65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1843/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/1843/25
За позовом: Керівника Чорноморська окружна прокуратура (68004, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. В. Шума, буд. 9/102Н) в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська область, Одеський район, селище Таїрове, вул. Перемоги, буд. 27, код ЄДРПОУ 05582159).
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Кадор» (65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39/1, офіс 25, код ЄДРПОУ 32521455)
про стягнення 13 284 631,06грн.
Представники сторін:
Від прокуратури: Кривельова Т.М. посвідчення;
від позивача: Іщенко В.О. самопредставництво;
від відповідача: Балан В.І. довіреність;
Керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю “Кадор» відповідно до якого просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 8 100 014 грн, інфляційні витрати в сумі 4 394 366,38грн. та 3% річних у розмірі 790 250,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання ТОВ “Кадор» обов'язку зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської селищної ради, що є порушенням п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2025року було відкрито позовне провадження у справі № 916/1843/25 за правилами загального позовного провадження.
Крім того, разом з позовною заявою прокурором було подано до суду заяву (вх. №2-720/25 від 09.05.2025) про забезпечення позову, відповідно до якої прокурор просить суд: накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Кадор», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Кадор», у межах суми позовних вимог на загальну суму 13 284 631,06 грн; накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ТОВ «Кадор», у межах ціни позову у розмірі 13 284,06 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Ухвалою суду від 12.05.2025 заява прокурора про забезпечення позову була задоволена шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Кадор», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Кадор», у межах суми позовних вимог на загальну суму 13 284 631грн. 06 коп. та наклання арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Кадор», у межах ціни позову 13 284 631грн. 06 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
26.05.2025р. за вх. №16745-25 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор» надійшла заява про залишення позову без розгляду, згідно якої останній просить суд позов Керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
При цьому в обґрунтування поданої заяви відповідач посилався на відсутність правових підстав для представництва інтересів ради прокурором та недотримання прокурором розумних строків для направлення позовної заяви після скерування на адресу Ради відповідних повідомлень.
03.06.2025р. за вх. №17695/25 до суду від прокуратури надійшли заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду, згідно якої останній проти задоволення заяви заперечує, посилаючись на невжиття радою протягом тривалого часу взагалі будь-яких заходів з метою захисту порушених прав територіальної громади.
Судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, оскільки обставини, які свідчать про наявність підстав для представництва інтересів ради прокурором були перевірені судом на дату відкриття провадження у справі та на момент розгляду клопотання відповідача такі підстави не змінились.
Так, судом встановлено, що Чорноморська окружна прокуратура у січні та квітні 2025 року зверталася до Таїровської селищної ради з листами, відповідно до яких прокурором було повідомлено про наявність підстав для вжиття заходів з метою захисту інтересів територіальної громади: стягнення коштів пайової участі з ТОВ “Кадор».
Відсутність доказів самостійного пред'явлення Таїровською селищною радою позову до ТОВ “Кадор» про стягнення коштів пайової участі, а також подальше направлення прокурором у травні 2025 року повідомлення у порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», дозволяє суду дійти висновку про обґрунтованість та законність звернення прокурора до суду з даним позовом.
15.07.2025р. за вх.№2-1120/25 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор» надійшло клопотання про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 12.05.2025р.
Ухвалою суду від 21.07.2025р. у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор» від 15.07.2025р. за вх. №2-1120/25 про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.05.2025р. по справі №916/1843/25 було відмовлено.
Ухвалою господарського суду від 25.09.2025р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.
06.06.2025р. за вх. №18057-25 до суду від Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області надійшли письмові пояснення по суті спору, згідно яких позивач позовні вимоги Чорноморської окружної прокуратури підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Позивач зазначає про правильність висновку прокурора, відповідно до якого договір від 02.04.2007 є чинним, а тому в силу вимог ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач вказує, у спірних правовідносинах відповідачем не дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до бюджету Таїровської громади коштів пайової участі саме до дати прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію, а тому, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту прав Таїровської територіальної громади із зверненням до суду з позовом до замовника будівництва - ТОВ «КАДОР» про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України в інтересах Таїровської селищної ради.
27.06.2025р. за вх. №20981/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
Так, заперечуючи проти позову відповідач вказує, що на виконання вимог чинного законодавства та умов договору від 02.04.2007р. на рахунок Таїровської селищної ради протягом 2013-2019 років було перераховано грошові кошти на загальну суму 44 081 034грн.
Відповідач зазначає, відповідно до вимог ч. 10 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, яка діяла на момент укладання Договору та надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту), кошти отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Надалі, як вказує відповідач, 20 вересня 2019 року Верховною Радою прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (законопроект №1059 від 29.08.2019).
17.10.2019 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» набрав чинності. Вказаним законом з 01.01.2020 року виключено статтю 40 з Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала сплату пайової участі замовника у розвитку населеного пункту.
За посиланнями відповідача, відповідно до інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва установлено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 14.01.2022 Товариству з обмеженою відповідальністю «КАДОР» видано сертифікат № ІУ123220110931, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації: «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №32, 33, 38, ж/м «на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області». Також, відповідно до інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, маємо наступні данні: - дата отримання Дозволу на виконання будівельних робіт - 07.08.2018; - дата завершення будівництва - 09.07.2021; - строк введення об'єкта в експлуатацію - 14.01.2022
Отже, як вважає відповідач, на час введення об'єкта будівництва до експлуатації 14.01.2022 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОР» був відсутній обов'язок щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідач також зазначає, що наявність укладеного з Таїровською селищною радою договору від 02.04.2007 виключає можливість застосування приписів ст. 1212 ЦК України, на які прокурор посилається у позовній заяві, до спірних правовідносин.
Крім того, відповідач звертає увагу на необхідність укладення між сторонами розрахунків пайової участі для визначення порядку та строків оплати відповідних внесків. Проте відсутність укладених між сторонами розрахунків дозволяє стверджувати, як вважає відповідач, про відсутність у нього обов'язку сплачувати кошти, розмір яких був визначений позивачем в односторонньому порядку.
03.07.2025р.за вх.№21033/25 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, згідно якої прокурор вказує що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Прокурор вказує на наявності у відповідача невиконаного обов'язку за договором від 02.04.2007 в частині сплати грошових коштів у якості пайової участі замовника у розвитку інфраструктури.
За посиланнями прокурора правовідносини між позивачем та відповідачем з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. При цьому прокурором було зазначено, що добровільна несплата відповідачем коштів пайової участі за договором від 02.04.2007 має наслідком утримання таких коштів у замовника будівництва без достатньої правової підстави, а, отже, ТОВ «Кадор» зобов'язано повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.
Судом, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
За посиланнями прокурор, опрацюванням Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва установлено, що Державною інспекцією архітектури та містобудування України 14.01.2022р. ТОВ ТОВ «КАДОР» видано сертифікат №ІУ123220110931 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів: «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с.Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний», діл. №32, 33, 38 на території Таїровської територіальної громади». Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, обєкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирних масової забудови - код 1122.1.
Як вказує прокурор, відповідно до сертифікату №ІУ123220110931 об'єкт будівництва має, такі основні показники: назва об'єкта: «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний», діл. №32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області»; місце розташування об'єкта: Одеська область, Одеський район, Таїровська територіальна громада, с.Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний», діл. №№ 32,33,38; дата початку будівництва - 07.08.2018; дата завершення будівництва - 09.07.2021; кошторисна вартість будівництва - 405 000 700,00 грн; загальна площа будівлі - 45420кв.м.; загальна площа квартир у будинку - 35316,3кв.м., загальна кількість квартир - 705. Сертифікат №ІУ123220110931 від 14.01.2022 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за посиланням: https://econstruction.gov.ua/document_detail/doc_id=2748103657974138061/optype=100
Прокурор зазначає, що вивченням дозвільного документу встановлено, що пайова участь ТОВ «Кадор» як замовником не сплачено на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019р, а саме ТОВ «Кадор» безпідставно не сплачені грошові кошти у якості пайової участі замовником будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Таїровської селищної ради у зв'язку із будівництвом багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний» діл. 32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради.
Так, як вказує прокурор, 02.04.2007р. між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (Виконком) та ТОВ “Кадор» (Забудовник) було укладено договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області.
Відповідно до п. 1.1 договору, предметом даного договору є пайова участь Забудовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Ради.
Забудовник є замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках загальною площею 15,7 га, що знаходяться в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№ 11, 24, 25, 28, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (п.1.2 договору).
Пунктом 3.2 договору передбачено, що в зв'язку з виконанням функцій замовника будівництва комплексу Забудовник приймає на себе зобов'язання відповідно до Закону України “Про планування та забудову територій» приймати пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - пайова участь) в порядку, передбаченому цим договором.
Згідно з п. 3.3 договору загальна сума пайової участі у грошовому виразі становить 2% кошторисної (будівельної) вартості будівництва житлових будинків і здійснюється шляхом передачі Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку. Перелік відповідних квартир за присвоєною нумерацією, які передаються Виконкому, визначається додатковою угодою.
Відповідно до п. 6.2 договору зміни й доповнення до договору можуть вноситися тільки в письмовому вигляді за взаємною домовленістю, які є дійсними й обов'язковими після затвердження рішення Виконкому.
Договір діє до введення в експлуатацію останнього житлового будинку комплексу. Договір набирає чинності після його підписання уповноваженими представниками сторін та затвердження рішенням Виконкому (п. п. 7.1-7.2 договору).
В подальшому як вказує прокурор, 07.06.2016р. між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кадор» було укладено додаткову угоду №1 до договору від 02.04.2007, якою внесені зміни до пунктів 1.2, 3.2 та 3.3 договору.
Так, пункт 1.2 викладено в наступній редакції: «Забудовник виступає замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках, що належать на праві приватної власності ТОВ “Кадор», розташованих на території Таїровської селищної ради в с. Мізікевича, ж/м “Дружний», масив 10, ділянки №№ 11, 12, 22, 24, 25, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38, Овідіопольського району Одеської області».
Згідно з п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди №1: «Замовник зобов'язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Таїровської селищної ради на спеціальний рахунок цільового фонду соціального розвитку Таїровської селищної ради, відкритий в Управлінні Державного казначейства України в Одеській області, грошові кошти як пайову участь Замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради у розмірі, що дорівнює 2% (два відсотки) від загальної кошторисної вартості будівництва об'єктів».
Пунктом 3.3 договору в редакції додаткової угоди №1 викладено в наступній редакції: «Розмір (величина) пайової участі замовника будівництва визначається відповідно до ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних житлових будинків згідно наданих Замовником зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва житлових будинків по кожному об'єкту будівництва, після закінчення замовником будівництва та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками».
Відповідно до п.1.3 додаткової угоди, розділ 3 вирішено доповнити пунктом 3.3.1 наступного змісту: Грошові кошти у розмірі, визначеному пунктом 3.2. цього договору визначаються шляхом складання та підписання сторонами розрахунків величини пайової участі (внеску) Замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів по кожному об'єкту містобудування, що побудований Замовником в межах земельних ділянок, визначених пунктом 1.2. договору, та є невід'ємними частинами договору від 02.04.2007.
До додаткової угоди №1 від 07.06.2016 до договору від 02.04.2007 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ “Кадор» було складено та підписано розрахунки №1, №2, №3, №4, №5 величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Крім того, між позивачем та відповідачем було підписано розрахунки №6-9, якими з урахуванням інших додаткових угод було визначено розмір пайової участі Замовника у будівництві об'єктів на земельних ділянках з іншими номерами.
21 грудня 2016 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДОР» було укладено Додаткову угоду №2 до Договору від 02.04.2007. Пунктом 1.1. вказаної додаткової угоди пункт 3 Розрахунків №№ 1,2,3,4 викладено у наступній редакції: « 3. Об'єднати фінансові зобов'язання Замовника по сплаті коштів пайової участі за Розрахунками №№ 1, 2, 3, 4 укладеними від 07 червня 2016 року за Договором, що загальною сумою становить 13 641 094, 00 (тринадцять мільйонів шістсот сорок одна тисяча дев'яносто чотири гривні, 00 копійок) гривен які необхідно буде сплатити окремими частинами за реквізитами оплати, зазначеними у п.3.3.1. Договору у визначеній сумі та у відповідні строки: до « 31» грудня 2016 року в сумі 1000 000,00 (один мільйон гривень 00 копійок) грн. до « 01» квітня 2017 року в сумі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. до « 01» травня 2017 року в сумі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. до « 01» червня 2017 року в сумі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. до « 01» липня 2017 року в сумі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. до « 01» серпня 2017 року в сумі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. до « 01» вересня 2017року в сумі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) грн. Залишок суми становитиме 9 641 094,00 (дев'ять мільйонів шістсот сорок одна тисяча дев'яносто чотири гривні, 00 копійок) гривень. Замовник зобов'язаний в строк до 31.12.2017 року сплатити залишок суми пайової участі за реквізитами, що зазначені п. 3.3.1. Договору.
В подальшому, як вказує прокурор 15 травня 2018 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДОР» було укладено Додаткову угоду №3 до Договору від 02.04.2007, якою пункт 3.3.1 Розділу 3 Договору №б/н від 02 квітня 2007 року викладено в наступній редакції: «3.3.1. Грошові кошти у розмірі, визначеному пунктом 3.2. цього Договору, визначаються шляхом складання та підписання Сторонами Розрахунків величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пунктів по кожному об'єкту містобудування, що побудований замовником в межах земель тих ділянок, визначених пунктом 1.2. Договору, та є невід'ємними частинами Договору від 02.04.2007 року, та сплачуються Замовником за відповідними реквізитами оплати.»
Надалі, 28 вересня 2018 року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДОР» було укладено Додаткову угоду №4 до Договору від 02.04.2007, якою пункт 3.3.1 Розділу 3 Договору №б/н від 02 квітня 2007 року викладено в наступній редакції': « 3.3.1. Грошові кошти у розмірі, визначеному пунктом 3.2. цього Договору, визначаються шляхом складання та підписання Сторонами Розрахунків величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пунктів по кожному об'єкту містобудування, що побудований замовником в межах земельних ділянок, визначених пунктом 1.2. Договору, та є невід'ємними частинами Договору від 02.04.2007 року, та сплачуються Замовником за відповідними реквізитами оплати.» Наведеною додатковою угодою №4 визнано такою, що втратило чинність Додаткова угода №3 від 5 травня 2018 року до Договору №б/н від 02.04.2007 року і за взаємного згодою Сторін всі інші умови Договору б/н від 02.04.2007 року, із змінами і доповненнями, внесеними Сторонами відповідно до укладених Додаткової угоди № 1 від 07.06.2016 року та Додаткової угоди № 2 від 21.12.2016 р., залишаються без змін.
За посиланнями прокурора, наразі договір від 02.07.2007р. є чинним, тому в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору про пайову участь.
Прокурор вказує, ТОВ «Кадор» як замовник будівництва, повинен був сплачувати кошти пайової участі у зв'язку із будівництвом багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний» діл. 32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради.
Разом з тим, наведені вище вимоги Договору та Додаткових угод, як вказує прокурор, відповідачем не виконані, пайова участь ТОВ «Кадор» як замовником не сплачена.
Прокурор зазначає, що у сертифікаті №ІУ123220110931 вказано, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019р
За посиланнями прокурора, пунктом 3.2 договору встановлено норматив розрахунку пайової участі для житлових будинків - 2% від загальної кошторисної вартості будівництва об'єктів. Відповідно до сертифікату №ІУ123220110931 кошторисна вартість будівництва складає 405 000 700грн.
Таким чином, як вважає прокурор, розмір пайової участі ТОВ «Кадор» у зв'язку із будівництвом багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний» діл. 32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради складає 8 100 014грн.
Як вказує прокурор, вказаний розрахунок розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської об'єднаної територіальної громади у зв'язку із будівництвом багатоповерхового житлового комплексу з двох житлових будинків та підземним паркінгом за адресою: с. Лиманка, масив №10, ж/м «Дружний» діл. 32, 33, 38 на території Таїровської селищної ради, надано листом Таїровської селищної ради Одеського регіону Одеської області від 24.04.2025р. за №103902-07.
Прокурор наголошує, що грошові кошти пайової участі в сумі 8 100 014грн. є безпідставно збережені замовником будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю «Кадор» та підлягають стягнення на користь Таїровської селищної ради в порядку ст. 1212 ЦК України.
Крім того, прокурором з посиланнями на положення ст. ст.1212-1214, 536, 625 ЦК України було нараховану відповідачу проценти річні та індекс інфляції, які розраховуватись з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме з 14.01.2022р. та складають 3% річних в сумі 790 250,68грн., інфляційні витрати в розмірі 4 394 366,38грн.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.
Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Так, звертаючись з відповідним позовом до суду прокурор вказує, що зазначений позов направлено на захист інтересів держави в особі Таїровської селищної ради, порушення яких стало невиконання ТОВ “Кадор» обов'язку зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської селищної ради, що є порушенням п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX.
Предметом заявленого прокурором позову в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради є вимоги про стягнення з ТОВ “Кадор» безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 8 108 752,00 грн. та нарахованих штрафних санкцій.
Закон України “Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III (чинний на дату укладення договору від 02.04.2007) встановлював правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і був спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.
Порядок та умови здійснення комплексної забудови території був регульований ст. 25 Закону України “Про планування і забудову територій», ч. 5 якого було передбачено, що розмір коштів інвесторів, що залучаються на пайових засадах для упорядкування території комплексної забудови, визначається договорами між замовником та інвестором на підставі проектної документації.
Частиною 5 ст. 27 Закону України “Про планування і забудову територій» визначено, що вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 № 40 було встановлено граничний розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів».
Як вбачається з матеріалів справи 02.04.2007р. між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (Виконком) та ТОВ “Кадор» (Забудовник) було укладено договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області, предметом якого є пайова участь Забудовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Ради. Забудовник є замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках загальною площею 15,7 га, що знаходяться в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№ 11, 24, 25, 28, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 № 509-VI, який набрав чинності 14.10.2008, було доповнено Закон України “Про планування і забудову територій» ст. 27-1.
Отже, з 14.10.2008 порядок сплати пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту був регульований ст. 27-1 Закону України “Про планування і забудову територій».
Так, відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 27-1 Закону України “Про планування і забудову територій» створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування. Замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (ч. ч. 5-6 ст. ст. 27-1 Закону України “Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III).
Згідно з ч. ч. 11-13 Закону України “Про планування і забудову територій» істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є: розмір пайового внеску; терміни (графік) оплати пайового внеску; відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця до планової здачі об'єкта містобудування в експлуатацію.
12.03.2011 набрав чинності Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, п. 10 розділу V Прикінцевих та перехідних положень якого було визнано таким, що втратив чинність, Закон України “Про планування і забудову територій».
При цьому п. 7 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено наступне: якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (в первинній редакції) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ч. 5 ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності»).
В силу вимог ч. 7 ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2016р. між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ “Кадор» було підписано додаткову угоду №1 до договору від 02.04.2007, якою внесені зміни до пунктів 1.2, 3.2 та 3.3 договору.
Так, пункт 1.2 викладено в наступній редакції: «Забудовник виступає замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках, що належать на праві приватної власності ТОВ “Кадор», розташованих на території Таїровської селищної ради в с. Мізікевича, ж/м “Дружний», масив 10, ділянки №№ 11, 12, 22, 24, 25, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38, Овідіопольського району Одеської області».
Згідно з п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди №1: «Замовник зобов'язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Таїровської селищної ради на спеціальний рахунок цільового фонду соціального розвитку Таїровської селищної ради, відкритий в Управлінні Державного казначейства України в Одеській області, грошові кошти як пайову участь Замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради у розмірі, що дорівнює 2% (два відсотки) від загальної кошторисної вартості будівництва об'єктів».
Пунктом 3.3 договору в редакції додаткової угоди №1 викладено в наступній редакції: «Розмір (величина) пайової участі замовника будівництва визначається відповідно до ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних житлових будинків згідно наданих Замовником зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва житлових будинків по кожному об'єкту будівництва, після закінчення замовником будівництва та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками».
Так, відповідно до внесених змін сторонами було вирішено замінити майнову форму пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради на грошову, а також визначити що пайова участь Замовника визначається виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних житлових будинків.
Поряд з цим, незважаючи на наявність укладеного між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради та ТОВ “Кадор» договору від 02.04.2007, а також враховуючи виключення ст. 40 із Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», якою було передбачено обов'язок сплачувати пайову участь, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення безпідставно набутих коштів.
Так, загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України об'єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
01.01.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, яким було виключено ст. 40 із Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Абзацом 2 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (пп. 3, 4 абз. 2 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі №643/21744/19 дійшла наступних висновків. Стаття 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.
У постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.
Отже, Велика Палата Верховного Суду чітко висловила правову позицію про те, що з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24 зазначив, що розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання. Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими. Касаційним судом також зауважено, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Таким чином, для застосування статті 1212 ЦК України необхідним є встановлення такої обставини як неукладення забудовником відповідного договору до 01.01.2020, оскільки, у разі наявності такого правочину, його істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними, так і правильного визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Поряд з цим, як встановлено судом та зазначено по тексту рішення вище, 02.04.2007р. між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (Виконком) та ТОВ “Кадор» (Забудовник) було укладено договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області, предметом якого є пайова участь Забудовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Ради. Забудовник є замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках загальною площею 15,7 га, що знаходяться в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№ 11, 24, 25, 28, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
Отже, враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду щодо застосування розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» у подібних правовідносинах, суд доходить висновку, що наявність укладеного між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради та ТОВ “Кадор» договору від 02.04.2007р. виключає можливість застосування приписів ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, з урахуванням чого вимоги прокурора про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 8 400 014грн. як безпідставно збережених задоволенню не підлягають.
Щодо посилання прокурора на правомочність договору від 02.04.2007р. та на порушення відповідачем грошового зобов'язання передбаченого відповдіним укладеним між сторонами договором в частині сплати пайової участі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, як зазначалось по тексту рішення вище, пунктами 3.2 та 3.3 договору передбачено, що в зв'язку з виконанням функцій замовника будівництва комплексу Забудовник приймає на себе зобов'язання відповідно до Закону України “Про планування та забудову територій» приймати пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - пайова участь) в порядку, передбаченому цим договором. Загальна сума пайової участі у грошовому виразі становить 2% кошторисної (будівельної) вартості будівництва житлових будинків і здійснюється шляхом передачі Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку. Перелік відповідних квартир за присвоєною нумерацією, які передаються Виконкому, визначається додатковою угодою.
Додатковою угодою №1 від 07.06.2016р. сторони, зокрема, виклали пункти 3.2 та 3.2 в наступній редакції: «Замовник зобов'язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Таїровської селищної ради на спеціальний рахунок цільового фонду соціального розвитку Таїровської селищної ради, відкритий в Управлінні Державного казначейства України в Одеській області, грошові кошти як пайову участь Замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради у розмірі, що дорівнює 2% (два відсотки) від загальної кошторисної вартості будівництва об'єктів. Розмір (величина) пайової участі замовника будівництва визначається відповідно до ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних житлових будинків згідно наданих Замовником зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва житлових будинків по кожному об'єкту будівництва, після закінчення замовником будівництва та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками».
З наведеного вбачається, що укладаючи додаткову угоду №1 сторонами було вирішено замінити майнову форму пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради, а саме шляхом передачі Замовником Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку на грошову.
Відповідно до п. 6.2 договору зміни й доповнення до договору можуть вноситися тільки в письмовому вигляді за взаємною домовленістю, які є дійсними й обов'язковими після затвердження рішення Виконкому.
Отже, положення п.6.2 договору свідчать про необхідність наявності відповідних рішень Виконкому якими затверджуються відповідні зміни й доповнення до договору
Приймаючи до уваги вищенаведене та враховуючи відсутність в матеріалах справи відповідних рішень Виконкому, суд зазначає що прокурором не доведено зміни майнової форми пайової участі на грошову та, як наслідок, порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Також, судом відмовляється у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 790 250,68грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 394 366,38грн., як похідних вимогах, оскільки судом відмолено у задоволенні позовної вимоги прокурора про стягнення 8 100 014 грн.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Інші посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру згідно ст.129 ГПК України.
Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 12.05.2025 заява прокурора про забезпечення позову була задоволена шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Кадор», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Кадор», у межах суми позовних вимог на загальну суму 13 284 631грн. 06 коп. та наклання арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Кадор», у межах ціни позову 13 284 631грн. 06 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Враховуючи відмову у задоволенні Керівника Чорноморська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області позову суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 12.05.2025р. у справі №916/1843/25.
Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позову Керівника Чорноморська окружна прокуратура (68004, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. В. Шума, буд. 9/102Н) в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська область, Одеський район, селище Таїрове, вул. Перемоги, буд. 27, код ЄДРПОУ 05582159) до Товариство з обмеженою відповідальністю “Кадор» (65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39/1, офіс 25, код ЄДРПОУ 32521455) - відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Одеську обласну прокуратуру (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552).
3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 12.05.2025, якою накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Кадор» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Кадор», у межах суми позовних вимог на загальну суму 13 284 631 грн. 06 коп.; накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Кадор», у межах ціни позову 13 284 631 грн. 06 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 24 листопада 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна