25 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/7982/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 06.02.2025 року у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 09.08.2000 по 24.04.2003 рік та періоди підприємницької діяльності з 01.09.2017 року по 31.08.2020 рік та призначити пенсію ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.02.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорії 2) Серії НОМЕР_2 . У зв'язку із чим, 06.02.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 13.02.2025 року відмовлено у призначенні пенсії виходячи з того, що до страхового стажу не зараховано період навчання по дипломах НОМЕР_3 від 24.06.1994 року та ХАВ №10346036 від 10.06.1998 року, оскільки в дипломах не вказано термін навчання та форма навчання, а також не взято до уваги посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки на фото особи відсутній відбиток печатки.
Позивач вважає такі дії відповідачів необґрунтованими та безпідставними, оскільки право на призначення пенсії згідно ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та відповідними іншими документами.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії залишено без руху, позивачу надано строк на усунення позовної заяви шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви з чітким викладенням змісту позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представники відповідачів у відзивах позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що позивачем не надано довідку про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, документи про сплату страхових внесків.
З огляду на що, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області правомірно прийнято рішення №262440027425 від 13.02.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, представник ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву звертає увагу на те, що предметом даного спору є рішення іншого відповідача - ГУ ПФУ в Запорізькій області, а відтак наслідком можливого скасування рішення, прийнятого цим відповідачем за результатами розгляду даної позовної заяви має бути виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку призначити(перерахувати) пенсію тощо.
У відповіді на відзив від 12.08.2025 представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав вкладених у позовній заяві.
25.11.2025 представником позивача подано заяву у якій просить вважати опискою, допущену помилку в даті рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області, а саме просить вважати датою прийняття рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області 13.02.2025, а не 06.02.2025, як помилково зазначено в прохальній частині позовної заяви.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 06.02.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 13.02.2025 року відмовлено у призначенні пенсії виходячи з того, що до страхового стажу не зараховано період навчання по дипломах НОМЕР_3 від 24.06.1994 року та ХА №10346036 від 10.06.1998 року, оскільки в дипломах не вказано термін навчання та форма навчання, а також не взято до уваги посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки на фото особи відсутній відбиток печатки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Порядок №22-1) передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше 3 років.
Частинами 3, 4 статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку №51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даної справи.
Судом встановлено, що позивачу видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 2 Серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
При цьому, позиція Пенсійного фонду полягає в тому, що посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи не взято ним до уваги, оскільки на фото особи відсутній відбиток печатки, на що суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради для підтвердженням факту того, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 2 категорії серія НОМЕР_2 , видане Київською міською державною адміністрацією від 20.12.2011 дійсно належить ОСОБА_1 .
В листі Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради №051-13893 від 02.06.2025 було зазначено, що в матеріалах особової (статусної) справи ОСОБА_1 міститься копія довідки про евакуацію із зони відчуження 27.04.1986 з м. Прип'ять, видана виконавчим комітетом Київської обласної ради народних депутатів 09.12.1991 №42933, яка слугувала підставою для визначення йому статусу та видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2.
Також було підтверджено статус ОСОБА_1 , як особи евакуйованої з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році та надано копію довідки про евакуації.
З огляду на що, суд приходить висновку, що наявне у позивача посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи підтверджує факт евакуації із зони відчуження 27.04.1986 з м. Прип'ять та надає останньому право на пільги визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи відповідача про те, що до страхового стажу не зараховано періоди навчання позивача по дипломах НОМЕР_3 від 24.06.1994 року та ХА №10346036 від 10.06.1998 року, оскільки в дипломах не вказано термін навчання та форма навчання, суд до уваги не бере, оскільки основним документом, що підтверджує право ОСОБА_1 на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Однак, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення та дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видача позивачу посвідчення була оскаржена або, що таке посвідчення скасоване.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 13.02.2025.
При цьому, суд приймає до уваги ту обставину, що позивачем допущено помилку в даті прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки останнє прийняте 13.02.2025, а не як помилково зазначено представником позивача 06.02.2025.
Крім того, при вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин спірне рішення №262440027425 від 13.02.2025 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання вчинити дії є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Натомість, представник позивача просить зобов'язати вчинити дії Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, рішення, дії чи бездіяльність якого не є предметом розгляду у даній справі, оскільки позивачем оскаржується виключно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 13.02.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку вчиняти певні дії.
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 13.02.2025 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії згідно ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано договір про надання правової допомоги 20.05.2025, платіжну інструкцію від 20.05.2025, акт надання послуг від 15.07.2025 та ордер про надання правничої (правової допомоги) серії ВН №1506030.
Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти розміру витрат на правничу допомогу та зазначив, що з урахуванням складності справи, вони є завищеними та не відповідають критеріям обґрунтованості, розумності та співмірності.
В той же час Великою Палатою Верховного Суду вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи незначну складність справи, суд вважає завищеним розмір витрат за послуги з надання правової допомоги, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати пов'язані з надання правової допомоги у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262440027425 від 13.02.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії згідно ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витрати пов'язані з надання правової допомоги у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 158Б, код ЄДРПОУ 20490012).
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22а, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Ю.Ю. Сорока