про повернення позовної заяви
25 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/25284/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Леміщак Дмитро Михайлович, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій звернувся ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 19.07.2022 по 09.11.2022, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому проводяться такі виплати, та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.
11.11.2025 до суду надійшла заява від позивача про поновлення процесуального строку, в якій він зазначає, що спірні правовідносини щодо обрахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 09.11.2022, підпадають під дію відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначає, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423) на території України карантин установлений з 19.12.2020 до 30.06.2023. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, станом 01.07.2023 карантин було відмінено, а тому обмеження щодо застосування строків, визначених ч. 1 ст. 233 КЗпП України, скасовано. Оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла норма щодо необмеженості будь-яким строком строку звернення до суду стосовно подачі позовів про стягнення належної позивачу при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду з даним позовом за період із 19.07.2022 по 09.11.2022 233 КЗпП України, скасовано. Оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла норма щодо необмеженості будь-яким строком строку звернення до суду стосовно подачі позовів про стягнення належної позивачу при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду з даним позовом за період із 19.07.2022 по 09.11.2022.
Ухвалою від 18.11.2025 суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду та продовжив строк для усунення визначених в ухвалі недоліків із наданням доказів на підтвердження обставин, викладених у поданій ним заяві про поновлення строку звернення до суду або із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою або із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
21.11.2025 до суду надійшла заява про поновлення строку, в якій позивач зазначає, що поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX можливе тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Посилається на практику Верховного Суду у справах № 640/8348/21, № 160/5468/23 та № 140/2168/23.
Дослідивши доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України № 2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України № 2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 названої правової норми передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП
України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023." (пункти 65.1, 65.2 пункту 65 постанови).
Таким чином, з 01.07.2023 відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі № 460/21394/23, суд дійшов висновку, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу грошового атестата при звільненні, тримісячний строк для звернення до суду починає свій перебіг з моменту отримання позивачем інформації про розмір прожиткового мінімуму, який застосовувався при розрахунку його грошового забезпечення, яку відповідач надав листом від 24.12.2024.
Таким чином, суд приходить до висновку, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 31.09.2021 у справі № 240/12017/19 та від 10.09.2025 у справі № 160/28405/24.
Позивач не довів обставин, що у цей період він не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд наголошує, що у постанові від 21.09.2023 у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах “Стаббігс та інші проти Великобританії», “Девеер про Бельгії» виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 23 рішення у справі “Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.11.2018 у справі № 804/958/17 та від 07.09.2023 у справі № 160/914/23.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.
Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду. Так частиною 1 цієї правової норми передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, при цьому позивачем не наведено доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом установленого законом строку, слід дійти висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, для повернення позовної заяви позивачеві в означеній частині позовних вимог.
Окрім того, суд зазначає, що рішенням Житомирського окружного суду № 240/25284/25 від 22.10.2025 суд відмовив позивачу в частині позовних вимог в період з 19.07.2022 по 09.11.2022 і зазначив "Позовні вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати основних та додаткових видів грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, за період з 19.07.2022 по 09.11.2022 залишити без розгляду".
Отже, представник позивача повторно звертається до суду з тими самими вимогами, що може свідчити про зловживання процесуальними правами та про неповагу до суду.
Суд вважає за доцільне наголосити на недопустимості подібних дій у подальшому та роз'яснює, що в разі повторення таких проявів суд буде змушений винести окрему ухвалу і направити її до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури для розгляду питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Леміщак