24 листопада 2025 р.Справа № 160/33073/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 листопада 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на адвокатські запити від 04.07.2025 року та від 23.08.2025 року в інтересах ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати інформацію та документи, запитувані у адвокатських запитах від 04.07.2025 року та від 23.08.2025 року в інтересах ОСОБА_1 .
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо розгляду адвокатських запитів, поданих в його інтересах.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/33073/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд встановив наявність підстав для відмови у відкритті провадження з огляду на таке.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто, визначальною категорією для визначення юрисдикції адміністративного суду є встановлення існування публічно-правового спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон №5076-VI) під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону №5076-VI орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Статтею 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (надалі - Закон №2939-VI) врегульовано оформлення запитів на отримання публічної інформації. Частиною першою вказаної статті визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч.5 ст.19 Закону № 2939-VI).
Згідно ч.3 ст.23 Закону №2939-VI оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, вирішення питання права на отримання запитуваної інформації знаходиться в площині двох законів - Закону № 5076-VI і Закону № 2939-VI. Перший визначає право адвоката на внесення і розгляд адвокатського запиту, а другий врегульовує режим доступу до інформації, яку просить надати адвокат.
Сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом №2939-VI, а більш широкому колу суб'єктів. До того ж запитувана в адвокатському запиті інформація, необхідна адвокатові для надання правової допомоги клієнтові, не обов'язково має бути публічною.
Водночас такий запит може стосуватися й надання публічної інформації. У такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону №5076-VI, зобов'язаний послатися як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, й на відповідні статті Закону №2939-VI, а також дотримати вимог останнього, звернувши увагу суб'єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду 18 серпня 2022 року у справі №520/13981/21.
В даному випадку поведінка відповідача щодо ненадання інформації на адвокатські запити має оцінюватись крізь призму того, чи був наділений цей запит ознаками, які у розумінні Закону №2939-VI притаманні запиту на публічну інформацію. Відповідно, чи були у відповідача підстави вважати адвокатські запити такими, що подані не лише відповідно до Закону №5076-VI - з метою надання правової допомоги клієнту, а й такими, що потребували надання публічної інформації відповідно до Закону №2939-VI.
Зі змісту адвокатських запитів, долучених до позовної заяви, судом встановлено, що метою їх направлення було отримання інформації, необхідної для надання професійної правничої допомоги клієнту - позивачу, про що ним наголошено в самих запитах.
Як зазначалося вище, основна відмінність запиту на отримання публічної інформації і адвокатським запитом полягає у тому, що перший - може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий - інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту.
Тому, звертаючись до розпорядника публічної інформації із адвокатським запитом, адвокат (у тому числі, який звертається з метою належного виконання договору про правову допомогу) повинен окрім положень Закону № 5076-VI, який визначає його право на таке звернення, посилатися й на норми Закону № 2939-VI, аби розпорядник інформації мав можливість «ідентифікувати» такий запит саме як запит на публічну інформацію.
Окрім того принагідно звернути увагу, що за змістом статті 15 Закону № 5076-VI відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. У той же час, за змістом статей 10, 23 Закону № 2939-VI відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2024 року у справі №640/7688/21.
Таким чином, ані за характером спірних правовідносин та змісту права, за захистом якого позивач звернувся до суду, ані за способом захисти цей спір не належить до юрисдикції адміністративного суду.
Отже, позивач помилково звернувся до суду адміністративної юрисдикції.
В свою чергу згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, суддя вказує, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вказаного нормативного положення суд роз'яснює позивачу, що розгляд цієї справи належить здійснювати суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 18.08.2022 у справі № 520/13981/21, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.05.2025 року по справі № 580/4827/24.
Керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко