25 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/10269/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леобро» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Леобро» звернулося з позовом до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2025/000066/2 від 11.03.2025 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2025/000185.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення в режимі імпорту товару декларант позивача подав до митного посту «Ковель» митну декларацію, в якій митну вартість товару визначено за основним методом - за ціною договору (контракту). Однак відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою вартістю і прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. При цьому митний орган дійшов висновку, що вартість товару, що ввозиться на митну територію України, не може бути визнана за вибраним декларантом методом з тих підстав, що подані документи не містять усіх даних для підтвердження митної вартості та містять розбіжності.
Позивач не погоджується із такими рішеннями та зазначив, що подані до митного оформлення документи підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за першим методом і не мали жодних розбіжностей. Проте, не зважаючи на подання усіх документів, які підтверджують заявлену митну вартість, як вартість самого товару, так і витрати по транспортуванню останнього, митний орган відмовив у митному оформленні товару і прийняв протиправне рішення про коригування митної вартості товарів.
На переконання позивача, спірні рішення є необґрунтованими та просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на позовну заяву відповідач пред'явлені позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити, мотивуючи тим, що при проведенні відповідно до положень статті 54 МК України митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товару за митною декларацією, поданою з метою імпорту товару, було встановлено, що подані документи не містять усіх відомостей, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та вони містять розбіжності, які є визначальними для сумніву митниці в достовірності заявлених відомостей про митну вартість, та, як наслідок, реалізації права митного органу вимагати додаткові документи, які б спростували ці розбіжності. За результатом опрацювання додатково поданих документів та проведених письмових консультацій щодо вибору методу визначення митної вартості товару, у зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (у митного органу та декларанта відсутня інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари та відсутня вартісна основа для розрахунку) митну вартість визначено за резервним методом відповідно до статті 64 МК України на підставі цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби (далі - ЄАІС Держмитслужби).
Відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідають вимогам митного законодавства, а тому є законними.
Ухвалою суду від 29.09.2025 відмовлено в задоволенні клопотання Волинської митниці про розгляд справи в судовому засіданні.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.
05 грудня 2023 року між ТзОВ «Леобро» (покупець) та компанією «Shaoxing Mzone Leisure Products Co., Ltd» (Китай) (продавець) було укладено договір купівлі-продажу за №1205-1, за умовами якого продавець зобов'язується передати товар: спортивні батути та аксесуари до батутів у власність покупця, а покупець зобов'язується здійснити авансову оплату за товар і прийняти його. Найменування, асортимент, вид товарів, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами на кожну партію і вказуються в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 1.2 договору). Відповідно до п. 1.5 договору, інвойси складаються на підставі замовлень. Пунктом 3.3 договору визначено умови оплати : 30% суми інвойсу передоплата і 70% суми інвойсу оплачується перед відправкою.
09.12.2024 між ТзОВ «Леобро» та компанією «Shaoxing Mzone Leisure Products Co., Ltd» (Китай) було укладено додаткову угоду №1 до контракту №1205-1 від 05.12.2023 якою пункту 3.3. контракту викладено в наступній редакції»: «Розрахунки за цим договором здійснюються на умовах, зазначених у виставлених рахунках-фактурах (інвойсах).
09.12.2024 між ТзОВ «Леобро» та компанією «Shaoxing Mzone Leisure Products Co., Ltd» (Китай) було укладено додаткову угоду №2 до контракту №1205-1 від 05.12.2023 якою виключено пункт 1.5 Контракту №1205-1 від 05.12.2023 та вважати його таким, що втратив чинність з моменту підписання даної додаткової угоди.
10 березня 2025 року до митного посту «Ковель» з метою імпорту товару «Інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: Батут 8FT з внутрішньою сіткою, 252см Premium Pro, колір чорний (LBPPRO 8FTBLACK) - 50шт. Батут 10FT з внутрішньою сіткою, 312см Premium Pro, колір чорний (LBPPRO 10FTBLACK) - 80шт. Батут 10FT з внутрішньою сіткою, 312см Premium Pro, колір синій (LBPPRO 10FTBLUE) - 60шт. Батут 10FT з внутрішньою сіткою, 312см Premium Pro, колір зелений (LBPPRO 10FTGREEN) - 60шт. Батут 8FT з внутрішньою сіткою, 252см Premium, колір чорний (LBP 8FTBLACK) - 50шт. Батут 10FT з внутрішньою сіткою, 312см Premium, колір чорний (LBP 10FTBLACK) - 50шт. Батут 10FT з внутрішньою сіткою, 312см Premium, колір синій (LBP 10FTBLUE) - 50шт. Кожен набір складається з батута, захисної сітки, драбини, та двох чохлів один з яких виготовлений з ПВХ. Батути призначені для проведення активного відпочинку дітей. Всього товару: 400 шт.Країна виробник - Китай (КНР).Торговельна марка LEOBRO. Виробник: Shaoxing Mzone Leisure Products Co., Ltd.», що ввозився на адресу ТзОВ «Леобро», подано митну декларацію №25UA205050009413U0. Вартість товару становить 26 960 дол. США. До митної декларації додано: пакувальний лист б/н від 05.01.2025; рахунок-проформа 241209ABUKR-002-M1113 від 09.12.2024; рахунок-фактура (iнвойс) 241209ABUKR-002-M1113 від 05.01.2025; коносамент SHNGB00052476 від 11.01.2025; автотранспортна накладна 303 від 05.03.2025; декларація про походження товару 241209ABUKR-002-M1113 від 05.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 2559 від 04.03.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 28 від 06.03.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару 00000000176 від 04.03.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару 06/03/2025 від 06.03.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів 1205-1 від 05.12.2023; договір про надання послуг митного брокера 8/2023-Д від 07.07.2023; договір (контракт) про перевезення 02072024 від 02.07.2024; договір (контракт) про перевезення 19022025/1 від 19.02.2025; договір (контракт) про перевезення 20012025/1 від 20.01.2025 та заявка №31 від 03.03.2025.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митний орган в електронному повідомленні запропонував подати такі документи: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів; 4) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) виписку з бухгалтерської документації; 7) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товарів; 8) копію митної декларації країни відправлення; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
На електронне повідомлення митного органу декларант додатково подав копії платіжних інструкцій в іноземній валюті №82 від 10.12.2024 та №97 від 10.02.2025; копію митної декларації країни відправлення №310120250519879193 від 07.01.2025; додаткові угоди №1 та №2 від 09.12.2024 до договору купівлі-продажу №1205-1 від 05.12.2023.
Також листом №1 від 11.03.2025 декларант повідомив, що додаткові документи надаватись не будуть.
11.03.2025 Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2025/000066/2.
У графі 33 оскаржуваного рішення від 11.03.2025 №UA205050/2025/000066/2 митний орган вказав, що під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів було встановлено, що документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості, не містять усіх відомостей, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності. Одними із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (пункти 4, 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України). Проформою від в 09.12.2024 №241209ABUKR-002-M1113 та інвойсом від 05.01.2025 №241209ABUKR-002-M1113 (далі- Інвойс) передбачена передоплата за товари. Банківських платіжних документів, що підтверджують здійснення передоплати за оцінювані товари, не було надано. Для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів декларантом надано: договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 02.07.2024 №02072024, договір про надання транспортно- експедиційних послуг від 19.02.2025 №19022025/1, договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 20.01.2025 №20012025/1, Заявка від 03.03.2025 №31 до договору від 19.02.2025 №19022025/1, рахунок на оплату від 04.03.2025 №2559, рахунок на оплату від 06.03.2025 №28, довідку про транспортні витрати від 04.03.2025 №176. довідку про транспортні витрати від 06.03.2025 №06/03/2025. П.1.2 Договору про надання транспортно- експедиційних послуг від 20.01.2025 №20012025/1 визначено, що заявка є невід'ємною частиною даного договору та містить, зокрема, відомості щодо вартості перевезення. Заявку відповідно до даного договору не надано. В рахунку на оплату від рахунок на оплату від 06.03.2025 №28 містяться відомості щодо вартості експедиторських послуг , проте дані витрати не включено декларантом до митної вартості товарів. Сказане дає обґрунтовані підстави вважати, що до митної вартості не включено всі її невід'ємні складові. В довідці про транспортні витрати від 06.03.2025 №06/03/2025 сказано, що вантажно- розвантажувальні роботи включені у вартість перевезення, проте не надано відомостей щодо вартості навантаження (в товаросупровідних документах дані витрати не визначені кількісно та достовірно, та, відповідно, не включені в графи 21 ДМВ). Відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. Розрахунки згідно із частиною дев'ятою даної статті робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. Окрім того, рахунок на оплату транспортних послуг від 06.03.2025 №28 містить інформацію щодо вартості витрат за перевезення за межами державного кордону України у розмірі43116,52 грн (за маршрутом м. Гданськ (Польща) - м/п Ягодин (Україна), приблизна відстань 612 км, що становить 70,45 грн за км, та за перевезення по території України у розмірі 33819,75 грн (за маршрутом м/п Ягодин (Україна) - м. Луцьк (Україна), приблизна відстань 136 км, що становить 248,67 грн за км. З огляду на зазначене, вартість перевезення товарів за межами митної території України є меншою, ніж вартість перевезення товарів на території України, що ставить під сумнів достовірність розподілу транспортних витрат, враховуючи вищу вартість пально-мастильних, інших експлуатаційних матеріалів та наявність платних доріг у країні (Польщі), через яку здійснювалось перевезення товарів. У зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товару визначено за резервним методом згідно ст.64 МК України на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС, рівень митної вартості товару №1 Батут становить 3,7623 дол.США за кілограм за МД №25UA209170014304U5 від 19.02.2025.
Також, Волинська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2025/000185
Позивач, не погоджуючись із прийнятими рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частинами першою - третьою статті 52 цього ж Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Як передбачено частинами другою - третьою статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою - третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митного органі. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.
Згідно з частинами першою, другою статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
За приписами частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
На думку суду, виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів, відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товарів, з огляду на таке.
Судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: пакувальний лист б/н від 05.01.2025; рахунок-проформа 241209ABUKR-002-M1113 від 09.12.2024; рахунок-фактура (iнвойс) 241209ABUKR-002-M1113 від 05.01.2025; коносамент SHNGB00052476 від 11.01.2025; автотранспортна накладна 303 від 05.03.2025; декларація про походження товару 241209ABUKR-002-M1113 від 05.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 2559 від 04.03.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 28 від 06.03.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару 00000000176 від 04.03.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару 06/03/2025 від 06.03.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів 1205-1 від 05.12.2023; договір про надання послуг митного брокера 8/2023-Д від 07.07.2023; договір (контракт) про перевезення 02072024 від 02.07.2024; договір (контракт) про перевезення 19022025/1 від 19.02.2025; договір (контракт) про перевезення 20012025/1 від 20.01.2025; заявка №31 від 03.03.2025; копії платіжних інструкцій в іноземній валюті №82 від 10.12.2024 та №97 від 10.02.2025; копію митної декларації країни відправлення №310120250519879193 від 07.01.2025; додаткові угоди №1 та №2 від 09.12.2024 до договору купівлі-продажу №1205-1 від 05.12.2023.
Суд вважає, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, та документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Суд також звертає увагу, що в порядку частини третьої статті 53, пункту 2 частини п'ятої статті 54 МК України відповідач має право запитувати від декларанта лише ті документи, які необхідні для підтвердження заявленої митної вартості.
Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Разом з тим, повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК України, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив в ряді постанов, зокрема в постановах від 27.03.2020 (справа №540/2605/18), від 06.05.2020 (справа №140/1713/19), від 21.10.2021 (справа №420/4820/19).
В оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товару, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у цьому рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Щодо розбіжностей, які стосуються підтвердження витрат на транспортування, суд зазначає наступне.
Стосовно цього суд зазначає, що згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Суд, відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує також висновки щодо застосування норма права, викладені у постанові Верховного Суду від 07.07.2023 у справі №803/718/17, які полягають у такому.
Якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів декларантом надано: договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 02.07.2024 №02072024, договір про надання транспортно- експедиційних послуг від 19.02.2025 №19022025/1, договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 20.01.2025 №20012025/1, Заявка від 03.03.2025 №31 до договору від 19.02.2025 №19022025/1, рахунок на оплату від 04.03.2025 №2559, рахунок на оплату від 06.03.2025 №28, довідку про транспортні витрати від 04.03.2025 №00000000176. довідку про транспортні витрати від 06.03.2025 №06/03/2025.
Як вбачається із довідки про транспортні витрати від 04.03.2025 №00000000176, складеної ТзОВ «Євро Форвардінг», витрати на морське перевезення вантажу за межами державного кордону України: за маршрутом Нінбо, Китай-Гданськ, Польща. Контейнер/а: MSKU161503 - 178 841,73 грн. Транспортно-експедиторське обслуговування за межами території України, включаючи НРР, складські послуги, оформлення Т1. Контейнер/а: MSKU161503 - 22 875,11 грн. Експедиційні послуги по території України - 2 079,55 грн. Страхування вантажу товариством «Євро Форвардінг» не здійснювалось.
Разом з тим, з довідки про транспортні витрати від 06.03.2025 №06/03/2025, виданої ФОП ОСОБА_1 , вбачається, що транспортні витрати по перевезенню вантажу автомобілем MAN реєстраційний НОМЕР_1 /АС0102XG складають: м. Гаднськ (Польща) - м/п Ягодин - 43116,52 грн. м/п Ягодин - м. Луцьк - 33 819,75 грн. Разом 76 936,27 грн. Навантажувально-розвантажувальні роботи включено у вартість перевезення.
Суд зазначає, що довідка про транспортні витрати від 04.03.2025 №00000000176 містить числове значення витрат щодо транспортування товару до кордону України та ці транспортні витрати були включені до митної вартості відповідно до частини десятої статті 58 МК України.
Суд також не бере до уваги твердження відповідача про ненадання ТзОВ «Леобро» заявки на перевезення, яка передбачена пунктом 1.2 Договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.01.2025 №20012025/1, оскільки вказаний документ не входять до переліку документів, які підтверджують митну вартість товару, визначених частиною другою статті 53 МК України. Тим більше, вищевказані документи відсутні у переліку додаткових документів, передбачені частиною третьою статті 53 МК України, які можуть запитуватися митним органом.
Отже, ненадання позивачем заявки до митного оформлення не може бути підставою для невизнання заявленої позивачем вартості товару, оскільки надання таких документів не є обов'язковим, при цьому у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Щодо підтвердження оплати за товар, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частин другої - шостої статті 40 Закону №1591-IX платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем. Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом. Платіжна інструкція може бути відкликана в порядку, визначеному цим Законом. Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.
Частиною другою статті 47 Закону №1591-IX встановлено, що у разі зазначення платником у платіжній інструкції дати валютування надавач платіжних послуг платника зобов'язаний забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок надавача платіжних послуг отримувача протягом операційного дня в зазначену дату валютування. До настання дати валютування сума платіжної операції обліковується на рахунку надавача платіжних послуг платника.
За приписами частини першої статті 48 Закону №1591-IX надавачі платіжних послуг зобов'язані забезпечити виконання платіжної операції в повній сумі, зазначеній у платіжній інструкції, якщо інше не визначено цим Законом або договором між надавачем платіжної послуги та користувачем.
Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.
Додатковою угодою №1 до договору купівлі-продажу від 05.12.2023 №1205-1 внесено зміни до п. 3.3 договору купівлі-продажу №1205-1 від 05.12.2023, а саме передбачено, що розрахунки за договором здійснюються на умовах, зазначених у виставлених рахунках-фактурах (інвойсах).
Проформою інвойсу від 09.12.2024 №241209ABUKR-002-M1113 та комерційним інвойсом від 05.01.2025 241209ABUKR-002-M1113 визначено умови оплати за товар: 20% від суми інвойсу - депозит (5 392,00 дол. США), а залишок 80% від суми інвойсу оплачується за 2 тижні до прибуття контейнера до порту призначення (21 568,00 дол. США).
На підтвердження заявленої митної вартості декларантом на вимогу митного органу надано банківські платіжні документи №82 від 10.12.2024 та №97 від 10.02.2025.
Водночас, пунктом 5 частини другої статті 53 МК України визначено, що документи, які подаються декларантом для підтвердження митної вартості товару мають містити реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
У відповідності до пункту 15 «Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року №216, у платіжному дорученні платник повинен заповнити реквізит "Призначення платежу" в іноземній валюті таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті.
Так, у постанові від 20.08.2020 року по справі №815/2871/15 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку та вказав, що «відповідно до п.5 ч.2 ст.53 МК України платіжні та/або бухгалтерські документи, які подаються під час митного оформлення товару, повинні достеменно підтверджувати його вартість та містити реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару».
В графі 70 «Призначення платежу» платіжних інструкцій №82 від 10.12.2024 та №97 від 10.02.2025 зазначено: «Оплата за товари по контракту від 0512.2023 №1205-1».
Надані позивачем митному органу та суду платіжні документи №82 від 10.12.2024 та №97 від 10.02.2025 містять відтиски печаток банку, у них наявна вся необхідна інформація для здійснення перерахунку коштів, в тому числі є покликання на дату та номер контракту №1205-1 від 05.12.2023, що підтверджує оплату за поставлений товар компанією «Shaoxing Mzone Leisure Products Co., Ltd» (Китай).
З урахуванням наведеного, суд вважає, що митний орган не виконав обов'язку щодо зазначення конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а вказані відповідачем сумніви не можна визнати обґрунтованими, позаяк суду не надані докази того, що подані декларантом документи містять розбіжності, у них наявні ознаки підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за товар. Відтак, суд погоджується із доводами позивача про те, що декларантом було подано усі документи, що підтверджують правомірність декларування товару за основним (першим) методом, та які чітко ідентифікують придбаний товар, містять об'єктивні та достовірні дані, не містять дефектів та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв'язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребував додаткові документи у декларанта, а у подальшому, у зв'язку із неподанням додаткових документів, безпідставно прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).
Вказані правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
На думку суду, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що вказані вище розбіжності не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Приписами пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Суд вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, оскільки у ньому, крім номера та дати МД, на підставі якої здійснено розрахунок скоригованої митної вартості товару, будь-яких пояснень щодо коригувань на обсяги партії ідентичних товарів, умов поставки, комерційних умов не наведено.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв'язку із чим з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити.
Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Отже, враховуючи, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення винесена з причини невизнання митної вартості товару за вартістю, визначеною декларантом, та прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів, яке судом визнано протиправним та скасовано, тому вказана картка відмови також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в загальній сумі 6 387,82 грн, сплачений платіжною інструкцією від 29.08.2025.
При вирішенні питання щодо стягнення решти судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу та за послуги перекладу) суд враховує таке.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва від 25.08.2025, рахунку №1 до Договору від 29.08.2025, акту приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2025, виписки з рахунку, адвокат Нечипорук І.С. надала позивачу правову допомогу в сумі 10000,00 грн, які оплачені. При цьому, пунктом 4.4 Договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва від 25.08.2025 визначено фіксовану суму винагороди (10000,00 грн), водночас позивач надав акт приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2025 за вказаним договором.
Представник відповідача у клопотанні від 29.10.2025 заперечила щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Суд зазначає, що усна консультація, узгодження правової позиції з клієнтом, вивчення судової практики включається до витрат пов'язаних зі складанням адміністративного позову, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому дані витрати повинен понести позивач.
Крім того, враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення таких витрат на користь позивача, складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження), значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Волинської митниці необхідно стягнути 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 6 387,82 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн, а всього судових витрат на суму 10 387,82 грн.
Щодо понесених витрат на переклад документів позивачем, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Таким чином, витрати позивача, понесені на переклад документів не пов'язані з розглядом справи, оскільки такі витрати пов'язані з митним оформленням товару.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2025/000066/2 від 11 березня 2025 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Волинської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2025/000185.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Леобро» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 387 (шість тисяч триста вісімдесят сім) гривні 82 копійок та правової допомоги в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Леобро» (43024, Волинська область, місто Луцьк, вулиця В'ячеслава Чорновола, будинок 7 квартира 33, код ЄДРПОУ 44960526).
Відповідач: Волинська митниця (44350, Волинська область, Ковельський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, ідентифікаційний код ВП 43958385).
Суддя А.Я. Ксензюк