25 листопада 2025 року (16:00)Справа № 280/9125/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУВ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
15.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
зобов'язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби позивач звернувся до відповідача із рапортом по команді на звільнення на підставі пп.“ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», проте відповідач відмовив позивачу у звільненні. Відмова вмотивована тим, що під час дії воєнного стану дія контракту продовжується. Позивач не погоджується із відмовою та просить позов задовольнити.
Ухвалою від 20.10.2025 у справі відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позовну заяву не визнав та 07.11.2025 надав суду відзив (вх. №56018). Зазначає, що позивач є військовослужбовцем за контрактом під час мобілізації та строк його служби має тривати до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Також зазначає, що позивачем не дотримано вимоги п. 4 контракту, відповідно до якого рапорт про звільнення мав бути поданий за три місяці до закінчення строку контракту. У встановлений строк позивач із рапортом не звернувся, не відмовився укладати новий контракт, а тому строк дій контракту продовжений понад встановлений строк - до демобілізації. Позов вважає необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
31.10.2022 між командиром НОМЕР_4 навчального танкового полку НОМЕР_5 навчального центру Сухопутних військ ЗСУ та позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
Пунктом 3 даного контракту визначено, що контракт є строковим та укладений відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін строком на 3 (три) роки.
Відповідно до п. 4 контракту сторони зобов'язувалися не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами (а.с.5-6).
29.08.2025 позивач звернувся з рапортом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказаний рапорт зареєстровано відповідачем за вх. № 5545-р від 29.08.2025.
За результатами розгляду рапорту, відповідач листом від 30.08.2025 №2509-р повідомив позивача, що відповідно до ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» на період дії воєнного стану для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану. Отже, під час дії воєнного стану всі контракти, строк яких закінчився, можуть продовжуватись понад встановлені строки та не можуть бути припинені за закінченням строку контракту, оскільки в законодавстві України передбачено продовження такого контракту на період воєнного стану (а.с.8).
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимог ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
За п. 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Пунктами 5 - 7 Положення №1153/2008 встановлено, що громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом №2232-ХІІ передбачено початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній.
Так, відповідно до ч. 2-3 ст. 19 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) передбачено, що для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.
Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті (ч. 3 ст. 23 Закону №2232-ХІІ, в редакції чинній на час укладення позивачем контракту).
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки.
Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі (абз. 6 ч. 4 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ).
Абзацами 2 та 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ ( в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) обумовлено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходить військову службу відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності 31.10.2022, у військовій частині НОМЕР_2 . Контракт укладено 31.10.2022 строком на 3 (три) роки.
Так, згідно п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Аналізуючи наведені вище правові норми, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Отже, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено виключний перелік підстав для припинення (розривання) контракту під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно ст. 14 Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Згідно з п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Згідно з п. 35 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період: протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, визначає Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція, в редакції чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби).
Пунктом 2.12 Інструкції встановлено, що контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.
В особливий період Контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно із Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» у період: протягом строку проведення мобілізації та з дати введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 (крім підстав, передбачених підпунктами «г», «д», «ж», а також за наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він сам не висловив бажання продовжувати військову службу) частини п'ятої статті 26.
Про припинення (розірвання) Контракту про проходження військової служби за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж», «к», «л», «п», «р» пункту 1, підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «й», «к», «н», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д», «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби.
На переконання суду, у спірних правовідносинах, право на звільнення за пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) позивачем може бути реалізовано тільки після його волевиявлення бути звільненим, що власне ним було виконано, адже він подав рапорт про звільнення, який був розглянутий відповідачем.
Як зазначено у листі ВЧ НОМЕР_2 (а.с.8), 29.08.2025 позивач звернувся з рапортом до відповідача, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), у зв'язку із закінченням строку контракту та відсутністю бажання продовжувати військову службу та відповідач листом від 30.08.2025 №2509-р повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Отже, враховуючи, що строк дії укладеного між позивачем та відповідачем контракту під час дії воєнного стану закінчився та за відсутності у військовослужбовця (позивача) бажання продовжувати військову службу, суд робить висновок про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі поданого ним рапорту.
З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує, що у позивача наявні підстави для звільнення його з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків, суд констатує, що під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби на підставі пп. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку із закінчення строку дії контракту укладеного під час дії воєнного стану та відсутності у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд визнає протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, а також зобов'язує відповідача розглянути повторно рапорт позивача про звільнення з військової служби від 29.08.2025 та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні щодо наявності підстав для звільнення позивача.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач звернувся до відповідача не у встановлений п. 4 контракту строк із рапортом про звільнення, то суд зазначає, що умовами контракту не визначено, що у разі невчасного звернення із рапортом про звільнення, дія контракту автоматично продовжується.
Також, у листі від 30.08.2025 №2509-р повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ та не визначив підставою для відмови у звільненні порушення позивачем строку подання рапорту, визначеного п. 4 контракту. Таку підстав відповідач навів лише у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУВ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка викладена у листі від 30.08.20225 №2509-р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.08.2025 вх. №5545-р та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.11.2025.
Суддя Ю.В. Калашник