24 листопада 2025 року Справа № 160/33018/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.11.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2022 по 01.12.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.04.2022 по 01.12.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.04.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період:
з 29.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Разом з позовною заявою представником позивача подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якої представник зазначає, що ОСОБА_1 , при звільненні жодна бухгалтерська документація, розрахунки, довідки і будь які документи які б вказували про виплату чи не виплату індексації та грошового забезпечення надано не було. Позивач - військовослужбовць, який безперервно проходить військову службу та приймає участь у бойових завданнях у зв'язку зі збройною агресією рф проти України. Під час служби Позивач перебуває у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній не тільки доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду але і зв'язок в цілому. Протягом усього цього часу позивач перебував у стані, коли фізично та психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори. У зв'язку з викладеним, просить поновити пропущений процесуальний строк.
20.11.2025 від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення заяви без розгляду у зв'язку із пропуском присічного тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Розглянувши питання строку звернення позивача до суду з цією позовною заявою, суд зазначає наступне.
Частиною 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Між тим відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, термін якого неодноразово продовжувався.
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») (пп. 65.1 - 65.2 п. 65 постанови).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, звернення до суду з позовними вимогами в частині оскарження дій відповідача про неналежне нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.04.2022 по 18.07.2022 включно не обмежене жодним строком.
Разом з тим, спір в частині періоду з 19.07.2022 по 01.12.023, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України обмежений трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Велика Палата у своїх постановах неодноразово вказувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає в не ухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначених норм законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Під можливістю дізнатися про порушення права слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та рішення, які впливають на права особи.
У цьому контексті суд враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період після 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Отже, саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно військового квитка НОМЕР_2 та матеріалів справи, ОСОБА_1 з 29.04.2022 по 01.12.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Варто зазначити, що у клопотанні відповідача про залишення позову без розгляду відсутні будь-які посилання на обставини та належні докази, які свідчили б про обізнаність позивача стосовно сум складових спірного грошового забезпечення за спірний період.
Такі відомості були надані відповідачем у відповідь на адвокатський запит позивача від 21.08.2025 із супровідним листом Військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2025 №1656/12171.
Так, з матеріалів справи та клопотання представника позивача вбачається, що до отримання відповіді на адвокатський запит позивач не мав можливості встановити факт невиплати спірних сум грошового забезпечення в повному обсязі або здійснити коректні розрахунки правильності та повноти нарахування і виплати свого грошового забезпечення.
Судом враховується, що позивач набув статусу учасника бойових дій з 06.06.2023, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 . Оскільки вказане посвідчення було отримано позивачем у спірний період (з 29.04.2022 по 01.12.2023), суд доходить висновку, що позивач дійсно був безпосередньо задіяний у заходах із забезпечення оборони України в умовах військової агресії РФ. Відповідно, позивач, перебуваючи у складних умовах виконання службових обов'язків, був об'єктивно позбавлений можливості (або мав значні перешкоди) для своєчасного та належного зайняття питанням правильності нарахування грошового забезпечення, включно із зверненням до суду.
Так, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який було неодноразово продовжено та дія якого продовжується на теперішній час.
За таких обставин, суд вважає необхідним врахувати висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 29 листопада 2024 року по справі № 120/359/24.
Верховним Судом зроблено висновок, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Таким чином, суд враховує обставини, пов'язані з проходженням позивачем військової служби, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, направленість дій позивача та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 листопада 2024 року по справі № 120/359/24.
Так, суд наголошує, що у справах військовослужбовців процесуальні строки не можуть застосовуватися суто механічно, а мають визначатися з урахуванням реальних обставин проходження служби. Правозастосовна практика вимагає уникнення надмірного формалізму, який може призвести до необґрунтованого обмеження доступу до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції. Варто підкреслити, що в умовах воєнного стану військовослужбовці, які виконують службові завдання, стикаються з об'єктивними перешкодами, що ускладнюють своєчасне звернення до суду. Отже, суд вважає, що повинен оцінювати не лише формальні аспекти строків, але й фактичні умови, у яких перебуває позивач. Суворе застосування строків без врахування цих чинників суперечить статтям 55, 124 та 129 Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 380/13595/24.
Враховуючи викладене, а також обставини, що стали причиною пропуску, встановленого строку звернення до суду, суд доходить висновку, що наведені позивачем у заяві причини пропуску строку звернення до суду є поважними, а заява про поновлення строку звернення до суду є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі не має.
Оскільки останнім днем для вирішення питань, передбачених статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, є 23.11.2025 року - вихідний день, ухвалу постановлено першого робочого дня - 24.11.2025 року.
Керуючись статтями 171, 257, 260, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою - задовольнити.
Поновити строк звернення до суду з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії..
Відкрити провадження в адміністративній справі №160/33018/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 22.12.2025.
Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Сліпець Н.Є.
Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання копії цієї ухвали.
Відповідно до частин 3, 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Роз'яснити відповідачу, що відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Інформацію щодо адміністративної справи учасники даної справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).
Копію ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі надіслати всім учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.
Суддя Н.Є. Сліпець