м. Вінниця
25 листопада 2025 р. Справа № 120/9632/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 )
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення відповідача, оформленого протоколом від 27.05.2025 №20 про відмову у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період; зобов'язання відповідача надати позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та видати довідку згідно Додатку 6 Порядку №560.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 26.11.2024 подав до відповідача заяву про йому надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підставою для звернення стало те, що мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, а інших осіб, які могли б здійснювати утримання та догляд за нею, окрім позивача, немає. Незважаючи на надання позивачем усіх належних документів на підтвердження права на отримання відстрочки, рішенням комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.12.2024 (протокол №30) йому відмовлено у наданні відстрочці з підстави «наявність інших невійськовозобов'язаних осіб». Позивач не погодився з такою відмовою та оскаржив її суду. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі №120/1593/25 рішення комісії визнано протиправним та зобов'язано РТЦК повторно розглянути заяву. Проте після повторного розгляду, відповідач рішення від 27.05.2025, оформленим протоколом №20 знову відмовив у наданні відстрочки, мотивуючи це тим, що сестра позивача - ОСОБА_3 , яка має четверо неповнолітніх дітей і перебуває у декретній відпустці, формально вважається особою, зобов'язаною утримувати матір, а тому підстав для відстрочки нібито немає. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, адже обидва його батьки є непрацездатними: мати - особа з інвалідністю ІІ групи, а батько - пенсіонер, який не може здійснювати утримання. Сестра ж фактично не має можливості доглядати за матір'ю через виховання чотирьох малолітніх дітей і проживання окремо. Водночас сама мати письмово підтвердила, що обрала саме позивача як особу, яка здійснює її догляд і матеріальне забезпечення. Наведене зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 16.07.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того цією ухвалою у відповідача виребувано належним чином засвідчену копію витягу з протоколу від 27.05.2025 №20, яким оформлено рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки.
Суд зазначає, що ухвала суду про відкриття провадження доставлена через підсистему "Електронний суд" в електронний кабінет відповідача 16.07.2025.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, відтак суд, керуючись приписами КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 мати позивача - ОСОБА_2 , має ІІ групу інвалідності (причина інвалідності - загальне захворювання).
Згідно з актом про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 28.06.2024 позивач здійснює постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 . Також у акті зазначено інформацію про інших членів сім'ї особи, яка потребує догляду (постійного догляду), які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд): першого ступеня - чоловік, донька; другого ступеня - онуки. Водночас визначено підстави неможливості здійснення такими особами постійного догляду: чоловік ОСОБА_4 - непрацездатний; донька ОСОБА_3 - багатодітна матір та здійснює догляд за дитиною віком до 3-х років; онуки - неповнолітні.
Заявою від 26.11.2024 матір позивача, ОСОБА_2 , підтвердила, що із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеня споріднення для її утримання (догляду) обирає сина ОСОБА_1 .
Батько позивача ОСОБА_4 є пенсіонером та згідно з довідкою МСЕК № 1503006 йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 15%.
Сестра позивача ОСОБА_3 є багатодітною матір'ю 4-х неповнолітніх дітей, що підтверджуються свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 , серії НОМЕР_5 , яка перебуває у декретній відпустці та здійснює догляд за дітьми віком до 3-х років.
Відповідно до довідки № 339 від 26.08.2024 сестра позивача ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації (№ 4 Літин), з 01.11.2018 по 31.12.2025 їй призначено допомогу при народженні дитини, а з 01.02.2023 по 31.12.2029 - також допомогу на дітей, які виховуються у багатодітних сім'ях.
Щодо брата позивача, а саме ОСОБА_5 , то згідно з медичним висновком № 12 від 07.12.2023 брат позивача має сина ОСОБА_4 , дитину з інвалідністю, яка встановлена йому до 18 років. Опікуном ОСОБА_4 є матір - ОСОБА_6
26.11.2024 позивач звернувся з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із здійсненням постійного догляду за своєю хворою матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Рішенням комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленим протоколом від 12.12.2024 № 30, у наданні відстрочки позивачу відмовлено "через наявність інших невійськовозобов'язаних осіб".
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі №120/1593/25 визнано протиправним та скасовано рішення комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 12.12.2024 № 30, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 ; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На виконання вказаного вище рішення суду відповідач 27.05.2025 прийняв рішення, оформлене протоколом №20, про відмову в наданні позивачеві відстрочки на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Так, відповідач зазначив, що попри наявність у сестри позивача - ОСОБА_3 - неповнолітніх дітей, остання не звільняється від обов'язку утримувати свою матір - ОСОБА_2 .
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Ст. 65 Конституції України визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому (в т.ч. і наданий час) продовжено та триває дотепер.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" розрізняють наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації. (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію")
За приписами ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.
Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
П. 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
П. 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до п. 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абз. 1 п. 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За змістом п. 581 Порядку №260 військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
За правилами п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 мати позивача - ОСОБА_2 , має ІІ групу інвалідності (причина інвалідності - загальне захворювання).
Згідно з актом про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 28.06.2024 позивач здійснює постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 . Також у акті зазначено інформацію про інших членів сім'ї особи, яка потребує догляду (постійного догляду), які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд): першого ступеня - чоловік, донька; другого ступеня - онуки. Водночас визначено підстави неможливості здійснення такими особами постійного догляду: чоловік ОСОБА_4 - непрацездатний; донька ОСОБА_3 - багатодітна матір та здійснює догляд за дитиною віком до 3-х років; онуки - неповнолітні.
Заявою від 26.11.2024 матір позивача, ОСОБА_2 , підтвердила, що із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеня споріднення для її утримання (догляду) обирає сина ОСОБА_1 .
Батько позивача ОСОБА_4 є пенсіонером та згідно з довідкою МСЕК № 1503006 йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 15%.
Сестра позивача ОСОБА_3 є багатодітною матір'ю 4-х неповнолітніх дітей, що підтверджуються свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 , серії НОМЕР_5 , яка перебуває у декретній відпустці та здійснює догляд за дітьми віком до 3-х років.
Відповідно до довідки № 339 від 26.08.2024 сестра позивача ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації (№ 4 Літин), з 01.11.2018 по 31.12.2025 їй призначено допомогу при народженні дитини, а з 01.02.2023 по 31.12.2029 - також допомогу на дітей, які виховуються у багатодітних сім'ях.
Щодо брата позивача, а саме ОСОБА_5 , то згідно з медичним висновком № 12 від 07.12.2023 брат позивача має сина ОСОБА_4 , дитину з інвалідністю, яка встановлена йому до 18 років. Опікуном ОСОБА_4 є матір - ОСОБА_6
26.11.2024 позивач звернувся з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із здійсненням постійного догляду за своєю хворою матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Рішенням комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленим протоколом від 12.12.2024 № 30, у наданні відстрочки позивачу відмовлено "через наявність інших невійськовозобов'язаних осіб".
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі №120/1593/25 визнано протиправним та скасовано рішення комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 12.12.2024 № 30, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 ; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На виконання вказаного вище рішення суду відповідач 27.05.2025 прийняв рішення, оформлене протоколом №20, про відмову в наданні позивачеві відстрочки на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Так, відповідач зазначив, що попри наявність у сестри позивача - ОСОБА_3 - неповнолітніх дітей, остання не звільняється від обов'язку утримувати свою матір - ОСОБА_2 .
Враховуючи обставини справи та зміст рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі №120/1593/25, суд зазначає, що у попередньому судовому акті не міститься висновку про те, що лише позивач, попри свій статус військовозобов'язаного, спроможний забезпечити належний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Суд у зазначеному рішенні, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив насамперед із того, що ІНФОРМАЦІЯ_5 , відмовляючи у наданні відстрочки, у протоколі засідання від 12.12.2024 №30 обмежився лише загальним формулюванням - «наявність інших невійськовозобов'язаних осіб», без конкретизації, кого саме мається на увазі, та без обґрунтування, з яких підстав такі особи мають реальну можливість здійснювати догляд за матір'ю позивача.
При цьому суд у рішенні від 13.05.2025 звернув увагу на обставини, що стосуються сестри позивача - ОСОБА_3 , зазначивши, що вона проживає окремо від батьків, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей та перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років, що об'єктивно унеможливлює її участь у догляді за хворою матір'ю. Вказані дані суд визнав доведеними, а відповідач під час розгляду тієї справи не спростував цих обставин та не надав доказів, які б підтверджували можливість сестри позивача виконувати обов'язки з утримання та догляду за матір'ю.
Відтак наведене фактично підтверджує відсутність реальної можливості сестри позивача здійснювати догляд за матір'ю, а отже, виключає наявність інших осіб, не військовозобов'язаних, які могли б виконувати цей обов'язок.
Незважаючи на це, відповідач, повторно розглянувши заяву позивача, знову відмовив у наданні відстрочки, зазначивши, що сестра позивача не звільняється від обов'язку утримувати матір.
Такий підхід суперечить встановленим судом обставинам у справі №120/1593/25, оскільки попереднім рішенням уже було з'ясовано, що сестра позивача фактично позбавлена можливості здійснювати догляд з огляду на свій сімейний стан та обставини життя.
Таким чином, суд дійшов висновку, що повторне рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 , оформлене протоколом від 27.05.2025 №20, є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимогу в цій частині є обґрунтованими.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та видати довідку згідно Додатку 6 Порядку №560, то суду зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача видати довідку про надання відстрочки, то суд зазначає, що така не потребує окремого вирішення, оскільки порядок дій відповідача після ухвалення рішення про надання відстрочки чітко врегульований п. 60 Порядку №560.
Відповідно до зазначеного пункту у разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка за формою, визначеною у додатку 6 до Порядку №560. Таким чином, видання довідки є технічним наслідком рішення комісії про надання відстрочки і не потребує окремого судового зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 968 грн 96 коп.
Таким чином поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 726 грн 72 коп.
Керуючись Конституцією України, Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про правовий режим воєнного стану", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 139, 143, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2025 , оформлене протоколом №20, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У задоволенні решт позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 726 грн 72 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.11.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна