вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" жовтня 2025 р. Справа № 911/1557/24
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
до Гребінківської селищної ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
за участю прокурора Гущесової О.В. (посвідчення №069069 від 01.03.2023) та представника від відповідача Борисенко А.М. (ордер серії АІ №1395650 від 29.07.2024)
Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі також - РВ ФДМ України/Регіональне відділення/позивач) до Гребінківської селищної ради (далі також - рада/відповідач) про:
- визнати протиправною бездіяльність Гребінківської селищної ради, що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади смт Гребінки з державної власності об'єктів нерухомості - 15-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області та 10-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, що перебувають на балансі ВАТ «Агропрогрес», правонаступник якого ТДВ «Агропрогрес»;
- зобов'язати Гребінківську селищну раду забезпечити прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області об'єкти нерухомості: 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області та 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області.
Господарський суд Київської області ухвалою від 25.06.2024 у справі №911/1557/24 залишив позовну заяву Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області без руху, постановлено виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
Через канцелярію Господарського суду Київської області, зокрема 05.07.2024 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та 09.07.2024 засобами поштового зв'язку від Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області надійшли пояснення стосовно недоліків позовної заяви.
Господарський суд Київської області ухвалою від 11.07.2024 у справі №911/1557/24 прийняв до розгляду позовну заяву прокурора та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 29.07.2024.
Водночас згідно з мотивувальною частиною вказаної ухвали суд виснував про недоведеність наявності підстав для залучення до участі у цій справі у якості третьої особи у розумінні статті 50 ГПК України вказаного прокурором Товариства з додатковою відповідальністю «Агропрогрес».
Господарський суд Київської області ухвалами від 29.07.2024, 09.09.2024, 07.10.2024 у цій справі підготовче засідання відкладав на 09.09.2024, 07.10.2024 та 28.10.2024 відповідно.
Водночас 25.07.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від РВ ФДМ України надійшли пояснення щодо суті спору, які суд прийняв до розгляду у підготовчому засіданні 09.09.2024.
22.10.2024 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Білоцерківської окружної прокуратури надійшла заява про зміну (частково) предмета позову та повернення судового збору.
Так, у вказаній заяві прокурор зауважив, що заявлена вимога в частині визнання протиправною бездіяльності є неефективним способом захисту, оскільки не забезпечує відновлення порушених прав, а тому Білоцерківська окружна прокуратура вважала за необхідне зменшити розмір позовних вимог в цій частині.
Відтак у змісті згаданої заяви, покликаючись на ч. 3 ст. 46 ГПК України, прокурор вважав за необхідне уточнити позовні вимоги та змінити частково предмет позову шляхом виключення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача і уточнення іншої позовної вимоги, виклавши її в новій редакції.
За доводами прокурора, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Крім того, з посиланням на статтю 7 Закону України «Про судовий збір», прокурор зазначив, що сума судового збору за 1 позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 3028,00 грн підлягає поверненню на рахунок Київської обласної прокуратури, як надмірно сплачений судовий збір, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог немайнового характеру та залишення лише однієї позовної вимоги.
З огляду на вказане прокурор просив:
1) вважати позовні вимоги у цій справі заявленими у такій редакції: зобов'язати Гребінківську селищну раду прийняти з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області об'єкти нерухомості:
- 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області;
- 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;
2) повернути 3 028,00 судового збору.
У підготовчому засіданні 28.10.2024 суд вказану заяву прийняв до розгляду.
Стосовно ж вчинення прокурором такої процесуальної дії як «виключення» однієї з позовних вимог та ототожнення цього виключення зі зменшенням позовних вимог та/або уточенням суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі:
1) відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;
2) збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.
Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, підставу ж позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Суд звертає увагу на те, що кодексом передбачено право як на зменшення позовних вимог, так і на відмову від частини позовних вимог, тоді як права на подання заяв/клопотань про «уточнення» та/або «виключення» позовних вимог процесуальним законом не передбачено, а збільшено/зменшено може бути лише розмір вимог майнового характеру, тобто кількісні показники за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Втім виключення вимоги про визнання бездіяльності протиправною з позовних вимог, у тому числі і шляхом «зменшення» не свідчить про реалізацію прокурором наміру відмовитися від вимоги у явно однозначно зрозумілій процесуальній формі.
Суд звертає увагу на те, що процесуальна поведінка сторони має бути однозначною та такою, яка б не змушувала тлумачити дії сторони з подвійним змістом, відтак за відсутності зроблених стороною у явно однозначно зрозумілій формі заяв про відмову від позову чи частини позовних вимог, суд позбавлений можливості оцінити заяву прокурора як таку, що відповідає одній із відповідних форм процесуального волевиявлення.
Посилання прокурора на рішення Європейського суду з прав людини стосовно надмірної гнучкості та формалізму суд визнає неспроможними та такими, що не надають права ініціюючій подання позову особі - прокурору, вчиняти не передбачені кодексом процесуальні дії, зокрема виключати позовну вимогу немайнового характеру та/або « зменшувати» її.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про розгляд позовних вимог у цій справі в редакції первісно заявлених вимог та в редакції означеної заяви про зміну предмету позову, а саме:
1) визнання протиправною бездіяльності Гребінківської селищної ради (проспект Науки, буд. 2, смт Гребінки Білоцерківського району Київської області, 08662, ідентифікаційний код 04359152), що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади смт Гребінки з державної власності об'єктів нерухомості - 15-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області та 10-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, що перебувають на балансі ВАТ “Агропрогрес», правонаступник якого ТДВ “Агропрогрес»;
2) зобов'язання Гребінківської селищної ради (проспект Науки, буд. 2, смт Гребінки Білоцерківського району Київської області, 08662, ідентифікаційний код 04359152) прийняти з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області об'єкти нерухомості:
- 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області;
- 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області.
Господарський суд Київської області ухвалою від 28.10.2024 у цій справі відклав підготовче засідання на 02.12.2024 та вп'яте зобов'язав Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області до 02.12.2024 виконати вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі №911/1557/24 щодо подання письмових пояснень щодо того, які саме конкретні права та інтереси держави порушено/не визнано відповідачем в розрізі наведених прокурором обставин відсутності згоди ради на прийняття майна у комунальну власність.
29.11.2024 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Білоцерківської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення з метою виконання вказаних вимог суду. Означені пояснення судом прийнято до розгляду.
Господарський суд Київської області ухвалою від 02.12.2024 у цій справі відклав підготовче засідання на 06.01.2025.
Господарський суд Київської області ухвалою від 06.01.2025 у цій справі закрив підготовче провадження та призначив її до судового розгляду по суті на 04.02.2025.
Господарський суд Київської області ухвалами від 04.02.2025, 11.03.2025, 08.04.2025 у справі №911/1557/24 оголошував перерву у судовому засіданні до 11.03.2025, 08.04.2025 та 03.06.2025 відповідно.
Водончас 08.04.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшли додаткові пояснення разом з доданою до них копією рішення ради від 04.08.2020, які ухвалою від 08.04.2025 у цій справі суд залишив без розгляду.
03.06.2025 судове засідання не відбулось через оголошення у відповідний день сигналу повітряної тривоги у зв'язку із загрозою ракетного обстрілу міста, а тому відповідною ухвалою від 03.06.2025 суд призначив судове засідання на 08.07.2025.
Відповідний висновок суду про призначення засідань на інші дату і час обґрунтований тим, що розпорядженням Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 “Про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги» передбачено, зокрема, що у разі оголошення сигналу “повітряна тривога» судді та працівники апарату суду негайно мають залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття з метою збереження життя, здоров'я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів та працівників апарату суду.
Господарський суд Київської області ухвалами від 08.07.2025, 19.08.2025, 23.09.2025 у справі №911/1557/24 оголошував перерву у судовому засіданні до 19.08.2025, 23.09.2025 та 28.10.2025 відповідно.
Поряд з тим 08.07.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від Гребінківської селищної ради надійшли додаткові пояснення, які ухвалою від 08.07.2025 у цій справі суд залишив без розгляду.
Надалі ж 22.09.2025 та 23.09.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшли:
- від Гребінківської селищної ради - заява про застосування строків позовної давності;
- від Київської обласної прокуратури - додаткові пояснення вих. №15/4-4639вих-25;
- від Білоцерківської окружної прокуратури - заперечення вих. №50-8612вих.-25 на додаткові пояснення Гребінківської селищної ради.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Приписами ст. 207 ГПК України унормовано, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Отже, вказані вище норми визначають порядок дій/поведінки суду та учасників справи під час реалізації останніми права на подання заяв по суті, які мають подаватись у визначені ГПК України та/або встановлені судом строки.
Водночас під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата і/чи завершена та або інша стадія судочинства, а з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Відповідно до змісту поданих Київською обласною прокуратурою додаткових пояснення вих. №15/4-4639вих-25 останні містять міркування та аргументи як щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, так і щодо суті спору.
Однак такі пояснення №15/4-4639вих-25, як і заперечення вих. №50-8612вих.-25, що за своєю суттю є заявами по суті, Київська обласна прокуратура та Білоцерківська окружна прокуратура подали не в підготовчому провадженні та після початку розгляду справи по суті.
Суд звертає увагу позивача на те, що назва процесуального документу - зава/клопотання/заперечення/пояснення (додаткові), не змінює його процесуальної суті та не може тлумачитись з іншим змістом і передбаченими кодексом вимогами до форми та строків подання такого документу.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про те, що строк для подання таких пояснень в частині аргументів по суті спору та заперечень пропущено без поважних причин та, відповідно, у судовому засіданні 23.09.2025 у порядку ч. 2 ст. 207 ГПК України залишив без розгляду як заперечення вих. №50-8612вих.-25, так і додаткові пояснення вих. №15/4-4639вих-25 в частині суті спору.
Висновуючи вказане вище, судом враховано, що:
- підготовка та розробка стратегії захисту, у тому числі шляхом зібрання необхідних доказів перебуває виключно в межах контролю сторони та має здійснюватись на етапі підготовки заяв по суті;
- наявність у особи певних прав та можливостей їх захисту та, відповідно, процесуального права не звільняє заявника від обов'язку дотримання унормованих процесуальними приписами правил стосовно подання заяв по суті спору.
Водончас додаткові пояснення вих. №15/4-4639вих-25 в частині доводів прокурора стосовно строку позовної давності, як і подану відповідачем 22.09.2025 заяву про застосування строків позовної давності разом з доданими до неї документами судом прийнято до розгляду, оскільки такі заяви не обмежено процесуальними строками для їх подання.
У судове засідання 28.10.2025, як і у всі попередні засідання представник позивача не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.
До того ж у встановлений судом строк відповідач не скористався наданим йому статтею 165 Господарського процесуального кодексу України правом та відзив на позовну заяву у передбаченій вказаною статтею письмовій формі не подав.
Попри вказане судом заслухано усні пояснення прокурора та представника відповідача у судових засіданнях та враховано, що усі наведені усно пояснення не можуть бути відхилені під час прийняття рішення у вказаній справі з метою повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, які входять в предмет доказування, як наслідок справедливого та неупередженого розгляду справи, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами.
Вказане узгоджується з приписами пунктів 1-2 частини 1 статті 237 ГПК України, згідно якої при ухваленні рішення суд вирішує питання:
- чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У розрізі зазначеного та посилань представника відповідача на те, що прокурор штучно намагається створити підстави для пред'явлення такого позову, безпідставно перебираючи на себе повноваження інших суб'єктів, відтак прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва у суді інтересів держави, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зокрема, вказано, що:
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва;
- якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;
- якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, суд залишає без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.
Так, мотивуючи підстави звернення з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, прокурор у змісті позову зазначив, що вказаний орган, в управлінні якого перебувають належні державі житлові будинки, здійснював лише листування з радою, але реальних заходів щодо забезпечення передачі таких будинків до комунальної власності міста не вживав.
До позовної заяви прокурором додано примірник адресованого РВ ФДМ України повідомлення Білоцерківської окружної прокуратури за №50-5705вих-24 від 10.06.2024, зі змісту якого слідує, що прокурор повідомив вказаний орган про намір подати до суду в особі такого органу позовну заяву до Гребінківської селищної ради про визнання бездіяльності протиправноюб та зобов'язання вчинити певні дії.
Водночас під час розгляду цієї справи РВ ФДМ України не заперечено як отримання означеного вище повідомлення прокурутри, так і власної процесуальної участі у справі у статусі позивача.
Ураховуючи наведене та зазначення прокурором мотивів звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі обраного ним органу, якому надано функції з управління державним майном, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення поданого у цій справі позову без розгляду.
У розрізі зробленого висновку судом враховано, що:
- часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не є кваліфікуючим у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
- критерій «розумності» строку має визначатись з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально, з формальним підходом. Схожі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 11.03.2021 у справі №920/821/18;
- перевірка обставин порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та визначення відповідно уповноваженого на представництво органу або його відсутність здійснюється під час розгляду справи по суті, наслідком чого, у разі встановлення відсутності порушення інтересу держави, як і звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, є прийняття рішення про відмову у позові, а не залишення позову без розгляду;
- незгода з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва не є підставою для залишення позову без розгляду.
Подібні висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16 (провадження №14-104цс19), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (провадження №14-350цс19) та від 11.02.2020 у справі №922/614/19.
У судовому засіданні 28.10.2025 після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким
Згідно з Планом приватизації державного майна Гребінківського державного ремонтно-транспортного підприємства, затвердженим начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області 05.05.1997 (далі також - План приватизації), вказане підприємство (ідентифікційний код 03563324) приватизовано шляхом продажу акцій відкритого акціонерного товариства.
Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-11/14 від 19.07.1999 процес приватизації Відкритого акціонерного товариства «Агропрогрес» завершено.
Копії означених Плану приватизації та наказу від 19.07.1999 разом з додатками наявні в матеріалах цієї справи.
Пунктом 7.6. Плану приватизації передбачено перелік майна підприємства, яке не підлягає приватизації - житловий фонд, зокрема:
- 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184;
- 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі та мотивуючи підстави такого звернення в інтересах держави в особі відповідного органу, прокурор зазначив, що на даний час відповідні житлові будинки, які у процесі приватизації Гребінківського державного ремонтно-транспортного підприємства не увійшли до статутного капіталу, але залишились на балансі ВАТ «Агропрогрес», правонаступником якого є ТДВ «Агропрогрес» (ідентифікційний код 03563324) перебувають в управлінні Регіонального відділення Фонду державного майна України та підлягають передачі з державної у комунальну власність відповідної територіальної громади.
Так, за доводами прокурора, питання передачі спірного державного майна в комунальну власність неодноразово було предметом розгляду регіональної робочої групи з використання державного майна в області, яка протокольними рішеннями вказувала на необхідність, в тому числі Гребінківській територіальній громаді в особі її представницького органу Гребінківської селищної ради винести на сесійне засідання питання щодо прийняття до комунальної власності об'єктів державного майна, які у процесі приватизації не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, але перебувають на їх балансі.
До позовної заяви прокурором додано копії: протоколів №4 від 31.08.2021, №5 від 03.11.2021, №6 від 14.12.2021 засідання регіональної робочої групи з опрацювання питань використання державного майна в області, утвореної розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 13.05.2021 №293.
Також до позовної заяви прокурором додано копії наказу ФДМ №873 від 24.05.2021 «Про передачу об'єктів житлового фонду та захисних споруд цивільного захисту до сфери управління Київської обласної державної адміністрації» та додатку №1 до вказаного наказу, зокрема - Переліку багатоквартирних житлових будинків, які у процесі приватизації не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, але залишились у них на балансі та розташовані на території Київської області, у змісті якого вказано:
- 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області;
- 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, баланосутримувачем яких є ВАТ «Агропрогрес» (ТДВ «Агропрогрес») (далі також - житлові будинки/спірні об'єкти нерухомості/спірне державне майно).
У розрізі вказаного та відповідного обов'язку територіальної громади прийняти у комунальну власність спірне державне майно прокурор у позовній заяві зазначив, що передача у комунальну власність державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, здійснюється у порядку, визначеному: Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998 №147/98; Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»; постановою Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» №1482 від 21.09.1998 (далі також - Постанова КМУ №1482); Положенням про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 (далі також - Постанова КМУ №891).
Аналіз вимог наведеного законодавства, на переконання прокурора, свідчить про те, що для прийняття до комунальної власності майна є обов'язковим здійснення процедури підписання акта приймання-передачі будинку, передбаченої статтею 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», попри вказане означений акт не підписано та спірні об'єкти нерухомості до комунальної власності не прийнято.
Отже, згідно викладених у позові доводів прокурора, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а дії Гребінківської селищної ради щодо невжиття заходів з прийняття державного майна у комунальну власність є незаконними, оскільки призводять до руйнування державного майна та суперечать інтересам територіальної громади, відтак за вказаним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, прокурор просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Гребінківської селищної ради (ідентифікаційний код 04359152), що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади смт Гребінки з державної власності об'єктів нерухомості - 15-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області та 10-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, що перебувають на балансі ВАТ “Агропрогрес», правонаступник якого ТДВ “Агропрогрес»;
2) зобов'язати Гребінківську селищну раду (ідентифікаційний код 04359152) прийняти з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області об'єкти нерухомості:
- 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області;
- 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області.
Мотивуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у суді за відповідно поданим позовом, прокурор зазначив, що РВ ФДМ України здійснювало лише листування з радою, але реальних заходів щодо забезпечення передачі до комунальної власності міста майна не вживало.
В розрізі наведеного прокурор зауважив, що Регіональним відділенням на адресу Гребінківської селищної ради направлялися листи стосовно передачі державного майна у комунальну власність шляхом прийняття на сесії ради рішення про надання згоди на прийняття будинків у власність територіальної громади.
До позовної заяви прокурором додано копії адресованих як ФДМ України, так і Регіональному відділеню листів про надання інформації та, відповідно, копії адресованих прокурору відповідей вказаного органу приватизації та його регіального відділення, якими повідомлено, зокрема, про направлення запитів до ТДВ «Агропрогрес» стосовно надання результатів проведеної інвентаризації об'єктів державної власності, які перебувають на балансі вказаного товариства.
З огляду зазначеного прокурор вважає, що Регіональне відділення Фонду Державного майна України у Київській, Черкаській та Чернігівській областях не належно виконує свої повноваження щодо спірних будинків, не в повній мірі вживає заходи щодо захисту державних інтересів, визначених Конституцією України та іншими законами, а тому звернення прокуратури до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та забезпечення визначених державою гарантій.
Під час розгляду цієї справи у поданих прокурором заяві про усунення недоліків позовної заяви та, надалі, додаткових поясненнях викладено мотиви та обґрунтування, які є частково тотожними за своїм змістом та зводяться загалом до такого:
- управління державним майном полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом способу та умов подальшого використання майна, тоді як єдиним таким способом управління є передача у комунальну власність;
- системний аналіз правових норм Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» дає підстави для висновку, що приймання-передача об'єктів житлового фонду здійснюється безоплатно та безумовно на підставі рішення органу, уповноваженого управляти державним майном та згоди відповідного органу місцевого самоврядування;
- згода ради на передачу державного майна у комунальну власність є вирішальною для процедури передачі майна;
- відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», в редакції чинній на час приватизації Гребінківського ремонтно-транспортного підприємства, наказ Регіонального відділення про затвердження плану приватизації, є відповідним рішенням уповноваженого державного органу, у якому визначено, що житловий фонд підлягає передачі у комунальну власність органів місцевого самоврядування;
- оскільки згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, то право комунальної власності на будинок виникає з дня його державної реєстрації.
Аналізуючи норми вказаних законів та покликаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №925/816/21 та від 22.06.2022 у справі №925/815/21, прокурор у додаткових поясненнях зауважив, що крім універсальних правил, для об'єктів соціальної інфраструктури визначено певні особливості, з урахуванням яких процедура передачі майна у комунальну власність повинна відбуватися, відтак остання законодавством поділена на такі етапи:
- ініціювання одним із визначених законом суб'єктів питання передачі відповідного майна в комунальну власність;
- прийняття органом, уповноваженим на управління державним майном, рішення про передання майна у комунальну власність;
- погодження питання передання об'єкта в комунальну власність з відповідним органом місцевого самоврядування шляхом прийняття з цього питання рішення;
- створення комісії з питань передачі відповідного об'єкта;
- передача об'єкта в комунальну власність із підписанням акта приймання-передачі;
- державна реєстрація права комунальної власності на об'єкт (ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127).
З урахування вказаного прокурор зауважив, що процедуру передачі спірних житлових будинків до комунальної власності фактично розпочато шляхом затвердження Плану приватизації, попри те так і не продовжено у зв'язку з відсутністю: згоди відповідача на передачу такого майна у комунальну власність; утворення комісії з питання передачі спірного об'єкта до комунальної власності та в подальшому не прийняття на сесії відповідного рішення; оформлення акту передачі.
Тобто, на переконання прокурора, всупереч взятих на себе зобов'язань щодо прийняття спірного об'єкта соціальної інфраструктури до комунальної власності Гребінківська селищна рада безпідставно не вживає заходів щодо завершення процедури безоплатного прийняття об'єкта в комунальну власність, а саме: не підписує та не затверджує акт приймання-передачі і не вживає заходів до проведення державної реєстрації права комунальної власності.
До позову прокурором додано інформаційні довідки за №№371979518, 371979706 від 29.03.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пошук відомостей у якому здійснено щодо об'єктів нерухомого майна за адресою місцезнаходження: Київська обл., Васильківський р-н, смт Гребінки, відповідно по вул. Київська, будинок 184 та по вул. Івана Франка, буд. 5 (далі - інформаційні довідки з Державного реєстру).
Отже, за доводами прокурора, вказані обставини у своїй сукупності підтверджують бездіяльність Гребінківської селищної ради щодо забезпечення прийняття спірних об'єктів до комунальної власності.
У розрізі зазначеного та обставин порушення інтересів держави внаслідок наведеної бездіяльності відповідача прокурор вказав на те, що безпідставне зволікання із передачею та оформленням права комунальної власності на подібне нерухоме майно часто призводить як до порушень поточними балансоутримувачами безпосередньо прав мешканців багатоквартирних житлових будинків, так і прав держави/територіальних громад через незаконне безпідставне використання нежилих приміщень таких житлових будинків іншими суб'єктами господарювання всупереч передбаченому чинним законодавством про оренду державного та комунального майна порядку.
До прикладу прокурор звернув увагу на користування майном за погодженням виключно його балансоутримувачів, без проведення аукціонів на право оренди та без сплати орендних платежів до відповідних бюджетів тощо.
За спором у цій справі прокурор вважає, що ним установлено порушення вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» щодо неприйняття Гребінківською селищною радою до комунальної власності відповідної територіальної громади об'єктів соціальної інфраструктури - житлових будинків, які, з огляду на їх функціональне призначення, покликані забезпечувати всебічний і повний розвиток людини, задоволення її житлових, побутових, оздоровчих, духовних, культурних та інших потреб і, як наслідок, позитивно впливати на соціально-економічний розвиток держави.
Так, згідно доводів прокурора, передача об'єктів соціальної інфраструктури, різновидом яких є житловий фонд, спрямована на збереження функціонального призначення цих об'єктів та зміцнення економічних основ місцевого самоврядування, тоді як тривалість неприйняття Гребінківською селищною радою рішення про надання згоди на прийняття в комунальну власність державного майна призводить до неефективного його використання та його збереження, зокрема не підтримується його стан, внаслідок чого житлові будинки стають занедбаними, потребують ремонту та руйнуються.
Стосовно обставин руйнування майна прокурор вказав, що згідно акта від 04.09.2020 комісія зробила висновок про те, що державне майно, яке перебуває на балансі ТОВ, знаходиться переважно у задовільному стані, тоді як з листа ради №354/03-19 від 22.03.2024 слідує, що рішення про передачу не виконувалось у зв'язку з відсутністю технічної документації, необхідністю проведення ремонту та надходженням скарг від жителів будинків щодо незадовільного стану будинків та інженерних мереж.
До позову прокурором додано копію адресованого заступнику керівника Білоцерківської окружної прокуратури листа Гребінківської селищної ради за №384/03-19 від 22.03.2024, а також копію акта перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке під час приватизації не увійшло до статутного каптіалу, але залишилось на балансі ТДВ «Агропрогрес» (ідентифікційний код 03563324), затвердженого начальником РВ ФДМ України 04.09.2020, разом з доданими до такого акта фотоматеріалами об'єктів державної власності.
З огляду на все викладене прокурор вважає, що вказана бездіяльність Гребінківської селищної ради:
- створює правову невизначеність щодо режиму управління та експлуатації спірних об'єктів соціальної інфраструктури, перешкоджає ефективному управлінню соціальною житловою нерухомістю, а також задоволенню житлових, побутових, оздоровчих, духовних, культурних та інших потреб населення.
- негативно позначається на соціально-економічному розвитку Гребінківської селищної територіальної громади зокрема, і держави в цілому.
Своєю чергою, за доводами прокурора, відповідне нерухоме майно не може перебувати у власності держави та підлягає передачі в комунальну власність територіальної громади, оскільки його утримання та збереження вимагає значних витрат та залучення державних коштів.
Звідси прокурор пояснив, що поданим ним позовом захищаються інтереси саме держави, з метою реалізації нею способу управління майном шляхом його передачі у комунальну власність для забезпечення ефективного використання та збереження такого майна.
Означені вище обставини та доводи прокурора РВ ФДМ України підтримало у поданих ним поясненнях, виклавши тотожні вказаним обставинам аргументи і факти, зокрема позивач визнав, що спірні житлові будинки в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ “Агропрогрес», правонаступником якого є ТДВ “Агропрогрес», відтак означене майно перебуває у сфері управління Регіонального відділення та підлягає до сфери управління Київської обласної державної адміністрації з подальшою передачею його у комунальну власність.
Водночас позивач зауважив, що рішенням виконавчого комітету Гребінківської селищної ради VІ скликання від 26.02.2009 №12 утворено робочу комісію з вивчення питань прийому-передачі об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність відповідної селищної ради, яка рекомендувала розробити питання прийому-передачі в два етапи:
- на першому прийняти до комунальної власності артсвердловину, мережі водопостачання та водовідведення;
- на другому - багатоквартирні будинки.
Попри вказане, за доводами Регіонального відділення, означене питання не було вирішено та надалі в ході проведеної ним 04.09.2020 перевірки стану ефективності та збереження державного майна встановлено, що об'єкти державної власності перебувають у задовільному стані і заселені мешканцями, а тому, з урахуванням наданих ТДВ “Агропрогрес» правовстановлюючих документів на квартири, які перебувають у приваній власності, три житлові буднки позивачем знято з обліку у зв'язку з приватизацією квартир мешканцями, тоді як два спірні житлові будинки залишились в управлінні відділення.
З огляду зазначеного, покликаючись на вказані прокурором вище нормативно-правові акти, зокрема на абз. 2 ч. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції станом на 13.02.1997), позивач вважає вимоги прокурора обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно поданої до суду письмової заяви відповідач просить відмовити у задоволенні позову прокурора з підстав ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Мотивуючи таку заяву, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 1 наказу Регіонального відділення ФДМ України по Київській області №5-25-11/14 від 19.06.1999 «Про завершення приватизації відкритого акціонерного товариства «Агропрогрес» прийнято рішення вважати процес приватизації ВАТ «Агропрогрес» завершиним.
Водночас, за доводами відповідача, з часу внесення змін в редакцію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а саме з 04.09.2008 позивач повинен був провести дії по передачі житлового фонду, що перебувало у ВАТ «Агропрогрес», відповідачу.
Отже, відповідач стверджує, що початок перебігу строку позовної давності щодо прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області наведених вище обєктів нерухомості починається з 05.09.2008 та, відповідно, спливає 05.09.2011.
Своєю чергою прокурор не погодився з такою заявою відповідача, вказавши на таке:
- у цьому спорі має місце зміна форми власності Гребінківського державного РТП, яке було перетворено у ВАТ «Агропрогрес», а тому у Гребінківської селищної ради, починаючи з 01.06.1998, в силу закону виник обов'язок прийняти у комунальну власність спірні об'єкти житлового фонду, який продовжує існувати до цього часу;
- триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності), ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу;
- такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків;
- при триваючому правопорушенні перебіг позовної давності починається щодня доти, доки триває правопорушення.
З огляду на вказане прокурор вважає, що бездіяльність Гребінківської селищної ради щодо неприйняття вказаних об'єктів нерухомості з державної у комунальну власність має триваючий характер, у зв'язку з чим початок перебігу позовної давності відтерміновується до моменту припинення цього порушення, а тому такий строк при зверненні до суду із цим позовом не пропущено.
У судових засіданнях під час розгляду цієї справи по суті, на питання суду стосовно необхідності згоди ради на прийняття з державної у комунальну власність спірних будинків прокурор усно зазначила, що у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передбачено виключення, коли така згода не потребується - «…якщо інше не передбачено законом».
На переконання прокурора таке інше правило передачі майна з державної у комунальну власність передбачено п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятою відповідно до нього постановою КМУ №891, які жодної згоди органу місцевого самоврядування про прийняття в комунальну власність об'єктів державного житлового фонду не вимагають.
Так, за усними доводами прокурора, у пункті 7.7. Плану приватизації зазначено, що житловий фонд використовується за цільовим призначенням і підлягає приватизації згідно з Законом України «Про приватизацію житла», тоді як відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у разі ліквідації державного підприємства згода органу місцевого самоврядування на прийняття майна у власність не вимагається.
Звідси, як зауважила прокурор, у ході приватизації спірні будинки перебували у підприємства у повному господарському віданні, а тому саме на підставі постанови КМУ №891 грунтується поданий у цій справі позов.
Водночас прокурор усно вказала, що:
- поданий у цій справі позов також мотивовано постановою КМУ №1482, яка попри це не регулює приватизацію, а тому і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин;
- процедура надання згоди вже розпочалась з прийняття радою рішення про передачу у комунальну власність будинкових мереж;
- ФДМ України не властива функція по управлінню житловим фондом, а тому мешканці спірних будинків позбавлені можливості приватизувати квартири.
Під час розгляду цієї справи по суті у судових засіданнях представник відповідача, підтримуючи власні заперечення проти позову у цій справі, вказав, що для прийняття спірних будинків у комунальну власність потрібна згода селищної ради, яку остання не надавала, оскільки така власність їй не потрібна.
У розрізі вказаного представник відповідача зауважив, що:
- передачу майна з державної у комунальну власність регулює спеціальний закон, який передбачає наявність згоди органу місцевого самоврядування на таку передачу;
- у разі прийняття спірних об'єктів у комунальну власність рада матиме обов'язок профінансувати таке майно, тоді як у ради існує і так багато видатків.
На питання ж суду стосовно обставин прийняття радою мереж без житлових будинків, представник відповідача пояснив, що рада прийняла тільки свердловину, яка є спільною для багатьох будинків та інших об'єктів ОТГ.
Також, відповідаючи на питання суду про наявність рішення ради стосовно відмови у наданні згоди на прийняття у комунальну власність майна, представник відповідача повідомив, що відповідно до вимог закону рада не приймає таких рішень, а тому відповідного документа не може існувати взагалі.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідачем не надано на позовну заяву прокурора письмового відзиву суд, відповідно до статті 165 ГПК України здійснював розгляд такої справи за наявними у ній матеріалами, з урахуванням з'ясованих у судових засіданнях обставин на підставі пояснень прокурора та представника відповідача, що узгоджується з приписами статті 237 ГПК України, яка передбачає, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово прокурора та представника відповідача, суд дійшов таких висновків.
Приписами частин 1, 2 статті 2, частини 1 статті 15 та частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, фізичні особи, держава Україна та територіальні громади.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
З огляду на вказані законодавчі приписи кожна особа, у тому числі і держава має право на захист свого цивільного права та охоронюваного законом інтересу, що здійснюється, зокрема, судом шляхом вчинення провадження у справах.
Наявність же права на пред'явлення позову до суду є однією з необхідних умов реалізації відповідного права, а тому для того, щоб особі було надано судовий захист, вирішуючи господарський спір, суд послідовно з'ясовує:
- чи існує у позивача (у цьому спорі - у держави в особі відповідного державного органу) право або законний інтерес;
- якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (у цьому спорі - територіальною громадою в особі відповідного орагну місцевого самоврядування);
- якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Так, звертаючись до суду у цій справі в інтересах держави в особі РВ ФДМ України, прокурор заявив вимоги як про визнання протиправною бездіяльності відповідача, як органу місцевого самоврядування, щодо прийняття з державної у комунальну вланість житлових будинків, так і про зобов'язання останнього вчинити такі дії.
Підставами ж таких вимог, з посиланням на частину 2 пункту 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийняту відповідно до нього постанову КМУ №891, прокурор і позивач вказали обставини невключення спірних будинків до статутного капіталу приватизованого державного підприємства та, власне, передбачений означеними нормативно-правовими актами безумовний обов'язок Гребінківської селищної ради прийняти такі будинки у комунальну власність, у тому числі і за відсутності рішення ради про надання згоди на це.
Звідси перед судом у цій справі постали такі ключові питання:
- чи є необхідною умовою для передачі з державної у комунальну власність майна згода органу місцевого самоврядування на таку передачу;
- чи виник у Гребінківської селищної ради безумовний обов'язок прийняти у комунальну власність спірні будинки та, власне, завершити відповідну процедуру шляхом підписання акта приймання-передачі майна і проведення державної реєстрації права власності на нього.
Відповідно до статтей 5, 13, 19 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Учасниками цієї справи, у тому числі прокурором у поданих ним поясненнях не заперечено та визнано, що:
- у процесі приватизації Гребінківського державного ремонтно-транспортного підприємства у Відкрите акціонерне товариство «Агропрогрес», яка тривала з 05.05.1997 по 16.07.1999, до статутного капіталу вказаного акціонерного товариства не увійшло та залишилось на його балансі майно житлового фонду, у тому числі спірні житлові будинки у смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області: 15-ти квартирний будинок по вул. Київська, 184 та 10-ти квартирний будинок по вул. Івана Франка, 5;
- станом на час приватизації та по її завершенню, а також станом на час звернення прокурора з цим позовом до суду вказані будинки були та є державною власністю, а функції з управління такими будинками як майном, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, покладено на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях;
- згідно відомостей ЄДР державну реєстрацію ВАТ «Агропрогрес», на балансі якого закріплено спірні житлові будинки, проведено 01.06.1998 та, надалі, 18.05.2011 реорганізовано його у ТДВ «Агропрогрес», відтак вказане товариство наразі є балансоутримувачем означеного державного майна;
- згідно з наказом ФДМ №873 від 24.05.2021 та додатком №1 до такого наказу до сфери управління Київської обласної державної адміністрації передано об'єкти житлового фонду, у тому числі спірні багатоквартирні житлові будинки.
Водночас зі змісту наявних в матеріалах справи копій протоколів засідання №4 від 31.08.2021, №5 від 03.11.2021, №6 від 14.12.2021 слідує, що утворена розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 13.05.2021 №293 регіональна робоча група з опрацювання питань використання державного майна в області вирішила: Київській обласній деравжній адміністрації спільно з ФДМ України та об'єднаними територіальними громадами Київської області забезпечити заходи щодо передачі об'єктів житлового фонду у комунальну власність територіальних громад на місцях, відтак вказаним громадам, зокрема і Гребінківській громаді - винести на сесійне засідання питання щодо прийняття до комунальної власності об'єктів державного майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації, але перебувають на їх балансі.
З огляду на вказані обставини, відповідаючи на поставлені вище ключові питання цього спору, суд зазначає таке.
Відповідно до статей 140, 143 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема: управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 5 ст. 16, ч.ч. 1, 2 ст. 59, ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 (тут і надалі - в чинній станом на момент вирішення спору редакції) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 51 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
03.03.1998 Верховною Радою України прийнято Закон України №147/98-ВР «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (тут і далі - Закон України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»/Закон №147/98-ВР в чинній станом на момент вирішення спору редакції), яким згідно його преамбули визначено основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.
Приписами статтей 2, 3, 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» унормовано, що об'єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, об'єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності, зокрема, може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, відповідних органів місцевого самоврядування.
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії.
Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Ініціатива щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об'єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Рішення щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються, зокрема, органами, уповноваженими управляти державним майном за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.
З огляду наведених законодавчих приписів слідує, що Закон №147/98-ВР є спеціальним у врегулюванні відносин, пов'язаних з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад, а системний аналіз вказаних норм цього закону дає підстави для висновку, що приймання-передача об'єктів житлового фонду з державної у комунальну власність здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого управляти державним майном, та згоди відповідного органу місцевого самоврядування.
Тобто обов'язковою та необхідною передумовою для передачі спірних житлових будинків з державної у комунальну власність шляхом підписання акта приймання-передачі та проведення подальшої державної реєстрації права комунальної власності на такі об'єкти законодавець визначив згоду на таку передачу від органу місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади, і така згода може існувати тільки у формі рішення, прийнятого пленарним засіданням ради після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Приписи статей 73, 74, 76, 78, 86 ГПК України презюмують, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Однак суду не надано жодних належних та достовірних доказів на підтвердження обставин прийняття на пленарному засіданні Гребінківської селищної ради рішення про надання згоди на передачу з державної у комунальну власність житлового фонду, який не увійшов до статутного капіталу та залишився на балансі створеного у процесі приватизації ВАТ «Агропрогрес», а саме: спірних житлових будинків у смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області - 15-ти квартирного будинку по вул. Київська, 184 та 10-ти квартирного будинку по АДРЕСА_1 .
Вказані обставини відсутності означеного рішення ради про надання згоди у судових засіданнях представник відповідача визнав, а прокурор разом з позивачем такі обставини не спростували належними та достовірними доказами.
Посилання ж позивача на рішення виконавчого комітету Гребінківської селищної ради VІ скликання від 26.02.2009 №12, яким утворено робочу комісію з вивчення питань прийому-передачі об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність відповідної селищної ради, як доводи прокурора про те, що процедура надання згоди вже розпочалась з прийняття радою рішення про передачу у комунальну власність будинкових мереж судом відхиляються як неспроможні, позаяк:
- жодних, передбачених вказаними вище 73, 74, 76, 78 ГПК України належних та достовірних засобів доказування на підтвердження існування згадних рішень органу місцевого самоврядування ані прокурор, ані позивач до матеріалів цієї справи не долучили у передбаченому процесуальним законом порядку;
- рішення виконавчого комітету ради не є тотожним рішенню ради, прийнятого на її пленарному засіданні.
Стосовно ж аргументів прокурора та позивача про те, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають абз. 2 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції станом на 13.02.1997) та прийнята відповідно до нього постанова КМУ №891, якою затверджено Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, які є спеціальними нормативними актами та не передбачають наявності згоди органу місцевого самоврядування на передачу житлового фонду з державної у комунальну вланість, суд зазначає таке.
Приписами статтей 1, 4, 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції від 20.02.1997, яка діяла на час затвердження Плану приватизації) унормовано, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Згідно з пунктами 1, 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції від 20.02.1997, яка діяла на час затвердження Плану приватизації) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Зі змісту Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій вбачається, що останнє затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 №891 на виконання п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відтак згідно пункту 1 такого Положення воно визначає порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.
З огляду на вказане, оскільки за обставин спору у цій справі процедуру приватизації державного підприємства 16.07.1999 завершено, відтак створено акціонерне товариство із закріпленням на його балансі спірних житлових будинків, суд висновує, що такі будинки після завершення приватизації державного підприємства втратили статус відомчого житлового фонду та є об'єктами житлового фонду, який не увійшов до статутного капіталу господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), передача якого здійснюється з урахуванням особливостей статті 41 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Звідси суд зазначає, що абзац 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення №891 не застосовуються до правовідносин, що виникли у цьому спорі.
У розрізі зазначеного судом враховано, що абзац 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає «одночасну» передачу майна у разі перетворення, тоді як затверджений 05.05.1997 План приватизації не містить пропозиції/рішення комісії з перетворення (уповноваженого органу приватизації) передати будинки житлового фонду у комунальну власність.
Внесені ж до пункту 7.7. відомості про використання такого майна за призначенням та можливість його приватизації згідно ЗУ «Про приватизацію житла» не є тотожним волі держави як власника майна на визначений спосіб управління цим майном - передачу житлового фонду у комунальну власність, а тому і не свідчить про наявність підстав для передачі майна з державної у комунальну власність, у тому числі і в порядку абз. 2 пункту 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Жодних доказів на підтвердження того, що приватизаційна комісія зверталась до ради з прохання прийняти майно саме у процесі перетворення державного підприємства суду не надано.
Те, що спірні будинки не передано у комунальну власність одночасно під час процедури приватизації не свідчить про безумовний обов'язок територіальної громади без її згоди прийняти таке майно у порядку згаданої норми вже після завершення приватизації державного підприємства та перетворення його у акціонерне товариство.
З огляду на вказане суд відхиляє доводи прокурора на те, що обов'язок прийняти у комунальну власність спірні об'єкти житлового фонду у Гребінківської селищної ради виник безумовно в силу закону, починаючи з 01.06.1998.
Посилання прокурора на вказану ним у позові та під час розгляду цієї справи судову практику, зокрема рішення судів у справах №914/582/17, №925/815/21, №925/816/21, суд відхиляє, оскільки вказані справи за обставинами спірних правовідносин не є релевантними до означеної справи №911/1557/24, зокрема у cправі №925/815/21 судами встановлено як наявність у Плані приватизації рішення органу управління на передачу з державної у комунальну вланість майна, так і наявність рішення органу місцевого самоврядування про надання згоди на таку передачу.
Водночас у спорі за позовом у цій справі рішення ФДМ про передачу відомчого житлового фонду у комунальну власність у Приватизаційному плані відсутнє, як і відсутнє рішення ради про надання згоди на передачу у комунальну власність об'єктів житлового фонду, які не увійшли до статутного капіталу господарського товариства, створеного у процесі приватизації.
Отже, посилання прокурора на те, що у цій справі План приватизації і є рішенням органу про передачу спірних будинків у комунальну вланість є хибними.
Не надаючи правової оцінки згаданому Плану приватизації, законність якого не охоплюється предметом спору в цій справі, суд висновує, що такий акт у ситуації, яка склалась у спірних правовідносинах, та за фактичних обставин цієї справи, не може утворювати достатніх правових підстав, передбачених законом, для оформлення речових прав на спірні житлові будинки за територіальною громадою.
Зроблені висновки суду ґрунтуються і на тому, що наведена вище стаття 41 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», якою передбачено для прийняття рішення про передачу майна з державної у комунальну власність наявність згоди відповідної селищної ради, має вищу юридичну силу та є спеціальною для правовідносин, що стосуються передачі державного майна, а не приватизації державного підприємства.
З урахуванням зазначеного судом також відхиляються і посилання прокурора та позивача на Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 №908/68, позаяк таке положення не містить імперативних приписів про обов'язок органу місцевого самоврядування прийняти державне майно у комунальну вланість та є актом нижчої юридичної сили, передбачаючи, що передача у комунальну власність означеного державного майна здійснюється у порядку, визначеному не тільки постановою КМУ від 06.11.95 №891, але і Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР), постановами Кабінету Міністрів України від 21.09.98 №1482 (1482-98-п) "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", від 19.02.96 №222 (222-96-п) "Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності".
Крім того суд звертає увагу на те, що 15.06.1999 Президентом України, з метою створення сприятливих умов для господарювання суб'єктів підприємницької діяльності, які утримують об'єкти соціальної інфраструктури, збереження функціонального призначення цих об'єктів, прийнято указ №648/99 "Про прискорення передачі об'єктів соціальної інфраструктури права державної власності у комунальну власність", яким передбачено, зокрема, що:
- об'єктами передачі з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст згідно з цим Указом є житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які належать державним підприємствам, установам, організаціям (далі - підприємства) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);
- передача об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР), з урахуванням особливостей, визначених цим Указом;
- рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.
Отже, вказаними нормативними актами законодавець послідовно унормував порядок передачі з державної у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури, зокрема і житлового фонду, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації, але залишились на балансі таких товариств, тобто такого майна, яка не було передано у комунальну власність під час перетворення, відтак означений порядок згідно із Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передбачає згоду органу місцевого самоврядування на таку передачу.
Не є відповідним нормативно-правовим актом, який би превалював над Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та встановлював інші правила передачі з державної у комунальну власність державного житлового фонду, і доручення Прем'єр-міністра України №408/1/1-21 від 14.01.2021, на яке покликались прокурор та позивач у своїх поясненнях.
У розрізі ж того, що завершення процедури передачі об'єкта з державної власності у комунальну власність безпосередньо пов'язано з державною реєстрацією відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд зазначає, що 25.12.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1127, якою затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, пунктом 58 якого (у редакції станом на час прийняття такого Порядку) передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність також подаються:
1) рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу об'єкта нерухомого майна;
2) акт приймання-передачі такого об'єкта нерухомого майна.
Означені положення не зазнали суттєвих змін і станом на час звернення прокурора до суду із позовом у цій справі, зокрема пункт 62 згаданого порядку, окрім акта приймання-передачі, також передбачає рішення правонабувача майна про надання згоди на передачу об'єкта нерухомого майна.
Підсумовуючи все зазначене та ураховуючи відсутність згоди територіальної громади на передачу майна у формі рішення пленарного засіданнях селищної ради, суд висновує, що прокурор під час розгляду цієї справи не довів, що:
- у Гребінківської селищної ради виник безумовний обов'язок прийняти у комунальну власність спірні будинки та, власне, завершити відповідну процедуру шляхом підписання акта приймання-передачі майна і проведення державної реєстрації права власності на нього;
- у такому правовідношенні існує бездіяльність Гребінківської селищної ради по прийняттю державного майна у комунальну власність.
У розрізі вказаного та доводів прокурора про порушення прав держави на передачу належного їй майна у комунальну вланість, як єдиний спосіб управління цим майном, судом враховано, що за обставин цієї справи ані позивачем, ані прокурором не доведено порушення прав та законних інтересів держави з боку територіальної громади в особі Гребінкіської селищної ради.
Зокрема прокурором не доведено, у який спосіб, як він вважає, відбудеться зміцнення економічних основ місцевого самоврядування внаслідок примусового, без згоди територіальної громади, тобто поза її волею та волею громадян-жителів такої громади передання житлових будинків, які потребують обслуговування, у тому числі і проведення поточних та планових ремонтів за рахунок фінансових вкладень, тоді як:
- без згоди органу місцевого самоврядування, прийняття майна у комунальну власність порушує принцип самостійності місцевого самоврядування у вирішенні питань, що стосуються інтересів територіальної громади;
- внаслідок примусу до прийняття майна територіальною громадою без її згоди буде покладено необґрунтований фінансовий тягар саме на цю громаду по обслуговуванню таких будинків, що виключає баланс інтересів держави, як об'єднання ширшого кола громадян, та інтересів територіальної громади - об'єднання вужчого кола громадян;
- воля держави як власника майна та її фінансовий (економічний) інтерес по утриманню спірних житлових будинків не може превалювати над фінансовим інтересом територіальної громади.
Також, у розрізі доводів прокурора про те, що утримання та збереження майна вимагає значних витрат та залучення державних коштів, а тому спірні будинки не можуть перебувати у вланості держави та підлягають передачі в комунальну власність територіальної громади, суд зауважує, що ані позивачем, ані прокурором доказово не обґрунтовано того, що за час перебування спірних будинків у державній власності саме держава здійснювала таке обслуговування та, відповідно, понесла фінансові витрати з метою збереження функціонального призначення цих об'єктів.
У розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що порушення інтересів держави у кожному конкретному спорі має бути доведено та доказово підтверджено, тобто мають існувати належні та достовірні докази порушення інтересів держави саме у тому спорі, за яким прокурор подає позов, а не ситуативними прикладами подій, які характерно відбуваються у суспільстві та/або можуть відбутися.
Звідси судом оцінюються критично наведені прокурором приклади неналежного використання майна, яке використовується поза передбаченим порядком здачі його в оренду, як і відхиляється решта доводів прокурора, у тому числі і усних стосовно порушення приватизаційних прав певної категорії осіб, які проживають у спірних будинках, позяк:
- прокурор має захищати інтереси саме держави, а не права окремих громадян,
- питання приватизації громадянами житла не входить в конструкцію норм матеріального та процесуального права щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави;
- спір у цій справі стосується саме передачі-прийняття майна з державної у комунальну власність, а не процедури приватизації державного підприємства, яка закінчилась ще у 1999 році, та порядку приватизації житла громадянами;
- згідно з пунктом 3.3 рішення Конституційного Суду України у справі №15-рп/2010 (№1-38/2010) від 10.06.2010 приватизація державного житлового фонду не є обов'язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом, зокрема приватизація відбувається шляхом використання всіма громадянами України приватизаційних житлових чеків. Громадянам надано право змінити цільове використання цих чеків, а тому вони можуть бути використані також для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Ураховуючи вказане та наведені вище обставини, суд висновує, що прокурором не доведено стверджувані ним у позові обставини порушення інтересів держави, а тому заявлена ним вимога про зобов'язання відповідача прийняти з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки задоволенню не підлягає.
Вимога ж прокурора про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо прийняття з державної у комунальну вланість спірних житлових будинків задоволенню не підлягає, позаяк обраний прокурором в цій частині спосіб захисту не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав особи та спрямований на встановлення факту, що має юридичне значення, а це не призводить до поновлення порушених прав.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що встановлення (визнання) або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки відокремлення встановлення фактів та визнання обставин від спору, де ці факти та обставини є доказом вимог чи заперечень у цьому спорі суперечить основним засадам господарського процесу та його формам.
До того ж судом враховано, що у разі відсутності з боку селищної ради дій з винесення на пленарне засідання питання про надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність держава, як заінтересовна особа, не позбавлена можливості звернутись через відповідно уповноважені органи з позовом про зобов'язання селищної ради розглянути з прийняттям рішення на черговій сесії (пленарному засіданні) питання щодо надання згоди на передачу з державної у комунальну власність майна, і такий спосіб захисту прав буде належним та ефективним за спірних обставин.
Вказане ґрунтується на тому, що:
- зміст пункту 51 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» свідчить про те, що пленарне засідання селищної ради вирішує питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність, а не надає згоду, тобто вказана норма закону дозволяє певний розсуд органу, уповноваженого представляти інтереси територіальної громади, у вирішенні відповідного питання, що вказує на дискрецію таких повноважень;
- суд не може втручатися в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вирішення питань, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до виключних повноважень органів місцевого самоврядування, оскільки до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути певне питання та прийняти щодо нього рішення, без визначення змісту самого рішення (позитивне або негативне).
Схожі висновки зроблено Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 27.06.2023 у справі №420/4002/23 та у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі №914/2949/22.
Підсумовуючи все зазначене вище, суд ухвалює відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (ідентифікаційний код 43173325) про:
- визнання протиправною бездіяльності Гребінківської селищної ради (08662, ідентифікаційний код 04359152), що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади смт Гребінки з державної власності об'єктів нерухомості - 15-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області та 10-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, що перебувають на балансі ВАТ “Агропрогрес», правонаступник якого ТДВ “Агропрогрес»;
- зобов'язання Гребінківської селищної ради (ідентифікаційний код 04359152) прийняти з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області об'єкти нерухомості: 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області; 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області.
Стосовно ж посилань відповідача на пропуск строку позовної давності суд вважає за необхідне вказати, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання, а тому, з огляду на встановлену вище необгрунтованість та безпідставність вимог прокурора, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання відповідача про застосування передбачених статтею 267 ЦК України наслідків спливу строків позовної давності до вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати прокурора по сплаті судового збору у даній справі покладаються судом на прокурора з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Клопотання ж прокурора про повернення судового збору, мотивоване поданням заяви про зміну предмета позову, у тому числі у зв'язку зі зменшення позовних вимог, задоволенню не підлягає, ураховуючи зроблені судом в описовій частині цього рішення висновки про відсутність підстав для оцінки згаданої заяви як зменшення вимог та/або відмови від частини позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38А) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (проспект Голосіївський, 50 м. Київ, 03039, ідентифікаційний код 43173325) про:
1) визнання протиправною бездіяльності Гребінківської селищної ради (проспект Науки, буд. 2, смт Гребінки Білоцерківського району Київської області, 08662, ідентифікаційний код 04359152), що полягає у неприйнятті до комунальної власності територіальної громади смт Гребінки з державної власності об'єктів нерухомості - 15-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області та 10-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, що перебувають на балансі ВАТ “Агропрогрес», правонаступник якого ТДВ “Агропрогрес»;
2) зобов'язання Гребінківської селищної ради (проспект Науки, буд. 2, смт Гребінки Білоцерківського району Київської області, 08662, ідентифікаційний код 04359152) прийняти з державної власності у комунальну власність територіальної громади смт Гребінки Білоцерківського району Київської області об'єкти нерухомості:
- 15-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Київська, 184 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області;
- 10-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Івана Франка, 5 смт Гребінки Білоцерківського (Васильківського) району Київської області, відмовити повністю.
3. Понесені прокурором судові витрати покласти на прокурора.
4. Відмовити у задоволенні клопотання Білоцерківської окружної прокуратури Київської області про повернення судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.11.2025.
Суддя В.А. Ярема