25 листопада 2025 рокуСправа №160/27875/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 р. до 11.02.2019 р. в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.02.2019 в загальній сумі 44300,67 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 та на час звернення із позовною заявою виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.. Позивач вважає, що за час проходження служби відповідач здійснював індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 р. по 11.02.2019 р. в неповному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 06.08.2025 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді "ст.262 ч.5 "Ухвала про відкриття спрощеного провадження" (без повідомлення сторін) від 06.10.25 №160/27875/25 було надіслано одержувачу ІНФОРМАЦІЯ_4 в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 07.10.25.
Відзив від ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу суду не надходив.
Статтею 261 КАС України визначенні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі (ч.1). Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2).
Відповідно до положень ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі) та законодавчу встановлену послідовність надання письмових заяв по суті, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного вище, суд зазначає, що останній вжив заходи, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, у порядку визначеним КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення УБД від 07.07.2017р.
ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно Витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 11.02.2019 №40, підполковника ОСОБА_1 звільнено у запас.
Згідно довідки про складові грошового забезпечення позивача за період з 01.02.2018 по 11.02.2019 індексацію нарахована за грудень 2018 у розмірі 71,08 грн., у січні 2019 - 71,08 грн., лютий 2019 - 27,92 грн.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.02.2019 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За змістом частин 2, 3 статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі ст. 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядок №1078 поняття фіксованої суми індексації не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Вирішуючи вказаний спір суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21 (з урахуванням внесених ухвалою від 30.03.2023 виправлень), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.07.2023 у справі №240/23550/21 щодо підстав виплати та розміру так званої фіксованої індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні.
У зазначених постановах Верховний Суд дійшов наступних висновків.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Провівши системне і цільове тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078, Верховний Суд дійшов висновку, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Таким чином, суд зазначає, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Верховний Суд у вищезгаданій постанові дійшов висновку, що задля правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, необхідно встановити наступне: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Отже, для розрахунку необхідно встановити наступні складові:
- розмір підвищення грошового забезпечення;
- прожитковий мінімум у березні 2018 року;
- сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Для встановлення обставин підвищення розміру грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру), судом досліджено довідку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача у спірні періоди.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачеві щомісяця до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
Суд звертає увагу, що визначення конкретної суми фіксованої різниці при обрахунку нарахування та виплати індексації за спірний період належить до дискреційних повноважень відповідача, відтак з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, і, як наслідок, необхідності зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
Стосовно доводів позивача про те, що при виплаті індексації грошового забезпечення відповідач одночасно має виплатити йому грошову компенсацію суми податків з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44, суд вважає безпідставними виходячи з наступного.
Так, постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до п.2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
У постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №815/5826/16 зазначено: "Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними".
Таким чином, після набрання рішенням у цій справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Наразі відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію та відрахування військового збору, оскільки відповідний обов'язок у відповідача виникає одночасно з виплатою спірної індексації як складової грошового забезпечення, тобто у майбутньому.
Тобто у задоволенні цієї частини позовної заяви позивачу слід відмовити.
Щодо компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в частині 2 статті 2 Закону України №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як передбачено положеннями пунктам 5-7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Суд погоджується з доводами відповідача та звертає увагу, що основна сума доходу в межах виконання (задоволеної частини позовних вимог) рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/27875/25, є ще не нарахованою, оскільки виплата індексації ще не відбулась.
Відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу є, на думку суду, передчасними.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, відтак розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року;
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова