ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2025Справа № 910/10015/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» про розподіл судових витрат
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг», м.Київ
до відповідача: Державного підприємства «Гарантований покупець», м.Київ
про стягнення 1 825 799,18 грн, -
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 825 799,18 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №14903/01 від 27.02.2018 в частині своєчасної оплати поставленої у жовтні 2021 та у період з 01.02.2022 по 31.12.2023 електричної енергії, обставини чого було встановлено судовим рішенням у справі №910/8607/24.
Ухвалою від 18.08.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 10.09.2025.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що обов'язок Гарантованого покупця з оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду можливий лише після настання останньої з нижченаведених обставин: отримання Гарантованим покупцем підписаного Продавцем акту купівлі продажу електроенергії; оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Гарантований покупець наголосив на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у період жовтень 2021, лютий-серпень 2022. Також відповідачем вказано на відсутність в матеріалах справи первинних документів, що підтверджували б обставини наявності заборгованості. Крім того, відповідачем наголошено на невірній методології нарахування інфляційних втрат, що застосована позивачем.
04.09.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача надано заперечення.
10.09.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання у справі на 08.10.2025.
07.10.2025 відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Об'єднаною палатою Касаційного Господарського суду та опублікування повного тексту у справі №910/10365/15.
Позивачем було подано письмові заперечення проти зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 08.10.2025 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження.
08.10.2025 судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 05.11.2025.
У судовому засіданні 05.11.2025 представником позивача було підтримано в повному обсязі позовні вимоги.
Відповідачем проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Рішенням від 05.11.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 825 799,18 грн задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» інфляційні втрати в сумі 1 774 317,17 грн та судовий збір в сумі 21291,81 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
11.11.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» про розподіл судових витрат.
20.11.2025 відповідачем було подано заперечення проти задоволення вказаної заяві, в яких відповідачем наголошено на наявності підстав для залишення заяви без розгляду, оскільки позивач не зробив заяву про те, що докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, будуть подані ним протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Відповідна заява відсутня як по тексту заяв по суті, поданих позивачем (позовна заява, відповідь на відзив), так і по тексту інших процесуальних документів, поданих позивачем. Одночасно, відповідачем вказано, що рішення по справі було ухвалено 05.11.2025 тобто 5 денний строк закінчився 10.11.2025, але заява до суду була подана 11.11.2025, з пропуском встановленого строку. З огляду на очевидно надмірний розмір витрат на правничу допомогу, неспіврозмірність розміру таких вимог категорії справи, не зазначення позивачем в заяві кількості часу витраченого адвокатом на правничу допомогу, участь представника позивача в аналогічних спорах з ідентичним правовим регулюванням, відповідач просив відмовити в покладенні витрат на правничу допомогу, заявлених в клопотанні позивача в повному обсязі.
За приписами ст.221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за висновками суду, заява позивача може бути розглянута без виклику представників сторін.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для залишення без розгляду заяви по змивача про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 статті 86 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 статті 86 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 8 ст.129 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Наразі, суд зазначає, що у позовній заяві позивачем було заявлено, що докази на підтвердження розміру судових витрат позивача, пов'язаних із розглядом позовної заяви у суді першої інстанції, будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Одночасно, судом враховано, що рішення у справі було ухвалено 05.11.2025. а отже, останнім строком подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу було 10.12.2025, тоді як заява була подана позивачем 11.12.2025.
У вказаній заяві позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку на подання відповідних доказів.
Наразі, враховуючи мету впровадження інституту відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, приймаючи до уваги клопотання позивача, приймаючи до уваги необхідність недопущення надлишкового формалізму, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для залишення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» про розподіл судових витрат без розгляду.
Розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 84 000 грн позивачем представлено до матеріалів справи:
- договір №250/2024 від 14.05.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» та Адвокатським об'єднанням «Група бізнес партнерів» про надання правової допомоги з додатком;
- заявку №15/05-01 від 14.05.2024 про надання правової допомоги щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства «Гарантований покупець»;
- акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.11.2025, згідно змісту якого адвокатом надано такі послуги: підготовка адвокатом Проскурнею Т.В. та подання позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред'явлення позову до суду вартістю 40 000 грн; підготовка адвокатом Проскурнею Т.В. відповіді на відзив вартістю 20 000 грн; підготовка та подання адвокатом Проскурнею Т.В. пояснень на заперечення відповідача вартістю 8000 грн; підготовка та подання адвокатом Проскурнею Т.В. заперечень на клопотання про зупинення провадження вартістю 8000 грн; участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні 08.10.2025 вартістю 4000 грн; участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні 05.11.2025 вартістю 4000 грн;
- рахунок на оплату №286 від 10.11.2025 на суму 84 000 грн.
Враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення позову, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 81 631,20 грн пропорційно задоволеним вимогам.
Одночасно, судом враховано, що у позовній заяві позивачем було визначено попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000 грн.
Судом вказувалось, що відповідачем висловлено заперечення з приводу розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, а саме наголошено на очевидно надмірному розмірі витрат на правничу допомогу, неспіврозмірність розміру таких вимог категорії справи, не зазначення позивачем в заяві кількості часу витраченого адвокатом на правничу допомогу, участь представника позивача в аналогічних спорах з ідентичним правовим регулюванням.
Оцінюючи доводи сторін господарський суд зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 статті 86 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 статті 86 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України , відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховано правову позицію Великої палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21. Зокрема, таке.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
фіксованого розміру,погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
У постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Як вказувалось вище, позивачем надано до матеріалів справи акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.11.2025, згідно змісту якого адвокатом надано такі послуги: підготовка адвокатом Проскурнею Т.В. та подання позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред'явлення позову до суду вартістю 40 000 грн; підготовка адвокатом Проскурнею Т.В. відповіді на відзив вартістю 20 000 грн; підготовка та подання адвокатом Проскурнею Т.В. пояснень на заперечення відповідача вартістю 8000 грн; підготовка та подання адвокатом Проскурнею Т.В. заперечень на клопотання про зупинення провадження вартістю 8000 грн; участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні 08.10.2025 вартістю 4000 грн; участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні 05.11.2025 вартістю 4000 грн.
Надаючи оцінку змісту вказаного акту, в якому фактично викладено детальний розрахунок розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд вважає за доцільне частково погодитись із запереченнями відповідача, зокрема, стосовно того, що відповідний розмір витрат є надмірно великим та співмірним із категорією справи, оскільки фактично предметом спору було лише стягнення інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, яке було встановлено судовим рішенням у іншій справі. Тобто, фактично послуги адвоката зводяться у даному випадку до проведення донарахування інфляційних витрат за подальший період, який не охоплено судовим рішенням у справі №910/8607/24. Отже, за висновками суду, предмет спору у справі не був складним, не потребував значного вивчення матеріалів, а практика застосування законодавства у спірних правовідносинах є сталою. До того ж, судом також враховано, що в розрахунку вартості участі адвоката у судовому засіданні фактично вказано однакову суму незважаючи на витрачений час, зокрема, у судовому засіданні 08.10.2025 вказано 1 год вартістю 4000 грн, 05.11.2025 - 0,5 годин вартістю 4000 грн.
З огляду на встановлене у сукупності та враховуючи подані відповідачем заперечення щодо розміру судових витрат на правову допомогу, принципи співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на не складність справи, суд доходить висновку, що заява позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню на суму 30 000 грн.
В іншій частині заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 54 000 грн задоволенню не підлягає.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що за наслідками розгляду справи, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, враховуючи ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню сторін пропорційно задоволених вимог.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 29 154,03 грн підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись приписами ст.ст.123, 126, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України,
1. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Азімут Юг» (01033, м.Київ, вул.Володимирська, буд.97/37, ЄДРПОУ 37893907) витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 29 154,03 грн.
2. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 25.11.2025.
Суддя В.В. Князьков