65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі судового наказу
"25" листопада 2025 р. Справа № 916/4678/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянувши заяву Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль» про видачу судового наказу за вх. № 4817/25 від 19.11.2025
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “XXI сторіччя - Херсонсервіс» (73000, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 4)
про стягнення 80 451, 51 грн
Акціонерне товариство “Херсонська теплоелектроцентраль» звернулося із заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 19.11.2025 (вх. № 4817/25 від 19.11.2025), про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХХІ сторіччя - Херсонсервіс» суму основного боргу 80 451, 51 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 242, 24 грн.
До заяви про видачу судового наказу заявник додав: виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль»; довіреність від 06.01.2025; довідку з ЄДР; договір № 256 від 01.11.2020 з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість; довідку з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України; оцінний акт; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно; договір від 10.06.2008 купівлі-продажу; витяг з Державного реєстру правочинів; відомості-звіт про відпуск теплової енергії та параметри теплоносія за показаннями теплолічильника; довідки про наявність послуги опалення у абонентів Херсонської ТЕЦ за листопад 2023; розрахунок спожитої теплової енергії за період листопада 2021 - травень 2025; акт № 0-178а звірки взаємних розрахунків за спожиту теплову енергію від 26.09.2025; рахунки-акти за спожиту теплову енергію за період з листопада 2021 року по березень 2024 року; акт № 0-178а звірки взаємних розрахунків за абонентське обслуговування від 26.09.2025; рахунки-акти за абонентське обслуговування за період з серпня 2024 року по лютий 2021 року; лист Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль» № 03-1/2015 від 28.10.2025; вимогу № 03-1/2015 від 28.10.2025 про сплату заборгованості у сумі 80 451, 51 грн; опис вкладення у цінний лист; рішення № 594 від 29.09.2021 виконавчого комітету Херсонської міської ради «Про встановлення тарифів Акціонерному товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на послугу з постачання теплової енергії, теплову енергію та її транспортування для потреб населення, бюджетних установ та інших споживачів м. Херсона»; додаток № 1 до рішення виконавчого комітету міської ради 29.09.2021 № 594; додаток № 2 до рішення виконавчого комітету міської ради 29.09.2021 № 594; додаток № 3 до рішення виконавчого комітету міської ради 29.09.2021 № 594; рішення № 895 від 16.12.20.21 «Про встановлення тарифів Акціонерному товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на послугу з постачання теплової енергії, теплову енергію та її транспортування для потреб населення, бюджетних установ та інших споживачів м. Херсона»; розпорядження № 707р від 21.11.2023 з додатками; наказ № 274 від 26.11.2021 Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль»; наказ № 27 від 31.01.2022 Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль»; наказ № 58 від 25.02.2022 Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль»; наказ № 60 від 17.03.2022 Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль»; розпорядження № 23-р/1 від 01.12.2020, № 21-р від 19.10.2021, № 24-р від 12.11.2021, № 06-р від 19.06.2023, №03-р від 31.01.2024 Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль» “Про розмір плати за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії, що надається населенню, бюджетним установам та іншим споживачам (крім населення) за індивідуальними договорами; відповідь про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідно до ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Згідно зі ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
З аналізу вищенаведених норм законодавства випливає, що судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору та інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.
Частиною 2 ст. 12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Тобто, однією з основних умов задоволення заяви про видачу судового наказу у розумінні ст. 12 ГПК України є безспірність предмету заявлених вимог. У той самий час заявлення вимог конкретно неузгоджених сторонами (у тому числі їх розміру) призводить до виникнення між ними відповідного спору.
При цьому, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, у тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.
Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до статті 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що між ним та боржником було укладено договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 256 від 01.11.2020,
п. 3 якого передбачено, що об'єктом надання послуг є приміщення, опалювальною площею 98,2 кв.м, яке знаходяться за адресою: м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 4
Вказує, що станом на дату складання заяви, у боржника обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 79 104, 97 грн, яка утворилася за період з 01.11.2021 по 31.03.2024.
Суд наголошує, що при зверненні із заявою про видачу судового наказу заявник повинен надати документи, які підтверджують як наявність заборгованості (період виникнення, розмір, настання строку виконання зобов'язання), так і безспірність його вимог до боржника.
При цьому суд ураховує, що безспірність передбачає не лише те, що боржник не оспорює вимог заявника, оскільки боржник має право подати заяву про скасування судового наказу, а й те, що у суду не повинно виникати будь-якого сумніву у відсутності спору про право та належності заявнику права вимоги до боржника. Вимоги заявника повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ані момент настання права вимоги, ані сума грошових коштів, ані те, що вимоги пред'явлені відповідно до умов договору.
Отже, для задоволення заяви про видачу судового наказу суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, без розгляду справи по суті на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів, які підтверджують обґрунтованість та безспірність таких вимог. З цією метою, на підтвердження факту наявності заборгованості суд має перевірити наявність обставин щодо факту виникнення, розміру заборгованості та настання строку виконання боржником зобов'язання, що вбачається за можливе встановити за результатом дослідження відповідних актів надання послуг, рахунків, виставлених на оплату заявником тощо.
Місцезнаходження боржника - 73000, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 4.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022р. “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 376 від 28.02.2025 м. Херсон був тимчасово окупований з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2025 “Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в'їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Приймаючи до уваги те, що воєнний стан в Україні триває, заявником заявлена заборгованість за період з 01.11.2021 по 31.03.2024, тобто, у тому числі під час перебування боржника на території, яка була тимчасова окупованою, тоді як стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги забороняється.
При цьому, суд зазначає, що 03.10.2025 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 908/1162/23, якою відмовлено у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" та залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 280/5808/23 на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, від 23.10.2023 у справі № 908/1162/23 та від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 щодо застосування обмежень на здійснення господарської діяльності, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», лише з огляду на загальновідомий факт окупації територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати зокрема наступні:
“При цьому Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на переконання колегії суддів, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
У вищенаведених постановах вказане (маються на увазі постанови КГС в тому числі по справі № 908/1162/23, див. за змістом ухвали) не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Ця обставина також не була врахована у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду в означених вище справах, оскільки вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов'язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію.
Зазначеними постановами фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов'язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями».
Згідно з ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 148 ГПК України, що відповідно до п. п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись ст. ст. 147, 148, 150-154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Акціонерному товариству “Херсонська теплоелектроцентраль» у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХХІ сторіччя - Херсонсервіс» суми основного боргу 80 451, 51 грн
Ухвала набирає законної сили 25 листопада 2025 року у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів відповідно до ст. ст. 255 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.О. Мусієнко