65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4012/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2746,55 грн., -
Приватне акціонерне товариство “Одесавинпром» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» про стягнення заборгованості за договором поставки № ЕГГП/070721 від 07.07.2021 року у розмірі 1140,00 грн., інфляційних втрат у сумі 304,02 грн., пені у розмірі 1194,12 грн., 3% річних у сумі 108,41 грн., судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на правничу допомогу у сумі 32500,00 грн., посилаючись на наступне.
Як зазначає позивач, 07.07.2021 року між Приватним акціонерним товариством “Одесавинпром» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» (покупець) укладено договір поставки № ЕГГП/070721, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю визначений цим договором товар (алкогольні напої виробництва постачальника), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах та в порядку, передбачених цим договором. Відповідно до п. 1.2 договору найменування, асортимент (номенклатура) та ціна товару, що є предметом цього договору, визначаються та встановлюються сторонами у загальній специфікації до договору.
При цьому позивач вказує, що згідно з п. 3.1 договору загальна сума договору відповідає сумі всіх поставок, які здійснені в період дії даного договору та підтверджені накладними. Однак, за ствердженням позивача, станом на момент звернення до суду у ТОВ “Соло Вино» наявна заборгованість по договору, яка становить 1440,00 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків. Таким чином, як вказує позивач, постачальник виконав свої зобов'язання та поставив покупцю товар, проте покупець порушив умови договору та створив заборгованість за даним договором.
Також позивач додатково повідомляє, що з метою погашення наявного боргу звертався до відповідача із претензією вих. № 30-06-02-25 від 30.06.2025 року, в якій просив оплатити суму заборгованості протягом 7 календарних днів, однак на вказану претензію відповідач не відреагував, заборгованість не сплатив.
Таким чином, за ствердженням позивача, через наявну заборгованість покупця позивачем нараховано штрафні санкції, які також не сплачені відповідачем.
Крім того, за ствердження позивача, згідно з додатком № 1 до позовної заяви заборгованість, що підлягає стягненню з ТОВ “Соло Вино», складається із основного боргу у розмірі 1440,00 грн.; суми індексу інфляції - 304,02 грн.; пені - 1194,12 грн.; 3% річних - 108,41 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 р. вказану позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4012/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21 жовтня 2025 р. о 12:00 год.
20.10.2025 р. від Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 32819/25), у якій представник позивача просить суд розглядати справу за прохальною частиною позову в наступній редакції: “1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» на користь Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» основну суму заборгованості у розмірі 1140,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 304,02 грн., пеню у сумі 1194,12 грн., 3% річних у розмірі 108,41 грн. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» на користь Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» на користь Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» витрати на послуги адвоката у розмірі 32500,00 грн.».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.10.2025 р. відкладено розгляд справи на 18.11.2025 р. о 10:30 год. з огляду на неявку у судове засідання представників сторін.
04.11.2025 р. від Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника (вх. № 34823/25), згідно з яким позивач просить суд провести судове засідання у справі № 916/4012/25, призначене на 18 листопада 2020 р. о 10:30 год., без участі представника ПрАТ “Одесавинпром», керуючись ст. 42 ГПК України.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином шляхом направлення ухвал суду до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу за вих. № 916/4012/25/56851/25 від 07.10.2025, квитанція про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 4900676 від 29.10.2025.
Відповідно до відомостей, наявних у КП “ДСС», відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в “Електронному суді» та має власний “кабінет» в “Електронному суді».
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
07.07.2021 року між Приватним акціонерним товариством “Одесавинпром» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» (покупець) укладено договір поставки № ЕГГП/070721-1, відповідно до п. 1.1 якого на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити покупцю визначений цим договором товар (алкогольні напої виробництва постачальника), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах та в порядку, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору № ЕГГП/070721-1 найменування, асортимент (номенклатура) та ціна товару, що є предметом цього договору, визначаються та встановлюються сторонами у загальній специфікації до договору. Постачальник зобов'язаний за 30 днів письмово повідомити покупця про зміну ціни, у разі не підписання покупцем протягом вказаного строку загальної специфікації із цінами, запропонованими покупцем, покупець має право не постачати товар за старими цінами, що не вважається порушенням цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору № ЕГГП/070721-1 поставка товару в межах строку дії (чинності) цього договору здійснюється постачальником на підставі замовлень покупця, погоджених постачальником.
Положенням п. 2.1 договору № ЕГГП/070721-1 передбачено, що товар, що є предметом цього договору, постачається на умовах FCA (адреса поставки - склад постачальника, розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 10 або Одеська область, Білгород - Дністровський район, с. Розівка, вул. Привокзальна, 1А, згідно з вимогами Інкотермс- 2010.) Конкретний склад вказується у погоджених сторонами замовленнях.
Пунктом 2.2 договору № ЕГГП/070721-1 визначено, що покупець направляє на адресу постачальника замовлення на поставку партії товару за формою, наведеною у додатку до цього договору (у тому числі за допомогою електронної пошти), не пізніше, ніж за 5 (п'ять) календарних днів до бажаної дати поставки товару, із зазначенням асортименту, кількості товару, бажаної дати поставки товару. Узгоджене постачальником замовлення підписується постачальником, що є підтвердженням прийняття замовлення до виконання. Погодженні постачальником замовлення покупця є невід'ємною частиною договору.
Поставка товару здійснюється партіями (п. 2.6 договору № ЕГГП/070721-1).
Відповідно до п. 2.7 договору № ЕГГП/070721-1 датою поставки партії товару є дата завантаження постачальником партії товару в транспортний засіб перевізника на складі постачальника, що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін видатковою накладною та/або товарно-транспортною накладною. Право власності на товар та ризик його випадкової загибелі чи пошкодження переходить від постачальника до покупця в момент завершення завантаження постачальником товару в транспортний засіб перевізника на складі постачальника, що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін видатковою накладною та/або товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв форми 1-ТН (алкогольні напої). Повноваження осіб на прийняття товару підтверджується довіреністю.
Положенням п. 2.8 договору № ЕГГП/070721-1 визначено, що на кожну окрему партію товару постачальник в момент передачі товару покупцеві передає останньому наступні документи на таку партію товару:
2.8.1 видаткову накладну (оригінал);
2.8.2 оригінал посвідчення якості;
2.8.3 копію сертифіката відповідності, завірену в установленому порядку;
2.8.4 товарно-транспортну накладну на переміщення алкогольних напоїв форми 1-ТН (алкогольні напої) - оригінал.
Постачальник зобов'язується здійснити реєстрацію податкових накладних з поставки кожної партії товару в Єдиному реєстрі податкових накладних в термін, передбачений законодавством.
Згідно з п. 2.10 договору № ЕГГП/070721-1 покупець зобов'язаний прийняти товар у постачальника за умови наявності всіх документів, зазначених у пункті 2.8 цього договору та за умови відповідності товару таким документам.
За умовами п. 2.19 договору № ЕГГП/070721-1 претензії за цим договором надсилаються рекомендованим листом або кур'єрською поштою, або вручаються уповноваженій особі сторони особисто під підпис такої особи
В п. 3.1 договору № ЕГГП/070721-1 визначено, що загальна сума договору відповідає сумі всіх поставок, які здійснені в період дії даного договору та підтверджені накладними.
Пунктом 3.2 договору № ЕГГП/070721-1 передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику партію товару протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати її поставки.
Відповідно до п. 3.4 договору № ЕГГП/070721-1 розрахунки між сторонами проводяться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки сторін за реквізитами, зазначеними у цьому договорі.
Згідно з п. 3.5 договору № ЕГГП/070721-1 датою (моментом) оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Положенням п. 4.1 договору № ЕГГП/070721-1 визначено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, в подальшому іменоване - “порушення договору», сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.
Пунктом 4.2 договору № ЕГГП/070721-1 передбачено, що за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення.
Умовами п. 4.3 договору № ЕГГП/070721-1 сторони погодили, що за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми партії непоставленого товару.
Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства (п. 6.2 договору № ЕГГП/070721-1).
Приписами п. 7.1 договору № ЕГГП/070721-1 визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Згідно з п. 7.2 договору № ЕГГП/070721-1 строк дії (строк чинності) цього договору закінчується “30» червня 2022 р.
Відповідно до п. 7.3 договору № ЕГГП/070721-1 закінчення строку дії (чинності) цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
За умовами п. 8.3 договору № ЕГГП/070721-1 додаткові угоди та додатки до цього договору є невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Даний договір № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р. підписаний представниками сторін та містить відтиски їх печаток.
Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р. є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору поставки № ЕГГП/070721 від 07.07.2021 р. позивачем - Приватним акціонерним товариством “Одесавинпром» було здійснено поставку обумовленого договором товару на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино», на підтвердження чого позивачем надано видаткову накладну № 3531 від 29 грудня 2021 року на суму 2880,00 грн. (в т.ч. ПДВ 480,00 грн.) та видаткову накладну № 1244 від 09 лютого 2022 року на суму 720,00 грн. (в т.ч. ПДВ 120,00 грн.).
Крім того, в матеріалах справи наявні податкові накладні № 249 від 29.12.2021 на суму 2880,00 грн. та № 41 від 09.02.2022 р. на суму 720 грн., а також квитанції про реєстрацію даних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було отримано товар на суму 2880,00 грн., про що свідчить видаткова накладна № 3531 на перевезення лікеро-горілочних виробів, коньяка, пива і безалкогольних напоїв у пляшках від 29.12.2021 р., яка підписана представником відповідача та містить відбиток печатки останнього.
Разом з тим господарський суд зауважує, що із видаткової накладної № 1244 від 09.02.2022 р. на суму 720,00 грн. вбачається, що на ній відсутній оригінал підпису уповноваженого представника відповідача, а також відсутній відтиск печатки товариства.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з абз. 1 п. 2.4 Положення “Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення “Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні?).
Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.
Проте, всупереч наведеним приписам законодавства видаткова накладна № 1244 від 09.02.2022 р. не містить особистого підпису особи, уповноваженої на здійснення господарської операції, при цьому на накладній № 1244 взагалі не зазначені посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, їх підписи; не містяться дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Між тим господарський суд зазначає, що матеріали даної господарської справи не містять доказів направлення такої накладної на адресу відповідача.
Таким чином, надана позивачем до суду видаткова накладна № 1244 від 09.02.2022 р. не є належним та достатнім доказом підтвердження поставки позивачем обумовленого договором поставки № ЕГГП/070721 від 07.07.2021 р. товару, заборгованість за яку позивач, в тому числі, просить стягнути з відповідача.
Посилання позивача на податкову накладну № 41 від 09.02.2022 р., як на доказ здійснення поставки відповідачу товару, судом не приймаються до уваги. Так, податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом у розумінні податкового обліку підприємства, проте не засвідчує факт поставки товару, оскільки складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису отримувача.
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту взаєморозрахунків від 11 червня 2025 р. станом на 11.06.2025 року за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 1440,00 грн. Вказаний акт підписано та скріплено відтиском печатки позивача - ПАТ “Одесавинпром», доказів підписання вказаного акту уповноваженою особою відповідача останній не містить.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, як встановлено судом та зазначається позивачем, договір поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р. виконано зі сторони позивача та поставлено відповідачу товар відповідно до видаткової накладної № 3531 від 29.12.2021 р. на суму 2880,00 грн., жодних претензій та зауважень зі сторони покупця постачальнику щодо якості та кількості, невідповідності асортименту чи вартості товару при їх прийнятті заявлено не було.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару відповідно до видаткової накладної № 3531 від 29.12.2021 р. на суму 2880,00 грн.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р. та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Положеннями п. 3.2 договору визначено, що покупець зобов'язаний оплатити постачальнику партію товару протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати її поставки.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вказані положення п. 3.2 договору поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р., відповідач, як покупець, зобов'язаний був оплатити кожну партію товару протягом 90 календарних днів з моменту прийняття товару на підставі відповідної видаткової накладної № 3531 від 29 грудня 2021 року на суму 2880,00 грн. (в т.ч. ПДВ 480,00 грн.).
Проте, як встановлено судом, відповідачем не були виконані у повному обсязі зобов'язання за договором поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р. щодо здійснення повної оплати вартості поставленого товару.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар за спірним договором поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р., яку відповідачем не оспорено та доказів сплати якої до суду не надано. Разом з тим суд зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається зазначення позивачем основної заборгованості у відповідача у розмірі 1440,00 грн., натомість у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з ТОВ “Соло Вино» основну суму заборгованості у розмірі 1140,00 грн. В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума основної заборгованості є меншою, ніж зазначена товариством по тексту позовної заяви, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума основної заборгованості, яка заявлена позивачем у прохальній частині позову у розмірі 1140,00 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з огляду на наявну у відповідача заборгованість за спірним договором поставки, позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 30-06-02-25 від 30.06.2025 р., відповідно до якої ПАТ “Одесавинпром» просило ТОВ “Соло Вино» оплатити суму заборгованості за отриманий за договором поставки № ЕГГП/070721-1 у розмірі 2914,91 грн. протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання даної претензії.
Наразі господарський суд зауважує, що доказів надання відповідачем - ТОВ “Соло Вино» відповіді на зазначену вище претензію матеріали справи не містять, жодних зауважень щодо суми заборгованості не зазначено, з огляду на що суд доходить висновку, що відповідач ухилився від запропонованого позивачем порядку вирішення ситуації шляхом здійснення оплати заборгованості відповідно до розрахунку заборгованості та штрафних санкцій.
Щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочення оплати за поставлений товар у розмірі 1194,12 грн. суд зазначає наступне.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем за договором поставки ЕГГП/070721 від 07.07.2021 р.) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.2 договору № ЕГГП/070721-1 за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин сторін).
Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати поставленого позивачем товару, останнім нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка склала 1194,12 грн. за період з 27.03.2023 р. по 28.09.2025 р., розрахунок якої наведено у додатку до позову (а.с. 9-10).
При цьому господарський суд зазначає, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 904/1148/19, від 07.06.2019 р. у справі № 910/23911/16, від 22.11.2018 р. у справі № 903/962/17, від 12.06.2018 р. у справі № 910/4164/17.
Зважаючи на викладене вище, господарський суд вважає помилковим нарахування позивачем пені за період з 27.03.2023 р. по 28.09.2025 р., як такого, що здійснено з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин сторін) строку, за яким нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За таких обставин, судом здійснено самостійний перерахунок пені із врахуванням дійсного періоду прострочення зобов'язання, а саме:
Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення
1440,0027.03.2023 - 27.07.202312325,00 %242,63
1440,0028.07.2023 - 14.09.20234922,00 %85,06
1440,0015.09.2023 - 27.09.20231320,00 %20,52
Всього 348,20
Відтак, розмір пені за невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поставки № ЕГГП/070721-1 від 07.07.2021 р. щодо оплати вартості поставленого товару складає 348,20 грн., що підлягає стягненню з відповідача.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати поставлених товарів, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у сумі 108,41 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості поставлених товарів в розмірі 304,06 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування були здійснені позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 304,02 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 1676,32 грн. (1900,63 грн. х 2422,40 грн. / 2746,55 грн.).
При цьому питання стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32500,00 грн. господарським судом не вирішується, оскільки в матеріалах даної господарської справи відсутні докази понесення позивачем таких витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2746,55 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» (65009, м. Одеса, проспект Адміральський, буд. 1-А; код ЄДРПОУ 41299254) на користь Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» (68262, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Розівка, вул. Французький бульвар, буд. 1А; код ЄДРПОУ 00412027) основну суму заборгованості у розмірі 1140/одна тисяча сто сорок/грн. 00 коп., пеню у сумі 348/триста сорок вісім/грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 108/сто вісім/грн. 41 коп., інфляційні втрати у сумі 304/триста чотири/грн. 02 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1676/одна тисяча шістсот сімдесят шість/грн. 32 коп.
3. У задоволенні решти частини позовних вимог Приватного акціонерного товариства “Одесавинпром» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Соло Вино» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 24 листопада 2025 р.
Суддя В.С. Петров