24 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1530/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Амако Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 (головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) та рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2025 (суддя Щоткін О.В.)
у справі №911/1530/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амако Україна"
про стягнення грошових коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амако Україна" (далі також - ТОВ "Амако Україна") про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об'єму природного газу в сумі 887 559,65 грн.
Господарський суд Київської області рішення від 28.07.2025 у справі №911/1530/25, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 21.10.2025, позов задовольнив повністю.
ТОВ "Амако Україна" звернулося 11.11.2025 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, до якої додано, зокрема, касаційну скаргу (файл y2025/2-2-d53f8100-becc-11f0-97bf-595afcd73fd1.pdf) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2025 у справі №911/1530/25.
Оскільки подані касаційні скарги ТОВ "Амако Україна" за змістом та вимогами, Верховний Суд розглядає їх як одну.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 для розгляду справи №911/1530/25 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий (суддя-доповідач), судді Кібенко О.Р., Студенець В.І.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 887 559,65 грн, отже, з огляду на наведені норми, ціна позову у даній справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК).
При цьому скаржник не зазначає жодних обґрунтувань, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, оскільки доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
У пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність будь-якого обґрунтування випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Амако Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2025 у справі №911/1530/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Амако Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2025 у справі №911/1530/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В. І. Студенець