25 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/8540/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
21 жовтня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), яким просить суд: “ 1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду завдану державі у розмірі 80628,95 грн. (вісімдесят тисяч шістсот двадцять вісім грн., 95 копійок); 2. Судові витрати покласти на відповідача.».
У відповідності до статті 171 частин 3 та 4 КАС України, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
В позовній заяві зазначено адресу Фізичної особи ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Як вбачається з в Єдиного державного демографічного реєстру від 22 жовтня 2025 року № 1917433, особу ОСОБА_1 не знайдено.
22 жовтня 2025 року, Закарпатський окружний адміністративний суд звернувся до Виконавчого комітету Середнянської селищної ради Закарпатської області із запитами про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .
28 жовтня 2025 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду було надіслано лист, відповідно до якого ОСОБА_1 зареєстрований АДРЕСА_1 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Зазначену ухвалу надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі не була вручена відповідачеві, а разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернулася до суду з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.а.с. 70-175).
Порядок вручення повістки встановлений статтею 126 КАС України. Однак даною статтею не врегульовано порядок вручення інших судових документів.
Відповідно до статті 7 частини 6 КАС України, зокрема, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати аналогію та керуватися положеннями статті 126 КАС України.
Відповідно до статті 126 частини 11 КАС України встановлено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відповідно до статті 251 частини 6 пункту 4 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також необхідно врахувати висновок Верховного Суду в ухвалі від 24 березня 2021 у адміністративному провадженні № К/9901/35851/20 про те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Таким чином, у розумінні статті 126 частини 11 КАС України ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі вважається врученою відповідачу належним чином.
Відтак, судом вжито достатніх необхідних законодавчо встановлених заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та про можливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду. Разом з тим, відповідачем відзиву на позовну заяву чи клопотань до суду не подано.
Відповідно до статі 162 частини 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини, за фактом чого відкрито кримінальне провадження, здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, за стягненням у судовому порядку якої і звернувся позивач.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини № 378 від 27 грудня 2024 року солдата ОСОБА_1 призначено на посаду старшого механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального забезпечення роти логістики військової частини НОМЕР_1 (а.с. 17).
25 липня 2025 року до командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 начальника медичної служби - медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , що з 20 липня 2025 року - 24 липня 2025 року при проведенні планового контролю перебування військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 в місцях стаціонарного лікування, виявлено, відсутність старшого солдата ОСОБА_1 , на стаціонарному лікуванні. Спроби зв'язатися з військовослужбовцем та його родичами безрезультатні (а.с. 15).
По даному факту, у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 липня 2025 № 113 призначено службове розслідування, проведення якого доручено старшому лейтенанту ОСОБА_3 , начальнику служби захисту інформації в автоматизованих системах військової частини НОМЕР_1 (а.с. 16 (на звороті)).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2025 №209 старшому механіку відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального-технічного забезпечення роти логістики військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_1 було призупинено виплату грошового забезпечення (а.с. 17 (на звороті)).
Відповідно до Акту службового розслідування від 23 вересня 2025 року за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , відповідачем встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 , старший механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального забезпечення роти логістики військової частини НОМЕР_1 вибув у комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради, м. Ужгород на підставі направлення №81 на стаціонарне лікування (оперативне) (вих. № 1917/1007 від 24 квітня 2025 року). Але, в супереч цьому не був госпіталізований та в порушення вимог Статут внутрішньої служби ЗСУ не повернувся до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. Надавав неправдиву інформацію посадовим особам військової частини НОМЕР_1 про нібито перебування на лікуванні, хоча згідно листа від НКП «Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради, було встановлено, що він не був госпіталізований і свідомо вводив в оману посадових осіб медичної служби та командування частини, шляхом подання зумисно неправдивих свідчень, вірогідно з метою ухилення від військової служби та і надалі отримання грошового забезпечення (а.с.а.с. 8-14).
За результатами службового розслідування було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 41 від 23 вересня 2025 року "Про результати службового розслідування» відповідно до якого, зокрема: за порушення вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, вимог статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на підставі статті 45, керуючись статтями 48, 54 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, що проявилося у невиході на службу без поважної причини, старшого механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального забезпечення роти логістики військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення "Сувора догана"; начальнику служби захисту інформації в автоматизованих системах військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_4 надіслати повідомлення (заяву) та копії матеріалів службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про ознаки вчинення правопорушення старшим механіком відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального забезпечення роти логістики військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 , яке полягає у самовільному залишенні військової частини або місця служби, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, та містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України; згідно ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, заподіяну державі» старшого механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального забезпечення роти логістики військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 притягнути до матеріальної відповідальності у розмірі завданої шкоди, що становить 80628,95 грн. (вісімдесят тисяч шістсот двадцять вісім грн., 95 копійок); помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи лейтенанту юстиції ОСОБА_5 , у зв'язку з відсутністю на військовій службі старшого солдата ОСОБА_6 направити за місцем реєстрації претензію, щодо відшкодування в добровільному порядку завданої матеріальної шкоди військовій частині у розмірі 80628,95 грн. (вісімдесят тисяч шістсот двадцять вісім грн., 95 копійок). У разі відмови в добровільному погашенні завданої шкоди, а також у разі відсутності відповіді від винної особи вжити заходів, щодо відшкодування шкоди у судовому порядку. Матеріали службового розслідування були направленні в ДБР про те, що в діях ст. солдата ОСОБА_1 наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України. 02 жовтня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження № 62025240030009937 за фактом відсутності на військовій службі ст. солдата ОСОБА_1 (а.с. 154)
Згідно Довідки про вартісну оцінку заподіяної шкоди від 19 вересня 2025 року № 4788, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 80628,95 грн, у період з 24 квітня 2025 року по червень 2025 pоку (а.с. 28 (на звороті)).
Вказане також підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця (а.с. 29).
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 24 квітня 2025 року по 24 липня 2025 року був відсутній на військовій службі в місці розташування в тимчасовому місці дислокацій військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , що призвело до переплати надлишкових коштів на загальну суму 80628,95 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 2 частин 1 та 4 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон України № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 3 абзацом 1 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, статтями 1, 10 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі також Статут) вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно із статтею 11 пунктом 1 Статуту військовослужбовці зобов'язані непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Статтями 26, 27 Статуту встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Статтею 9 частинами 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано Міністерством юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І Загальні положення Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини він втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІX (далі - Закон України № 160-ІХ) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до статті 1 Закону України № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Статті 1 частини 1 пункту 5 Закону України № 160-ІХ визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Відповідно до статті 3 частин 1, 2 Закону України № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою: 4) вина особи в завданні шкоди.
Згідно Довідки про вартісну оцінку заподіяної шкоди від 19 вересня 2025 року № 4788, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 80628,95 грн, у період з 24 квітня 2025 року по червня 2025 pоку (а.с. 28 (на звороті)).
Вказане також підтверджується карткою особового рахунку військовослужбовця (а.с. 29).
Відповідно до статі 10 частини 1 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (стаття 10 частина 2 Закону України № 160-ІХ).
Згідно із статтею 12 частиною 1 Закону України № 160-ІХ, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
Згідно Довідки про вартісну оцінку заподіяної шкоди від 19 вересня 2025 року № 4788, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 80628,95 грн, у період з 24 квітня 2025 року по червня 2025 pоку (а.с. 28 (на звороті)).
За вказаний проміжок часу відповідач не виконував обов'язків військової служби, після лікування не прибув до ВЧ НОМЕР_1 та не повідомив безпосереднього командира про своє місцезнаходження, тому суд дійшов висновку, що грошові кошти в розмірі 80628,95 грн виплачені позивачу без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби."
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 в справі № 14-481цс18.
Відповідач на час безпідставного отримання ним грошового забезпечення перебував на військовій службі, мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлений військовою частиною про стягнення шкоди, завданої особою під час проходження нею військової служби внаслідок ухилення від проходження військової служби. Вказане свідчить про наявність спору з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав. З огляду на це, суд робить висновок, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними і допустимими доказами, такі відповідачем не спростовані (відзиву на позов відповідач суду не надав) та підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат (сплаченого позивачем судового збору в розмірі 3028 грн) відсутні, оскільки згідно із статтею 139 частиною 2 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вартість завданої державі шкоди у розмірі 80628,95 (вісімдесят тисяч шістсот двадцять вісім гривень 95 копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко