25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1817/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025
у справі за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Довган Назарія Ярославовича в інтересах держави в особі:
1) Адміністрації Державної прикордонної служби України;
2) Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс»
про стягнення 132 818,40 грн,
Військова частина 13.11.2025 засобами поштового зв'язку (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 в справі №910/1817/25 у частині незадоволених позовних вимогах Військової частини НОМЕР_1 та змінити ці рішення, не передаючи справи на новий розгляд, в описовій та резолютивній частинах, якими зобов'язати стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» (далі - ТОВ «Спецпродінтекс») на користь Військової частини пеню у сумі 8 978,40 грн, штраф у сумі 123 840,00 грн та сплачений судовий збір у повному обсязі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.11.2025 для розгляду справи №910/1817/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Довган Назарій Ярославович звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини про стягнення з ТОВ «Спецпродінтекс» 132 818,40 грн, з яких: 123 840 грн - штраф, 8 978,40 грн - пеня.
Господарський суд міста Києва рішенням від 16.05.2025 у справі №910/1817/25, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 24.10.2025, позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ «Спецпродінтекс» на користь Військової частини НОМЕР_1 штраф у сумі 61 920,00 грн та пеню у сумі 8 978,40 грн, стягнути з ТОВ «Спецпродінтекс» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону судовий збір у розмірі 1 293,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Зі змісту судових рішень вбачається, що суди виходили з того, що: загальна сума договору становить 309 000,00 грн, у тому числі ПДВ в розмірі 51 600,00 грн; за договором сторони погодили, що поставка товару за цим договором здійснюється до 25.11.2024 включно; оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару та здійснив поставку товару неналежної якості, то наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки та за порушення умов договору щодо якості товарів; розрахунок пені у сумі 8 978,40 грн є арифметично правильним, відповідає умовам договору та приписам законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення пені обґрунтовані; вартість неякісного товару, який було поставлено відповідачем на виконання умов договору становить 309 600,00 грн, штраф за неякісну поставку товару складає 61 920 грн (309 600,00 грн х 20% = 61 920,00 грн); за розрахунком прокуратури загальний розмір штрафу складає 123 840,00 грн, виходячи з обставин, що постачальник двічі поставив неякісний товар, який було повернуто за результатами комісійного огляду 15.11.2024 та 21.12.2024; стягнення штрафу за поставку товару неналежної якості, нарахованого двічі по 20% є подвійною відповідальністю в межах одного виду санкцій (штрафу) за порушення зобов'язання, оскільки як встановлено судом, у цьому випадку відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в поставці неякісного товару, а тому вимоги прокуратури про стягнення з відповідача штрафу 20% у розмірі 61 920,00 грн є частково обґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Військової частини в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом [пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)].
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/1817/25 є стягнення 132 818,40 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
У касаційній скарзі Військова частина вважає прийняті судові рішення такими, що винесені в частині незадоволених позовних вимог з неправильним застосуванням норм матеріального права, та наявні невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Суди першої та апеляційної інстанцій всупереч статті 2 ГПК України, винесли рішення, які є несправедливими та не відповідають нормам матеріального (не враховано при винесенні рішення докази по справі, що призвело до необ'єктивного прийняття останнього) та процесуального права (не вжито відповідних заходів після встановлення факту порушення процесуальних обов'язків стороною відповідача).
Також Військова частина у касаційній скарзі з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:
цей розгляд справи судом касаційної інстанції має виняткове значення для учасника справи, оскільки проєкти договорів із аналогічними санкціями до сьогодні передбачені для інших учасників договірного процесу. Враховуючи те, що станом на 13.11.2025 у прикордонному загоні вже погоджені та на виконанні 121 договір (із 589, які були укладені у 2025 році), а з такими санкціями передбачена більша частка договорів від загальної вищевказаної цифри, то цей розгляд справи буде впливати на подальші договірні правовідносини Військової частини в частині оформлення та передбачення санкцій в разі невиконання останніх;
Велика Палата Верховного Суду вказала, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України (відповідну правову позицію викладено у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19). При цьому у справі №911/3539/20 суди першої та апеляційної інстанцій винесли рішення про стягнення і штрафу та пені одночасно, оскільки це передбачено договором.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадку передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
«Винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» є оціночними чинниками і враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вказані твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо, до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Доводи скаржника, що ця справа має для Військової частини виняткове значення, оскільки проєкти договорів із аналогічними санкціями по сьогодення передбачені для інших учасників договірного процесу, а враховуючи, що станом на 13.11.2025 у прикордонному загоні вже погоджені та на виконанні 121 договір (із 589, які були укладені у 2025 році), а з такими санкціями передбачена більша частка договорів від загальної вищевказаної цифри, то цей розгляд справи, на думку скаржника, буде впливати на подальші договірні правовідносини Військової частини в частині оформлення та передбачення санкцій в разі невиконання останніх не є переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи в частині відмовлених позовних вимог та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
При цьому посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, яка, за твердженнями скаржника, сказала про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України та справу №911/3539/20 в якій суди першої та апеляційної інстанцій винесли рішення про стягнення і штрафу та пені одночасно, оскільки це передбачено договором, Судом до уваги не беруться, оскільки в цій справі стягнуто як пеню так і частину штрафу, а в іншій частині нарахованого штрафу відмовлено, оскільки стягнення штрафу за поставку товару неналежної якості, нарахованого двічі по 20% є подвійною відповідальністю в межах одного виду санкцій (штрафу) за порушення зобов'язання.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має виняткове значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 у справі №910/1817/25 в частині незадоволених позовних вимог, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 у справі №910/1817/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов