про відмову у забезпеченні позову
25 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/13483/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Лозовського О.А., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, заявник) звернувся із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
19.11.2025 ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом №45 від 07.11.2025 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки; заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти будь-які дії, спрямовані на призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в тому числі видавати та вручати мобілізаційні розпорядження (повістки на відправку) до набрання законної сили рішенням у справі №140/13483/25.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою суду від 20.11.2025 відкрито провадження у справі №140/13483/25 відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п'ятої статті 262 КАС України; її розгляд ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
24.11.2025 позивачем вчергове подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить зупинити дію рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом №45 від 07.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти будь-які дії, спрямовані на призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , у тому числі: видавати повістки (бойові розпорядження); здійснювати примусове доставлення та затримання з метою доставлення до ТЦК та СП; направляти до навчальних частин (центрів) або військових частин до набрання законної сили судовим рішенням у справі №140/13483/25.
В обґрунтування наявності підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що ним подано позовну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправним та скасування рішення комісії (Протокол №45 від 07.11.2025) про відмову у наданні відстрочки від призову та зобов'язання повторно розглянути заяву. Ухвалою суду від 19.11.2025 відкрито провадження у справі.
Водночас, заявник вважає, що існує нагальна потреба у вжитті заходів забезпечення позову з огляду очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача. Вказує, що на момент подання цієї заяви відповідач перейшов до активних дій примусового характеру, що підтверджується блокуванням банківських рахунків, ймовірно, на підставі постанови ТЦК про накладення штрафу. Поєднання цих факторів (блокування рахунків + розшук) свідчить про те, що наступним кроком Відповідача, з високою ймовірністю, стане адміністративне затримання та примусове доставлення позивача до ТЦК для негайної відправки до навчального центру.
Також ОСОБА_1 зазначає, що є студентом магістратури денної форми навчання (послідовна освіта), що гарантує йому право на відстрочку згідно зі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відмова ТЦК базується виключно на технічній помилці в реєстрі ЄДЕБО, в той час, як первинні документи підтверджують його право на освіту та відстрочку на період навчання в магістратурі. Критично важливим є те, що статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» містить вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану. Навчання (поновлення навчання) не є підставою для звільнення. Отже, якщо заходи забезпечення позову не будуть вжиті та позивача мобілізують до ухвалення судового рішення, він буде відрахований або втратить можливість завершити навчання в межах акредитації освітньої програми (сертифікат спеціальності, виданий МОН України УД №11015374 до 01.07.2026).
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що навіть у разі задоволення позову в майбутньому, виконання рішення суду стане неможливим, а поновлення порушеного права на освіту недосяжним.
Відповідно до частини першої - третьої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, законодавець визначив лише дві підстави, за наявності яких суд може забезпечити позов, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою, третьою статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Суд зауважує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 по справі №580/5656/21.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі №380/14241/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Отже, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Заява про забезпечення позову фактично обґрунтована підставою, визначеною пунктом першим частини другої статті 150 КАС України (тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду), та заявник стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення відповідачем дій по мобілізації, змінить статус позивача з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку та права на освіту.
Існування заходів з призову заявника на військову службу обґрунтовано тим, що йому відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
На думку суду, такі доводи заявника не можуть бути визнані переконливими та достатніми для вжиття заходів забезпечення позову з огляду на наступне.
Право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із пунктом 63 Постанови №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Тобто, в розумінні пункту 63 Порядку №560 правовим наслідком ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки є направлення військовозобов'язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Сам факт ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки автоматично не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації і цьому обов'язково передує, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Так, відповідно до пункту 82 Порядку №560 наказ про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).
Згідно із пунктами 90, 91 Порядку №560 резервісти та військовозобов'язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи). Відправлення резервістів та військовозобов'язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.
За приписами пунктів 94-95 Порядку №560 до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил). Військовозобов'язані, призванні на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу, направляються до навчальних частин (центрів) для проходження базової загальновійськової підготовки.
Тобто, відправлення військовозобов'язаних у складі військових команд або індивідуально до військової частини (установи) здійснюється виключно на підставі наказу, який видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому, до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).
Водночас, заявником до заяви про забезпечення позову не додано жодних документів на підтвердження того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вживає заходи щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, як то копія повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, чи вручення йому мобілізаційного розпорядження тощо.
Також суд зауважує, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. В свою чергу, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Правову оцінку зазначеному рішенню (в т. ч. наявності у заявника передбаченої абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її належного документального підтвердження) буде надано судом за результатами розгляду справи по суті.
Згідно з пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
Щодо обраного позивачем заходу забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснювати примусове доставлення та затримання з метою доставлення до ТЦК та СП, то суд зазначає, що відповідно до абзацу третього пункту 56 Порядку №1487 адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ здійснює Національна поліція, а не відповідний ТЦК та СП.
Таким чином, в цій частині вимоги заяви про забезпечення позову не стосуються відповідача.
Щодо інших способів забезпечення позову, зазначених у заяві, то суд зауважує, що такі не передбачені положеннями частини першої статті 151 КАС України, а тому не можуть бути застосовані судом.
Також, суд зазначає, що формулювання вимог про забезпечення позову шляхом видання повісток (бойових розпоряджень), здійснення примусового доставлення та затримання з метою доставлення до ТЦК та СП, направлення до навчальних частин (центрів) або військових частин до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, є втручанням у повноваження відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та їх структурних підрозділів.
Покликання ОСОБА_1 на те, що його може бути призвано на військову службу під час мобілізації базується на припущеннях. Однак можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Вимога заборонити суб'єкту владних повноважень вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-951цс16).
Суд вважає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №826/15718/16).
На думку суду, звернувшись з адміністративним позовом позивач реалізував своє право на судовий захист. В свою чергу наразі суд не може встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідачів, оскільки вказана обставина підлягає встановленню на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Так, доказів на підтвердження того, що будь-яким уповноваженим органом державної влади, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняються активні мобілізаційні заходи стосовно позивача, які полягають, зокрема у блокуванні банківських рахунків позивача, оголошення його в розшук, та, що у зв'язку з цим існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов позивача на військову службу під час мобілізації, позивачем не надано.
Отже, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи, зокрема про ймовірний призов позивача на військову службу під час мобілізації, на цій стадії судового процесу не дають підстав уважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд зазначає, що підстави забезпечення позову не можуть ґрунтуватися на ймовірних припущеннях і повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами.
Також слід відзначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Сама лише незгода заявника із діяннями чи рішеннями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких діянь чи рішень протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, тому у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.А. Лозовський