Справа № 162/910/25
Провадження № 2/162/335/2025
24 листопада 2025 року селище Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі
головуючого судді Цибень О.В.,
за участю секретаря судового засідання Будько І.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
Від позивача ОСОБА_1 01.09.2025 до суду надійшов вказаний позов.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між ним та відповідачем були укладені договори позики грошових коштів: 02.05.2025 - у розмірі 5000 євро з кінцевим терміном повернення до 02.06.2025 під 10% від суми боргу; 04.05.2025 - у розмірі 3000 євро з кінцевим терміном повернення до 14.05.2025; 04.05.2025 - у розмірі 9400 євро з кінцевим терміном повернення до 17.05.2025 в розмірі 9500 євро; 09.05.2025 - у розмірі 3000 євро з кінцевим терміном повернення до 10.05.2025. Вказані грошові кошти досі не повернуті відповідачем. Станом на день подання позову загальна сума боргу з урахуванням передбачених борговими розписками відсотків становить 21300 євро. Заходи досудового врегулювання спору виявились без результативними, зокрема відповідачу25.06.2025 надсилалась вимога про повернення боргу, яку він отримав, але кошти не повернув. На підставі викладеного просить стягнути з ОСОБА_2 вказану заборгованість за договорами позики та суму сплаченого судового збору.
Ухвалою суду від 02.09.2025 постановлено прийняти до розгляду та відкрити загальне позовне провадження у справі, призначити підготовче засідання.
Ухвалою суду від 12.11.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 02.05.2025 ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти в сумі 5000 євро зі сплатою 10% від суми боргу у ОСОБА_1 до 02.06.2025; 04.05.2025 - у сумі 3000 євро до 14.05.2025; 04.05.2025 - у розмірі 9400 євро до 17.05.2025 у сумі 9500 євро; 09.05.2025 - у сумі 3000 євро до 10.05.2025, що об'єктивно стверджується письмовими розписками.
Позивач ОСОБА_1 письмово звертався із вимогою про повернення грошових коштів від 25.06.2025.
Згідно із ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України у п.24 постанови від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. При цьому, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Саме таку правову позицію виклав Верховний Суд України у своїй постанові від 02 липня 2017 року у справі №6-79цс14.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046,1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, для визначення факту укладення договору необхідно виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Саме до таких висновків дійшов Верховний суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц та в постанові від 22 серпня 2019 року № 369/3340/16-ц.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договорів позики.
Наявність оригіналів боргових розписок у позивача ОСОБА_1 , який надав їх у підготовчому судовому засіданні, підтверджує, що відповідач ОСОБА_2 не виконав свого зобов'язання за договорами позики, коштів не повернув, оскільки відповідно до вимог ст. 545 ЦК України кредитор прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Тоді як гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.
Чинне законодавство не містить заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Отже, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Враховуючи що розписки, написані відповідачем як документи, що підтверджують боргові зобов'язання позичальника, містять умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов'язанням з їх повернення, які відповідач не виконав, визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума сплаченого судового збору у розмірі 10265,75 гривень.
Керуючись ст. 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 202, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 21300 (двадцять одна тисяча триста) євро.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10265,75 (десять тисяч двісті шістдесят п'ять гривень 75 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ