25 листопада 2025 року м.Суми
Справа №755/11462/24
Номер провадження 22-ц/816/2042/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
у присутності :
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дзявун Юлії Сергіївни,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Черевичною Юлією Олексіївною,
на рішення Буринського районного суду Сумської області 12 червня 2025 року у складі судді Гука Т.Р., ухваленого в м. Буринь Сумської області, повне судове рішення складено 18 червня 2025 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики №02/02/2020, відповідно до п.1 якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у сумі 66560 дол. США, а позичальник зобов'язувався повернути позику у визначений строк. В п.4 договору сторони погодили, що позичальник зобов'язувався повернути позику до 31 серпня 2020 року. Відповідно до п.5 договору його підписання позичальником підтверджується факт отримання від позикодавця позики. Факт отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 також підтверджується розпискою про отримання позики №02/02/2020 від 02 лютого 2020 року.
Окрім цього, 28 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики №028/02/2020, відповідно до умов якого передає позичальнику у власність грошові кошти у сумі 100 000 дол. США, а позичальник зобов'язувався повернути позику до 15 квітня 2020 року. Факт отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 у розмірі 100 000 дол. США підтверджується розпискою про отримання позики №28/02/2020 від 28 лютого 2020 року.
Станом на день звернення до суду заборгованість за обома договорами відповідачем не погашена та складає 166 560 доларів США, а тому підлягає стягненню з відповідача з нарахуванням на підставі ст.625 ЦК України 3 % річних на суму боргу.
За договором №02/02/2020 сума заборгованості становить 66560 доларів США, а 3 % річних за період з 01 вересня 2020 року по 19 червня 2020 року становлять 7588,93 доларів США.
За договором №28/02/2020 сума заборгованості становить 100000 доларів США, а 3 % річних за період з 16 квітня 2020 року по 19 червня 2020 року становлять 12532,79 доларів США.
На підставі викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість: за договором позики №02/02/2020 у розмірі 74148,93 доларів США, яка складається з 66500,00 доларів США суми основного боргу та 7588,93 доларів США штрафних санкцій; за договором позики №28/02/2020 у розмірі 112532,79 доларів США, яка складається з 100000,00 доларів США суми основного боргу та 12532,79 доларів США штрафних санкцій, а також стягнути судові витрати
Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики №02/02/2020 від 02 лютого 2020 року у розмірі 66560 (шістдесят шість тисяч п'ятсот) доларів США та 3 % річних в розмірі 2957 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) доларів 82 центи США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики №28/02/2020 від 28 лютого 2020 року у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США та 3 % річних в розмірі 5574 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) доларів 98 центів США.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені по сплаті судового збору, в сумі 14199 (чотирнадцять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 81 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Черевичну Ю.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У доводах апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції докази оцінені з порушенням норми процесуального права, зокрема наданий відповідачем оригінал розписки, що визнано неналежним доказом через його пошкодження. Однак, судом не було оцінено оцінку доказів у їх сукупності, а саме: скан-копії розписки, яка була виготовлена після її складення (в день повернення боргу позивачу), оригінал розписки з тим же змістом, стилем написання, розміщення тексту, особистого напису від руки. Звертає увагу на те, що висновку експерта щодо справжності підпису ОСОБА_1 у вказаній розписці суду надано не було.
На переконання заявника апеляційної скарги, ОСОБА_1 скористався відсутністю відповідача в Україні, звернувся до суду з позовом з вимогами про стягнення боргу за договорами позики, тоді як строк повернення коштів завершився ще в 2020 році, а борг фактично погашений 16 жовтня 2021 року.
Вказує на те, що зміст боргової розписки містить невідповідність вимогам ст. 1046 ЦК України, за приписами якої позичальник зобов'язується повернути позичальникові таку ж суму грошових коштів, яку і отримав, тоді як у розписці від 02 лютого 2020 року цифрами зазначено 66 560 доларів США, а прописом сто тисяч доларів США, у договорі позики та розписці від 28 лютого 2020 року значиться сума передана в позику як 54 000 доларів США, так і 100 000 доларів США, а зобов'язання щодо повернення вказана сума 54 000 доларів США.
Представником ОСОБА_1 - адвокатом Дзявун Ю.С. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на її необґрунтованість, не наведення скаржником доводів наявності у рішенні суду першої інстанції порушень, які відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування чи зміни судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду просить залишити без змін.
Рішення Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 3% річних за період з 27 лютого 2022 року до 19 червня 2024 року сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені належним чином, від представника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із хворобою, яке не підлягає задоволенню, оскільки доказів поважності причин неявки в судове засідання не надано і явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, яка заперечила проти доводів апеляційної скарги , перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2020 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) укладено договір позики №02/02/2020 (т.1 а.с.22-23).
Пунктами 1 - 8, 10-11 цього договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором позикодавець передає позичальнику у власність, грошові кошти в сумі 66560,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.
Позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Позика за цим договором є безпроцентною. Позичальник зобов'язаний повернути позику до 31 серпня 2020 року.
Підписанням договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики.
Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові.
Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України.
Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами.
Цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу.
02 лютого 2020 року ОСОБА_2 особисто було підписано розписку про отримання позики №02/02/2020, цією розпискою відповідач підтверджує, що ним отримано від ОСОБА_1 кошти, в якості позики, в сумі 66560,00 доларів США (сто тисяч дол. США). Також, зобов'язався повернути кошти в сумі 66560 доларів США (сто тисяч дол. США) до 31 серпня 2020 року (т.1, а.с.24).
28 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано договір позики №28/02/2020, відповідно до умов якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі сто тисяч доларів США (54 000 доларів США), а останній зобов'язався повернути позику у строк до 15 квітня 2020 року. Позика за цим договором надавалася без процентів (т.1, а.с.19-20)
Також 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 підписав розписку про отримання позики №28/02/2020, якою останній підтвердив, що ним отримав від ОСОБА_1 кошти, в якості позики, в сумі 100 000,00 дол. США (сто тисяч дол. США), та зобов'язався повернути кошти в сумі 54,000 дол. США до 15 квітня 2020 року (т.1 а.с.21).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підписання вказаних договорів позики та розписок особисто ОСОБА_2 , а також отримання ним сум позики, не заперечувалось його представником в судовому засіданні. Надані представником відповідача копія та оригінал розписки про повернення грошових коштів від 16 жовтня 2021 року суд визнав недопустимими доказами у справі.
Беручи до уваги наявність у позивача оригіналів боргових розписок, суд дійшов до висновку, що належні та допустимі докази, які б свідчили про повернення відповідачем грошових коштів за вищевказаними договорами позики в сумі 100 000,00 доларів США та в сумі 66560,00 доларів США в матеріалах справи відсутні, а тому вони підлягають стягненню з нього на користь позивача. Також, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами, є підставою для стягнення на користь позивача 3% річних.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Суд встановив, що договори позики від 02 лютого 2020 року та 28 лютого 2020 року, а також розписки датовані 02 лютим 2020 року та 28 лютого 2020 року були підписані особисто ОСОБА_2 . Відповідачем також не спростовується отримання грошових коштів в борг від ОСОБА_1 за цими договорами позики.
Посилання заявника апеляційної скарги на наявні у договору позики від 28 лютого 2020 року та борговій розписці від 02 лютого 2020 року розбіжності у написанні розміру позики, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про доведеність факту існування у відповідача боргового зобов'язання за договорами позики, зважаючи на те, що факт отримання ОСОБА_2 за договором позики від 02 лютого 2020 року коштів в сумі 66560 доларів США, а за договором позики від 28 лютого 2020 року 100000 доларів США підтверджується змістом боргових документів та не ставить під сумнів сторона відповідача.
Крім того, підписуючи розписку від 02 лютого 2020 року та договір позики від 28 лютого 2020 року жодних заперечень з приводу змісту цих документів не висловлював.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом повернення боргу за договорами позики, надану відповідачем розписку, датовану 16 жовтня 2021 року, написання якої заперечує ОСОБА_1 , а представником позивача подана заява до правоохоронних органів за фактом пред'явлення до суду складеної розписки про отримання коштів, з підробленим підписом ОСОБА_1 .
Статтею 545 ЦК України визначено порядок підтвердження виконання зобов'язання. Зокрема, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Встановлено, що оригінали боргових розписок від 02 лютого 2020 року та від 28 лютого 2020 року знаходяться у позивача та були надані суду для огляду.
У тексті наданої суду представником відповідача розписки від 16 жовтня 2021 року, яка за ствердженням відповідача складена позивачем, не зазначені причини не повернення боргових розписок відповідачу, при нібито-то прийнятті позивачем від відповідача коштів в сумі 400 000 доларів США та за якими борговими зобов'язаннями ці кошти поверталися.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем доведено факт передання у борг відповідачу коштів в сумі 66 560 доларів США за договором позики від 02 лютого 2020 року та 100 000 доларів США за договором позики від 28 лютого 2020 року, повернення яких у визначених цими договорами строк відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині.
За встановлених обставин, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Черевичною Юлією Олексіївною, залишити без задоволення.
Рішення Буринського районного суду Сумської області 12 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2025 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
В. Ю. Рунов