ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2025Справа № 910/11387/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "ІВЕРОН" (50074, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, м. Кривий Ріг, пл. Шахтарської слави, 5,оф.1, ідентифікаційний код 40301323)
до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3, ідентифікаційний код 36716128)
про стягнення 193 335, 96 грн,
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство "ІВЕРОН" з позовом до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 193 335, 96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок невиконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/4362/23 від 27.10.2023 у відповідача виникла заборгованість, загальна сума якої складає 193 335, 96 грн, з якої інфляційні втрати - 154 001, 73 грн та 3% річних - 39 334, 23 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
02.10.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" Акціонерним товариством "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що невиконання зобов'язання зумовлене дією форс-мажорних обставин: військова агресія Російської Федерації проти України, що призвело до збоїв у виробництві готової продукції, її реалізації, транспортуванні при продовженні функціонування підприємства, та, як наслідок, значного дефіциту грошових коштів, скорочення фінансових надходжень за виконання обов'язків за чинними контрактами, а також до простою підприємства. Крім того, відповідачем надано власний конррозрахунок суми інфляційних втрат, за яким обґрунтованою сумою є 152 029, 48 грн.
03.10.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" Приватним підприємством "ІВЕРОН" подано відповідь на відзив, у якій позивач наголошує на тому, що відповідачем у якості доказів дії обставин непереборної сили надано лише накази про простій, останній з яких датовано лютим 2025 року; конррозрахунок відповідача здійснений за інший період, однак станом на день подання позову індекс інфляції за серпень не був опублікований, тому сума розрахунку є більшою.
09.10.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповідач подав заперечення (на відповідь на відзив), у яких не погоджується із доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, оскільки військова агресія Російської Федерації проти України як форс-мажорна обставина істотно вплинула на виробничі процеси на філії "ВГМК" АТ "ОГХК", в тому числі на можливості реалізації продукції, яка виробляється - у зв'язку з військовою агресією проти України впали показники виробництва продукції, було скорочено виробництво основних концентратів, неможливим стало перевезення продукції традиційними логістичними шляхами і доставка продукції через чорноморські порти України, військова агресія РФ також вплинула на можливість реалізації продукції відповідача на внутрішньому ринку.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
В серпні 2023 року Приватне підприємство "ІВЕРОН" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 709 987, 04 грн, що складають суму заборгованості за договором поставки №413-2 від 14.06.2022; 23 983,95 грн - 3% річних (за період з 23.06.2022 по 07.08.2023) та 90 655,01 грн - інфляції грошових коштів (з липня 2022 року по липень 2023 року).
Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №413-2 від 14.06.2022 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/4362/23 позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на користь Приватного підприємства "Іверон" 709 987,04 грн. - основного боргу, 23 983,95 грн. - річних; 85 851,16 грн. - інфляції грошових коштів та 12 297,33 грн. - судового збору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2024 повернуто апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі № 904/4362/23 без розгляду.
01.03.2024 Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/4362/23.
Постановою державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.05.2025 відкрито виконавче провадження № 77962739.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що Акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" не виконала зобов'язання щодо оплати вартості наданих юридичних послуг, а відтак, за твердженням позивача, з відповідача підлягають стягненню 154 001, 73 грн інфляційних втрат (за період з лютого 2024 року по липень 2025 року) та 39 334, 23 грн 3% річних (за період з 13.02.2024 по 10.09.2025).
В свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на неможливість виконання своїх зобов'язань за договором внаслідок дії форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України, що спричинило, що призвело до збоїв у виробництві готової продукції, її реалізації, транспортуванні при продовженні функціонування підприємства, та, як наслідок, значного дефіциту грошових коштів, скорочення фінансових надходжень за виконання обов'язків за чинними контрактами, а також до простою підприємства.
Крім того, відповідачем надано власний конррозрахунок суми інфляційних втрат, за яким обґрунтованою сумою у спірний період є 152 029, 48 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до таких висновків.
Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача, яке виникло за договором поставки №413-2 від 14.06.2022 в частині оплати за поставлений товар в сумі 709 987,04 грн підтверджується рішенням суду у господарській справі №904/4362/23, що набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Будь-яких доказів виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2023 у справі №904/4362/23 матеріали справи не містять.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Поряд з цим, не можуть бути прийняті до уваги судом посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов'язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Слід також зауважити, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, в будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Водночас, матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а надані відповідачем накази про оголошення простою від 16.05.2022 №307, від 04.07.2022 №359, від 19.12.2022 №474, від 27.12.2022 №180, від 29.12.2022 №486, від 06.01.2023 №5, від 16.01.2023 №19, від 14.02.2023 №55, від 06.12.2023 №475, від 30.01.2024 №37, від 03.05.2024 №167, від 17.06.2024 №218, від 25.12.2024 №512, від 31.12.2024 №517, від 13.01.2025 №21, від 20.01.2025 №34, від 21.01.2025 №38, від 22.01.2025 №41, від 24.01.2025 №44, від 24.01.2025 №49, від 31.01.2025 №63, від 12.02.2025 №81, від 17.02.2025 №90, від 20.02.2025 №96, від 24.02.2025 №103 та наказ Мінінфраструктури про закриття морських портів від 28.04.2022 №256 не є належними доказами дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем додатково нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 39 334, 23 грн за період з 13.02.2024 по 10.09.2025 та інфляційні втрати в сумі 154 001, 73 грн. за період з 13.02.2024 по 31.07.2025.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його необґрунтованість.
Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
В той же час, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до господарських відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Порядку).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
З огляду на таке, правомірною є методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Поряд з цим, як встановлено судом, у даній справі позивачем здійснено нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму стягнення за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/4362/23 - 832 119, 48 грн, тобто з урахуванням стягнутих сум 3% річних та інфляційних втрат за попередні періоди, а також суми судового збору, що суперечить методиці розрахунку сум, передбачених статтею 625 ЦК України та виключає їх компенсаційній характер.
Здійснивши власний розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат в межах спірного періоду, суд встановив, що обґрунтованими сумами стягнення є 131 398, 47 грн -інфляційних втрат є та 33 561,04 грн - 3% річних, в іншій частині позовних вимог належить відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства "ІВЕРОН" задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3, ідентифікаційний код 36716128) на користь Приватного підприємства "ІВЕРОН" (50074, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, м. Кривий Ріг, пл. Шахтарської слави, 5,оф.1, ідентифікаційний код 40301323) інфляційні втрати у розмірі 131 398 грн 47 коп., 3% річних в сумі 33 561 грн 04 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 066 грн 85 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст складено 25.11.2025.
Суддя Л.Г. Пукшин