про відмову у забезпеченні позову
25 листопада 2025 року м. Житомир справа №240/26828/25
категорія 113040000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Трубний завод "Трубосталь" до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису,
встановив:
25 листопада 2025 року до Житомирського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернулось Приватне акціонерне товариство "Трубний завод "Трубосталь" з позовом до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить визнати протиправним та скасувати припис від 23.10.2025 №ЦЗ/ЖТ/21365/АА023914/П/ОП.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/26828/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Трубний завод "Трубосталь" було визначено суддю Черняхович І.Е.
Разом з позовною заявою Приватне акціонерне товариство "Трубний завод "Трубосталь" подало до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії припису від 23.10.2025 №ЦЗ/ЖТ/21365/АА023914/П/ОП, виданого Центрально-західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, до набрання законної сили судовим рішення в даній справі.
На обґрунтування поданої заяви Приватне акціонерне товариство "Трубний завод "Трубосталь" зазначило, що оскаржуваний припис винесено з порушенням вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а саме без перевірки за місцем настання події, з ігноруванням наданих доказів, на основі неіснуючих обставин (зокрема вигаданого обладнання), з перевищенням повноважень. Застосування припису створює суттєві ризики для товариства: фінансові втрати, пов'язані з потенційним зупиненням виробництва та виготовленням документації, яка потребує фінансових втрат на неіснуючі порушення, обладнання; дисциплінарне переслідування працівників товариства; втрата ділової репутації серед населення, та потенційних контрагентів; недовіра з боку інших контролюючих органів. Враховуючи викладене товариство підсумувало, що припис від 23.10.2025 №ЦЗ/ЖТ/21365/АА023914/П/ОП не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості та неупередженості. Порушення можуть призвести до непоправної шкоди, а тому необхідно вжити заходів для запобігання негативним наслідкам.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та приєднаними до неї документами, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
Суд зауважує, що забезпечення позову є винятковим заходом, застосування якого потребує особливої уваги до дотримання засад (принципів) судочинства, визначених у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. При цьому, судове рішення про вжиття заходів забезпечення позову стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Конституції України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Коли заявлене забезпечення позову спрямоване на зупинення дії індивідуального акта, виданого у порядку державного нагляду (контролю), суд застосовує підвищений стандарт доказування підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Заявник має довести реальні та невідворотні наслідки невжиття заходів, які унеможливлять виконання майбутнього рішення, а не лише створять додаткові витрати чи тимчасові незручності. Самі по собі фінансові ризики, можливість накладення штрафу чи потреба подальшого судового захисту не становлять невідворотних наслідків і, як правило, компенсовані правовими засобами, отже не виправдовують зупинення дії індивідуального акта органу нагляду.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
З метою формування єдиного підходу до застосування заходів забезпечення позову, Верховний Суд у постанові від 06.10.2025 у справі №380/9861/25 визначив такий алгоритм, якого суди мають дотримуватися при розгляді заяви про забезпечення позову:
- суд насамперед зобов'язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження (наприклад, фінансових документів, що свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану, чи доказів уже розпочатих дій з примусового виконання), не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення;
- у разі встановлення наявності підстав для забезпечення позову суд обирає конкретний захід, який є найменш обтяжливим, але водночас достатнім для ефективного захисту прав. Як правило, у справах, де оскаржуваний акт передбачає примусове стягнення коштів, застосування зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 5 частина перша статті 151 КАС України) є доцільним, оскільки тимчасово захищає майновий інтерес заявника без втручання у чинність самого акта;
- зупинення дії індивідуального акта (пункт 1 частина перша статті 151 КАС України) є заходом, що потребує окремого обґрунтування. Його застосування допустиме лише тоді, коли заявник доведе, а суд визнає, що менш обтяжливі заходи не забезпечують належного захисту прав. У такому випадку суд має навести мотиви, чому саме цей захід є необхідним;
- незалежно від обраного заходу, суд зобов'язаний перевірити, чи користь від його застосування для позивача явно переважає потенційну шкоду, яку може бути завдано відповідачу або публічним інтересам. Забезпечення позову не повинно призводити до суттєвого дисбалансу між приватним інтересом заявника і тими інтересами, на захист яких спрямовано оскаржуваний акт.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову Приватне акціонерне товариство "Трубний завод "Трубосталь" фактично вказувало на дві підстави:
- на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам через ризики понесення фінансових втрат, пов'язані з усуненням неіснуючих порушень, а також через ризики втрати ділової репутації серед населення та потенційних контрагентів.
- на очевидну протиправність оскаржуваного припису від 23.10.2025 №ЦЗ/ЖТ/21365/АА023914/П/ОП.
З даного приводу суд зазначає, що у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 серпня 2025 року у справі №160/23979/24, сформовано правову позицію, про те, що фінансові ризики позивача повинні бути реально обґрунтовані та мати невідворотний характер, а не бути лише ймовірними негативними наслідками. У разі задоволення позову і скасування припису, право позивача вважатиметься відновленим, а застосовані штрафні санкції можуть бути скасовані або відшкодовані, що не ускладнює виконання майбутнього судового рішення.
У разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №380/11600/20.
Посилання Приватного акціонерного товариства "Трубний завод "Трубосталь" на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам через ризики понесення фінансових втрат, пов'язані з усуненням неіснуючих порушень, а також через ризики втрати ділової репутації, базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджено жодним доказом. В той час, як існування порушення прав заявника або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку не має місця.
Вищезазначені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
З огляду на це суд вважає, що не підтверджені доводи заявника про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам не свідчать про наявність конкретних негативних наслідків невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такій мірі, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Таким чином, зазначені заявником мотиви вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду.
Щодо доводів заявника про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного припису, суд зазначає наступне.
Висновок про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а особливо акта, виданого у сфері державного контролю (нагляду), має ґрунтуватися на високому ступені імовірності та вимагає від суду ретельної оцінки на предмет явного порушення компетенції чи закону.
Факт протиправності припису від 23.10.2025 №ЦЗ/ЖТ/21365/АА023914/П/ОП, прийнятого відповідачем відносно Приватного акціонерного товариства "Трубний завод "Трубосталь", а також факт наявності порушення прав останнього, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів під час розгляду справи. Судження позивача мають суб'єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Також суд зазначає, що очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень це прийняття таких рішень, що не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері, проте таких доводів у заяві про забезпечення позову не окреслено.
Заявник на обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення відповідачів є "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом.
У висновках, викладених у постановах від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 07 квітня 2025 року №242зп-24/160 Верховний Суд наголошував, що питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.
В той же час, застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного припису підмінює судове рішення, оскільки фактично надає позивачеві результат, якого він прагне досягти за допомогою позову, тобто тимчасове скасування обов'язку усунути порушення, до розгляду справи по суті.
Заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову.
У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Крім того суд зазначає, що зупинення дії оскаржуваного припису, який виданий в інтересах публічного порядку для захисту трудових прав громадян, є неадекватним та неспівмірним втручанням у діяльність органу державного нагляду (Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці) до того, як судом остаточно встановлено неправомірність такого припису.
Також суд зауважує, що зупинення дії припису про усунення виявлених порушень, прийнятого в порядку державного контролю, фактично не зберігає становище, а змінює його на користь позивача, звільняючи його від негайного виконання законних (до моменту їх скасування) вимог контролюючого органу.
В той же час суди не можуть застосовувати заходи забезпечення позову ґрунтуючись лише на необхідності збереження існуючого становища суб'єкта господарювання, якщо відсутня хоча б одна з прямо визначених законом підстав. Збереження становища є наслідком застосування таких заходів, але не може самостійним критерієм чи підставою для їх вжиття.
Забезпечення позову без достатнього обґрунтування створює ризик нівелювання повноважень органу влади. Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160 підкреслює, що суд має зважувати не лише інтереси заявника, але й суспільний інтерес, який, в даному випадку полягає у забезпеченні дотримання законодавства про працю.
Також суд звертає увагу, що саме по собі оскарження в судовому порядку рішення суб'єкта владних повноважень не може мати наслідком застосування судом заходів забезпечення позову. Позивач повинен довести наявність підстав для забезпечення позову, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що Приватним акціонерним товариством "Трубний завод "Трубосталь" у заяві про забезпечення позову не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам та інтересам, чи обставини, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Також до заяви не було додано жодних доказів у підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відтак, заявником не обґрунтовано наявність правових підстав для забезпечення позову, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "Трубний завод "Трубосталь" про забезпечення позову відсутні, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити Приватному акціонерному товариству "Трубний завод "Трубосталь" у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.Е.Черняхович