25 листопада 2025 рокуСправа №160/30546/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
23.10.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни №5/1/IV/2 від 30.09.2025 року про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни розглянути заяву належним чином та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) учасником бойових дій;
- зобов'язати Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідчення учасника бойових дій встановленого зразку.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні статусу учасника бойових дій, а також у видачі посвідчення учасника бойових дій встановленого зразку. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою від 24.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 24.10.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
04.11.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" представник Міністерства внутрішніх справ України подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що оскаржуване рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій позивачу є обґрунтованим, прийнятим у межах повноважень.
05.11.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Останній просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до наказу №275 від 16.11.1986 був зарахований на посаду стрільця військової частини НОМЕР_2 в період з 16.11.1986 по 28.12.1986.
З 29.12.1986 по 15.05.1987 позивач був зарахований курсантом військової частини НОМЕР_3 відповідно до наказу №319 від 29.12.1986.
В період з 16.05.1987 по 15.06.1987 позивач перебував на посаді стрільця військової частини НОМЕР_2 та згідно наказу №152 від 15.06.1987 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
З 16.06.1987 по 25.12.1988 позивач перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 та відповідно до наказу №320 від 25.12.1988 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .
Згідно наказу №121 від 11.12.1989 позивача було призначено на посаду у військовій частині НОМЕР_4 в період з 11.12.1989 по 22.06.1990 та відповідно до наказу №041/с від 22.06.1990 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 .
Вказані вище відомості підтверджуються записами у військовому квитку серія НОМЕР_5 від 16 жовтня 1986 року.
ОСОБА_1 було подано запит до Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України для отримання довідок та документів, що підтверджують його перебування у Вірменській РСР та Азербайджанській РСР під час проходження строкової у в/ч НОМЕР_3 та надстрокової у в/ч НОМЕР_4 військової служби.
Центральним архівом Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України було надано архівну довідку №з/35-798 від 27.08.2010. Згідно вказаної довідки в архівних документах військової частини НОМЕР_4 на прапорщика ОСОБА_1 наявні наступні відомості:
- в наказі командира частини від 16 січня 1990 року № 13 значиться таким, що вибув у службове відрядження в м. Баку Азербайджанської РСР для виконання спеціального завдання з 16.01.1990;
- в наказі від 06 березня 1990 року № 54 значиться таким, що прибув із службового відрядження з м. Баку 06.03.1990;
- в наказі від 06 квітня 1990 року № 80 значиться таким, що вибув у службове відрядження в м. Баку Азербайджанської РСР для виконання спеціального завдання з 06.04.1990;
- в наказі від 09 травня 1990 року № 106 значиться таким, що прибув із службового відрядження з м. Баку 09.05.1990.
На підставі наведених документів вбачається, що ОСОБА_1 протягом 1990 року перебував тривалий проміжок часу у службових відрядженнях на території колишніх республік СРСР - м. Баку Азербайджанської РСР, що підтверджується архівною довідкою №з/35-798 від 27.08.2010.
Окрім архівної довідки №з/35-798 від 27.08.2010 відрядження позивача підтверджуються архівною довідкою №82-433 від 11.03.2025.
04 серпня 2025 року позивач звернувся до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни щодо надання йому статусу учасника бойових дій.
21 жовтня 2025 року позивачем було отримано рішення №5/1/IV/2 від 30.09.2025 Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни про відмову в наданні статусу учасника бойових дій на підставі «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 та п.2 Розділу ІІ Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 червня 2019 року за № 588/33559».
Однак, позивач не погоджується з рішенням комісії від 30.09.2025 №5/1/IV/2 про відмову у наданні статусу учасника бойових дій та вважає його таким, що було прийняте без належного з'ясування фактичних обставин справи, у зв'язку з чим і звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус учасника бойових дій визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, зєднань, обєднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Азербайджанська РСР не входить до переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців військової частини НОМЕР_4 , Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. В згаданому нормативно-правовому акті відсутнє зазначення факту проведення бойових дій на території Азербайджанської СРСР. Проте, у вказаний Перелік включено і " інші країни після грудня 1979 року" (примітка 6), до переліку яких є можливим віднесення Автономної Нагірно-Карабаської республіки.
Повноваження відносно вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», належать Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни відповідно до Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 червня 2019 року за № 588/33559 (далі - Положення).
Згідно з п.1 розділу ІІ Положення, основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій, статусу учасника війни особам (осіб), що зазначені у пункті 2 розділу I цього Положення, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу МВС.
Пунктом 3 розділу ІІ Положення передбачено, що комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій, статусу учасника війни в разі подання на її розгляд документів, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій та містять достатні докази про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та докази, необхідні для встановлення статусу учасника війни.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Положення Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, статусу учасника війни в разі:
1) відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, статусу учасника війни;
2) надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 2 розділу I цього Положення;
3) подання документів державними органами, військовими частинами (органами, підрозділами) або підприємствами, установами та організаціями, матеріалів службових перевірок та інших документів, що встановлюють факт недостовірної інформації про участь особи в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, або подання недостовірних даних про особу;
4) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
В згаданому нормативно-правовому акті відсутнє зазначення факту проведення бойових дій на території Азербайджанської РСР.
Водночас, в примітці 6 до вищевказаної постанови зафіксовано, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак Генеральний штаб Збройних Сил України інформацією не володіє.
В ході розгляду справи суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР.
Так, 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін "інші країни" слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
При цьому, судом приймаються до уваги загальновідомі факти про те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1992 роки в СРСР, зокрема, в середньоазійских республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками, які призвели до людських жертв. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР, на виконання якого був направлений зазначений підрозділ, характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Армянської РСР.
Отже, позивач відноситься до МВС України, а тому відмова останнього про розгляд на комісії його звернення є протиправною.
Суд враховує, що на виконання доручення Кабінету Міністрів України № 42048/4/1-05 від 05.09.2005 МЗС України в листі від 21.09.2005 вих. № 620/14-110-1410 надало інформацію щодо юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови, а саме: Нагірно-карабаський конфлікт - Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території АР у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 рік.
Суд вважає визначальним для отримання учасниками Нагірно-Карабаського конфлікту, факт проходження особою служби у відрядженні на території Вірменської РСР, де в цей період велися бойові дії і участь особи у бойових діях.
Також, суд надає правову оцінку спірним правовідносинам, з огляду на наявність висновків застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року (№ 21-162а11) на яку посилається у відзиві відповідач.
У цій постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що положення примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій після грудня 1979 року поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях. Відсутність вищезазначених обставин виключає можливість визнання учасниками бойових дій після грудня 1979 року осіб, які виконували спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишніх республік Союзу РСР (у тому числі Вірменської РСР).
Одночасно з цим, суд зазначає, що помилковими є посилання відповідача на зазначені правові позиції Верховного Суду України, оскільки відрядження позивача здійснювались відповідно до наказів МВС Української РСР, які відповідно до ст. 71 Конституції Української РСР являлись обов'язковими на той час, а позивач виконував службово-бойові завдання на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР - республік колишнього Союзу РСР, які не відносились до інших країн.
Щодо доводів відповідача про те, що факт виконання позивачем службових обов'язків по охороні громадського порядку на території Вірменської PCP в 1988-1991 роках не може слугувати підставою для визнання останнього учасником бойових дій, оскільки не є підтвердженням самої участі у бойових діях, суд зауважує на таке.
З 24.08.1991 внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в тому числі і по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Разом з тим, у період входження Української РСР до складу союзної держави (СРСР) громадяни України, призиваючись на військову службу, приймали військову присягу на вірність Батьківщині.
Відповідно до ст. 29 Конституції Українcької РСР захист Соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу. З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок.
Військова служба - це особливий вид державної служби, що полягає у виконанні радянськими громадянами конституційного військового обов'язку у складі ЗС СРСР (ст. 63 Конституції СРСР).
Військова служба була найбільш активною формою здійснення громадянами свого конституційного обов'язку захищати соціалістичну Вітчизну, була почесним обов'язком і покладалася тільки на громадян СРСР (ст.ст. 31 і 62, Конституції СРСР).
Відповідно до ст. 7 Закону про загальний військовий обов'язок (1967 року) всі військовослужбовці та військовозобов'язані приймали військову присягу на вірність своєму народові, своїй Радянській Батьківщині і Радянському уряду.
Отже, виконання бойових завдань на територіях колишніх республік, як території колишнього Союзу, у період до проголошення України суверенною незалежною державою, в силу вказаних норм, є виконанням бойових операцій по захисту Батьківщини.
Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові.
Отже, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
Так, факт того, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 в СРСР, зокрема, в республіках Закавказзя, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками, є загальновідомим.
На той час на території зазначених республік відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.
Хоча територія автономної республіки не включена в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", при розгляді справи встановлено і неспростовано, що позивач брав участь у заходах надзвичайного стану та виконував завдання в умовах збройних конфліктів в Нагірно-Карабахській автономній республіці із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров'я.
Згідно виписок з наказів органів МВС СРСР, позивач перебував у відрядженні в м.Баку Азербайджанської РСР, де в цей період велись бойові дії і брав участь у військових операціях.
Отже, хоча Азербайджанська РСР не включена у перелік держав і періодів бойових дій, в ході розгляду справи встановлено, що позивач виконував свій обов'язок по захисту Вітчизни в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території колишніх республік радянського Союзу, а тому доводи відповідача про відсутність підстав для визнання позивача учасником бойових дій, оскільки немає доказів самої участі у бойових діях, є не обґрунтованими.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на пункт 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", яким передбачено, що учасниками бойових дій визнаються колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторна повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 22.10.2025.
Оскільки позовну заяву задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 968,96 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни №5/1/IV/2 від 30.09.2025 про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 .
Зобов'язати Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти вимог позивача - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця Академіка, 10, код ЄДРПОУ 00032684) судові витрати з оплати судового збору у сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез