Справа № 296/13189/25
2/296/4706/25
Іменем України
про відмову у відкритті провадження
24 листопада 2025 рокум. Житомир
Суддя Корольовського районного суду міста Житомира Пилипюк Лілія Миколаївна, ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених прав та стягнення моральної шкоди,
19 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира з позовною заявою до виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів та стягнення моральної шкоди.
ОСОБА_1 заявляє на вирішення суду такі позовні вимоги:
- визнати незаконною відмову додержуватись вимоги закону при розгляді позовних заяв на судових засіданнях та при поданні відзивів у цивільних справах №296/5502/22, №296/4140/22, №296/5583/21, №296/856/22, №296/9703/22, №296/262/22, № 296/4228/23, № 296/4027/23, № 296/5173/23, № 296/4942/23.
- стягнути з виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 300 000 гривень моральної шкоди;
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду вищезазначених цивільних справ, відкритих за її позовними заявами про захист порушених конституційних прав, виконавчий комітет Житомирської міської ради, як суб'єкт владних повноважень, допустив випадки порушень законодавства, заподіяних під час оформлення і видачі довіреностей, під час подання виписок з ЄДР, підтвердження повноважень представника відповідача, ненаправленням їй разом із відзивами на позов та на апеляційні скарги копій довіреностей та витягів з ЄДР. Позивач стверджує, що мало місце 38 таких випадків порушення процесуального законодавства з боку відповідача. На думку ОСОБА_1 , представники Житомирської міської ради, які брали участь у судових засіданнях у справах №296/5502/22, №296/4140/22, №296/5583/21, №296/856/22, №296/9703/22, №296/262/22, № 296/4228/23, № 296/4027/23, № 296/5173/23, № 296/4942/23, діяли з порушенням вимог чинного законодавства. Позивачка зазначає, що вказані дії виконавчого комітету Житомирської міської ради є неправомірними, завдали їй душевних страждань та моральних переживань, у зв'язку з чим вона вважає за необхідне вимагати відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 вважає, що її права було порушено у зв'язку з тим, що виконавчий комітет Житомирської міської ради видав незаконно оформлені довіреності на представництво інтересів Житомирської міської ради. Зазначені довіреності були долучені до відзивів на її апеляційні скарги. Крім того, позивач вважає неправомірним подання відзивів на її позовні заяви у цивільних справах №296/5502/22, №296/4140/22, №296/5583/21, №296/856/22, №296/9703/22, №296/262/22, № 296/4228/23, № 296/4027/23, №296/5173/23, № 296/4942/23, які розглядалися Корольовським районним судом міста Житомира.
Варто зазначити, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту як визнання неправомірним подання відзиву на позовну заяву та/або визнання неправомірним видачу довіреності на представництво інтересів сторони в справі.
Порядок подання відзиву на позовну заяву, вимоги до його змісту, форми, тощо регламентовані нормами ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (ч. 4 ст. 174 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст.178 ЦПК України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає заперечення проти позову.
Положеннями статтей 178, 191 ЦПК України також врегульовано форму, зміст, порядок подання відзиву на позовну заяву.
Правом на подання відзиву на позовну заяву наділений відповідач у позовному провадженні під час розгляду конкретної справи судом; подання відзиву на позовну заяву є формою реалізації відповідачем свого процесуального права на висловлення правової позиції щодо доводів та вимог позовної заяви.
За правилами ч. 6 ст.178 ЦПК України до відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.
Порядок підтвердження повноважень представника сторони у справі врегульований нормами ст. ст. 58-62 ЦПК України.
В свою чергу, статтею 179 ЦПК України визначено, що позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення, - у відповіді на відзив.
Крім того, нормами статті 182 ЦПК України врегульовано процесуальне право учасників справи подавати при розгляді справи судом заяви, клопотання і заперечення проти заяв і клопотань, в яких вони викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.
Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено він встановлюється судом.
Отже, позивач, відповідно до наведених приписів, має право подавати під час розгляду справи позовного провадження як відповідь на відзив з викладенням своєї правової позиції щодо поданого відповідачем відзиву, так і письмові заяви, клопотання з викладенням вимог, заперечень, аргументів, пояснень, міркувань щодо процесуальних питань.
Пояснення, доводи, міркування, аргументи, заперечення з приводу допущених відповідачем порушень норм процесуального законодавства, пов'язаних із поданням відповідачем відзиву на позовну заяву, має бути викладено позивачем у формі, передбаченій ЦПК України, під час розгляду безпосередньо тієї цивільної справи, в межах якої такий відзив і поданий.
Порушення порядку подання відповідачем відзиву на позовну заяву не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому провадженні. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Приймаючи до провадження в конкретній справі поданий у ній відзив на позовну заяву, як і будь-яку іншу заяву по суті справи, саме суд надає оцінку, чи поданий процесуальний документ представником, повноваження якого підтверджені належним документом, а у разі подання процесуального документу неуповноваженою особою, суд, в провадженні якого перебуває зазначена справа, застосовує відповідні процесуальні заходи, зокрема, залишення поданого документу без розгляду або повернення без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі №333/6816/17 зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
У другій статті 2 ЦПК України зазначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Процесуальні питання подання відзиву на позовну заяву вирішуються судом, у провадженні якого перебуває справа. Тому, питання правомірності подання відзиву на позовну заяву, порядок його подання, не може досліджуватися в іншій справі за позовною вимогою однієї із сторін, оскільки це суперечить завданню цивільного судочинства та підтверджує неправомірність виникнення цивільного процесу в цьому випадку.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka AndSheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви №17160/06 та № 35548/06, §33).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами, в яких фактично оспорює зміст процесуальних документів - відзивів на позовні заяви, порядок їх подання, тобто процесуальні дії сторони в іншій справі, що не може бути предметом судового розгляду, а тому суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 186, 354 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі № 296/13189/25 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених прав та стягнення моральної шкоди.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження, разом із позовною заявою та доданими до неї документами, надіслати особі, яка її подала. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.
Суддя Корольовського районного суду
міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК