ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2025Справа № 910/10936/23 (910/16040/23)
За позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович
про стягнення коштів
За позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 - 1
ОСОБА_3 - 2
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача
керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович
про визнання недійсними договорів дарування
в межах справи № 910/10936/23
суддя Івченко А.М.
Представники: відповідно до протоколу
Ухвалою судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_4 від 02.11.2023 у справі № 910/10936/23 (910/16040/23) повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича про стягнення 1 042 414,00 грн.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та відстрочити ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі - 15 636,21 грн за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі № 910/10936/23 (910/16040/23).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/10936/23 (910/16040/23) скасовано; справу № 910/10936/23 (910/16040/23) постановлено направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відстрочення чи відмову у відстроченні сплати судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі № 910/10936/23, відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі, повернення без розгляду або залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича про стягнення 1 042 414,00 грн.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2024 було визначено суддю Омельченка Л.В. для розгляду справи № 910/10936/23 (910/16040/23) у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_4 у відставку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 передано матеріали справи № 910/10936/23 (910/16040/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 042 414,00 грн на розгляд судді Івченка А.М., у провадженні якого перебуває справа № 910/10936/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.05.2024, справу передано судді Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 залишено позовну заяву без руху та надати строк у десять днів, з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху, для усунення недоліків, а саме, надати суду докази сплати судового збору у розмірі 15 636,21 грн.
14.05.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків до якої не додано доказів сплати судового збору. До заяви додано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 повернуто позовну заяву.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.10.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/10936/23(910/16040/23) скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва на стадію відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; звільнено позивача від сплати судового збору; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича.
03.12.2024 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 прийнято заяву позивача про зміну предмета позову до розгляду; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати суду: - відзив на позов з урахуванням зміни предмету позову, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
23.12.2024 від позивача надійшло клопотання про об'єднання справ в одне провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у задоволенні клопотання позивача про об'єднання справ в одне провадження відмовлено.
15.01.2025 від позивача надійшло клопотання про об'єднання справ в одне провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 клопотання позивача про об'єднання справ в одне провадження задоволено; об'єднано в одне провадження справи № 910/10936/23 (910/14868/24) та № № 910/10936/23 (910/16040/23); присвоєно об'єднаній справі 910/10936/23 (910/16040/23); об'єднану справу № 910/10936/23 (910/16040/23) розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12.03.25; запропоновано відповідачам надати відзиви на позовні заяви з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу надати відповідь на відзиви з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України; запропоновано третій особі надати пояснення.
12.03.2025 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 підготовче засідання відкладено на 16.04.25.
26.03.2025 від ОСОБА_2 надійшов відзив.
01.04.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
10.04.2025 від АО "А.С.-Груп" надійшла заява про залучення третьої особи.
11.04.2025 від ОСОБА_2 надійшли заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 закрито підготовче провадження з розгляду заяви ОСОБА_1 про стягнення 1 042 414,00 грн, заяви ОСОБА_1 про визнання недійсними договори дарування в межах справи № 910/10936/23; призначено по суті на 04.06.2025.
02.06.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення.
04.06.2025 судове засідання не відбулося через оголошення повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 призначено розгляд справи на 27.08.25.
13.08.2025 від відповідача 1 надійшли документи.
26.08.2025 від третьої особи надійшло клопотання про відкладення.
26.08.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 відкладено розгляд справи на 12.11.25.
22.10.2025 від відповідача надійшли документи.
В судовому засіданні представники учасників провадження у справі надали пояснення по суті та виступили із промовами у судових дебатах.
Судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович про стягнення суми боргу.
Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що згідно Інформаційної довідки від 25.11.2022 року № 316077081 - ОСОБА_1 належить згідно договору купівлі - продажу від 14.03.2019 року р.н. 802. на праві приватної власності земельна ділянка із кадастровим номером 3222486200:03:007:5588, площею 0,0322 (га), із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку.
17.02.2021 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. посвідчив довіреність, зареєстровану за реєстровим номером 154, якою ОСОБА_1 уповноважив відповідача - ОСОБА_2 на: отримання грошових коштів (готівкою, або з використанням банківських карток, або іншим способом) за результатами відчуження нерухомого майна, розписуватися за мене, підписати договори купівлі - продажу нерухомого майна, а у разі необхідності попередні договори, договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, отримувати авансові платежі згідно попередніх договорів, отримати належні мені гроші від продажу нерухомого майна.
Відповідач - ОСОБА_2 реалізуючи повноваження, визначені виданою довіреністю від 17.02,2021 року реєстровий номер 154. від імені позивача уклав попередні договори, і згідно пункту 4 нижче наведених попередніх договорів прийняв передоплату у вигляді авансу, а саме:
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 13.03.2021 року, реєстровий номер 573, укладено з ОСОБА_5 , розмір отриманого авансу 332 180,00 грн, що еквівалентно 11 996,00 дол. США;
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2021 року, реєстровий номер 342, укладено з ОСОБА_6 , розмір отриманого авансу 222 800,00 гр., що еквівалентно 8 000,00 дол. США;
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 25.05.2021 року, реєстровий номер 1340, укладено з ОСОБА_7 , розмір отриманого авансу 294 250,00 гр., що еквівалентно 10 700,00 дол. США;
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 11.08.2021 року, реєстровий номер 1077, укладено з ОСОБА_8 , розмір отриманого авансу 267 434,00 гр., що еквівалентно 9 961,00 дол. США.
Позивач зазначає, що загальний розмір отриманого відповідачем авансу за вищенаведеними попередніми договорами складає: 1 042 414,00 грн. = 332 180,00 грн. + 222 800,00 грн. + 294 250,00 грн. + 267 434,00 грн.
25.09.2023 року позивачем була направлена відповідачу вимога від 25.09.2023 року про повернення грошових коштів у сумі 1 195 554,00 грн. у строк до 10.10.2023. Станом на 17.10.2023 відповідач вимогу позивача не виконав, і кошти у сумі 1 042 414,00 грн. не повернув позивачу.
На підставі чого, позивач просить суд стягнути вказані кошти з відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників провадження у справі, суд ухвалив відмовити у задоволенні позову на підставі такого.
Відповідач у поданих відзивах, поясненнях зазначає, що 17.02.2021р. та 19.02.2021р. від ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 йому були надані довіреності, на укладання договорів купівлі-продажу належного їй нерухомого майна. Відповідач зазначає, що він не отримував грошові кошти, а мав лише їздити до нотаріуса, підписувати договори купівлі-продажу належного Позивачу нерухомого майна та попередні договори, після чого одразу передавав їх вказаним особам. ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 визначали ціну та технічні характеристики квартири та отримували грошові кошти.
У зв'язку з вищенаведеним відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги до нього є безпідставними та просить відмовити в задоволенні позові повністю.
Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Особа вправі вчиняти правочини самостійно або через представника.
Згідно з частиною першою ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Так, згідно з положеннями частин 1 та 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Крім того, виходячи із системного тлумачення наведених норм, представництво буває двох видів - де існує обов'язок представника вчинити певні дії або де існує право представника вчинити певні дії.
Однією з підстав, що породжують відносини представництва є договір доручення, правове регулювання якого визначено Главою 68 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).
Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (ч. 1 ст. 1004 ЦК України).
Повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ч. 1 ст. 1006 ЦК України).
Згідно ч. 1-4 ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Тобто довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Водночас договір доручення і довіреність, видана на його виконання, можуть мати різну форму. Так, закон не визначає обов'язкової письмової форми для укладення договору доручення, а відтак форма договору доручення може бути як усною, так і письмовою, однак довіреність, в будь-якому випадку, укладається у письмовій формі (ч. 3 ст. 244 ЦК України).
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним. Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Довіреність може слугувати підтвердженням того, що між повіреним та довірителем укладено усний договір доручення, однак наявність довіреності не є беззаперечним свідченням того, що представництво виникло саме на підставі договору доручення, а відтак під час вирішення спору необхідно з'ясувати характер спірних правовідносин та правову природу правовідносин представництва, які виникли між сторонами (подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021 р. у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19); постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 р. у справі № 761/34272/18 (провадження № 61-10820св20)).
Отже, довіреність є актом, функцією якого є представництво, а договір доручення передбачає зобов'язання, яке встановлюється таким договором, метою якого є виконання певних дій повіреним на користь та коштом довірителя.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив відповідача бути його представником у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та організаційної форми з усіх питань, пов'язаних з:
- замовленням та отриманням усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних позивачу для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних позивачу об'єктів нерухомості;
- продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд.
Як видно зі змісту довіреності, позивач уповноважив відповідача подавати необхідні заяви, отримувати довідки та документи, технічні паспорти та/або іншу технічну документацію, рішення, розпорядження, дозволи, акти, отримувати будь-які рішення державних реєстраторів, отримувати дублікати документів, зареєструвати на його ім'я право власності на вищевказане нерухоме майно, отримувати інформаційні довідки та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, розписуватися за нього, підписувати договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомо майна, а у разі необхідності попередні договори, підписувати договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, будь-які інші договори, бути представником у всіх установах та організаціях з зазначених питань, сплачувати всі необхідні платежі, отримувати авансові платежі та належні йому гроші від продажу майна та виконувати всі інші дії, пов'язані з даною довіреністю.
Крім того, у довіреності зазначено, що така видана довірителем на підставі попередньої усної домовленості. Тобто відсутні посилання позивача у довіреності на укладення між ним і відповідачем договору доручення, сам договір теж відсутній у матеріалах справи.
Отже, у ході розгляду справи суд встановив, що між сторонами на час виникнення спірних правовідносин не було укладено письмового договору доручення.
Водночас, з урахуванням того, що законом не визначено форми укладення договору доручення, тому такий може бути укладений як в усній, так і письмовій формі, з наступною видачею довіреності, що як визначає закон є обов'язковим.
Перевіривши доводи та заперечення сторін в частині характеру правовідносин, які виникли між сторонами на момент видачі довіреності, суд встановив наступне.
Договір доручення, виходячи з його правового визначення, закріпленого в ст. 1000 ЦК України, є, окрім іншого, консенсуальним та двостороннім.
Тобто це договір, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами договору та договір, за яким права та обов'язки виникають в обох сторін.
Так, відповідно до положень частини 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Положеннями частин 2-3 ст.626 ЦК України визначено, що договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлюється, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладення договору, зокрема і договору доручення, також передбачає наявність певної мети, для досягнення якої сторони договору погоджуються на виникнення між ними взаємних прав та обов'язків.
Позивач у своїх доводах зазначив, що довіреність була видана для того, щоб відповідач займався продажем нерухомого майна, належного позивачу (за ціну та на умовах на свій розсуд), та отримував за це авансові платежі/належні позивачу грошові кошти від продажу майна.
Відповідач наведені доводи заперечив, вказавши у відзиві, що позивач та/або уповноважені ним особи самостійно здійснювали пошук покупців, визначали з ними ціну та технічні характеристики нерухомого майна (квартир), отримували грошові кошти, а він лише їздив до нотаріуса та підписував договори купівлі-продажу належного позивачу нерухомого майна та попередні договори.
Відповідач зазначив, що ніяких грошових коштів за попередніми договорами купівлі-продажу він не отримував. Сам позивач також не надав суду жодних доказів, які б могли підтвердити факт отримання грошових коштів саме відповідачем, а не ним особисто чи третіми особами.
Отже, твердження позивача про те, що грошові кошти, отримувати які згідно з довіреністю мав право відповідач, отримував саме відповідач не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Відтак, за конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо мети, предмета договору доручення, його істотних умов, не встановлено, що відповідача було уповноважено на створення реальних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків позивача, як довірителя.
За конкретних обставин справи сама лише довіреність від 17.02.2021 р., виходячи з її змісту, не є підтвердженням досягнення такої згоди та відповідно укладенням договору доручення.
Окрім цього, сам позивач у своїх доводах не згадує, що дана довіреність була укладена на підставі договору доручення, незалежно від форми його укладання (усної чи письмової). Натомість вказує, що між ним та відповідачем існували представницькі відносини, хоча й посилається на відповідні статті Цивільного кодексу України, які регулюють відносини, пов'язані з укладенням договору доручення, зокрема щодо негайної передачі довірителеві всього одержаного у зв'язку з виконанням доручення (п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України).
Як наслідок, в сторін виникли взаємні права та обов'язки, враховуючи односторонню природу довіреності, видача і зміст якої жодним чином не залежать від волі зазначеного в ній повіреного.
Суд також зазначає, що договір доручення є фідуціарним правочином, тобто таким, що ґрунтується на особливих довірчих відносинах сторін.
З відзиву відповідача слідує, що він лише виконував свою роботу щодо представництва інтересів позивача.
Як вже було вказано вище, договір доручення може бути вчинений в усній формі, проте позивач має довести його укладення. При цьому, за відсутності доказів укладення договору доручення представник (повірений) має обов'язок передати особі, яку представляє (довірителю) все одержане у зв'язку з виконанням доручення лише якщо це передбачено змістом довіреності.
Водночас довіреністю від 17.02.2021 р. не визначено жодних обов'язків для відповідача.
Тобто, за змістом довіреності, позивач уповноважив відповідача (надав право) на здійснення певних юридичних дій в інтересах та від імені позивача без покладення на нього будь-яких обов'язків. Цією довіреністю встановлено свободу розсуду повіреного і не визначено обов'язку вчинити конкретні дії.
Так, позивач уповноважив відповідача займатись замовленням та отриманням усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних позивачу для укладання у наступному правочинів щодо відчуження належних їй квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів, тощо та продажем вищезазначеного нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд, тобто надав право відповідачу самостійно, на власний розсуд, визначати як реалізовувати надану йому правомочність, з якою метою та в який спосіб. При тому зі змісту довіреності не вбачається отримання відповідачем коштів за вказаними договорами.
У ході розгляду справи суд встановив, що відповідач діяв виключно в межах наданих йому повноважень згідно з довіреністю від 17.02.2021 р. Позивач у свою чергу не був позбавлений можливості контролювати дії відповідача, на які він уповноважив його виданою довіреністю.
Також суд зазначає, що вказана довіреність не містять будь-якого застереження щодо написання відповідачем розписок щодо отримання авансових платежів від третіх осіб та щодо написання позивачем будь-яких розписок про отримання грошових коштів від відповідача.
Крім того, як відзначав суд вище, за конкретних обставин цієї справи, у відповідача, в силу виданої на його ім'я довіреності, не виникло обов'язку щодо повернення грошових коштів позивачу, і відповідач діяв в межах повноважень (прав), які були визначені довіреністю від 17.02.2021 р.
Суд погоджується з твердженнями позивача про те, що представник повинен діяти в інтересах повіреного, і за встановлених обставин справи, враховуючи правову природу довіреності, її зміст, визначений обсяг прав повіреного, характер представницьких правовідносин, які виникли між сторонами, суд не встановив, а позивач не довів, що відповідач діяв всупереч інтересів повіреного чи вийшов за межі повноважень (прав), які були визначені довіреністю від 17.02.2021 р.
Як пояснив відповідач, і що не було спростовано позивачем та дослідженими доказами, на підставі довіреності він лише їздив до нотаріуса та підписував договори купівлі-продажу належного позивачу нерухомого майна та попередні договори, після підписання попередніх догорів він повертав їх безпосередньо позивачу, при цьому грошові кошти за вказаними попередніми договорами він не отримував, що в свою чергу свідчить про те, що мало місце виконання обов'язків з боку відповідача саме в такий спосіб, як передбачено довіреністю.
Щодо аргументу позивача з приводу того, що відсутність в довіреності умови щодо повернення коштів довірителеві не звільняє повіреного від обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, то суд такий відхиляє, оскільки за дійсних обставин у цій справі не встановлено укладення між сторонами договору доручення.
Отже, за встановлених конкретних обставин цієї справи, дійсного характеру правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку про те, що між сторонами мали місце правовідносини представництва, однак таке не виникло з договору доручення, довіреність від 17.02.2021 р. не відповідає вимогам ст. 1000, 1003, 1006 ЦК України, а отже до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.1000-1006 ЦК України, на які посилається позивач.
Крім того, дані висновки відповідають ч. 1 ст. 1 ЦК України, яка декларує юридичну рівність учасників цивільних відносин.
Виникнення у представника будь-яких обов'язків на підставі одностороннього правочину довірителя суперечить принципу юридичної рівності учасників цивільних відносин і можливо лише у форматі договору в результаті вільного волевиявлення обох його учасників, а наявності такого договору судом встановлено не було.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 р. у справі № 458/229/18 судом встановлено, що при вирішенні спорів у подібних правовідносинах судам, у відповідності до вимог процесуального закону, необхідно досліджувати як доводи позивача про те, що відповідач йому кошти не повернув, так і доводи відповідача про те, що він ці кошти повернув (в даному випадку не отримував).
Відтак, дослідивши всі обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення грошових коштів з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору доручення, довіреність від 17.02.2021 р. не містить обов'язку відповідача, як повіреного, передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя, натомість його лише уповноважено (надано право) займатись продажем нерухомого майна за ціну та на умовах на свій розсуд без покладення на нього будь-яких обов'язків щодо передачі авансових платежів, отриманих за попередніми договорами купівлі-продажу, у майбутньому позивачу, у зв'язку з чим не можна вважати, що діями або бездіяльністю відповідача були порушені права та інтереси позивача.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів, отримання яких відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами позивачем, задоволенню не підлягає.
Щодо позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович про визнання недійсними договори дарування.
Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що згідно Інформаційної довідки від 25.11.2022 року № 316077081 - ОСОБА_1 належить згідно договору купівлі - продажу від 14.03.2019 року р.н. 802. на праві приватної власності земельна ділянка із кадастровим номером 3222486200:03:007:5588, площею 0,0322 (га), із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку.
17.02.2021 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. посвідчив довіреність, зареєстровану за реєстровим номером 154, якою ОСОБА_1 уповноважив відповідача - ОСОБА_2 на: отримання грошових коштів (готівкою, або з використанням банківських карток, або іншим способом) за результатами відчуження нерухомого майна, розписуватися за мене, підписати договори купівлі - продажу нерухомого майна, а у разі необхідності попередні договори, договори про внесення змін і доповнень до таких договорів, договори про розірвання договорів, отримувати авансові платежі згідно попередніх договорів, отримати належні мені гроші від продажу нерухомого майна.
Відповідач - ОСОБА_2 реалізуючи повноваження, визначені виданою довіреністю від 17.02,2021 року реєстровий номер 154. від імені позивача уклав попередні договори, і згідно пункту 4 нижче наведених попередніх договорів прийняв передоплату у вигляді авансу, а саме:
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 13.03.2021 року, реєстровий номер 573, укладено з ОСОБА_5 , розмір отриманого авансу 332 180,00 грн, що еквівалентно 11 996,00 дол. США;
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2021 року, реєстровий номер 342, укладено з ОСОБА_6 , розмір отриманого авансу 222 800,00 гр., що еквівалентно 8 000,00 дол. США;
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 25.05.2021 року, реєстровий номер 1340, укладено з ОСОБА_7 , розмір отриманого авансу 294 250,00 гр., що еквівалентно 10 700,00 дол. США;
- попередній договір про укладання договору купівлі - продажу квартири від 11.08.2021 року, реєстровий номер 1077, укладено з ОСОБА_8 , розмір отриманого авансу 267 434,00 гр., що еквівалентно 9 961,00 дол. США.
Позивач зазначає, що загальний розмір отриманого відповідачем авансу за вищенаведеними попередніми договорами складає: 1 042 414,00 грн. = 332 180,00 грн. + 222 800,00 грн. + 294 250,00 грн. + 267 434,00 грн.
25.09.2023 року позивачем була направлена відповідачу вимога від 25.09.2023 року про повернення грошових коштів у сумі 1 195 554,00 грн. у строк до 10.10.2023. Станом на 17.10.2023 відповідач вимогу позивача не виконав, і кошти у сумі 1 042 414,00 грн. не повернув позивачу.
Позивач зазначає, що відповідачами було укладено договори дарування квартир та земельних ділянок на шкоду позивачу, оскільки, на думку позивача у відповідача ОСОБА_2 наявна заборгованість перед позивачем.
Отже, позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Окрім цього, позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування квартир та земельної ділянки є неспіврозмірними, так як вартість майна значно перевищує вказану позивачем суму заборгованості.
Будь-яких доказів щодо недійсності зазначених договорів позивачем не подано. Жоден договір не може бути визнаним фраудаторним лише через його укладення із своїм родичем. Немає жодних доказів того, що Відповідач 1 має заборгованість перед позивачем чи ухилявся від неї, не подано доказів відмови у виконанні будь-якого рішення чи доказів неплатоспроможності потенційного виконання рішень через що такі позовні вимоги є безпідставними.
Отже, позовна вимога про визнання договір недійсними договорів дарування, задоволенню не підлягає.
У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) про стягнення коштів відмовити повністю.
2. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування відмовити повністю.
3. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 25.11.2025.
Суддя А.М. Івченко