Номер провадження 2/754/10646/25
Справа №754/17198/25
Іменем України
25 листопада 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Споживчий Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 11.11.2024 було укладено Кредитний договір (оферти) № 11.11.2024-100000118. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі - 10 000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 11.11.2024 року строком на 140 дні.
Як зазначає позивач, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконало в повному обсязі. В свою чергу, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, частково сплативши заборгованість, у зв'язку з чим, станом на день подання позову утворилась заборгованість у розмірі 20320,30 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8376,09 грн., по процентам в розмірі 7044,21 грн., по неустойці в розмірі 4900,00 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 15.10.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
19.11.2025 року до суду надійшла заява відповідача, в якій вона зазначає, що в силу нестабільності свого психічного стану вона не може прибути до суду. Відповідач також заперечила проти позовних вимог, вказуючи на те, що через свої психічні порушення вона не пам'ятає обставин укладення кредитної угоди із позивачем, а тому просила з урахуванням положень ст.225 ЦК України відмовити у задоволенні позови та визнати недійсним кредитний договір, а також зобов'язати НБУ внести її дані у реєстри неблагонадійних позичальників.
Представник позивача до суду не з'явився, у прохальній частині позову просив проводити розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення у разі неявки до суду відповідача не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала заяву про неможливість прибуття до суду.
Враховуючи обставини справи, наявність письмових пояснень сторін, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 11.11.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 11.11.2024-100000118, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 4000,00 грн. строком на 98 днів із датою повернення кредиту 22.11.2024 року.
Відповідно до Договору від 17.08.2024 року та квитанції про перерахунок коштів Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 4000,00 грн. строком на 140 днів,
Як стверджує позивач, ОСОБА_1 11.11.2024 року отримано кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 14.10.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 20 320,30 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн., по процентам в розмірі 7044,21 грн., по неустойці в розмірі 4900,00 грн.
Судом встановлено, що між сторонами існує спір, що виник з договірних правовідносин, які регулюються нормами цивільного права про зобов'язання та договір, а також спеціальним Законом України «Про споживче кредитування».
Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до положень ст. 12 та ч. 1 ст. 13 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд, добросовісно та розумно, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Зі змісту частин 2, 3 ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб. Не допускається зловживання правом у будь-якій формі.
За нормами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 1, ч. 2 ст. 631 ЦК України).
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицією укласти договір (офертою) є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться.
За змістом ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції (акцептом), якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень викладених у ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами. Моментом його підписання є використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 6 ст. 3 цього Закону підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 («Позика»), якщо інше не встановлено параграфом 2 («Кредит») і не випливає із суті кредитного договору.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно положень ч. 1 ст. 10561 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксована або змінювана. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (ч. 1 ст. 536 ЦК України).
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За правилом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наведені вище положення цивільного законодавства у своєму взаємозв'язку дають підстави для висновку, що істотними (необхідними) умовами кредитного договору є предмет - грошові кошти (кредит), проценти за користування кредитом та строк, на який надається кредит. Умови щодо суми кредиту та розміру процентів становлять основне грошове зобов'язання у кредитному договорі, яке має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Судом відхиляються заперечення відповідача проти позову, викладені у її заяві, із посиланням на ст.225 ЦК України та її психічний стан, оскільки доказів того, що відповідач на час укладення договору була визнана недієздатною або не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними суду не надано, із клопотанням про призначення судово-психіатричної експертизи не зверталась, а також не зверталась із позовом про визнання кредитного договору недійсним у порядку, передбаченому ЦПК України.
В той же час, суд звертає увагу на те, що згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно з вказаною нормою Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з долучених в якості доказів до позовної заяви пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 11.11.2024 року № 11.11.2024-010000118 та заявки до неї, а також пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 11.11.2024 року № 11.11.2024-1000000118 та заявки до неї, зазначені документи підписані одноразовим ідентифікатором від імені ОСОБА_1 .
Відомості про те, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію та верифікацію особи підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилась з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію", Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та Закону України "Про платіжні послуги", належними, допустимими та достатніми доказами не доведено.
Будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідача, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.
Документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи також відсутні.
Крім того, згідно наданої пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 11.11.2024 року № 11.11.2024-010000118 та заявки до неї, а також пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 11.11.2024 року № 11.11.2024-1000000118 та заявки до неї, ОСОБА_1 надано кредит на умовах строковості, зворотності, платності в розмірі 10 000,00 грн. строком на 140 днів, в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної клієнтом та вважається укладеним в день перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.
Однак, належних доказів на підтвердження факту надання кредиту (перерахування коштів) відповідачу ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Інформаційна довідка про успішну транзакцію не є належним доказом перерахування коштів відповідачу, оскільки не відображає відомостей про особу одержувача коштів. Клопотань про витребування судом належних доказів про надходження коштів на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 позивачем не заявлялося.
Крім того, жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по вказаному кредитному Договору, можливого погашення, чи внесення відповідачем сум на його погашення, дат такого внесення, їх періодичності тощо позивачем не надано.
Також, позивачем на підтвердження заборгованості за кредитним договором подано лише довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, який датовано іншим числом, згідно з якою загальна заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" становить 20 320,30 грн. Разом з тим, відсутній розрахунок з відповідним алгоритмом нарахування простроченої заборгованості, як за простроченою сумою кредиту, так і за процентами, враховуючи посилання позивача на часткову сплату кредитних коштів.
Таким чином, відсутність обгрунтованого розрахунку заборгованості за кредитним договором, доказів надання грошових коштів у позику ОСОБА_1 , а також первинних бухгалтерських документів, позбавляє суд можливості з'ясувати факт укладання договору, отримання відповідачем кредитних коштів та дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, що є обов'язковим при вирішенні питання про стягнення боргу.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силустатті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений в постанові від 21.07.2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.
Аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем ОСОБА_1 та не надав обгрунтованого розрахунку заборгованості, що заявлена до стягнення, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості належним чином перевірити видачу відповідачу кредитних коштів, користування ним кредитними коштами, проведення споживачем оплати (за наявності платежів) на погашення кредитної заборгованості, а також правильності проведеного позивачем розрахунку боргу та відсотків, а тому в задоволенні вказаного позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 263, 264-265, 268, 272, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя: