Справа № 446/1561/24 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У.І.
Провадження № 22-ц/811/2605/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
13 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Хоцянович О. В.,
з участю - позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Ройко Т. І, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Зубашевського Н. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року (повний текст рішення складено 30 червня 2025 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Михальська Ольга Зіновіївна, приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Дерев'янко Лідія Миколаївна про витребування майна з чужого незаконного володіння,
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача квартиру загальною площею 37, 3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивував тим, що 31 березня 2021 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передав йому у власність 69 713 грн 00 коп., що є еквівалентом 2 500 доларів США, які він зобов'язаний був повернути не пізніше ніж за два роки, тобто до 31 березня 2023 року, сплативши 4 % за кожен місяць користування коштами. З метою забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_4 та позивачем було укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В. М. за № 624, за умовами якого в іпотеку передано належне позивачу майно, а саме квартира АДРЕСА_2 . 09 червня 2023 року позивачу було надіслано вимогу про усунення порушень, в якій зазначено про необхідність виконання зобов'язань за договором позики, а саме сплатити суму основного боргу 91 425 грн 00 коп. та відсотки в сумі 95 056 грн 00 коп., на загальну суму 186 481 грн 00 коп. 28 липня 2023 року на підставі поданих документів за іпотекодержателем ОСОБА_4 було здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому, 20 вересня 2023 між дарувателем ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (обдарованою) був укладений договір дарування цієї квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Михальською О. З. Вважає, що реєстрація права власності на належне ОСОБА_1 нерухоме майно є незаконною з огляду на порушення вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (далі - Порядок № 1127). Так, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулась за відсутності звіту про оцінку предмета іпотеки, адже жодний суб'єкт оціночної діяльності не звертався з вимогою до позивача про огляд предмета іпотеки. Крім того, довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням не відповідає дійсності, адже позивачем частково сплачувались позикодавцю проценти за користування позикою, що підтверджується відповідними квитанціями. З огляду на положення Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким врегульовано особливості виконання грошових зобов'язань за договорами позики (кредиту), у приватного нотаріуса не було законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Так само у незаконний спосіб відбулось відчуження предмета іпотеки за договором дарування, укладеним між відповідачами, адже обдарована знала, що у квартирі проживає позивач, від якого вона не отримувала ключі від цієї квартири, а дарувальник був власником цієї квартири незначний проміжок часу та не ніс витрат по утриманню цього майна.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Михальська Ольга Зіновіївна, приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Дерев'янко Лідія Миколаївна про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено повністю.
Судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 969 грн 00 коп. покладено на позивача.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в липні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року, ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржене рішення не врахував, що реєстрація права власності на належне позивачу нерухоме майно в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» є незаконною, адже відбулась, зокрема, на підставі звіту про оцінку предмета іпотеки, який складений оцінювачем без його фактичного огляду. Поза увагою суду залишився той факт, що довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу, яка була надіслана позивачу, не враховує сплачених ним на виконання умов договору позики коштів позикодавцю ( ОСОБА_4 ) в сумі 21 899 грн 87 коп., що підтверджується відповідними квитанціями. Вважає, що у приватного нотаріуса не було законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію права на предмет іпотеки за ОСОБА_4 . Нез'ясованими залишились обставини щодо укладення договору дарування спірної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зокрема, щодо обізнаності останньої про те, що в квартирі на момент її дарування залишався проживати та фактично користувався нею позивач, а не дарувальник ОСОБА_4 . Вважає вказані дії відповідачів шахрайськими, адже вартість квартири, яка була предметом іпотеки значно перевищує суму позики, та такими, що спрямовані на позбавлення позивача його єдиного житла.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, а також представника відповідачки ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що 31 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_1 69 713 грн 00 коп., що є еквівалентом 2 500,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України з зобов'язанням повернути суму грошових коштів, що буде еквівалентом 2 500,00 доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через два роки з моменту укладення даного договору, тобто до 31 березня 2023 року. За кожен місяць користування грошовими коштами ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити ОСОБА_4 4 проценти від зазначеної суми. За домовленістю сторін виплата процентів за користування грошовими коштами здійснюється позичальником 31 числа кожного місяця.
З метою забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 624, за умовами якого в іпотеку передано належне ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 .
Оскільки ОСОБА_1 порушив умови договору та не повернув суми позики 28 липня 2023 року за заявою ОСОБА_4 та поданих ним документів, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дерев'янко Л. М. було здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 за іпотекодержателем - ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав №341100646.
20 вересня 2023 року між ОСОБА_2 (обдаровуваним) та ОСОБА_4 (дарувателем) був укладений договір дарування вказаної квартири АДРЕСА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу із внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджено витягом від 21 вересня 2023 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула право власності на вищевказану квартиру, що також підтверджується витягом з державного реєстру речових прав від 21 вересня 2023 року № 347389795.
Обставини щодо наявності між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договірних відносин, а саме відносин позики, а також їх неналежного (неповного та несвоєчасного) виконання з боку останнього сторнами не заперечуються, як і не заперечується наявність в укладеному між ними договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а також отримання позивачем повідомлення про порушення ним основного зобов'язання, надісланого йому іпотекодержателем - ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Позиково-кредитні правовідносини за своєю правовою природою є договірними цивільними відносинами, на них повною мірою поширюються вимоги цивільного законодавства, зокрема приписи про неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також принципи свободи договору, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності, передбачені статтею 3 ЦК України.
Зазначені приписи вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8 ЦК України), за звичаями ділового обороту (стаття 7 ЦК України); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов'язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).
Зазначені правила чинного цивільного законодавства, які містять принципи регулювання цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, відповідно до законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема, у Законі України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У частині першій статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з частиною першою та абзацом другим частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Тобто законодавством і на момент укладення іпотечного договору, й на момент звернення стягнення на предмет іпотеки передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і шляхом позасудового (добровільного) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Аналогічні правові висновки стосовно оцінки застереження в іпотечному договорі як договорі про задоволення вимог іпотекодержателя викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) та у постановах від 19 червня 2024 року в справі № 761/14019/19 (провадження № 61-4790св24), від 30 липня 2024 року в справі № 754/17295/20 (провадження № 61-1565св24),
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) виснувала, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
Отже, як за положеннями Закону України «Про іпотеку», так і за змістом договору правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, є не лише окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, але й відповідне застереження в іпотечному договорі.
Судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, установлено, що укладений між сторонами договір іпотеки (без видачі заставної) передбачав відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 6.6. договору іпотеки).
Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов'язанням, за іпотекодержателем.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих / отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (далі - Порядок № 1127 в редакції, чинній на час здійснення реєстрації права на іпотечне майно) визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до положень пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються:
1) оригінал або засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
оригінал або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
оригінал або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, комунікаційної або інформаційно-комунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, або інші документи, передбачені договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, що підтверджують факт належного виконання іпотекодержателем вимог законодавства щодо направлення вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами, або інші документи, передбачені договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, що підтверджують факт належного виконання іпотекодержателем вимог законодавства щодо направлення вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту).
Вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, незалежно від обраного іпотекодержателем способу її направлення, передбаченого цим підпунктом, повинна бути надіслана не раніше шести місяців до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше 10 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
Протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат», крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід'ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У разі надсилання вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, засобами поштового зв'язку державним реєстратором за допомогою офіційного веб-сайту оператора поштового зв'язку перевіряється за штриховим кодовим ідентифікатором поштового відправлення факт його вручення адресату, відмови адресата від одержання чи повернення відправнику у зв'язку з відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення. Сканована копія відомостей за результатами такої перевірки долучається до відповідної заяви.
Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою під час вирішення питання ререєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ній.
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі №715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що у разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:
«згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Стаття 6 договору іпотеки, укладеного між сторонами, якою погоджено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, не врегульовує порядок надіслання письмової вимоги усунення порушення, однак визначає, що виконання порушеного зобов'язання має бути проведено у тридцятиденний строк (пункт 6.4. договору іпотеки).
Проте, пунктом 7.3. цього договору сторони погодили, що будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній у зв'язку із цим договором, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторін. Повідомлення вважається надісланим з дати його відправлення однією стороною іншій за адресою, зазначеною у цьому договорі. Сторона вважається такою, що знала про зміну адреси іншої сторони, виключно у разі укладення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору.
У договір іпотеки зазначено, що іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) має таке зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
З документів реєстраційної справи щодо предмета іпотеки, витребуваної судом апеляційної інстанції, у зв'язку із невиконанням органом реєстрації ухвали суду першої інстанції від 02 квітня 2025 року, убачається, що 09 червня 2023 року іпотекодержатель направив позивачу (іпотекодавця) за адресою: АДРЕСА_1 , вимогу про усунення порушень рекомендованим листом з оголошеною цінністю та описом вкладення, яка була ним отримана 13 червня 2023 року, що підтверджується повідомленням про вручення. Наведене також підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту оператора поштового зв'язку, отриманими державним реєстратором під час вчинення реєстраційної дії. Заяву про державну реєстрацію прав подано іпотекодержателем 28 липня 2023 року, тобто після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень.
За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про дотримання іпотекодержателем порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку», а також пунктом 61 Порядку № 1127 порядку надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Відтак, іпотекодержатель, який з дотриманням умов договору іпотеки направив вимогу, передбачену частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», за місцезнаходженням іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі, набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови дотримання ним інших вимог встановленого законом порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
Однією з підстав позову позивач, а в подальшому одним із доводів поданої ним апеляційної скарги є ненадання іпотекодержателем державному реєстратору оцінки квартири для реєстрації за ним права власності на неї на підставі іпотечного застереження.
Ціна набуття права власності на нежитлові приміщення як предмет іпотеки є істотною обставиною. Тому іпотекодержатель мав надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для реєстрації за собою права власності на нежитлові приміщення. Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, яка вказала, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яку має погодити власник майна, а за відсутності інформації про вартість предмета іпотеки, за якою відбулося зарахування вимог, має місце порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі №306/2053/16-ц (провадження N 14-22цс19)).
До 26 лютого 2020 року Порядок 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки. Проте така вимога була у частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки), який має вищу юридичну силу: іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, та зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов'язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки. Підставою для скасування такої реєстрації є порушення іпотекодержателем вимог законодавства під час позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження (див. пункти 11.1. - 11.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23)).
З матеріалів реєстраційної справи убачається, що іпотекодержатель надав державному реєстратору документ про оцінку предмета іпотеки станом на 27 липня 2023 року, складений суб'омціночної діяльності. З урахуванням дати подання документів для проведення державної реєстрації за іпотекодержателем права на предмет іпотеки (28 липня 2023 року), оцінка проведена не раніше 90 днів до цього дня.
Ця оцінка іпотекодавцем не спростована. Яяк у позовній заяві, так і в пеляційній скарзі, заперечуючи її позивач посилався лише на непроведення суб'єктом оціночної діяльності огляду предмета іпотеки під час здійснення його оцінки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року в справі № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) зазначено, що:
«Сама лише наявність певного порушення під час вчинення реєстраційної дії не може слугувати безумовною підставою для скасування такої дії, оскільки визначальним є саме порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює цю дію. Тобто особа має довести порушення її прав і законних інтересів оспорюваним рішенням державного реєстратора.
Оскарження рішення державного реєстратора з такої підстави, як здійснення реєстраційної дії з урахуванням оцінки майна, проведеної без огляду предмета іпотеки, має супроводжуватися одночасно доведенням порушення прав чи законних інтересів позивача. Таким порушенням суб'єктивних прав позивача може бути, для прикладу, відчуження спірної квартири за заниженою ціною.
У позовній заяві позивач не посилалася на те, що вартість предмета іпотеки була вищою за вартість, визначену у висновку експерта ТОВ «Нік-експерт» від 25 листопада 2019 року про вартість оцінюваного майна. Суди першої та апеляційної інстанцій цю обставину не встановили.
Отже, позивачка не довела, що предмет іпотеки міг бути переданий у власність іпотекодержателя за вищою ціною, не спростувала суму вартості квартири, визначену у звіті про її оцінку, який використовувався під час проведення оскаржуваної реєстраційної дії».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Усупереч наведеному принципу доказування у цивільному процесі, позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі звіту про оцінку, який складено без доступу до спірної квартири та її огляду, порушує його права та законні інтереси, зокрема з тієї підстави, що майно набуто іпотекодержателем за заниженою ціною.
Також під час апеляційного розгляду з'ясовано, що до матеріалів реєстраційної справи заявником подано, зокрема, довідку іпотекодержателя щодо відомостей про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації, а саме станом на 28 липня 2023 року, зі змісту якої убачається, що сума боргу станом на це число становить 186 499 грн 86 коп., що є еквівалентом 5 100 доларів США.
Незгода позивача з цією сумою боргу з підстав часткового погашення ним заборгованості за договором позики, що підтверджується доданими до позовної заяви квитанціями, що також не було враховано державним реєстратором під час проведення реєстраційної дії, не свідчить про її незаконність, яка є автоматичною та безумовною підставою скасування рішення реєстратора, адже Порядок № 1127 не визначає для заявника (іпотекодержателя) обов'язку надання державному реєстратору доказів безспірності заборгованості, а стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачає такої підстави для відмови в державній реєстрації прав. Таке передбачено у разі вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, а не здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Окрім цього, Порядок № 1127 визначає лише одну умову, якій має відповідати інформація, викладена у довідці іпотекодержателя про заборгованість, а саме в ній має бути зазначена сума боргу на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Інших вимог щодо оформлення цієї довідки, зокрема, щодо наведення детального розрахунку заборгованості, у Порядку № 1127 не визначено.
Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2025 року в справі № 522/23849/21 (провадження № 61-5517св24) та від 19 березня 2025 року в справі № 502/258/22 (провадження № 61-9542св24), який узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/20 (провадження № 61-4590св21), від 14 грудня 2022 року в справі № 718/917/20 (провадження № 61-5893св22) та від 06 листопада 2024 року в справі № 726/1298/22 (провадження № 61-18036св23).
Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2022 року в справі №760/24222/19 (провадження № 61-9300св21) зробив висновок, що під час вчинення реєстраційних дій державний реєстратор не наділений повноваженнями з перевірки розміру кредитної заборгованості, зазначеного іпотекодержателем, факт нарахування процентів та неустойки за межами строку кредитування не має правового значення у контексті правомірності прийнятих державним реєстратором рішень.
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року в справі №727/6254/22 (провадження № 61-12607св23) зробив такий висновок: «Отже з приводу наявних розбіжностей щодо суми заборгованості апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості не впливає на право іпотекодержателя реалізувати позасудовий спосіб захисту своїх прав».
З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє мотиви позивача щодо неврахування державним реєстратором під час проведення реєстраційної дії положень пунктів 18, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (останній був чинним на момент проведення такої реєстраційної дії), враховуючи при цьому, що пункт 18 є незастосовним до правовідносин сторін, враховуючи, що позикодавцем не нараховувались позивачу платежі, звільнення від яких, передбачено цієї нормою, а питання дотримання строку позовної давності не входить до предмета доказування у справі, що переглядається.
У цьому зв'язку, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права на відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, що узгоджується із положеннями частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», за умови доведення ініційованої ним у межах такої справи обставин невідповідності суми боргу за якою іпотекодержателем набуто у власність предмет іпотеки дійсній сумі заборгованості та перевищення відповідного відсотку, визначеного Законом України «Про іпотеку» або вирішення питання відшкодування цієї різниці в добровільному (позасудовому) порядку.
Окрім цього, колегія суддів враховує, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на момент проведення реєстрації дії щодо набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки втратив чинність, а положення пункту 5-2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку», яким цей Закон доповнено згідно зі Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону, є незастосовними, адже у справі, що переглядається між сторонами укладено договір позики, а не договір споживчого кредиту, зокрема, виходячи із суб'єктного складу такого договору, в якому відсутні такі суб'єкти як банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.
Оскільки судами не встановлено обставин щодо незаконності проведення державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність укладення договору дарування колишнього предмета іпотеки між відповідачами. Підстав вважати такий договір нікчемним немає, його недійсність в судовому порядку не підтверджена.
Отже відсутні підстави для детального аналізу доводів апеляційної скарги про те, що нез'ясованими залишились обставини щодо укладення договору дарування спірної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зокрема, щодо обізнаності останньої про те, що в квартирі на момент її дарування залишався проживати та фактично користувався нею позивач, а не дарувальник ОСОБА_4 .
Колегія суддів не знаходить підстав вважати, що дії відповідачів по набуттю права власності на предмет іпотеки були шахрайськими, адже жодних доказів на підтвердження таких обставин позивачем не надано.
Щодо аргумента скарги про те, що вартість квартири, яка була предметом іпотеки значно перевищує суму позики, а дії по набуттю іпотекодержателем права власності на неї є такими, що спрямовані на позбавлення позивача його єдиного житла, колегія суддів вважає такий необґрунтованим, адже за обставинами цієї справи не встановлено, що предмет іпотеки був єдиними житлом позивача на який заборонено звертати стягнення, а щодо ціни набуття, відповідні мотиви наведені колегіє суддів у цій постанові раніше.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).
У разі пред'явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна (див. пункт 7.17. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
У справі, що переглядається, пред'явлено саме віндикаційний позов, належним відповідачем за яким є володілець майна, яке витребовується позивачем, а саме ОСОБА_2 . Жодних позовних вимог, за яким би належним відповідачем міг бути ОСОБА_4 в даній справі ОСОБА_1 не пред'явлено.
Тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння саме з цих підстав, а не як помилково вважав суд першої інстанції - з підстав його безпідставності та недоведеності.
За таких обставин оскаржене рішення належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду як законне та обґрунтоване належить залишити без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням висновку щодо суті та підстав задоволення апеляційної скарги, а саме того, що оскаржене рішення щодо вирішення позовних вимог до одного із співвідповідачів змінено в мотивувальній частині, а в решті рішення суду залишено без змін, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич