25 листопада 2025 рокуСправа №160/27545/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.09.2025 №01/3356, якою було відмовлено у внесенні відповідних відомостей щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції за 05.12.2020 (чинний на момент виключення з військового обліку);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути подану заяву про внесення відповідних даних про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції за 05.12.2020 (чинний на момент виключення з військового обліку) та винести рішення, яким виключити ОСОБА_1 з військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був виключений з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу». З інформації, наявної у застосунку «Резерв+» позивачу стало відомо, що він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 07.03.2009, тобто, в період відбування ним строку покарання. Позивач звернувся до відповідача з заявою про виключення його з військового обліку, однак, відповідачем було відмовлено. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі направлена відповідачу до електронного кабінету в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Станом на час розгляду справи від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 23.10.2004 по 25.02.2016.
Відповідно до відомостей, що містяться в застосунку «Резерв+», позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 як військовозобов'язаний.
За результатами розгляду запиту позивача, відповідач листом від 12.09.2025 №01/3356 повідомив, що станом на 11.09.2025 чинним законодавством не передбачено процедури виключення або зняття з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Позивач із такою позицією відповідача не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, у редакції від 18.05.2024) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ.
Так, відповідно до приписів частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
В той же час, згідно з пунктом «г» частини 5 статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції станом на час зняття позивача з військового обліку), виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни:
а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
б) які досягли граничного віку перебування в запасі;
в) які припинили громадянство України;
г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів;
д) які не отримали до 36-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненої з нею;
е) які померли.
Відтак, положення статті 37 Закону №2232-ХІІ, на момент виникнення спірних правовідносин, не містили такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Крім того, частиною другою статтею 4 Закону №2232-ХІІ (в редакції з 18 травня 2024 року) передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Також 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
З аналізу проведених вище положень встановлено, що з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто, з набранням чинності вказаних змін до частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключено підставу виключення з військового обліку громадян, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, чим розширене коло осіб, стосовно яких діє військовий обов'язок та які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сили України.
Із матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду запиту позивача, відповідач листом від 12.09.2025 №01/3356 повідомив, що станом на 11.09.2025 чинним законодавством не передбачено процедури виключення або зняття з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
З урахуванням викладених вище норм, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно поновлено позивача на військовому обліку військовозобов'язаних.
Позивач в позові наполягає на тому, що вирішення питання про виключення його з військового обліку на підставі засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину повинно було здійснюватися із застосуванням законодавства, до внесення відповідних змін до ст. 37 Закону №2232-ХІІ.
Проте, суд не погоджується з такими доводами позивача, зважаючи на те, що на момент звернення із запитом та на момент його розгляду, у відповідача були відсутні законні підстави для виключення його з військового обліку, з огляду на відсутність законодавчо встановлених на те підстав.
Окрім того, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом.
Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов'язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, за чинними нормами статті 37 Закону №2232-XII позивач не підлягає виключенню з військового обліку, відтак є військовозобов'язаним та має обов'язок бути на військовому обліку у органі територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи зазначене, перебування позивача на військовому обліку відповідає чинному законодавству, а дії відповідача є правомірними та такими, що не порушують конституційних прав позивача.
Інші доводи позовної заяви не спростовують докази, досліджені та перевірені судом та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, із наданням правової оцінки дослідженим у справі письмовим доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька