ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.11.2025Справа № 910/10985/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Дружківський завод металевих виробів»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баренс Агріком»
про стягнення 3.000.000,00 грн
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участі представників сторін
від позивача Юхименко О.В., ордер серії АН № 1785981 від 11.09.2025
від відповідача Сологуб С.А., ордер серії АН № 1832472 від 10.11.2025
Суть спору:
02.09.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Дружківський завод металевих виробів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баренс Агріком» про стягнення 3.000.000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору позики № 13166 від 06.03.2025, позивачем передано відповідачу грошові кошти в розмірі 3.000.000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 411 від 12.03.2025. Відповідно до п. 4.1 договору строк надання позики становить три місяці та має бути повернута не пізніше трьох місяців від дати зарахування коштів на рахунок позичальника, тобто до 12.06.2025 включно. Згідно умов п. 5.2 договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний своєчасно повернути позику у строки та в порядку, передбачені договором. Проте, відповідачем грошові кошти у строк, визначений договором, не повернуто, у зв'язку з цим, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 24/06-31 від 24.06.2025 з вимогою повернути всю суму позики, яка залишена без відповіді. Враховуючи не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 3.000.000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 відкрито провадження у справі № 910/10985/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.10.2025.
Даною ухвалою встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та доказів направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 09.09.2025 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0610278925997 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02141, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, 10, прим. 215, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Проте, конверт разом з ухвалою від 09.09.2025 (номер відправлення 0610278925997) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 29.09.2025 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).
11.09.2025 від представника позивача - адвоката Юхименко О.В. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про внесення його даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи.
15.09.2025 від представника позивача - адвоката Юхименко О.В. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 07.10.2025 при розгляді справи № 910/10985/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
22.09.2025 від представника позивача - адвоката Юхименко О.В. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь у всіх судових засіданнях при розгляді справи № 910/10985/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10985/25 від 25.09.2025 задоволено заяви представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Відповідач у підготовче засідання 07.10.2025 не з'явився.
07.10.2025 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.10.2025.
Ухвалу Господарського суду міста Києва № 910/10985/25 від 07.10.2025 було надіслано на вказану вище адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № R067014006106, проте дане відправлення також було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 27.10.2025 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідач у підготовче засідання 21.10.2025 не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10985/25 від 09.05.2025 закрито підготовче провадження у справі № 910/10985/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2025.
Дану ухвалу було надіслано на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № R067024344743, проте дане відправлення також було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 10.11.2025 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
11.11.2025 від представника відповідача - адвоката Сологуб С.А. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про внесення його даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи.
11.11.2025 у судовому засіданні представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
11.11.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.11.2025.
17.11.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому у разі задоволення позовних вимог просить здійснити відстрочку виконання рішення строк на 9 місяців від дня набрання рішенням законної сили.
18.11.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.
Позивач у судовому засіданні 18.11.2025 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач у судовому засіданні 18.11.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
18.11.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва
06.03.2025 між Приватним акціонерним товариством «Дружківський завод металевих виробів» (далі - позивач, позикодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Баренс Агріком» (далі - відповідач, позичальник) було укладено договір позики № № 13166 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 3.1 цього договору (далі - позика), а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, надану позику у визначений строк не повернув, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 3.000.000,00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 11.1 договору він набуває чинності з моменту підсипання та діє до 31.12.2025 або до виконання сторонами зобов'язань у повному обсязі, якщо таке виконання відбудеться раніше.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п. 3.1 договору позикодавець передає позичальнику у позику грошові кошти в розмірі 3.000.000,00 грн.
Згідно з п. 3.2 договору позика за цим договором надається безкоштовно, проценти та будь-які інші платежі за користування позикою не нараховуються.
Пунктом 3.4. договору сторони визначили, що грошові кошти мають бути передані (перераховані) у власність позичальника не пізніше 15.03.2025.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував відповідач позику в сумі 3.000.00,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 411т від 12.03.2025.
За умовами п. 4.1 договору строк надання позики становить три місяці. Позика має бути повернута повністю у строк не пізніше трьох місяців від дати зарахування коштів на рахунок позичальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
З огляду на викладене, відповідач мав повернути позивачу позику у строк до 12.06.2025 включно.
Частинами 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору не виконав зобов'язання з повернення позики у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 3.000.000,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання з повернення позики за договором в повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача 3.000.000,00 грн.
Суд розглянувши клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців відзначає наступне
Згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з частинами 4 та 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.
Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Суд відзначає, що особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73-77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач зазначає, що обставиною яка ускладнює та унеможливлює виконання рішення суду є скрутне фінансове становище.
Між тим, всупереч положенням згаданих статей заявник під час вирішення питання про можливість відстрочки виконання рішення суду не надав доказів, які підтверджують відсутність коштів. Подана фінансова звітність мікропідприємства за 2024 рік не підтверджує відсутність грошових коштів на наявних у відповідача рахунках станом на день вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які ускладнюють виконання ним судового рішення або роблять його неможливим та які можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Дружківський завод металевих виробів» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Баренс Агріком» (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, 10, прим. 215; код ЄДРПОУ 42270440) на користь Приватного акціонерного товариства «Дружківський завод металевих виробів» (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17, кім. 619; код ЄДРПОУ 00191052) 3.000.000 (три мільйони) грн. 00 коп. основного боргу, 36.000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 25.11.2025.
СуддяВ.В.Сівакова