Справа №461/6202/25
Провадження №2/463/2462/25
25 листопада 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
позивач звернувся до Галицького районного суду м.Львова з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року у розмірі 24700,0 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, 03.06.2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН», відповідач ОСОБА_1 подав Заявку на отримання кредиту № 4450879. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. ТОВ «МІЛОАН» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит № 4450879 від 03.06.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Відповідно до умов Кредитного договору, відповідач до укладення договору отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «МІЛОАН» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Кредитодавця. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 4450879 від 03.06.2021 року з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000,0 гривень. Зазначає, що ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит у розмірі 5000,0 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку. Водночас, відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконав. В подальшому, 29.09.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 76-МЛ, згідно умов якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ». Стверджує, що загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 24700,0 гривень, з яких: 5000,0 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 18750,0 гривень - заборгованість за відсотками; 950,0 гривень - комісія. Як новий кредитор у зобов'язанні дану суму просить стягнути у примусовому порядку.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до ухвали Галицького районного суду м.Львова від 31.07.2025 року, справу направлено Личаківському районному суду м.Львова для розгляду за підсудністю.
Матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м.Львова 22.09.2025 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду такої було визначено суддю Грицка Р.Р.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 25.09.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Справа була призначена до судового розгляду на 20.10.2025 року та у зв'язку з неявкою учасників процесу, розгляд справи відкладено на 25.11.2025 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти ухвалення заочного рішення, просить суд позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився без поважних причин, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, поштові відправлення повернуті. Відзив на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що представник позивача не заперечив проти ухвалення заочного рішення у справі, у відповідності до вимог ст.ст.223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи, розглянувши справу у відсутності сторін, ухваливши заочне рішення.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу 25.11.2025 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 03.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4450879, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер його мобільного телефону (а.с.9-22).
Згідно умов кредитного договору та паспорту споживчого кредиту № 4450879 від 03.06.2021 року, ТОВ «МІЛОАН» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000,0 гривень для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника, шляхом перерахування цих коштів на картковий рахунок строком на 30 днів, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем відсотки за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до п.п.1.5.1, 1.5.2, 1.6 даного договору, комісія за надання кредиту становить 950,0 гривень, яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом становлять 3750,0 гривень, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
ТОВ «МІЛОАН» перерахувало відповідачу кошти в сумі 5000,0 гривень згідно договору № 4450879 від 03.06.2021 року, що підтверджується платіжним доручення № 47854337 від 03.06.2021 року (а.с.23).
Судом також встановлено, що 29.09.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення прав вимоги № 76-МЛ, згідно умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», а відповідно ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло права вимоги до відповідача (а.с.27-44).
Відповідно до Виписки з особового рахунку за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року та відомостей про щоденні нарахування та погашення, станом на 23.06.2025 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 24700,0 гривень, з яких: 5000,0 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 18750,0 гривень - заборгованість за відсотками; 950,0 гривень - комісія (а.с.24-26).
З метою стягнення цих коштів в примусовому порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Докази, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги не оспорюються і з огляду на презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача, він вправі пред'являти відповідну вимогу про стягнення коштів.
Порядок укладання договорів в електронній формі передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі яка розглядається кредитний договір № 4450879 від 03.06.2021 року, укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено у Розділі 6 Договору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Водночас, всупереч зазначеним нормам, відповідач не надав жодного належного і допустимого доказу для спростування факту укладення кредитного договору № 4450879 від 03.06.2021 року в електронному вигляді та накладення на нього будь якого іншого підпису.
Крім того, за змістом частини першої статті 1047, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов'язок доказування протилежного.
Проте, як і в попередньому випадку відповідач не надав жодного підтвердження факту неотримання грошових коштів за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Доказів виконання умов кредитного договору та повернення коштів відповідач не надав, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Проте, загальний розмір заборгованості позивачем визначено невірно і такий підлягає перерахунку.
Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами договору № 4450879 від 03.06.2021 року, останній укладено на строк 30 днів. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором поза встановлений строк кредитування, обґрунтовуючи його автоматичну пролонгацію, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Як уже зазначалось вище, за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року, відповідач отримав кредит у розмірі 5000,0 гривень на строк 30 днів із сплатою за користування кредитом 2,50% в день, що становить 125,0 гривень в день. Отже, за цим кредитним договором відповідач зобов'язаний сплати відсотки у розмірі 3750 гривень, а загальна заборгованість становить 8750,0 гривень.
Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором № 4450879 від 03.06.2021 року з урахуванням комісії становить 9700,0 гривень, внаслідок чого до примусового стягнення підлягає виключно ця сума.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю з огляду на наступне.
Так, Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у договорі про споживчий кредит зазначається строк, на який надається кредит, а частиною сьомою статті 11 цього закону передбачено, що будь-які пропозиції кредитодавця про зміну умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону (окрім зміни змінюваної процентної ставки), повинні здійснюватися шляхом направлення кредитодавцем споживачу повідомлення в такий спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення повідомлення. Умова договору про надання споживачеві пропозицій про зміну зазначених умов договору іншим чином, ніж таким, що дає можливість встановити дату відправлення повідомлення, є нікчемною.
Пропозиції споживачу про зміни інші, ніж зміна умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону, повинні надаватися у спосіб та строки, передбачені договором про споживчий кредит.
Згідно пункту 2.3 договору № 4450879 від 03.06.2021 року позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування (пролонгація), за умови що кредитодавцем надана така можливість. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позивальник має вчинити певні дії передбачені Розділом 6 Договору, утому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Пролонгація строку кредитування можлива на пільгових та стандартних (базових) умовах. При продовженні строку користування кредитом на пільгових умовах процентна ставка буде розраховуватися за ставкою, визначеною у п.1.5.2 Договору. При продовженні строку користування кредитом на стандартних (базових) умовах процентна ставка буде розраховуватися за базовою процентною ставкою, визначено у п.1.6 Договору.
Таким чином, положення пункту 2.3 Договору про споживчий кредит № 4450879 від 03.06.2021 року зумовлює продовження строку кредитування лише у випадку його ініціювання позичальником шляхом вчинення вищевказаних дій, які останнім вчинено не було, а отже, строк користування позикою не продовжувався, що відповідно, виключає можливість стягнення нарахування відсотків поза межами строку кредитування.
Позивач у зв'язку із захистом своїх прав поніс судові витрати, які складаються з наступного: судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 2422,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,0 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, між позивачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та Адвокатським об'єднанням «Апологет» укладено договір № 0605 від 06.05.2025 року про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (а.с.51).
Згідно з Розділом № 2 Договору (п.2.3.), вартість наданих послуг правничої допомоги за 1 Кредитну справу складає 7000,0 гривень.
Відповідно до Акту наданих послуг № 2060 та детального опису до акту від 23.06.2025 року, вбачається, що правова допомога полягала в усній консультації (30 хвилин); ознайомлення з матеріалами справи (2 години); погодження правової позиції (30 хвилин); складення та подання позовної заяви (3 години 30 хвилин), загальною вартістю 7000,0 гривень (а.с.53-54).
Зазначені вище докази в матеріалах справи свідчать про реальність надання ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - адвокатом правничої допомоги в рамках укладеного між ними договору.
Одночасно суд зауважує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, враховано те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову; взято до уваги критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, предмету спору та фінансового стану обох сторін.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, із урахуванням складності справи, яка віднесена до категорії малозначних справ, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи (усної консультації, ознайомлення з матеріалами справи, складання позовної заяви та подання такої до суду), значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи адвоката, зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,0 гривень є завищеними, що суперечить принципу співмірності розподілу судових витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням часткового задоволення позову, складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2748,90 гривень відповідатиме принципу пропорційності розподілу судових витрат.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 951,28 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2748,90 гривень (а.с.8).
Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4450879 від 03.06.2021 року у розмірі 9700,0 гривень (дев'ять тисяч сімсот гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 951,28 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2748,90 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», місцезнаходження: 79029, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького,1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Суддя Грицко Р.Р.