляду заяви від 17.02.2025 про призначення дострокової пенсії за віком Головним управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком від 26.02.2025 №092850027282 оскільки дружина позивача вже скористалась правом на достроковий вихід на пенсію.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 17.02.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 73-76).
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.02.2025 №092850027282 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у звязку із використанням цього права дружиною. В рішенні зазначено, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону, батько права на призначення дострокової пенсії за віком, не має. Відповідно до матеріалів пенсійної справи, матері особи з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності, а отже дружина скористалася правом на достроковий вихід на пенсію (а.с.87).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст.19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV (далі Закон № 1058-ІУ) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.06.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 26 Закону 1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.
Водночас пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Тобто, за пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV дострокова пенсія за віком призначається одному з батьків за вибором матері у випадку досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.
З аналізу наведених норм права слідує, що матері надається право вибору особи, яка буде одержувати дострокову пенсію за віком: вона сама або батько дітей.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, у ОСОБА_1 наявний відповідний страховий стаж не менше 20 років, ним досягнуто відповідного віку 55 років та здійснено виховання дитини з інвалідністю.
Разом з цим, підставою для відмови у призначенні пенсії стала та обставина, що дружина позивача (мати дитини) скористалася свої правом на призначення пенсії до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону.
Матеріалами справи підтверджено, що дружині позивача - ОСОБА_2 (матері дитини з інвалідністю з дитинства), призначено пенсію раніше встановленого пенсійного віку, за інших підстав ніж ті, які визначені пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, зокрема, пенсію по інвалідності (а.с.90).
Отже, під час судового розгляду встановлено, що своє право на отримання пенсії саме із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, мати дитини з інвалідністю з дитинства не використала, надавши письмову згоду на призначення пенсії з цих підстав своєму чоловікові (позивачу) батькові дитини з інвалідністю, який здійснював її виховання.
Абзацом 2 пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком як батькові дитини з інвалідністю, оскільки дружиною позивача не було використано можливості призначення пенсії саме за віком з підстав виховання нею до шестирічного віку особи з інвалідністю з дитинства, як наслідок, рішення відповідача від 26.02.2025 №092850027282 слід визнати протиправним та скасувати.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, враховуючи положення ч.2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн (50%), понесення яких підтверджується квитанцією від 24.07.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.02.2025 №092850027282.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.