Справа № 368/1780/25
Провадження № 2/368/1109/25
Рішення
Іменем України
(Заочне)
"17" листопада 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі: головуючого судді Шевченко І.І.
за участю секретаря Назаренко А.І.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агропродонт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства «Агропродопт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 42 586 грн.70 коп. та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 54 907 грн. 32 коп., обґрунтовуючи позов наступним.
ОСОБА_1 працювала в Приватному підприємстві «Агропродопт» на посаді бухгалтера у період з 11.08.2021 року по 04.12.2024 рік.
У період з вересня по грудень 2024 року позивачу проводилося нарахування заробітної плати, але фактична її виплата не здійснювалася.
Згідно з довідкою АП00-000002 від 15.10.2025 року №48, за період з 01.09.2024 по 04.12.2024 року дохід позивача по заробітній платі після утримання обов'язкових платежів склав 42 586,70 грн.
Втім, заробітна плата у розмірі 42 586,70 грн. по цей час не була виплачена позивачу.
Згідно з довідкою від 15.10.2025 року №47, заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати становить 42 586,70 грн.
Оскільки відповідач до цього часу не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, то вона підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборнім органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Проте, відповідач своїх обов'язків по своєчасній виплаті позивачу заробітної плати належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Отже, враховуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини, з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 42 586,70 грн.
Окрім того, частиною 1 ст.117 КЗпП визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз ст.117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою ст.117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18), метою ст. ст. 116, 177 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпПУ, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Як зазначалося вище, до цього часу повного розрахунку по заробітній платі з позивачем з боку відповідача проведено не було, що є підставою для стягнення на його користь суми середнього заробітку за час затримки, але не більше як на шість місяців.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями.
Згідно з абз.1 п.2 розділу II Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу II Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом п'ятим розділу IV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Позивачем надався розрахунок заборгованості, згідно з яким розмір заборгованості ПП «Агропродонт» перед ОСОБА_1 становить: по заробітній платі: 42 586,70 грн., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні: 54 907, 32 грн., сукупна заборгованість: 97 494,02 грн.
Викладене вище в сукупності свідчить, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума невиплаченої заробітної плати, а також середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що у загальному розмірі складає 97 494,02 грн.
У постанові Верховного Суду України від 06.12.2017 у справі № 6-331цс17 зроблено висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Отже, заявлені позивачем вимоги не обмежені строками позовної давності.
Заробітна плата є майном в розумінні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та право на її своєчасне і повне отримання захищається Конвенцією.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання «/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, правомірні очікування також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Отже, невиплата відповідачем заробітної плати позивачу є втручанням у його право на мирне володіння своїм майном, яке підлягає відновленню в судовому порядку.
Враховуючи викладене вище, наявні усі підстави для задоволення даного позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 97 494,02 грн.
Представник відповідача в особі - Приватного підприємства «Агропродонт» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Заяв та клопотань не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, вислухавши позивача, яка не заперечує проти проведення заочного розгляду, вивчивши письмові докази, приходить до наступного висновку.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Позивач ОСОБА_1 працювала в Приватному підприємстві «Агропродопт» на посаді бухгалтера у період з 11.08.2021 року по 04.12.2024 рік.
У період з вересня по грудень 2024 року позивачу проводилося нарахування заробітної плати, але фактична її виплата не здійснювалася.
Згідно з довідкою АП00-000002 від 15.10.2025 року № 48, за період з 01.09.2024 по 04.12.2024 року дохід позивача по заробітній платі після утримання обов'язкових платежів склав 42 586,70 грн.
Втім, заробітна плата у розмірі 42 586,70 грн. по цей час не була виплачена позивачу.
Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував їй нараховану заробітну плату, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та при звільненні відповідач не провів з ним розрахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У частині 1 статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану їй заробітну плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Разом з тим, відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.
Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з довідкою від 15.10.2025 року №47, заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати становить 42 586,70 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що з Приватного підприємства «Агропродопт» на користь позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 42 586,70 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові суму строки,визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа,організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 183 дня.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до розрахунку, наданого відповідачем, разом із додатковими письмовими поясненнями у справі, середньоденна заробітна плата позивача перед звільненням, обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 склала 300,04 грн. (6601,00 х 2/44 = 300,04 грн.), відповідно загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 183 календарних дня затримки, складає 54 907,32 грн. (300,04 грн. х 183 дні = 54 907,32 грн.).
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. (1211,20 грн. + 1211,20 грн.)
На підставі викладеного та керуючись КЗпП України, ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агропродонт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства «Агропродопт» (код ЄДРПОУ 31429383) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 42 586 (сорок дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість) грн.70 коп.
Стягнути з Приватного підприємства «Агропродопт» (код ЄДРПОУ 31429383) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 54 907 (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сім) грн. 32 коп.
Стягнути з Приватного підприємства «Агропродопт» (код ЄДРПОУ 31429383) на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць в сумі 8200 грн. 00 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21.11.2025 р.
Суддя І.І. Шевченко