Провадження №2/447/1649/25
Справа №447/3724/25
про відмову у відкритті провадження у справі
24.11.2025 р. м. Миколаїв
Суддя Миколаївського районного суду Львівської області Джус Р.В.,
розглянувши матеріали
за позовом: ОСОБА_1 ,
до відповідача: Новороздільської міської ради,
третя особа: ОСОБА_2 ,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Львівської області із позовом до Новороздільської міської ради, за участю третьої особи: ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльності Новороздільської міської ради щодо непогодження (незатвердження) технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 , 01.30 для ведення особистого селянського господарства, 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка розташована АДРЕСА_1 ; зобов'язання Новороздільську міську раду у місячний строк повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про погодження (затвердження) технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 , 01.30 для ведення особистого селянського господарства, 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка розташована АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
Дослідивши матеріали позовної заяви, вважаю, що у відкритті провадження у справі слід відмовити, з огляду на наступне.
Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач посилається на те, що їй на праві приватної власності належать земельні ділянка площею 0,2499га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623087400:03:002:0064, та площею 0, 0388 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4623087400:03:002:0097 в АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними державними актами. На її замовлення Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» було виготовлену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 01.30 для ведення особистого селянського господарства та 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташована АДРЕСА_1 . Однак, на звернення щодо затвердження вказаної технічної документації їй надано витяг із протоколу № 69 засідання Постійної комісії з питань землекористування Новороздільської міської ради Львівської області від 29.10.2025р., згідно якого рекомендовано звернутись до суду, оскільки сусідка ОСОБА_3 відмовилась погодити акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки.
Відповідно до ст.181 Земельного кодексу України, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Статтею 184 Земельного кодексу України визначено, що землеустрій передбачає: а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь і землекористувань; б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних одиниць; г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; д) складання проектів відведення земельних ділянок; е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель; ї) визначення самозалісених ділянок.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про землеустрій», документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно ст.30 Закону України «Про землеустрій» , погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Відповідно до положень ст.55 Закону України «Про землеустрій», встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Відповідно до п.5 ч.5 ст.186 Земельного кодексу України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки.
Відповідно до ч.8, 10 ст.186 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
З наведених вище норм права вбачається, що сільська, селищна, міська рада у сфері регулювання земельних правовідносин та організації землеустрою може виступати як власник земельної ділянки, який здійснює у встановленому порядку розпорядження землями комунальної власності, у тому числі погоджує межі земельної ділянки суміжним землевласникам або землекористувачам шляхом підписання відповідного акта погодження. З іншої сторони, відповідний орган місцевого самоврядування - міська рада та її виконавчі органи у сфері землеустрою реалізують й публічно-управлінські повноваження, зокрема шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, надання погодження цього проекту та його затвердження.
У першому випадку спірні правовідносини носять, головним чином, приватно-правовий характер та мають вирішуватися не адміністративними судами, а в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зокрема, у постанові від 22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 455/856/16-а, в якій позивач звернувся до сільської ради щодо непогодження меж користування земельною ділянкою, дійшла висновку, що у відносинах щодо погодження меж земельних ділянок, на отримання яких претендує позивач, а саме при підписанні актів встановлення і погодження меж земельних ділянок та приймання-передачі межових знаків на зберігання, сільська рада діяла як власник суміжної земельної ділянки, а не суб'єкт владних повноважень, а тому цей спір носить приватно-правовий характер.
Разом з тим, якщо спірні правовідносини виникли у зв'язку з незатвердженням розробленого у встановленому порядку проекту землеустрою внаслідок непогодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами, то такий спір слід віднести до публічно-правових.
Правовий висновок стосовно того, що спори фізичних та юридичних осіб з органами місцевого самоврядування щодо незатвердження проектів землеустрою, зокрема з підстав непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами або землевласниками, належать до публічно-правових спорів, міститься у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 807/554/18 та від 14 лютого 2023 року у справі № 932/5120/21, від 28.03.2023 у справі № 440/6443/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єктом владних повноважень є - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст. 4 КАС України).
Як вбачається зі змісту спірних правовідносин між відповідачем та позивачем відсутній спір щодо визначення меж земельної ділянки, проте спір стосується неможливості подальшого затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) внаслідок непогодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами, а тому підлягає розгляду у порядку адміністратвиного, а не цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги приписи вищевказаного законодавства України, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у вказаній цивільній справі слід відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З цього приводу суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.1 ст.20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:
1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб'єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;
3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;
5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
В той же час, відповідно до ч.2 ст. 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Згідно ч.3 вказаної норми процесуального закону, Вищому антикорупційному суду підсудні справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".
З огляду на викладене, вказана справа підпадає під юрисдикцію окружних адміністративних судів.
Відповідно до положень ст.25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Керуючись ст.ст.186,258-261,315 ЦПК України, суддя,
постановив :
У відкритті провадженні за позовом ОСОБА_1 до відповідача: Новороздільської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Роман ДЖУС