Справа № 161/17552/25
Провадження № 2/161/5724/25
25 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Антіпової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Семенової І.М.,
представник позивача: Вінцюк Ю.Б.
представника відповідача: Усик С.С.,
представника відповідача: Негодюк Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень, шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.03.2025 року він, який неодноразово перетинав державний кордон, разом із своєю сім'єю рухався транспортним засобом до пункту пропуску «Устилуг» на виїзд з України.
При в'їзді на пункт пропуску прикордонник повідомив йому, що він нібито заїхав не з тієї сторони. При цьому, жодних вказівних знаків щодо напрямку руху до пункту пропуску там не розміщено, як і забороняючих знаків щодо зупинки транспортних засобів, тому інші транспортні засоби аналогічно здійснювали рух на даній території. Після вказівки прикордонника, він заїхав на територію з іншого боку. Доїхавши до пункту пропуску, зупинивши транспортний засіб у відведеному для паркування місці, він звернувся до прикордонника (номер знаку НОМЕР_2 ) на пункті пропуску з метою уточнення ситуації щодо коригування його руху на в'їзді. Проте, останній пояснень щодо цього не надав, на прохання покликати керівництво - відмовився, однак погодився провести його до кабінету начальника. У приміщенні перебував ще один прикордонник - ОСОБА_2 (номер знаку НОМЕР_3 ), якому він повідомив про свої наміри, на що отримав відповідь про те, що начальник зараз зайнята. Через деякий час вона вийшла і повідомила, що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення без жодних роз'яснень, в чому ж полягає вчинення ним правопорушення.
О 12:37 він зателефонував на номер «гарячої лінії» Державної прикордонної служби України -1598 та повідомив про протиправні та незаконні дії працівників цього відділення Державної прикордонної служби України. Після цього, в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , щодо нього, ОСОБА_1 , було складено протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №246941 ВІД 16.03.2025 року.
Вдруге, о 13:53, він зателефонував на «гарячу лінію» після складання на нього протоколу про адміністративне правопорушення та залишив скаргу щодо протиправності та незаконності рішення в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », лейтенанта ОСОБА_3 та надав письмові пояснення, що жодного правопорушення він не вчиняв, рішення було прийнято без встановлення обставин справи, відсутності доказів вчинення правопорушення.
Того ж дня, 16.03.2025 року щодо нього, ОСОБА_1 , було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №100287, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.06.2025 року у справі № 161/5764/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення було визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення №100287 від 16.03.2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., передбаченого ч. 1ст. 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.202КУпАП - закрито.
Отже, дане рішення суду, яке набрало законної сили, підтверджує незаконність дій відповідача.
Позивач вважає, що дана постанова є такою, що прийнята уповноваженою особою - в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 з очевидним неналежним виконанням службових обов'язків, у зв'язку із чим йому було заподіяно моральну шкоду.
Зазначає про те, що в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , яка складала протокол та виносила оскаржувану постанову, на момент оформлення адміністративних матеріалів не володіла та не могла володіти всіма обставинами щодо події, яка відбулася. Ні вона, ні інші працівники прикордонної служби, які перебували на той момент в приміщенні пункту пропуску, не були очевидцями нібито вчинення ним адміністративного правопорушення.
Також посилається на те, що у судовому засіданні 04.06.2025 року було проведено допит свідка - в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , з якого вбачається, що даний свідок, яка складала протокол та виносила оскаржувану постанову, суду пояснила та фактично погодилась з тим, що об'єктивна сторона правопорушення сформульована нею нечітко, а порушення з боку ОСОБА_1 полягало не у зміні напряму руху в'їзд/виїзд (зупинці транспортного засобу на в'їзд в Україну), а в зупинці та залишенні позивачем транспортного засобу без дозволу прикордонного наряду. Так, свідок ОСОБА_3 під час допиту надала пояснення про те, що до протоколу жодних доказів додано не було. Також в процесі складання адміністративних матеріалів нею не надавалося жодних доказів, що б підтверджували вчинення ним правопорушення. Щодо того, чи допитувалися свідки, які зазначені у протоколі, свідок повідомила, що вказані свідки лише засвідчували факт відмови ОСОБА_1 від підписання протоколу.
Зазначає, що вищевикладене свідчить про упереджене ставлення посадової особи до нього, про надуманість правопорушення, в зв'язку із чим матеріали про адміністративне правопорушення були складені неправильно, а інкриміноване йому правопорушення, не підтверджувалось жодними доказами.
В зв'язку із цим, протягом тривалого часу, він відчував підвищену тривожність, дратівливість, зниження настрою та емоційне виснаження. Необхідність відстоювати свої права в суді, лише посилювали відчуття несправедливості та внутрішнього дискомфорту. Він постійно повертався думками до інциденту, що заважало зосередитися на повсякденних справах, погіршувало емоційний стан та створювало відчуття постійного психологічного тиску. Вказані емоційні страждання мали затяжний характер та суттєво вплинули на його загальний стан, позбавивши його душевного спокою та нормального відчуття безпеки. Також зазначає про те, що він перебував у пункті пропуску разом із дружиною та неповнолітніми дітьми. Як наслідок, ця ситуація також позначилась на їхньому самопочутті, емоційному стані, у зв'язку із тривалістю очікування, що виникла через складання на нього постанови.
Таким чином зазначає про те, що йому було завдано моральну шкоду, що полягає в понесених стражданнях, викликаних свавільним нехтуванням його правами неправомірними діями в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , в зв'язку із чим він був вимушений доводити свою невинуватість, відчував несправедливість, витрачав зусилля, направлені на захист своїх прав, зокрема. Приймав участь у судових засіданнях та звертався за професійною правничою допомогою. Вказане свавілля змусило його нервувати, створило емоційну напругу та дискомфорт. Отже, вважає обґрунтованим, розумним і справедливим розмір моральної шкоди у сумі 100000,00 грн.
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2025 року у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с. 22).
16 вересня 2025 року представник відповідача військової частини НОМЕР_1 Усик Софія Сергіївна подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення (а.с. 28-31).
Представник відповідача зазначає, що вони із зазначеною сумою моральної шкоди позивача у розмірі 100 000,00 гривень не згідні, та вважає, що позивач не підтвердив належними доказами понесені моральні чи фізичні страждання.
Позивачем не надано жодних доказів (медичні довідки, виписки, квитанції, тощо), що б підтверджували настання у нього моральних чи фізичних страждань та наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача і моральними стражданнями.
В даному спорі відсутній склад цивільно-правового правопорушення, а всі аргументи та доводи позивача зводяться виключно до факту визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №100287 від 16.03.2025 рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.06.2025.
25.09.2025 року представник відповідача військової частини НОМЕР_1 Усик Софія Сергіївна подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (а.с. 38-40).
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.09.2025 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено її до судового розгляду по суті (а.с. 47-48).
23.10.2025 року представником позивача подано до суду письмові пояснення, відповідно до яких наведено додаткові аргументи щодо завданої позивачеві моральної шкоди, де зазначено про те, що ОСОБА_1 було завдано маральну шкоду, що полягає в понесених стражданнях, викликаних свавільним нехтуванням його правами, неправомірними діями в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , у зв'язку із чим він змушений був доводити свою невинуватість, відчував несправедливість, витрачав зусилля, спрямовані на захист своїх прав, зокрема, брав участь у судових засіданнях, звертався за професійною правовою допомогою. Вказане свавілля змусило його нервувати, створило емоційну напругу та дискомфорт. А всі ці фактори в сукупності тягнуть за собою моральні страждання, які детально описані в позовній заяві.
Окрім цього, звертають увагу суду на те, що за заявою ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , винну посадову особу було притягнуто до дисциплінарної відповідальності правами начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що ОСОБА_1 було проінформовано відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.09.2025 року. Вказане додатково підтверджує наявність протиправної поведінки з боку уповноваженої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак, і про наявність причинно-наслідкового зв'язку між завданою позивачеві шкодою та протиправною поведінкою відповідача (а.с. 50-51).
В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Вінцюк Ю.Б. позовні вимоги підтримали, з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях, просили позов задовольнити, стягнути з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн..
Представники відповідача: ОСОБА_4 , Негодюк Т.М., просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково, представник відповідача - ОСОБА_5 просив суд звернути увагу на поведінку позивача (неприпустимі образливі висловлювання в бік посадовою особи відповідача), що можливо спровокувало подальші дії працівника прикордонної служби. Окрім цього, звернув увагу суду на відсутність доказів щодо зухвалої поведінки посадової особи відповідача щодо ОСОБА_1 , а також відсутності зверхнього ставлення з боку працівника прикордонної служби до ОСОБА_1 .. При цьому, не заперечував факт неправомірних дій посадової особи відповідача при складанні адміністративних матеріалів стосовно позивача, проте заперечував завдання такими діями моральних страждань позивачу. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Окрім цього просив зменшити витрати на правову допомогу до 0 гривень.
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту передбачені ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст виниклих правовідносин.
16.03.2025 року в.о. начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_6 , щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 246941 від 16.03.2025, за фактом вчинення останнім правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП (а.с.5).
Того ж дня, 16.03.2025 року, щодо ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 100287, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн. (а.с. 6).
З даної постанови вбачається, що 16.03.2025 року, о 12 год. 50 хв., було виявлено гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який порушив режим у пункті пропуску, а саме: рухаючись на напрямку «виїзд» в пункті пропуску «Устилуг» зупинив транспортний засіб на стоянці на «в'їзд» в Україну без дозволу прикордонників, наказ 15-ОД від 21.01.2022 «Про встановлення режиму та зон прикордонного контролю в міжнародних пунктах пропуску для залізничного сполучення в межах ІНФОРМАЦІЯ_5 , наказ АДПСУ №627 «Про затвердження порядку посадових осіб органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України щодо установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон, здійснення контролю за його додержанням, а також організації і забезпечення взаємодії та координації контрольних органів і служб, що здійснюють різні види контролю або беруть участь у забезпеченні режиму в пунктах пропуску через державний кордон».
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із позовною заявою до суду щодо її оскарження та скасування.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2025 року у справі № 161/5764/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення було визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення №100287 від 16.03.2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., передбаченого ч. 1ст. 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.202КУпАП - закрито. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 04.07.2025 року (а.с. 8-14).
25.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) із заявою про проведення службового розслідування щодо неналежного виконання посадових обов'язківв.о. начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_6 , відносно незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності; притягнутив.о. начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_6 , до дисциплінарної відповідальності (а.с. 52).
За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 , йому було повідомлено про те, що винну посадову особу притягнуто до дисциплінарної відповідальності правами начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.09.2025 року (а.с. 53)
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду висловила свою правову позицію відповідно до постанови ВП Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях інспекторів з паркування Департаменту муніципальної варти під час винесення ними постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особи ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у такої посадової особи на складання протоколу та винесення такої постанови про адміністративне правопорушення, стосовно особи, яка не була суб'єктом правопорушення, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) посадової особи Державної прикордонної служби під час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) посадових осіб прикордонної служби як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) посадових осіб прикордонної служби,, їх протиправності або ознак свавільності таких дій щодо винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою та навпаки.
Так, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.06.2025 року було встановлено відсутність в діях позивача - ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 202 КУпАП, а тому оскаржувана постанова не може вважатися законною і її слід скасувати.
Окрім цього, представниками відповідача не заперечувались обставини, встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.06.2025 року щодо незаконності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП, про що також свідчить факт притягнення винної посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 до дисциплінарної відповідальності.
Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.
Так, позивач, при зверненні до суду з позовом про стягнення моральної шкоди в порядку ст. ст. 1173-1176 ЦК України, посилається на те, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, понесених стражданнях, викликаних свавільним нехтуванням його правами неправомірними діями в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , в зв'язку із чим він був вимушений доводити свою невинуватість, відчував несправедливість, витрачав зусилля, направлені на захист своїх прав, зокрема, приймав участь у судових засіданнях та звертався за професійною правничою допомогою, також відчував свою провину перед сім'єю, з якою прямував на відпочинок, натомість вони були вимушені чекати його 4 години на пропускному пункті «Устилуг», поки щодо позивача складались матеріали про, нібито, вчинення ним адміністративного правопорушення. Вказане свавілля змусило його нервувати, створило емоційну напругу та дискомфорт, почуття провини перед дружиною та дітьми.
Дані твердження підтверджуються наданими до суду доказами, а саме: рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.06.2025 року, з якого вбачається, що позивач безпосередньо приймав участь в судових засіданнях під час судового провадження по даній справі; звернення із заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про проведення службового розслідування щодо неналежного виконання посадових обов'язків в.о. начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_6 , відносно незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності; що підтверджує небайдужість позивача до виниклої ситуації, намагання захистити свої права та інтереси, а також поновити справедливість щодо себе. Окрім цього, позивач приймав участь при розгляді цивільної справи про відшкодування моральної шкоди, надавав особисті пояснення в судовому засіданні.
Це підтверджує вимушену зміну звичного ритму життя позивача, необхідність доводити свою невинуватість в судових органах, що неминуче тягне за собою погіршення емоційного стану та настрою.
Отже, позивачем доведено факт спричинення йому моральної шкоди.
Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою.
Саме лише задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які винесли постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої винесено таку постанову, і як наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами.
Суд наголошує на тому, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
При цьому, визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові ВП Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2023 року у справі № 752/3839/22.
З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов'язував завдання йому моральних страждань, суд виходить із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт неправомірних дій посадових осіб прикордонної служби, завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв'язок між діями в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , про які вказано у позові, та настанням шкоди.
Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, суд дійшов наступного висновку.
Так, у частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
При визначенні розміру такого відшкодування суд виходить з критеріїв, визначених ч.2 ст. 23 ЦК України, а також із загальних засад цивільного процесуального закону, який передбачає справедливе вирішення справи (ст.2 ЦПК), положень Основного Закону України, за яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України).
Так, в судовому засіданні були відтворені надані відповідачем відеозаписи з нагрудного реєстратора лейтенанта ОСОБА_3 , з яких вбачається, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та його розмови по телефону, а також при поверненні до свого транспортного засобу після винесення щодо нього постанови по притягнення до адміністративної відповідальності, позивач використовував нецензурну лексику, образливі вирази та зверхню поведінку щодо уповноважених службових осіб (відео № 1: 0:29 хв.; відео № 2: 05:02 хв.; відео № 3 01:30 хв.).
В свою, чергу доказів свавільної поведінкив.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенанта ОСОБА_3 , зверхнього ставлення та приниження позивача, образливих висловів щодо позивача, матеріали справи не містять. Спілкування під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення з позивачем з боку в.о. начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , було коректним та виваженим. Доказів іншого суду не надано.
Отже, приймаючи до уваги моральні страждання позивача, викликані фактом незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, вимушеної зміни звичного ритму його життя, необхідність доводити свою невинуватість в судових органах, що неминуче тягне за собою погіршення емоційного стану та настрою, тобто неможливості вести повноцінне життя у період судових процесів, переживанням через неправомірну поведінку посадової особи прикордонної служби, враховуючи відсутність доказів явно свавільної та зухвалої поведінки посадової особи прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), лейтенантом ОСОБА_3 , відсутності доказів глибини страждань позивача, їх тривалості, таких наслідків, як погіршення стану здоров'я, суд, з урахуванням критеріїв справедливості та співмірності, вважає за необхідне визначити розмір морального відшкодування позивачу - 5000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов таких висновків.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша та друга статті 141 ЦПК України).
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону № 3674-VI, у редакції, що була чинною на час подання позову).
За подання позовної заяви майнового характеру позивач мав би сплатити 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VIу редакції, що була чинною на час подання позову).
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, у якому позивач подав цивільний позов, становив 3 028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).
З огляду на вказані приписи мінімальний розмір судового збору становив 1211,20 грн (3 028,00 грн х 0,4 = 1 211,20 грн), а максимальний - 15 140,00 грн (3 028,00 грн х 5 = 15 140,00 грн).
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави в наступному розмірі.
Оскільки ціна позову становила 100000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, то позивач, якби не був звільнений від сплати судового збору, мав би сплатити його у мінімальному розмірі, тобто 1211,20 грн.
Отже, з 1211,20 грн. судового збору за подання позову, у разі його повного задоволення, максимально можливий розмір, який мав би сплатити до Державного бюджету відповідач, становив 1211,20 грн.
Відповідно до розміру задоволених позовних вимог (5000,00 грн.), зазначеного судом вище, співвідношення між судовими витратами, які слід покласти на відповідача, за подання позовної заяви, з відповідача слід стягнути до Державного бюджету України 60,56 грн. (що становить 5 % від 5000,00 грн. (сума задоволених позовних вимог).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України), витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (пункт 2 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, представником позивача надано суду договір про надання правничої допомоги від 21.03.2025 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги, акт до договору від 25.08.2025 року, квитанцію №25/08 від 25.08.2025 року про сплату позивачем адвокату Вінцюк Ю.Б. гонорару за надання правової допомоги згідно з договором від 21.03.2025 року та на підставі акту від 25.08.2025 року в розмірі 20000,00 грн. (а.с. 15-18).
Так, пропорційно задоволеним позовним вимогам, зазначеного судом вище, співвідношення між судовими витратами, які слід покласти на відповідача: за витрати на професійну правничу допомогу з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення в розмірі 1000,00 грн. (однієї тисячі) гривень (20000,00х5%/100%=1000,00 грн.).
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (однієї тисячі) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 60 (шістдесят) гривень 56 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області Т.А. Антіпова