24 листопада 2025 рокуСправа №160/26922/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Хозяїнова Володимира Валерійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 18.09.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Хозяїнова Володимира Валерійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості щодо наявності у ОСОБА_1 порушень правил військового обліку.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач, як орган ведення Реєстру, повинен забезпечувати актуалізацію бази даних Реєстру, зокрема відомостей про притягнення військовозобов'язаного до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП. Статтею 210 КУпАП саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку передбачено адміністративну відповідальність. Ст. 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Повноваження щодо притягнення до такої адміністративної відповідальності має керівник ТЦК та СП шляхом складання відповідної постанови. Таким чином, саме до повноважень відповідача належить притягнення військовозобов'язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови у спосіб та порядку, що наведений вище, а також і внесення до Реєстру даних про порушення військовозобов'язаним правил військового обліку і про притягнення його до адміністративної відповідальності. За наявною у позивача інформацією, він до адміністративної відповідальності за ст.210 чи ст. 210-1 КУпАП не притягувався. Відомості про наявність відповідних постанов у позивача відсутні. Таким чином, дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні відомостей до Реєстру про порушення позивачем правил військового обліку, які у подальшому були відображені у графі «Порушення правил військового обліку» у електронному військово-обліковому документі позивача, без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законодавством порядку, були вчинені відповідачем всупереч положень законодавства, а відтак, підлягають визнанню судом протиправними.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 року зазначена вище справа розподілена та 22.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
24.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.08.2025 року позивач отримав електронний військово-обліковий документ на порталі Дія. Вказаний документ містив позначку «Порушення правил військового обліку». За загальнодоступною інформацією відомо, що така позначка свідчить про здійснення ТЦК та СП заходів з «розшуку» військовозобов'язаного.
При цьому позивачем ще 28.02.2022 року належним чином уточнено свої облікові дані.
Будь-яких порушень правил військового обліку позивач не вчиняв.
З метою з'ясування підстав внесення Відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів (далі - Реєстр) запису про порушення позивачем правил військового обліку, 06.08.2025 року відповідачу було направлено адвокатський запит №1/06-08/25 від 06.08.2025 року з проханням повідомити, чи притягався позивач відповідачем до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП протягом періоду з 01.05.2024 року по дату отримання даного запиту, а також надати інформацію про винесені постанови (за їх наявності).
У відповіді №3675 від 18.08.2025 року на зазначений адвокатський запит відповідач повідомив, що інформація, яка свідчить про наявність ознак вчинення військовозобов'язаною особою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 або ст. 210-1 КУпАП, до складання протоколу про адміністративне правопорушення, відноситься до службової інформації та не може бути надана на адвокатський запит. Зі змісту відповіді відповідача очевидно вбачається, що відсутніми на даний час є факти порушень позивачем правил військового обліку.
14.08.2025 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву в порядку ст. 1 Закону України від 02.10.1996 р. №393/96-ВР «Про звернення громадян» та п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.03.2017 р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», якою позивач повідомляв, що він вважає, що у Реєстрі містяться недостовірні відомості щодо порушення ним правил військового обліку та відсутні підстави для здійснення заходів щодо його адміністративного затримання та доставлення до ТЦК та СП з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення, і просив, зокрема: виправити недостовірні відомості у Реєстрі стосовно нього шляхом виключення інформації щодо порушення ним правил військового обліку та подання його у розшук; направити повідомлення відповідним органам Національній поліції про відсутність підстав для його адміністративного затримання та доставлення до ТЦК та СП.
Зазначена заява позивача була отримана представником відповідача 19.08.2025 року, що підтверджується змістом рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
12.09.2025 року позивач повторно сформував електронний військово-обліковий документ на порталі Дія. В ньому, як і раніше, міститься позначка «Порушення правил військового обліку».
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, звернувся до суду із даною позовною заявою.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
На підставі частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних. До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Отже, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення особи до відповідальності за порушення правил обліку.
Водночас, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності, як і докази направлення позивачу повістки, протилежного відповідачем не доведено.
З огляду на викладене відповідачем не доведено, на якій законній підставі відомості про позивача (в цій частині) були внесені до Реєстру.
Зазначене свідчить про недоведеність правомірності дій відповідача.
Крім того, у справі відсутні належні докази того, що відповідач будь-яким чином довів до відома позивача інформацію про порушення ним правил військового обліку і про внесення відомостей про це до Реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки за приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача , як органу ведення Реєстру, вчинити дії, а саме виключити інформацію з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів про порушення позивачем правил військового обліку.
З урахуванням наведеного, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Хозяїнова Володимира Валерійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості щодо наявності у ОСОБА_1 порушень правил військового обліку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник