печерський районний суд міста києва
Справа № 381/4444/25-ц
пр. 2-9696/25
13 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань-Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, зобов'язання вчинити дії, визнання дій протиправними, стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди,-
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк»), у якому просить:
визнати припиненим зобов'язання поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 21 лютого 2007 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» надати інформацію до Українського бюро Кредитних історій про закриття Договору поруки від 21 лютого 2007 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року;
визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з банківського рахунку ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 22 077,19 грн для погашення заборгованості по кредитному договору № № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 22 077,19 грн;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КІF0АК00813001, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 31 846,47 грн на термін до 21 лютого 2010 року з метою придбання автомобіля.
У забезпечення виконання зобов'язання позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № КІF0АК00813001, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 21 лютого 2007 року.
05 травня 2014 року Фастівським міськрайонним судом Київської області у справі № 381/1614/14-г винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року в розмірі 22 810,01 грн, а також судові витрати в сумі 243,60 грн.
08 грудня 2016 року апеляційним судом Київської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Під час ухвалення такого рішення судом апеляційної інстанції, на підставі частини першої статті 559 ЦК України було визнано договір поруки, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 припиненим, а відтак позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають. Рішення набрало законної сили 08 грудня 2016 року та в подальшому сторонами не оскаржувалось.
21 листопада 2023 року відповідач за власною ініціативою, без попередніх вимог здійснив списання власних коштів ОСОБА_1 з його рахунку у сумі 15 284,64 грн, підстава списання «Автоматичне погашення простроченої заборгованості» отримувач ОСОБА_2
16 червня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» аналогічно за власною ініціативою, без попередніх вимог здійснив списання власних коштів ОСОБА_1 з його рахунку в сумі 225,70 грн, підстава списання «Автоматичне погашення простроченої заборгованості», отримувач ОСОБА_2 час проведення операції 09:09 та у сумі 6 566,70 грн, підстава списання «Автоматичне погашення простроченої заборгованості», отримувач ОСОБА_2 , час проведення операції 11:04.
Загальна сума самовільно списаних з рахунку ОСОБА_1 відповідачем коштів з 21 листопада 2023 року по 16 червня 2025 року становить 22 077,19 грн.
За таких обставин позивач вважає неправомірними списання грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 , як поручителя за договором поруки, що укладений в рамках кредитного договору № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року у формі «Автоматичне погашення простроченої заборгованості», оскільки судом апеляційної інстанції було визнано договір поруки, що укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 припиненим, а інших кредитних зобов'язань перед банком чи відкритих виконавчих проваджень позивач немає.
Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2025 року справу направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
27 жовтня 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Рура Н. В. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти його задоволення заперечувала, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. В обґрунтування заперечень указувала на те, що суди у справі № 381/1614/14-ц вже вирішили ініційований кредитором спір із боржником та поручителями, тому позов ОСОБА_1 про визнання припиненим зобов'язання поруки є неналежним та неефективним способом захисту та відповідно самостійною підставою для відмови в позові.
Крім того, не є ефективним способом захисту визнання протиправними дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з банківського рахунку грошових коштів, оскільки не забезпечують відновлення прав особи, яка заявляє такі вимоги.
Відсутність порушеного права в частині зобов'язання надати інформацію до Українського бюро Кредитних історій. Отримавши актуальний звіт з кредитної історії, позивач може пересвідчитися, що відомості щодо поруки відсутні в його кредитній історії у зв'язку із відсутністю заборгованості за основним зобов'язанням, що свідчить про відсутність порушеного права позивача та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Позивачем заявлені вимоги в частині стягнення коштів у розмірі 22 077,19 грн до неналежного відповідача. Відповідно до наданих платіжних інструкцій отримувачем (набувачем) коштів є ОСОБА_2 , до якого позивачем і мають бути заявлені вимоги про стягнення.
В позовній заяві відсутні посилання на норму права та умови договору, на підставі яких заявлено вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди в результаті неправомірних дій відповідача, доказів погіршення стану здоров'я в результаті дій відповідача, причинного зв'язку між діянням та заподіяною шкодою, а також обґрунтування розміру моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
На підставі наведеного, позивачем не надано доказів порушення його прав та інтересів з боку відповідача АТ КБ «ПриватБанк», а відсутність таких порушень не породжує для нього права на захист в обраний спосіб та з вказаних у позові підстав.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі, в задоволенні позову просив відмовити.
Судом встановлено, що 21 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КІF0АК00813001, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 31 846,47 грн на термін до 21 лютого 2010 року з метою придбання автомобіля.
У забезпечення виконання зобов'язання позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № КІF0АК00813001, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 21 лютого 2007 року.
05 травня 2014 року Фастівським міськрайонним судом Київської області у справі № 381/1614/14-г винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року в розмірі 22 810,01 грн, а також судові витрати в сумі 243,60 грн.
08 грудня 2016 року апеляційним судом Київської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Під час ухвалення такого рішення судом апеляційної інстанції, на підставі частини першої статті 559 ЦК України було визнано договір поруки, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 припиненим, а відтак позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають. Рішення набрало законної сили 08 грудня 2016 року та в подальшому сторонами не оскаржувалось.
21 листопада 2023 року відповідач за власною ініціативою, без попередніх вимог здійснив списання власних коштів ОСОБА_1 з його рахунку у сумі 15 284,64 грн, підстава списання «Автоматичне погашення простроченої заборгованості» отримувач ОСОБА_2
16 червня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» аналогічно за власною ініціативою, без попередніх вимог здійснив списання власних коштів ОСОБА_1 з його рахунку в сумі 225,70 грн, підстава списання «Автоматичне погашення простроченої заборгованості», отримувач ОСОБА_2 час проведення операції 09:09 та у сумі 6 566,70 грн, підстава списання «Автоматичне погашення простроченої заборгованості», отримувач ОСОБА_2 , час проведення операції 11:04.
Загальна сума самовільно списаних з рахунку ОСОБА_1 відповідачем коштів з 21 листопада 2023 року по 16 червня 2025 року становить 22 077,19 грн.
16 червня 2025 року ОСОБА_1 звертався з письмовою заявою до АТ КБ «ПриватБанк», в якій вимагав роз'яснити щодо невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2016 року та вимагав повернення незаконно, на його думку, списаних коштів.
У відповідь на звернення позивача, 26 червня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» повідомив, що банк має право списувати кошти з рахунку клієнта у межах сум, що підлягають сплаті Банку. Чинне законодавство України та договірні відносини не встановлюють обов'язку для Банку повертати кошти, які були списані з рахунку клієнта згідно умов договору, укладеного між Банком та клієнтом. Станом на дату надання такої відповіді, заборгованість за кредитним договором № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року погашена.
За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2021 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
При цьому, визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках:
Кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
Особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, про стягнення з неї коштів а виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникла необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення і іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 05 травня 2014 року Фастівським міськрайонним судом Київської області у справі № 381/1614/14-г винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року в розмірі 22 810,01 грн, а також судові витрати в сумі 243,60 грн.
08 грудня 2016 року апеляційним судом Київської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
Під час ухвалення такого рішення судом апеляційної інстанції, на підставі частини першої статті 559 ЦК України було визнано договір поруки, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 припиненим, а відтак позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають. Рішення набрало законної сили 08 грудня 2016 року та в подальшому сторонами не оскаржувалось.
Ураховуючи те, що питання стягнення заборгованості із поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року було предметом розгляду у справі № 381/1614/14-г, в якій за результатами апеляційного перегляду у задоволенні позовних вимог банку у цій частині було відмовлено, тому суд приходить до висновку, що у цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову в частині вимог про визнання припиненим зобов'язання поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 21 лютого 2007 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до Українського Бюро Кредитних історій про закриття договору поруки від 21 лютого 2007 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року, оскільки до матеріалів справи позивачем надано звіт з кредитної історії, відомості в якому щодо поруки відсутні у зв'язку з відсутністю заборгованості за основним зобов'язанням, що свідчить про відсутність порушеного права в цій частині заявлених позовних вимог.
Щодо визнання протиправних дій банку щодо списання коштів та повернення безпідставно стягнутих коштів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення ЦК України та статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Рішенням Конституційного Суду № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року відзначено, зокрема, що положення пункту 22, статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до частини першої та другої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Згідно частини першої статті 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до частини другої статті 1071 ЦК України, грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також в випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Здійснюючи обслуговування банківського рахунку клієнта (споживача), Банк зобов'язаний діяти в межах, встановлених законодавством; списання Банком грошових коштів з карткового рахунку Позивача за відсутності такого розпорядження Позивача, має бути застосоване на законних підставах.
Оскільки станом на дату списання Банком грошових коштів з карткового рахунку Позивача порука за договором поруки, яка була укладена у забезпечення виконання зобов'язання позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором № КІF0АК00813001, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 від 21 лютого 2007 року, припинилась, Банк не мав законних підстав для списання грошових коштів з карткового рахунку позивача, тому суд приходить до висновку, що такі дії Банку є незаконними та протиправними.
За частиною другою статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів є, серед іншого, відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною третьою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
- повернення виконаного за недійсним правочином;
- витребування майна власником із чужого незаконного володіння
- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Тобто, у відповідності до вищевказаних положень, суд приходить до висновку про те, що Банк зобов'язаний повернути Позивачу безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 22 077,19 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн суд зазначає наступне.
Так відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Як вбачається з матеріалів справи, в результаті неналежних дій відповідача, з позивача було безпідставно списані грошові кошти, в значній сумі -22 077,19 грн, в результаті чого позивач зазнав душевних страждань в зв'язку з втратою значної суми коштів, неможливістю їх використання на власний розсуд. Суд вважає доведеними обставини, викладені у позові, а докази надані в процесі розгляду справи обґрунтованими. В даному випадку існує, як сам факт спричинення шкоди, так і протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками для позивача.
За таких обставин, позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню, в розмірі 2 000,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 422,40 грн, а саме: 1 211,20 грн - за вимогу немайнового характеру, 1 211,20 - за вимогу про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Керуючись статтями 4, 12-13, 81-82, 89, 141, 258-259, 263-266, 352, 354-355 ЦПК України, статтями 16, 23, 536, 559, 1212, 1214 ЦК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, зобов'язання вчинити дії, визнання дій протиправними, стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» щодо списання з банківського рахунку ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 22 077,19 грн для погашення заборгованості по кредитному договору № КІF0АК00813001 від 21 лютого 2007 року.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті (списані з банківського рахунку) грошові кошти в сумі 22 077,19 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001).
Повний текст судового рішення складено 21 листопада 2025 року.
Суддя О. Л. Бусик