ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.11.2025Справа № 910/6539/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна»
про стягнення 1 527 744,00 грн
за участю представників:
від позивача: Теплов М.П.
від відповідача: Бабіч В.О.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (далі - ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн», позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна» (далі - ТОВ «Нуклесолар Україна», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 527 744,00 грн за договором поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.
У позові ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 1 165 875,44 грн, інфляційні втрати у сумі 275 146,60 грн та 3% річних у сумі 86 721,96 грн, що разом складає 1 527 744,00 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.05.2025 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що договір поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022 сторони не укладали, оскільки директор ТОВ «Нуклесолар Україна» його не підписував, як і не підписував специфікації до цього договору та видаткової накладної на поставку товару, а надані позивачем копії цих документів є підробленими. У відзиві відповідач також заявив клопотання про витребування у ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» оригіналів письмових доказів: договору поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022, специфікації № 1 від 30.09.2022 до договору поставки та видаткової накладної № 88 від 30.09.2022, копії яких містяться у матеріалах справи.
У відповідь на відзив позивач зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, адже факт укладення договору поставки підтверджується діями сторін та складеними на його виконання первинними документами, зокрема, видатковою накладною № 88 від 30.09.2022, підписаною обома сторонами; податковою накладною № 27 від 30.09.2022, зареєстрованою в Реєстрі податкових накладних та затвердженою відповідачем; а також договором зберігання, за яким поставлений позивачем товар і досі перебуває на відповідальному зберіганні у ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн». За таких обставин позивач вважав, що ТОВ «Нуклесолар Україна» ухиляється від виконання своїх договірних зобов'язань з оплати поставленого йому товару.
У підготовчому засіданні суд розглянув заявлене у відзиві клопотання відповідача про витребування у ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» оригіналів письмових доказів: договору поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022, специфікації № 1 від 30.09.2022 до договору поставки та видаткової накладної № 88 від 30.09.2022, проти якого заперечив позивач.
За результатами розгляду вказаного клопотання суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 31.07.2025, відмовив у його задоволенні, виходячи з того, що відповідач, заявляючи клопотання про витребування доказів, не вказав, які заходи для отримання цих доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів.
Після вжиття самостійних заходів щодо отримання вищезазначених документів відповідач заявив ще одне клопотання про витребування цих доказів у позивача, яке обґрунтував тим, що оригінали заявлених доказів є єдиним шляхом доведення або спростування факту наявності між сторонами договірних відносин, а також обґрунтованості позовних вимог.
Розглянувши вказане клопотання суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 11.09.2025, відмовив у його задоволенні як безпідставному, оскільки з наданих позивачем доказів вбачалося, що на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2023 в межах кримінального провадження (справа № 757/49525/23-к) в ході обшуку у приміщенні ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» слідчими Національної поліції України були вилучені документи, що стосувалися виконання договору поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022, зокрема, видаткова накладна № 88 від 30.09.2022, складена на підставі специфікації № 1 від 30.09.2022 до вказаного договору (протокол обшуку від 08.11.2023). Разом з тим суд вважав, що в матеріалах справи наявні достатні докази, необхідні для прийняття рішення у справі.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 11.09.2025, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.
Установлено, що 30.09.2022 між ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» (постачальник) та ТОВ «Нуклесолар Україна» (покупець) був укладений договір поставки № Р30.01/09-22 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується продати покупцю труби та металопродукцію згідно із специфікаціями (додатки до договору), а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, викладених в договорі (п. 1.1 договору).
Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що ціни на товар та умови оплати визначаються в специфікаціях (додатки до договору).
Відповідно до п. 3.1 договору товар поставляється на умовах EXW: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Малинівка відповідно до Міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2010. Постачальник надає покупцю всі необхідні документи: рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, сертифікат якості на труби (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.3, 3.4 договору строк поставки товару визначається в специфікаціях. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на товар. Якщо інша дата не зазначена при підписанні видаткових накладних, датою підписання вважається дата виписки видаткової накладної.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Термін дії договору встановлений до 31.12.2023, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання таких зобов'язань сторонами (п. 8.5 договору).
У специфікації № 1 від 30.09.2022 до договору сторони погодили поставку труби 273х20 у кількості 2 644,716 кг на загальну суму 1 165 875,44 грн; порядок оплати - протягом 30 днів з дати підписання специфікації № 1.
За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, відтак, між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Із наданих позивачем доказів вбачається, що на виконання умов договору ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» поставило відповідачу обумовлений товар на суму 1 165 875,44 грн, що підтверджується видатковою накладною № 88 від 30.09.2022, підписаною обома сторонами без заперечень.
Разом з тим встановлено, що ТОВ «Нуклесолар Україна» свої зобов'язання за договором не виконало, вартість поставленого товару не сплатило, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 1 165 875,44 грн.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що договірні відносини між сторонами були відсутні, а надані позивачем договір поставки та специфікація від 30.09.2022 містять «вклеювання» зображення підпису директора та печатки ТОВ «Нуклесолар Україна», тобто є підробленими, суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Наявність підписів має підтверджувати наміри учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи частково виконання сторонами.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21 Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, можуть свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Так, із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідач підписав та направив позивачу проект договору № Р.30.01/09-22 від 30.09.2022 щодо поставки товару - труби 273*20 вагою 2 644,716 кг разом із відповідною специфікацією до договору.
У подальшому, на виконання умов договору та специфікації, позивач здійснив передачу відповідачу обумовленого товару на суму 1 165 875,44 грн, що підтверджується видатковою накладною № 88 від 30.09.2022 на суму 1 165 875,44 грн, в якій міститься підпис генерального директора ТОВ «Нуклесолар Україна» (за довіреністю) та печатка цього товариства.
При цьому слід зазначити, що суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, не тільки у письмовій формі шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, але й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак, є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30.11.2022 у справі № 916/36/22.
Заперечуючи проти позову, відповідач також вказував, що видаткову накладну № 88 від 30.09.2022 директор ТОВ «Нуклесолар Україна» не підписував, проте, належних доказів таким твердженням відповідач не надав, зокрема, відповідних висновків почеркознавчої експертизи чи технічної експертизи документів (печаток, штампів).
Разом з цим слід зазначити, що за змістом розділу ІІ параграфу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, право на застосування печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом. На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності). Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи. Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються. Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, оскільки печатка є власністю товариства, то саме товариство, як власник, який розпоряджається своїм майном, призначає осіб, які мають право зберігати та використовувати такі печатки, відтак, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення документів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірній видатковій накладній та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.
У той же час матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем була втрачена печатка товариства, відбиток якої міститься на вказаній вище видатковій накладній, її підробки чи іншого незаконного використання третіми особами всупереч волі відповідача.
Таким чином суд вважає, що відтиск печатки товариства, наявний на видатковій накладній № 88 від 30.09.2022, є свідченням участі ТОВ «Нуклесолар», як юридичної особи, на уповноваження відповідної особи товариства на прийняття товару за договором поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022.
Крім того позивач надав податкову накладну № 27 від 30.09.2022 (за наслідками фактичної поставки товару), яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Указана податкова накладна у сукупності з іншими доказами у справі підтверджує факт здійснення господарської операції з поставки позивачем товару відповідачу.
Твердження відповідача про те, що податкова накладна не є первинним бухгалтерським документом та не може свідчити про отримання ТОВ «Нуклесолар» товару суд вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.
Так, пунктом 2.6 договору поставки визначено, що податкова накладна оформляється відповідно до вимог чинного законодавства України та надається покупцю після виникнення у постачальника податкового зобов'язання з ПДВ в такий спосіб: зареєстровані у ЄРПН електронні податкові накладні подаються через модуль «Електронний документообіг» програмного забезпечення «М.Е.Dос» у встановлені законодавством терміни.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Верховний Суд у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/29 зазначив, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є лише факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
У даному випадку відповідач не надав будь-яких заперечень щодо факту реєстрації податкової накладної в кабінеті платника податків позивача - вказана накладна зареєстрована, по цій накладній відповідач не здійснив коригування, що є доказом того, що він погодився на формування податкового кредиту. При цьому ст. 192 ПК України передбачає можливість відповідача здійснити коригування такої податкової накладної на обсяг товару, який не поставлявся, а оскільки відповідних дій вчинено не було, то така поведінка відповідача свідчить про визнання ним факту вчинення господарської операції з поставки товару.
Більше того судом встановлено, що 30.09.2022 між ТОВ «Нуклесолар Україна» (поклажодавець) та ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання № У30.01/09-22, за умовами якого поклажодавець (відповідач) передає, а зберігач (позивач) приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору металопродукцію та інше майно.
Матеріали справи свідчать, що на виконання вказаного договору ТОВ «Нуклесолар Україна» передало ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» трубу 273х20 у кількості 2 644,716 кг вартістю 1 165 875,44 грн, яка була ним поставлена за договором поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022, а останній прийняв її не зберігання, що підтверджується актом № 1 приймання-передачі від 30.09.2022.
При цьому в подальшому відповідач здійснював оплату за надані йому послуги зі зберігання купленого товару, що вбачається із банківських виписок про зарахування коштів, наявних в матеріалах справи.
Отже, за висновком суду, встановлені обставини у сукупності із наявними у справі доказами свідчать про наявність договірних відносин між сторонами та здійснення позивачем поставки товару відповідачу, вартість якого останній сплатив.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
З метою досудового врегулювання спору 13.03.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за поставлений товар у сумі 1 165 875,44 грн, яка була залишена ТОВ «Нуклесолар Україна» без відповіді та задоволення.
Отже, оскільки відповідач доказів належної оплати вартості товару не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Нуклесолар Україна» заборгованості в сумі 1 165 875,44 грн є правомірними та обґрунтованими.
Крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 275 146,60 грн грн та 3% річних у сумі 86 721,96 грн, нараховані за прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зі змісту статей 612, 625 ЦК України вбачається, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.
Здійснивши перерахунок заявлених матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 275 146,60 грн та 3% річних у сумі 86 721,96 грн, як просив позивач.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з предмету заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що позов ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна» про стягнення 1 527 744,00 грн задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна» (01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 1/35, офіс 9/1, ідентифікаційний код 42828452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (14000, м. Чернігів, вул. Тарновського Василя, буд. 34-А, офіс 2, ідентифікаційний код 40848765) основний борг у сумі 1 165 875 (один мільйон сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн 44 коп., інфляційні втрати у сумі 275 146 (двісті сімдесят п'ять тисяч сто сорок шість) грн 60 коп., 3% річних у сумі 86 721 (вісімдесят шість тисяч сімсот двадцять одну) грн. 96 коп. та судовий збір у сумі 22 916 (двадцять дві тисячі дев'ятсот шістнадцять) грн. 16 коп.
Скорочене рішення оголошене в судовому засіданні 13 листопада 2025 року.
Повне судове рішення складене 24 листопада 2025 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного рішення.
Суддя Головіна К. І.