Справа № 740/5651/25
Провадження № 4-с/740/10/25
про зупинення провадження у справі
"25" листопада 2025 р. м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Пулинець Ю.О.,
за участю
представника ТОВ «HL Agroholding s. r. o.» - адвоката Спасибо В.В. (в режимі відеоконференції),
під час розгляду у відкритому судовому засіданні скарги стягувача у виконавчому провадженні товариства з обмеженою відповідальністю «HL Agroholding s. r. o.» на бездіяльність державного виконавця, начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «HL Agroholding s. r. o.» - адвокат Спасибо В.В. 29.09.2025 через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему подав до Ніжинського місьрайонного суду Чернігівської області скаргу на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
У скарзі просить визнати протиправною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андрія Рокача щодо невідновлення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 6/740/57/16, виданого 06.12.2016 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, та зобов'язати його винести постанову про відновлення вказаного виконавчого провадження.
В обгрунутування скарги зазначає, що у грудні 2016 року Компанія A.D.A. FLOUR MILING LIMITED звернулось до Ніжинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 6/740/57/16, виданого 06.12.2016 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області про стягнення з Державного підприємства «НІЖИНСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ» 154 850 доларів США - вартості поставленого, але не оплаченого товару, що в гривневому еквіваленті становить 4 004 421 грн, 1000 доларів США - витрат позивача, пов'язаних з оплатою наданих йому послуг юридичного характеру, що в гривневому еквіваленті становить 25860 грн, 7845,5 доларів США на відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору, що в гривневому еквіваленті становить 202 884,63 грн і 200 доларів США на відшкодування витрат по перекладу процесуальних документів на англійську мову, що в гривневому еквіваленті становить 5172 грн, а всього 163 895,5 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 4 238 337,63 грн.
01.11.2016 Компанія A.D.A. FLOUR MILING LIMITED передала (відступила) вказане право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю HL Agroholding s.r.o.
27.12.2016 державний виконавець Ніжинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Пампура Д.С. склав постанову про відкриття виконавчого провадження.
22.05.2017 Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області виніс ухвалу по справі №740/2135/16-ц (провадження № 6/740/38/17), згідно з якою замінив сторону стягувача у виконавчому провадженні ВП №53195909 по примусовому виконанню Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті від 11.11.2015 по справі АС №383у/2015, яким стягнуто з Державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" на користь Компанії A.D.A FLOUR MILING LIMITED (Troizinos, 4A P.C. 3048, Limassol, Cyprus) 154 850 доларів США - вартість оплаченого, але непоставленого товару, що в гривневому еквіваленті становить 4 004 421 грн, 1000 доларів США - витрати позивача, пов'язані з оплатою наданих йому послуг юридичного характеру, що в гривневому еквіваленті становить 25 860 грн, 7845,5 доларів США на відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору, що в гривневому еквіваленті становить 202 884,63 грн, 200 доларів США на відшкодування витрат по перекладу процесуальних документів на англійську мову, що в гривневому еквіваленті становить 5172 грн, а всього 163 895,5 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 4 238 337,63 грн; - з Компанії A.D.A FLOUR MILING LIMITED (Troizinos, 4A P.C. 3048,Limassol, Cyprus) на товариство з обмеженою відповідальністю «HL Agroholding s. r. o.», ідентифікаційний номер ICO-48103993, юридична адреса: Pribinova 25, 81109 Bratislava, Slovakia).
17.07.2020 Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бабенком В.М. була складена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій. Підставою для її прийняття стали:
(а) факт прийняття Наказу Фонда державного майна України № 508 від 18.03.2020 «Про внесення змін до Наказу Фонду від 28.12.2019 року № 1574 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році», яким Боржник був включений до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році;
(б) норма п. 12 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
На початку вересня 2025 року з відкритих джерел інформації Стягувачеві стало відомо, що Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 26.06.2024 року прийняв Постанову по справі № 335/1961/23 (провадження № 61-2268св24)
В цій Постанові Верховний Суд, зокрема зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18 рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11 рп/2012). Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Ураховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств. З урахуванням викладеного, Верховний суд скасував постанову державного виконавця про зупинення виконавчого провадження щодо державного підприємства, відносно якого було прийнято рішення про приватизацію
Тобто в ситуації, яка є повністю аналогічна ситуації із стягненням боргу з Державного підприємства «НІЖИНСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ», Верховний Суд вирішив, що зупинення виконавчого провадження суперечить Конституції України і порушує принцип обов' язковості виконання судового рішення.
08.09.2025 Стягувач, з урахуванням отриманої інформації про рішення Верховного Суду, звернувся до Органу виконавчої служби із заявою про відновлення виконавчого провадження.
22.09.2025 начальник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Андрій Рокач направив Стягувачеві відповідь, в якій відмовився відновити виконавче провадження, посилаючись на норми пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», які Верховний Суд визнав такими, не відповідають Конституції України і відтак не підлягають застосуванню.
Таким чином, вказана посадова особа припустив порушення норм ст. 8, ч.2 ст.19, ч.1, 2 ст.55, п. 9 ч.2 ст.129, ч.1, 2 ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
У письмових запереченнях на скаргу начальник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить відмовити в задоволенні скарги, а справу розглянути без участі суб'єкта оскарження.
В обгрунтування зазначає, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №53195909 з виконання виконавчого листа Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06.12.2016 № 6/740/57/16 про стягнення з Державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» 154 850 доларів США - вартість оплаченого, але не поставленого товару, що в гривневому еквіваленті становить 4 004 421 грн, 1000 доларів США - витрати позивача, пов'язані з оплатою наданих йому послуг юридичного характеру, що в гривневому еквіваленті становить 25860 грн, 7845,5 доларів США на відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору, що в гривневому еквіваленті становить 202 884,63 грн, і 200 доларів США на відшкодування витрат по перекладу процесуальних документів на англійську мову, що в гривневому еквіваленті становить 5172 грн, а всього 163 895,5 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 4 238 337,63 грн.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України № 508 від 18.03.2020 «Про внесення змін до наказу Фонду від 28.12.2019 № 1574 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році Державне підприємство «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» включено до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році.
17.07.2020 виконавче провадження зупинено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації
Згідно ч. 5, 7 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації. Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
У питанні застосування положень пункту 12 ч. 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» просить враховувати практику Верховного Суду, згідно з якою:
- на законодавчому рівні чітко обумовлено неможливість проведення виконавцем виконавчих у разі включення єдиного майнового комплексу боржника державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (постанови від 06.12.2023 у справі № 911/862/22, від 22.04.2024 у справі № 906/547/23);
- положеннями Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов'язок державного виконавця зупиняти вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (постанови від 22.03.2024 у cправі № 910/17385/19, від 06.12.2023 у справі № 911/862/22);
- зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника (постанови від 24.05.2023 у справі № 904/11045/15, від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 22.03.2024 у cправі № 910/17385/19, від 15.05.2024 у справ №906/136/23);
- на законодавчому рівні чітко обумовлено неможливість проведення виконавцем виконавчих дій у разі включення особи боржника державного підприємства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації, та необхідність зупинення виконання таких дій на період відповідного включення, а пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає загальне правило щодо зупинення усіх виконавчих дій без розмежування окремих видів стягнення (постанови від 11.09.2020 у справі № 905/183/18, від 23.02.2023 у справі № 924/705/20).
Відтак, п. 12 ч. 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» покладає на виконавця обов'язок зупинити вчинення виконавчих дій і при цьому названа норма не містить жодного розмежування виконавчих проваджень, які мають бути зупинені, як і не визначає суті виконавчих дій. Приписи п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів передбачуваними і для позивача, і для відповідача.
Із зупиненням виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти будь-які виконавчі дії у такому виконавчому провадженні поки існують обставини, якими обумовлено зупинення виконавчого провадження, до того моменту, поки останнє не буде відновлено на підставі постанови виконавця.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 7/191-04.
Оскільки відносно боржника триває процедура приватизації, то державним виконавцем правомірно було зупинено вчинення виконавчих дій на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Хибними є посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі № 335/1961/23 є різними, з урахуванням критеріїв подібності.
Крім того, при розгляді даної скарги слід враховувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 7/191-04, які зроблені пізніше, ніж у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23, на яку посилається скаржник.
Оскільки на момент подання скарги обставини, які стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, а саме включення боржника до переліку об'єктів великої приватизації державної власності, не завершились, а також припинення приватизації не відбулось, то скарга не підлягає задоволенню.
Також звертає увагу, що скаржник просить визнати протиправною бездіяльність щодо не відновлення виконавчого провадження та зобов'язання винести постанову про відновлення виконавчого провадження. Статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для відновлення виконавчого провадження. Так, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Таким чином, такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки відновлення виконавчого провадження відбувається за наслідком інших правовідносин, ніж ті, на які посилається скаржник.
Щодо суб'єкта оскарження зазначає, що з урахуванням положень ст. 447-1 ЦПК, суб'єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, які представляють орган державної виконавчої служби, зазначені у Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки відповідно до статті 7 цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Так, положеннями статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403 VIII систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України; органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Поряд з цим, пунктом 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі Інструкція), визначено наступний перелік органів державної виконавчої служби: - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві; - управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України; - відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; - районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України. Зі змісту вищезазначених норм слідує, що система органів державної виконавчої служби визначена на рівні закону, зокрема, статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Норми Інструкції, як підзаконного нормативно-правового акта мають відповідати положенням закону та не суперечити їм. До аналогічного правового висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 06.08.2020 у справі № 640/10840/19. Державні виконавці є працівниками відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який в свою чергу є структурним підрозділом та підпорядковується Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції. Натомість, юридичною особою, яка зареєстрована та внесена до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції. А отже ознаками процесуальної дієздатності, відповідно до статті 91 ЦК України, наділене саме Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції та яке має зареєстрований електронний кабінет в системі ЄСІТС.
Також начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подано клопотання про зупинення провадження у цій справі № 740/5651/25 за скаргою ТОВ «HL Agroholding s. r. o.» на бездіяльність державного виконавця на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до остаточного вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у справі №1-8/2024 (343/24).
В обгрунтування клопотання зазначено, що оскільки предметом розгляду поданої скарги у справі № 740/5651/25 є, зокрема, встановлення правомірності постанов про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», питання щодо конституційності якого розглядається у Конституційному Суді України, то розгляд зазначеної скарги є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
У письмових поясненнях представник ТОВ «HL Agroholding s. r. o.» - адвокат СпасибоВ.В. зазначає про безпідставність доводів державного виконавця про обов'язковість застосування у даному випадку п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки за обставин справи дане положення Закону не відповідає принципу верховенства права, у зв'язку з чим за приписами ч. 6 ст. 10 ЦПК України суд має не застосовувати такий закон, а повинен застосовати норми Конституції України як норми прямої дії.
Щодо наявності більш пізньої постанови Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №7/191-04 просить врахувати, що єдиною нормою ЦПК України, яка регулює необхідність врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду, при розгляді інших справ є норма ч. 4 ст. 263 ЦПК України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Ця норма не встановлює, що більш пізні рішення Верховного Суду мають пріоритет над раніше прийнятими. Це правило стосується лише Законів та інших нормативних актів. Таким чином, при вирішенні даної справи суд з однієї сторони зобов'язаний врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Але які саме висновки і чому суд вважає можливим врахувати - має бути викладене в судовому рішенні. Втім, само по собі «правило більш пізнього рішення» в даному випадку не підлягає застосуванню. Просить при обранні висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, врахувати наступне:
- право на отримання коштів на підставі рішення суду - є правом, на яке поширюються гарантії, передбачені ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до норми ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права». Судовою практикою ЄСПЛ сформулювано висновок про те, що за певних обставин «легітимні очікування» отримати активи також можуть користуватись захистом статті 1 Першого протоколу. Щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу. Оскільки в даному випадку Стягувач має постановлене судове рішення на його користь, яке набуло законної сили, він має легітимні очікування стосовно отримання присуджених на його користь грошових коштів. Відтак, вимоги Стягувача до Боржника є такими, що захищені статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Ці вимоги є його майном;
- одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відтак, вимоги Стягувача до Боржника, підтверджені рішенням суду, яке набуло всили, є такими, що визначені остаточно і вони є обов'язковими до виконання. Вони не можуть бути переглянуті чи змінені, а мають виконуватись.
Не існує жодної норми в чинному законодавстві України, яка б скасовувала обов'язковість рішення суду після набуття ним чинності у зв'язку із прийняттям рішення про приватизацію державного підприємства. Не існує жодної норми в чинному законодавстві України, яка б забороняла державному підприємству виконувати судове рішення в добровільному порядку. Не існує жодної норми в чинному законодавстві України, яка б вказувала на те, що борг, визнаний рішенням суду, змінюється у зв'язку із зміною власника підприємства в процесі приватизації. Навпаки, цей борг зберігається, а про існування боргу зазначається в приватизаційних документах. Тому, або зараз (до моменту приватизації) або пізніше (після проведення приватизації) у будь-якому випадку борг буде стягнутий. То ж для самого підприємства ніяких змін від того, коли саме відбудеться стягнення боргу, не виникає.
А ось для стягувача, майно якого протиправно (всупереч рішенню суду, яке набуло чинності) утримується у іншій особи, це відіграє значно більшу роль.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Чинне законодавство України не містить жодної норми, яка б встановлювала: а) граничні строки проведення приватизації; б) зрозумілі та прогнозовані правила визначення цих строків; в) обов'язок держави в особі своїх органів провести приватизацію з дотриманням чітко окреслених, визначених на рівні Закону, прогнозованих і передбачуваних строків.
Тобто, після оголошення рішення про приватизацію ніхто ніколи не може сказати, коли саме це рішення буде виконане.
Дана справа є яскравим прикладом і підтвердженням цього висновку.
Адже 06.12.2016 Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області видав виконавчий лист № 6/740/57/16 на примусове виконання рішення третейського суду. 27.12.2016 державний виконавець Ніжинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області склав постанову про відкриття виконавчого провадження. 17.07.2020 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) склав постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зв'язку з прийняттям Наказу Фонду державного майна України № 508 від 18.03.2020 «Про внесення змін до Наказу Фонду від 28.12.2019 року № 1574 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році», яким Боржник був включений до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році.
Тобто виконання судового рішення в даному випадку триває вже дев'ять років. І буде тривати далі ще фактично необмежену кількість часу.
Відтак, норма пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у разі її застосування фактично відкладає виконання судового рішення на невизначений і непрогнозований строк. Це є непропорційним і необгрунтованим втручанням в право на мирне володіння майном, тоді як згідно з вимогами ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами.
Враховуючи викладене, просить при вирішенні справи застосувати висновки, викладені в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2024 по справі № 335/1961/23 (провадження № 61-2268св24).
У судовому засіданні представник товариства з обмеженою відповідальністю «HL Agroholding s. r. o.» - адвокат Спасибо В.В. проти задоволення клопотання державного виконавця про зупинення провадження у справі заперечував та просив у його задоволенні відмовити, оскільки наявні у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Державний виконавець у відзиві просив справу розглядати без участі суб'єкта оскарження.
Вирішуючи клопотання державного виконавця про зупинення провадження у справі суд виходить з наступного.
Ключове питання у справі полягає у конституційності положень пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та його застосування чи незастосування до спірних процесуальних правовідносин у виконавчому провадженні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23, провадження № 61-2268св24, дійшов висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України і вирішив справу, подібну до даної, без застосування цієї норми, а застосував норми Конституції України як норми прямої дії, і звернувся до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності Конституції України) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою Пленуму Верховного Суду №12 від 06.09.2024 ухвалено звернутись до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України про відкриття конституційного провадження від 06.11.2024 у справі №1-8/2024 (343/24) відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій ст. 129-1 Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII зі змінами. 10.12.2024 Велика палата Конституційного Суду України на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», за результатами якого суд дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення у справі №1-8/2024 (343/24). Станом на 25.11.2025 відсутнє рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас, вже після цього Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.12.2024 у cправі № 7/191-04 положення п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» застосував без зазначення застережень щодо їх конституційності.
Отже, має місце неоднаковий підхід Верховного Суду у питанні оцінки щодо конституційності положень п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, конституційність (неконституційність) положень Закону є безвідносною до обставин тієї чи іншої справи, а залежить від відповідності нормам Конституції України.
В Україні органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України, є Конституційний Суд України (ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Неоднаковість підходів Верховного Суду щодо оцінки конституційності і застосування чи незастосування положень п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», відсутність на даний час рішення єдиного уповноваженого з цього питання органу конституційної юрисдикції, на думку суду, робить об'єктивно неможливим розгляд цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи №1-8/2024 (343/24) в порядку конституційного провадження за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», що є підставою для зупинення провадження у справі.
Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 251, п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, суд
Зупинити провадження у справі №740/5651/25 (провадження № 4-с/740/10/25) за скаргою стягувача у виконавчому провадженні товариства з обмеженою відповідальністю «HL Agroholding s. r. o.» на бездіяльність державного виконавця, начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-8/2024(343/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.М. Карпусь