адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
24.11.2025 Справа № 917/1718/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Акціонерного товариства «Укртелеком», бульвар Т.Шевченка, 18, м. Київ, 01001
до відповідача Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Гоголя, 94, м. Миргород, Полтавська область, 37600
про стягнення 206 563,92 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В..
Без виклику учасників справи,
установив :
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
03.09.2025 Акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, в якій просить суд стягнути з відповідача 206 563,92 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг на пільгових умовах жителям Миргородської МТГ з січня 2024 по грудень 2024 (включно).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним як оператором телекомунікаційних систем згідно закону у заявленому періоді надані послуги зв'язку на пільгових умовах жителям Миргородської міської громади, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, у зв'язку з чим позивачем внаслідок надання таких послуг понесені витрати в сумі 206 563,92 грн.
Водночас, позивач додає, що надання послуг зв'язку пільговій категорії громадян є його обов'язком і він не перебуває у залежності від наявності бюджетних коштів для відшкодування відповідних витрат, а визначається виключно статусом відповідної категорії споживачів, наданого державою. В свою чергу, бюджетне законодавство України відносить витрати з послуг зв'язку до видатків місцевих бюджетів згідно з пунктом 20-4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України.
Позивач також зауважує, що наведені ним положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян, а також встановлюють, що визначеному законодавчо обов'язку оператора електронних комунікацій надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають встановлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок органів місцевого самоврядування (їх виконавчих органів) відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає, тобто, оператору електронних комунікацій. При цьому, зобов'язання сторін виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання, а єдиним органом соціального захисту населення на території Миргородської міської громади Полтавської області є Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області.
Таким чином, як вважає позивач, головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в тому числі щодо відшкодування витрат АТ «Укртелеком» на послуги зв'язку, надані пільговим категоріям громадян, які проживають на території Ренійської міської громади, є відповідач, видатки бюджету якого відповідають критеріям максимально можливого наближення надання публічних послуг до їх безпосереднього споживача.
Також позивач наголошує, що з метою відшкодування витрат АТ «Укртелеком» на послуги зв'язку, надані пільговим категоріям громадян, він подавав відповідачу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг зв'язку, наданих пільговикам протягом 2024 року, а саме щомісяця відповідні розрахунки видатків на відшкодування витрат з поіменними списками абонентів-пільговиків, надсилались позивачем на електронну адресу відповідача у вигляді файлу DВF-формату та в письмовому вигляді на поштову адресу відповідача, з вказанням сум, які підлягають відшкодуванню (компенсації).
Окрім того, з метою підтвердження розміру витрат позивача на надання послуг зв'язку на пільгових умовах та суми заборгованості відповідача з відшкодування цих витрат, позивач щомісяця протягом 2024 року складав поіменні списки, зведені розрахунки за кожний місяць, акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги та направляв для підписання відповідачу в двох екземплярах, проте останній підписаний акт звірки позивачу не повернув. При цьому, ані факт, ані обсяг наданих послуг у розглядуваний період відповідачем не оспорювався та не спростовувався, у тому числі, з підстав відсутності пільг у зазначених позивачем споживачів послуг зв'язку.
Відтак, за висновком позивача, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач, як розпорядник відповідних коштів, зобов'язаний здійснювати розрахунки з позивачем, як суб'єктом господарювання (постачальником), що надає послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги. При цьому, чинне законодавство не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальником таких послуг, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів.
За твердженням позивача, витрати, понесені позивачем внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах протягом 2024 року, відповідачем не були відшкодовані, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 206 563,92 грн.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копії поіменних списків; Зведений розрахунок; копія акту звіряння 2024; докази відправки дбф повний пакет; копія Супровідного листа; копія опису вкладення до цінного листа; копія реєстру про відправку Укрпошта; копія Трекінгу відправлень Укрпошта; копія відповіді Миргородської РДА на лист позивача; копія Вимоги-претензії (УСЗН Миргород РДА) борг 2024; Розрахунок боргу УСЗН Миргородської РДА 01-12.2024; Докази направлення вимоги-претензії; копія Відповіді на претензію; Положення про УСЗН 2023; Положення про УСЗН 2025; копія Листів Мінсоцполітики та ГУ ПФУ м.Києва.
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 11686 від 11.09.2025) зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суперечать нормам чинного законодавства та не належать до кола повноважень відповідача, а також вважає, що, відповідальним органом за забезпечення здійснення видатків на пільги з послуг зв'язку, а отже, належним відповідачем по справі є Кабінет Міністрів України.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 12759 від 06.10.2025), в якій спростовує доводи відповідача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
03.09.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Укртелеком" до відповідача Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області про стягнення 206 563,92 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг на пільгових умовах жителям Миргородської МТГ з січня 2024 по грудень 2024 (включно).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025 справу № 917/1718/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 08.09.2025 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу № 917/1718/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст. 247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Крім того, роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін в порядку ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
12.09.2025 від представника позивача - Личагіної С.П. надійшла заява, в якій остання просить суд продовжити позивачу до 06.10.2025 строк для подання відповіді на відзив по справі № 917/1718/25 (вх. № 11699). В обґрунтування даної заяви позивач посилається на те, що відзив на позов ним отримано 11.09.2025 через систему "Електронний суд", що підтверджено карткою руху документа. Тобто, строк для подання позивачем відповіді на відзив закінчується 16.09.2025.
Суд ухвалою від 29.09.2025 заяву представника Акціонерного товариства "Укртелеком" (вх. № 11699) про продовження позивачу строку для подання відповіді на відзив по справі №917/1718/25 задовольнив; продовжив позивачу процесуальний строк, встановлений судом для подачі відповіді на відзив на позовну заяву до 06.10.2025 року (включно).
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, суд здійснює розгляд справи №917/1718/25 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Акціонерним товариством «Укртелеком» з січня 2024 року по грудень 2024 року (включно) надані послуги зв'язку на пільгових умовах жителям Миргородської міської територіальної громади (далі - Миргородська МТГ), що були включені до Реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003.
Як вбачається з інформації, зазначеної в розрахунках видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за послуги зв'язку (далі - розрахунки видатків), за період з січня по грудень 2024 року включно позивачем надано пільговим категоріям споживачів, які проживають на території Миргородської міської територіальної громади послуги зв'язку на загальну суму 206 563,92 грн. Вказані розрахунки видатків містять поіменний список пільгової категорії громадян за адресами їх реєстрації та розмір пільг за надані послуги зв'язку за вище зазначений період (арк.с. 12-78).
Позивач зазначає, що витрати понесені ним внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах, становили 206 563,92 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надсилались засобами поштового зв'язку та на електронну адресу відповідача листи з поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за спірний період, в паперовому та електронному вигляді, які містять відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи тощо та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах.
Листом № 10575/0/2-23/56 від 01.08.2023 Міністерство соціальної політики України повідомило позивача, що в програмному комплексі Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (далі ЄІССС) надано доступ органам соціального захисту населення до інформації, що міститься в Реєстрі осіб, які мають право на пільги, як частини Єдиного соціального реєстру, про усі категорії пільговиків. При цьому, органи соціального захисту населення за зверненням пільговика можуть генерувати витяг з Реєстру, а також формувати статистичні звіти стосовно надання пільговим категоріям громадян визначених законодавством гарантій та у серпні поточного року буде доступна можливість верифікувати дані про пільговиків за формою, попередньо узгодженою з ПАТ «Укртелеком», для компенсації наданих пільговикам телекомунікаційних послуг. Атрибути даних в такій формі відповідають набору даних, що раніше були у формі № 1-пільга (наказ Мінсоцполітики від 21.04.2003 № 100, яким було затверджено форму № 1-пільга, втратив чинність згідно з наказом Мінсоцполітики від 05.12.2022 № 332).
У супровідному листі від 10.07.2025 року № 80С914.012-175 позивач прохав відповідача відшкодувати витрати за надані послуги зв'язку на пільгових умовах у сумі 206 563,92 грн, та перевірити надану в Розрахунках видатків інформацію, і у разі виявлення розбіжностей щодо кількості пільговиків або розміру пільг, надіслати їх на електронну адресу позивача.
Факт надсилання вищевказаних документів відповідачу та факт їх отримання відповідачем не спростовується.
Листом № 03-08/1063 від 18.07.2025 відповідач надав позивачу відповідь, що відшкодування витрат наданих послуг зв'язку на пільгових умовах категоріям громадян, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, здійснюються із Державного бюджету України, тому із-за відсутності субвенцій із Державного бюджету місцевому бюджету на 2024 рік на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, в громаді відсутня Програма фінансування витрат на надання пільг окремим категоріям громадян за послуги зв'язку.
21.08.2025 року на електронну адресу відповідача upsznmyrgrda@adm-pl.gov.ua була направлена вимога-претензія № 80С310/СЦ/ВИХ/818 від 21.08.2025 про сплату заборгованості у сумі 206563,92 грн., підписана представником Позивача електронним підписом, який за правовим статусом прирівняний до власноручного підпису (відповідні докази наявні у матеріалах справи, арк.с. 91-92).
У відповіді на вимогу-претензію, надіслану позивачем листом від 26.08.2025 № 03-08/1189, відповідач, посилаючись на постанови Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, зокрема, зазначив, що Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем в даних правовідносинах.
У зв'язку з тим, що відповідачем не було здійснено оплату вартості означених вище послуг, позивач звернувся з даним позовом до суду і просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги пільговим категоріям населення у спірному періоді в розмірі 206 563,92 грн.
4. Норми права, з яких виходить суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За приписами пункту 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема держава Україна.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно із частиною 1 статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
За змістом статті 81 Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини - відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.
Відповідно до статей 82-85 Бюджетного кодексу України видатки бюджетів поділяються на :
1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;
2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.
Видатки, визначені пунктом 1 частини 1 статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Відповідні органи державної влади забезпечують здійснення видатків, визначених пунктом 1 частини 1 статті 82 цього Кодексу.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу.
Держава може передати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.
За пунктом 204 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів віднесено видатки на пільги з послуг зв'язку.
Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму (ст. 1 Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування відповідних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (ч. 1. ст. 20 Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Акціонерне товариство «Укртелеком», є оператором телекомунікацій, яке надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог ЦК України, ГК України, Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.
Обов'язок надання послуг зв'язку населенню на пільгових умовах передбачено Законами України «Про електронні комунікації», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про охорону дитинства» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якими встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку для відповідних категорій осіб.
В перелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, якими встановлено безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Відтак, відповідно до змісту вищенаведених законодавчих актів України, надання телекомунікаційних послуг громадянам жителям Миргородської міської територіальної громади, які мають право на пільги, є обов'язком позивача.
В Україні діє Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 за № 117, з метою удосконалення обліку цих осіб.
За визначенням пунктів 1, 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003, Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин та працівників культури в сільській місцевості і селищах міського типу (далі - пільговики).
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад/органи Пенсійного фонду України (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) виконують передбачені цим пунктом функції до 30 листопада 2022 року включно, органи Пенсійного фонду України - з 1 грудня 2022 року.
Для забезпечення наповнення Реєстру із січня 2023 року Пенсійним фондом України державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» здійснює міграцію Реєстру станом на 1 січня 2023 року.
Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003 (в редакції чинній на дату розгляду справи) Реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних і надання реєстрової інформації про фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою відповідно до законів України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин і працівників культури в сільській місцевості (далі - пільговики). Реєстр є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру як складової частини Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (далі - Єдина система).
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчі органи з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад та у випадках, передбачених цим Положенням, органи Пенсійного фонду України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) забезпечують у межах повноважень формування реєстрових даних Реєстру та здійснюють інші повноваження створювачів із урахуванням вимог, передбачених Законом України «Про публічні електронні реєстри» та цим Положенням.
Органи Пенсійного фонду України:
- організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати;
- ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків;
- забезпечують протягом робочого дня наповнення Реєстру отриманими відомостями про пільговиків шляхом електронної інформаційної взаємодії;
- вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;
- надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад вносять до Реєстру інформацію про заміну (продовження строку дії) посвідчень, види та розмір пільг, наданих за рахунок місцевого бюджету.
Згідно із п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 (чинних станом на момент виникнення спірних правовідносин), установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Частиною 3 статті 143 Конституції України передбачено, що держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
За положеннями частини 1, 2 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Отже, повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані (ст. 143 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Здійснення зазначених соціальних виплат відносяться саме до делегованих повноважень і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення ч. 3 ст. 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (п. «а» ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Зазначене повністю відповідає положенням ч. 3 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Водночас, відповідно до пп. «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1474 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення соціального захисту дітей та сім'ї, яким скасовувався Порядок №1101.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
За положеннями пункту 3 Порядку № 1474 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за напрямами, зазначеними у підпунктах 1-10 пункту 4 цього Порядку, є : Рада міністрів Автономної Республіки Крим та структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи соціального захисту населення), центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України. Розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня за напрямом, зазначеним у підпункті 11 пункту 4 цього Порядку, є Нацсоцслужба.
Відповідно до пункту 5 Порядку 1474 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними в пункті 4 цього Порядку, здійснюється Мінсоцполітики відповідно до потреби у видатках, сформованої на підставі пропозицій розпорядників нижчого рівня та наявних даних у базах даних державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики», а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
За приписами пункту 6 Порядку 1474 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Бюджетні кошти спрямовуються:
1) регіональним органам соціального захисту населення за напрямами, зазначеними у підпунктах 1-10 пункту 4 цього Порядку, - на підставі узагальнених заявок щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомоги, грошового забезпечення, винагороди, оплати витрат та оплати послуг окремим категоріям населення, поданих місцевими органами соціального захисту населення та центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат.
Місцеві органи соціального захисту населення та центри з нарахування та здійснення соціальних виплат подають щомісяця до 25 числа на наступний місяць та до 8 числа на поточний місяць регіональним органам соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомоги, грошового забезпечення, оплати витрат та оплати послуг окремим категоріям населення, крім виплати одноразової винагороди жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня».
Регіональні органи соціального захисту населення узагальнюють отримані від місцевих органів соціального захисту населення та центрів з нарахування та здійснення соціальних виплат заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомоги, грошового забезпечення, винагороди, оплати витрат та оплати послуг окремим категоріям населення та не пізніше ніж протягом двох робочих днів подають Мінсоцполітики узагальнену заявку за встановленою таким Міністерством формою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
Мінсоцполітики не пізніше п'яти робочих днів після надходження від регіональних органів соціального захисту населення узагальнених заявок щодо виплати деяких видів допомоги, винагород, грошового забезпечення, оплати витрат та оплати послуг окремим категоріям населення перераховує бюджетні кошти регіональним органам соціального захисту населення.
Регіональні органи соціального захисту населення не пізніше наступного робочого дня перераховують бюджетні кошти на рахунки місцевим органам соціального захисту населення та центрам з нарахування та здійснення соціальних виплат.
Місцеві органи соціального захисту населення та центри з нарахування та здійснення соціальних виплат протягом двох робочих днів перераховують бюджетні кошти на рахунки одержувачів деяких видів допомоги, винагород, оплати послуг, грошового забезпечення, відкриті в установі уповноваженого банку, або через виплатні об'єкти АТ «Укрпошта».
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати такі пільги, наведена у численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, №922/1418/22 від 07.08.2023, №916/2523/22 від 28.09.2023 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Враховуючи вищеописані норми, суд погоджується з твердженням позивача та вважає, що забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Миргородської міської територіальної громади, у спірний період належить до компетенції регіонального органу соціального захисту населення - Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації, оскільки саме управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Мінсоцполітики.
Відтак, суд вважає хибними твердження відповідача, що відшкодування витрат позивача не має ним здійснюватися.
При цьому, суд вважає, що незалежно від джерела фінансування видатків на пільги з послуг зв'язку, розрахунки за надані позивачем телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян повинні проводитись саме відповідачем, враховуючи таке:
Згідно з частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Суд підкреслює, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 204 частини першої статті 91 БК України. Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов'язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг зв'язку. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема тієї ж статті 91.
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 8.18 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 норма статті 91 БК України трактується подібним чином. Також вказано наступне : «якщо з місцевого бюджету будуть здійснюватися видатки на фінансування пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг, то орган місцевого самоврядування обов'язково має прийняти відповідне рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою пільг з послуг зв'язку та інших пільг. Органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету».
Між тим, відповідно до пунктів 1 та 4 Положення про Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації, яке затверджене розпорядженням начальника Миргородської районної військової адміністрації Полтавської області від 08.09.2023 № 149, (далі - Положення про Управління 2023 року), яке було чинним у період спірних правовідносин, Управління входить до складу Миргородської районної державної адміністрації, і в межах Миргородського району забезпечує виконання визначених для нього завдань.
Одним із основних завдань Управління у межах реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення на відповідній території є призначення та виплата соціальної допомоги, адресної грошової допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством (підпункт 2 пункту 4 Положення про Управління 2023 року).
Підпунктом 26 пункту 3 Положення про Управління 2023 року, визначено, що Управління, відповідно до визначених повноважень у сфері реалізації державних соціальних гарантій окремим категоріям населення:
- організовує призначення та виплату допомоги, компенсацій та надання інших соціальних гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до законодавства України;
- організовує в межах компетенції роботу з надання пільг (крім пільг з оплати житлово-комунальних послуг, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу) пенсіонерам, особам з інвалідністю, ветеранам війни та праці, одиноким непрацездатним особам та іншим категоріям осіб, які мають право на пільги відповідно до законодавства.
Відповідно до підпунктів 1 та 4 пункту 4.6 Положення, Управління має право: отримувати в установленому законодавством порядку від інших структурних підрозділів районної державної адміністрації, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та від їхніх посадових осіб інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання визначених для цього завдань; користуватись в установленому порядку інформаційними базами органів виконавчої влади, системами зв'язку та комунікації, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами.
Аналогічні завдання та повноваження Управління у межах реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення передбачені також і у Положенні про Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації (у новій редакції), яке затверджене розпорядженням начальника Миргородської районної військової адміністрації Полтавської області від 03.02.2025 № 29.
Отже, звіряння інформації, одержаної від надавача послуг є обов'язком відповідача в силу того, що на нього покладено обов'язок розрахунку розміру пільг та їх виплати.
Таким чином, до компетенції Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації належало забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Миргородського району, в тому числі, і на території Миргородської міської територіальної громади, у спірний період, а тому саме через нього держава діяла у спірних правовідносинах, та саме воно було зобов'язане проводити розрахунки з позивачем як організацією - надавачем послуг зв'язку за надані особам, які мають пільги з їх оплати, послуги.
Держава, як специфічний суб'єкт правовідносин, здійснює свої обов'язки в відносинах з особою в певній сфері суспільних відносин через свої органи.
Враховуючи, що в спірних правовідносинах державу представляють органи, які уповноважені на реалізацію державної політики в сфері соціального захисту населення, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Отже, в справах щодо виплати компенсації вартості послуг зв'язку, предметом спору є акти (діяльність, бездіяльність) суто тих суб'єктів, які були відповідальні за здійснення розрахунків з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.
Відтак, суд, враховуючи приписи законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, вважає, що саме відповідач має законодавчо встановлений обов'язок по відшкодуванню або фінансуванню пільг з послуг зв'язку, наданих у спірному періоді. Відповідач, як розпорядник відповідних коштів, зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
В свою чергу, з огляду на вказані норми законодавства, у АТ «Укртелеком» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, внаслідок надання послуг зв'язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава в цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє в цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 цього Кодексу).
Таким чином, головним розпорядником коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в тому числі щодо відшкодування витрат АТ «Укртелеком» на послуги зв'язку, надані пільговим категоріям громадян, які проживають на території Миргородської міської територіальної громади, є Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації.
До вказаного правового висновку в аналогічних справах дійшли Північний апеляційний господарський суд у постанові від 25.04.2023 року у справі № 911/1112/22; у постанові від 20.02.2023 року у справі № 911/794/22; у постанові від 16.01.2024 року в справі № 927/973/22; у постанові від 28.04.2025 року в справі № 911/2755/24; Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 14.02.2024 року у справі № 906/828/22.
Матеріалами справи підтверджується, що за період з січня по грудень 2024 року включно позивачем надано пільговим категоріям споживачів, які проживають на території Миргородської міської територіальної громади послуги зв'язку на загальну суму 206 563,92 грн.
Суд установив, що позивач подавав відповідачу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг зв'язку, наданих пільговикам протягом спірного періоду.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі №922/1418/22, де зазначено, що стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому орган місцевого самоврядування не може бути боржником за таким зобов'язанням.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач має законодавчо встановлений обов'язок відшкодування або фінансування пільг з послуг зв'язку, наданих у спірному періоді.
Щодо посилання відповідача на зміни в законодавстві щодо передачі Пенсійному фонду України повноважень, то суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 № 1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» з 01.01.2023 органам Пенсійного фонду України передано функції в частині призначення, нарахування і виплати житлових субсидій і пільг на житлово-комунальні послуги, крім пільг з оплати послуг зв'язку.
В той же час, суд зазначає, що ні Законом України «Про телекомунікації», ні Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 924/781/17).
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Зокрема, у п. 3.2 рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно з практикою ЄСПЛ, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України»).
У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Враховуючи викладене, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок. Як наслідок, уповноважений на те державою орган (відповідач), в силу закону, має відшкодувати такі витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів.
Із урахуванням того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з відшкодування пільгової вартості послуг зв'язку за період з січня по грудень 2024 у розмірі 206 563,92 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючі передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з наведеного, потрібно зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. При цьому кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, які враховуються за правилами ч.4 ст.236 ГПК України, зроблено в постанові Великої Палати Верховного суду від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21.
Відтак, суд встановив, що доводи позивача щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань з відшкодування пільгової вартості послуг зв'язку за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 у розмірі 206 563,92 грн знайшли своє підтвердження та під час розгляду справи відповідачем не спростовані.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, приймаючи до уваги викладені обставини, оскільки судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату спірної заборгованості, суд визнає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої заборгованості правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При пред'явленні даного позову позивачем платіжною інструкцією № 23454 від 01.09.2025 було сплачено судовий збір в розмірі 2 478,77 грн.
Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою.
З огляду на задоволення позову у повному обсязі та враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 2 478,77 грн.
Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області (вул. Гоголя, 94, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 03195085) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766, рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен банк», м. Київ,) заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах в розмірі 206 563,92 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 478,77 грн.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписане 24.11.2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик