м. Вінниця
25 листопада 2025 р. Справа № 120/6279/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. А. Саєнка, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500),
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 від 02.04.2025 №905200129898 щодо відмови в перерахунку та виплаті позивачеві пенсії; зобов'язання відповідача 2 здійснити позивачеві з 26.03.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2017-2019 роки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на пенсійному обліку у відповідача 2, де з 2020 року отримує пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач зауважує, що при призначенні їй пенсії за віком повинен був враховуватися показник середньої заробітної плати за 2017-2019 роки, однак відповідачем 2 цього не зробив та використав інший показник. 26.03.2025 позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про проведення перерахунку пенсії. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1, який в підсумку рішенням від 02.04.2025 №905200129898 відмовив у проведенні перерахунку у зв'язку з недоцільністю. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
19.05.2025 за вх.№32126/25 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 26.05.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.06.2025 за вх.№37008/25 від відповідача 1 та 30.06.2025 за вх.№41557/25 від відповідача 2 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких наведено заперечення проти заявлених позовних вимог.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача 2, де з 28.10.2005 по 17.05.2020 отримувала пенсію по інвалідності.
З 18.05.2020 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.03.2025 позивач звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії (вид пенсії: перехід на інший вид пенсії).
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача, відповідачем 1 02.04.2025 прийнято рішення № 905200129898 про відмову у проведенні перерахунку пенсії «перехід з виду на вид», з пенсії за віком на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку недоцільністю (зменшення розміру пенсії).
Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон №1058-IV, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 01.01.2004 Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Ст. 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1058-ІV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп * Кс, де:
П - розмір пенсії, у гривнях;
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;
Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
За змістом ч. 2 ст. 40 Закону №1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
За приписами цієї норми, у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший, за бажанням особи, може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом 5 частини 4 статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною 2 статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Відповідно до п. 1.1 Розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з п. 4.3 Розділу IV Порядку 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Суд зауважує, що підставами для оскарження рішення відповідача 2 від 02.04.2025 позивач визначила незгоду саме із застосуванням застосування показника середньої заробітної плати, відмінного від показника за 2017-2019 роки.
Водночас, проаналізувавши зміст заяви позивача від 26.03.2025, суд дійшов висновку, що вона не містить вимоги щодо проведення перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2017- 2019 роки.
Із зазначеної заяви чітко вбачається, що позивач просила здійснити переведення на інший вид пенсії. Саме в межах такої заявленої вимоги відповідач 2 й здійснив її розгляд та 02.04.2025 прийняв рішення №905200129898, яким відмовив у переведенні на інший вид пенсії - з пенсії за віком на пенсію по інвалідності - у зв'язку з недоцільністю (зменшенням розміру пенсії). Вказане рішення повністю відповідає змісту звернення позивача та характеру поданої заяви.
Будь-яких інших заяв про перерахунок пенсії, у тому числі із застосуванням іншого показника середньої заробітної плати, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача 1 прийняте саме за наслідками розгляду поданої позивачем заяви щодо переведення на інший вид пенсії, а не заяви про перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2017-2019 роки.
Відтак відсутні правові підстави вважати це рішення протиправним у зв'язку з нездійсненням перерахунку пенсії із застосуванням іншого показника середньої заробітної плати, оскільки питання такого перерахунку не було предметом звернення позивача.
Поряд з цим, судом встановлено, що при призначенні позивачеві з 18.05.2020 пенсії за віком відповідачем 1 використано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки - 3764, 40 грн.
При цьому, після призначення пенсії по інвалідності в 2005 році позивач продовжувала працювати до 2021 року.
За загальним правилом, визначеним ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, показник середньої заробітної плати при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за Законом №1058-ІV, на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої зазначеним нормативно-правовим актом.
Разом з тим, абз. 3 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV встановлено виняток із зазначеного правила, відповідно до якого, якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу, то при першому переведенні її на пенсію за віком середня заробітна плата (дохід) визначається за правилами, передбаченими частиною другою статті 40 цього Закону, тобто з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії за віком.
Отже, ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV визначено три обов'язкові умови, за одночасного дотримання яких під час переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком може застосовуватися показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують зверненню за переведенням на пенсію за віком, а саме:
1) особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати;
2) особа набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі;
3) переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком здійснюється вперше.
Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2025 у справі №520/33989/24.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після такого призначення та переведення на пенсію за віком здійснено вперше 18.05.2020, а тому обчислення пенсії за віком повинно здійснюватися із застосування показника середньої заробітної плати за 2017-2019 роки.
Оцінюючи заявлені позовні вимоги, суд зазначає, що позивач фактично пов'язує порушення своїх прав із застосуванням відповідачем при призначенні пенсії за віком показника середньої заробітної плати, який не відповідає вимогам ч. 2 ст. 40 та абз. 3 ч. 3 ст. 45 Закону України №1058-IV.
Тобто суть спору полягає саме у протиправному застосуванні неналежного показника середньої заробітної плати, що тягне за собою неправильне визначення розміру пенсії.
Разом з тим, позивач обрала неналежний спосіб захисту, оскарживши рішення відповідача 1 від 02.04.2025 №905200129898.
Порушення прав позивача зумовлене діями відповідача щодо застосування неправильного показника середньої заробітної плати при переведенні позивача 18.05.2020 на пенсію за віком, попри те, що була наявна сукупність умов, передбачених абз. 3 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, для застосування показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передували зверненню - тобто за 2017-2019 роки.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог допускається у виключних випадках, коли заявлений спосіб захисту не забезпечує повноти судового захисту, а також коли такий вихід спрямований на захист саме тих прав, щодо яких особа звернулась із позовом.
У даній справі одночасно наявні всі умови для застосування ч. 2 ст. 9 КАС України, а саме: позов подано до суб'єкта владних повноважень; повний захист права позивача не може бути досягнутий у спосіб, обраний позивачем; спірні публічно-правові відносини та підстави звернення до суду безпосередньо пов'язані з порушенням права позивача на належний розрахунок пенсії.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправними дії відповідача 2 щодо застосування при призначенні позивачеві пенсії за віком показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки та зобов'язавши відповідача 2 здійснити перерахунок пенсії позивача з 18.05.2020 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2017-2019 роки.
Такий вихід за межі позовних вимог повністю узгоджується з підставами звернення позивача до суду, оскільки спрямований на реальне відновлення порушеного права - отримання пенсії в належному розмірі, визначеному відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.
Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 підлягає сума у розмірі 605 грн 60 коп.
Суд зауважує, що позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
При цьому, покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 02.05.2025, розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу від 02.05.2025, акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 05.05.2025.
Так, відповідно до п. 2.1 договору від 02.05.2025 позивачем та адвокатом погоджено вартість послуг адвоката в розмірі 5 000 грн.
Згідно з розрахунком суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу від 02.05.2025 адвокат надав позивачеві такі послуги:
- вивчення матеріалів, розробка стратегії відновлення прав позивача - 1 год 1 000 грн;
- надання консультації з приводу прав та обов'язків позивача, підготовка процесуальних документів про справі, в тому числі позовної заяви - 4 год 4 000 грн.
Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Крім того, слід врахувати, що розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження без участі сторін, а також те, що позов задоволено частково. Також варто врахувати і те, що представником позивача обрано неефективний спосіб захисту у зв'язку чим суд був змушений вийти за межі позовних вимог. Таким чином, частина процесуальної роботи, яка мала бути виконана представником у межах правильно сформульованих вимог, фактично була компенсована судом.
За наведених обставин, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 26.03.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2017-2019 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн 80 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. А. Саєнка, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.11.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна