19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 639/3533/24
провадження № 61-16625св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (теперішня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс»),
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Акціонерне товариство «Сенс Банк»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») на постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2023 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК Довіра та Гарантія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про визнання права іпотекодержателя.
Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1
Заява обґрунтована тим, що заявник на підставі договору факторингу, укладеного між АТ «Сенс Банк» та ТОВ «ФК Довіра та Гарантія», є правонаступником кредитора - права грошової вимоги, а також права іпотекодержателя до боржника ОСОБА_1 , які існують за кредитним договором № 839/3/27/38/7-476 від 08 жовтня 2007 року та іпотечним договором № 839/4/27/38/7-714 від 08 жовтня 2007 року, укладених між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 . Кредит було надано з метою фінансування будівництва квартири відповідно до договору № КШ-1-160 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 27 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 і АТ «Укрсоцбанк». Відповідно до п. 1.9 іпотечного договору № 839/4/27/38/7-14 від 08 жовтня2007 року після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, а також після оформлення та реєстрації права власності на нього за ОСОБА_1 збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.
19 вересня 2018 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відступило право вимоги до ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрфінстандарт», а в подальшому ТОВ «Укрфінстандарт» відступило право вимоги на користь фізичної особи - ОСОБА_3 .
Однак, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року у справі № 639/6370/18, яке залишено без змін апеляційною та касаційними інстанціями, договори відступлення (факторингу) визнано недійсними.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 року у справі № 639/5905/21 договір факторингу від 19 вересня 2018 року, укладений між АТ «Укрсоцбанк» і ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» визнано недійсним, постановою Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року рішення залишено без змін, але постановою Верховного Суду від 228 лютого 2024 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року скасовано, у задоволенні вимог про визнання договору відступлення (факторингу) від 19 вересня 2018 року недійсними відмовлено.
На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2022 року у справі № 639/6487/21 вказану іпотеку було припинено. Таким чином, ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» залишилося іпотекодержателем/заставодержателем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , однак будь-які відомості з цього приводу в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Државному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наразі відсутні. Зазначену квартиру може бути відчужено на користь третіх осіб без згоди ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що суттєво ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. На підставі вказаного позивач просив суд заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
Короткий зміст ухвалених по справі судових рішень та зміст касаційних скарг
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд зазначив, що між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, спірне нерухоме майно, щодо якого заявник просить застосувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту. Зазначено, що арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатися цими об'єктами нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків.
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приймаючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції установив, що між сторонами дійсно існує спір щодо захисту права іпотекодержателя ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, врахував обставини, які можуть утруднити в майбутньому виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, та дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування заходу забезпечення позову.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції вірно застосував згадані норми цивільного права, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі заходи є співмірними із заявленими у справі позовними вимогами щодо поновлення прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, що спростовує доводи скарги.
13 грудня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 винесено порушенням норм процесуального права, а саме судовим рішенням вирішено питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка не брала участі у розгляді справи, просила скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року про забезпечення позову та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «ФК Довіра та Гарантія про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року скасовано.
Заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , залишено без задоволення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не довело, що у нього за заявленими вимогами спір виник саме з відповідачем ОСОБА_1 . При цьому накладення судом першої інстанції арешту на спірну квартиру також порушує право власності ОСОБА_2 , яка не є учасником спірних правовідносин, а тому застосований засіб забезпечення не є співмірним (є непропорційним) заявленим позивачем вимогам.
13 грудня 2024 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 на момент винесення ухвали судом першої інстанції, так і на дату ухвалення постанови апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, була власником квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2512329863120 та не була залучена до участі у справі, то на думку заявниці, судові рішення підлягають скасуванню на підставі пункту 8 частини першої статті 411 та частини третьої статті 400 ЦПК України.
Ухвалами Верховного Суду від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи.
27 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку представник ТОВ «ВІН ФІНАНС» (попередня назва ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») - адвокат Міньковська А. В. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при прийнятті рішення про скасування ухвали про забезпечення позову суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм прав, які викладені у постанові Великої Палати Верховного суду № 922/2416/17.
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
У травні 2025 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надійшли відзиви на касаційну скаргу ТОВ «ВІН ФІНАНС», у яких заявники просять зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначають про те, що на цей час не існує будь-якого права у ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на визнання права іпотекодержателя, оскільки суду не надано належних доказів переходу від ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» до ТОВ «Він Фінанс».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалами Верховного Суду від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу № 639/3533/24 з Жовтневого районного суду м. Харкова.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ТОВ «Він Фінанс».
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2025 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , підлягає закриттю, а касаційна скарга ТОВ «ВІН Фінанс» - задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому суд має діяти відповідно до принципу пропорційності, який визначений у статті 11 ЦПК України, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при й застосуванні відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, шо не € п учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такі висновки щодо змісту вказаних норм цивільного процесуального права, якими врегульований розгляд заяв про забезпечення позову, - наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, тобто наявність спору, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1050090 від 21 січня 2025 року спірна квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2512329863120 на підставі договору дарування від 08 липня 2024 року з 08 липня 2024 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .
З цих підстав апеляційний суд обґрунтовано вважав, що накладення судом першої інстанції арешту на нерухоме майно, яке на праві власності належить ОСОБА_2 , яка не є учасником справи та будь-яких вимог до неї не заявлено, не відповідає вимогам статей 149-150 ЦПК України.
Висновки апеляційного суду, які викладені в постанові апеляційного суду від 23 січня 2025 року є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» їх не спростовують.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду від 23 січня 2025 року, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування постанови Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ «Він Фінанс» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року, якими була задоволена заява про забезпечення позову, залишено без змін.
13 грудня 2024 року ОСОБА_1 та особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просять скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року.
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року скасовано.
Заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , залишено без задоволення.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
У зв'язку з наведеним, на час надходження справи у провадження Верховного Суду предмет процесуального перегляду - ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова 11 липня 2024 року, яку було залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року - у касаційному порядку відсутній, оскільки апеляційний суд вже скасував ухвалу про накладення арешту на майно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року закрити; касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року - закрити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов