24 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/9817/25
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі за позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови.
Рішенням суду від 06.11.2025 позов задоволено, визнано протиправними та скасувано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000134/2 від 26.03.2025 та картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000841 від 26.03.2025. Також вирішено питання про розподіл судових витрат щодо сплати судового збору.
На адресу суду 11.11.2025 надійшла заява представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8 000 грн та 2 400 грн витрат на здійснення перекладу документів.
На підтвердження витрат на правову допомогу при поданні до суду позовної заяви та витрат на здійснення перекладу документів представником позивача було додано суду копії наступних документів: ордер на надання правничої допомоги № 1122405 від 03.04.2025; копію договору про надання правової допомоги б/н від 03.04.2025; акт приймання-передачі наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги ///н від 03.04.2025; рахунок на оплату № 07/11 віл 07.11.2025, рахунок на сплату за переклад документів; акт приймання-передачі наданих послуг № 288 від 02.04.2025; платіжна інструкція №31234 від 02.04.2025.
13.11.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на подану заяву, в яких вказує на наявність підстав для залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду, на підставі ч.3 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Одночасно зазначає про неспівмірність заявлених судових витрат зі сплати витрат на правову допомогу. Також вважає, що переклад документів є складовою частиною підготовки позовної заяви для подачі її до суду, що включає в себе і збір необхідних документів, які б підтверджували позицію позивача та не підлягає окремому відшкодуванню.
Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Як зазначено у ч.3 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Судом у даній справі закінчено розгляд справи по суті, прийнято рішення від 06.11.2025. Питання про судові витрати на професійну правничу допомогу судом під час прийняття рішення не вирішувалося.
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).
Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).
Розглядаючи питання співмірності заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Натомість, у розумінні наведених положень КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у додатковій постанові від 23.08.2023 у справі №640/18043/18.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат зі сплати витрат на правову допомогу у сумі 8 000 грн та заперечення на подану заяву, суд не вважає заявлену суму витрат співмірною з наданими послугами на правничу допомогу, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Суд дійшов висновку, що співмірними витратами на відшкодування витрат на правову допомогу зі складання адміністративного позову, щодо витраченого часу, складністю справи та розгляду справи судом, будуть витрати у розмірі 1 500 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Щодо відшкодування витрат на здійснення перекладу документів, суд зважає на наступне.
Відповідно до ч.9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02. 2006 (далі - Закон №3477-IV) тсуди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Як свідчить зміст заяви про ухвалення додаткового рішення, представник позивача просить відшкодувати витрати, які пов'язані на здійснення перекладу документів необхідних для розгляду даної справи.
Документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок (ст.254 Митного кодексу України).
Аналіз викладеної норма права визначає, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою лише у разі необхідності здійснення перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації та за власний рахунок декларанта.
Така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у справі №640/4941/19 від 25.11.2020.
У той час, як свідчать матеріали справи суд під час розгляду справи невитребовув від позивача офіційного перекладу доданих до позовної заяви документів, що викладені іноземною мовою, переклад яких їм здійснено. Крім того, докази того, що митний орган вимагав надати переклад таких документів у матеріалах справи відсутні.
Як стверджується доказами, доданими до заяви, позивачем на підтвердження понесених витрат з перекладу долучено до поданої заяви про ухвалення додаткового рахунок на сплату за переклад документів, акт приймання-передачі наданих послуг № 288 від 02.04.2025 та платіжну інструкцію №31234 від 02.04.2025, на загальну суму 2 400 грн.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи викладене, заява представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та переклад підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 139, 242-246, 252 КАС України, суд, -
вирішив:
Заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці Державної митної служби України (вул. Призалізнична, 13, с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350. ЄДРПОУ: 43958385).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя О.В. Єфіменко