ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2025Справа № 910/271/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження
заяву Державного підприємства "Гарантований Покупець" про відстрочення виконання рішення
у справі № 910/271/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН ТЕК"
до Державного підприємства "Гарантований Покупець"
про стягнення 1 216 705,01 грн,
Представники учасників процесу згідно з протоколом від 24.11.2025,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІН ТЕК" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Гарантований Покупець" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 1 216 705,01 грн, з яких: 308 666,85 грн три проценти річних та 908 038,16 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням обов'язку своєчасної оплати електричної енергії згідно з договором № 14999/01 від 30.03.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/271/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2025 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН ТЕК" до Державного підприємства "Гарантований Покупець" про стягнення 1 216 705,01 грн задоволений повністю, а саме стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН ТЕК" 308 666,85 грн три проценти річних, 908 038,16 грн інфляційних втрат та 14 600,46 грн судового збору.
21.07.2025 через систему "Електронний суд" до суду від Державного підприємства "Гарантований Покупець" надійшла заява про відстрочення виконання рішення.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.07.2025 вказано заяву передано для розгляду судді Джарти В. В.
Водночас 03.07.2025 матеріали справи № 910/271/25 скеровані до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 було відкладено вирішення питання щодо прийняття заяви Державного підприємства "Гарантований Покупець" про відстрочення виконання рішення до повернення матеріалів справи № 910/271/25 до Господарського суду міста Києва.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін.
30.10.2025 матеріали справи були повернуті до Господарського суду міста Києва та 03.11.2025 матеріали справи були передані до сектору судді.
03.11.2025 Господарським судом міста Києва було видано наказ на виконання рішення, яке набрало законної сили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 розгляд заяви Державного підприємства "Гарантований Покупець" про відстрочення виконання рішення був призначений на 24.11.2025.
20.11.2025 через систему «Електронний суд» Товариством до суду були подані письмові заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення, в яких позивач також просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника.
У призначене судове засідання 24.11.2025 з'явився представник заявника та просила подану заяву задовольнити.
Розглянувши подану заяву Державного підприємства "Гарантований Покупець" про відстрочення виконання рішення про відстрочення виконання рішення, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 237 Господарського кодексу України).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Виходячи з того, що згідно зі статті 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до змісту рішення від 20.07.2004 Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/271/25, яке набрало законної сили 29.09.2025, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
За частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім'ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Обґрунтовуючи заяву про відстрочення виконання рішення, Підприємство посилалося на сукупність таких обставин як: відсутність в Положенні про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії, що здійснюють операції з експорту електричної енергії, для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії протягом дії воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року № 775 (далі - Положення ПСО), визначення джерел для покриття витрат на оплату трьох процентів річних та інфляційних втрат за договорами, укладеними на виконання спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії; часткова оплата відповідачем вартості придбаної у позивача електричної енергії за спірний період; необхідність підтримання фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів на рівні, визначеному Положенням ПСО; фінансування діяльності гарантованого покупця здійснюється лише в межах кошторису, затвердженого Регулятором; відсутність вини щодо несвоєчасної оплати спірної електричної енергії та складний фінансовий стан Підприємства; залучення Підприємства до функціонування критичної сфери інфраструктури в період воєнного стану; неналежне виконання НЕК "Укренерго" покладеного на нього обов'язку щодо забезпечення надходження грошових коштів Підприємству для оплати електричної енергії виробникам за "зеленим" тарифом та послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел у повному обсязі; наявність судових проваджень про стягнення із заявника заборгованості, що виникла перед іншими виробниками електроенергії за "зеленим тарифом"; складний фінансовий стан.
Також заявник вказував на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації господарська діяльність учасників ринку електричної енергії ускладнена або взагалі неможлива, наслідком чого є несвоєчасна оплата в повному обсязі вартості послуг Підприємства. Тобто, покладені в основу даної заяви твердження Підприємства у переважній більшості зводяться до відсутності відповідного фінансування.
У той же час згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зауважує, що між сторонами даного спору виникли господарські відносини, а приписи ГПК України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, у питаннях відповідальності за порушення зобов'язань, у зв'язку з чим доводи заявника про його залежність від відповідного фінансування в межах кошторису, затвердженого Регулятором, як на підставу для відстрочення виконання рішення суду, відхиляються.
Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Окрім того, статтею 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, у тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування та ненадходження коштів від НЕК "Укренерго" у будь-якому випадку не можуть бути підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. Крім того, заявником не надано жодних доказів того, що протягом одного року з моменту постановлення рішення в даній справі відповідач отримає від НЕК "Укренерго" або будь-яких інших осіб грошові кошти в обсязі, достатньому для виконання даного рішення суду.
Так само, посилання Підприємства на те, що порушення грошового зобов'язання сталось не з його вини, не приймається судом до уваги, оскільки неналежне виконання грошових зобов'язань контрагентом державного підприємства не є підставою для звільнення його від виконання своїх договірних зобов'язань.
Наявність судових проваджень про стягнення із заявника заборгованості, яка виникла перед іншими виробниками електроенергії за "зеленим тарифом", також не є підставою для відстрочення виконання рішення, а навпаки, свідчить про недоведеність того, що відстрочення, про яке просить Підприємство, забезпечить виконання рішення Господарського суду міста Києва в даній справі в майбутньому, зокрема, надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму для виконання спірного зобов'язання.
Разом із цим, заявник до своєї заяви взагалі не додав жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу для відстрочення рішень суду в цій справі.
Відповідачем також не було подано до суду належних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема, але не виключно, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на його рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності тощо. Крім того, заявником не надано жодних доказів (станом на час подачі і розгляду судом зазначеної заяви), що підтверджують погіршення фінансового стану чи призупинення діяльності Підприємства внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, що призвело до неможливості виконання рішень суду. Тим більше, судом враховано, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого теж негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації.
Суд зазначає, що обов'язок держави полягає у захисті прав виробників "зеленої" електроенергії саме з метою забезпечення загальносуспільних інтересів та виконання гарантій держави щодо забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, зокрема, шляхом оплати наданих вказаними суб'єктами господарювання послуг за механізмом ринкової премії, тому Підприємство, на яке і було покладено державою обов'язок реалізувати вказані гарантії, повинне добросовісно і своєчасно здійснювати розрахунок з виробниками.
Отже, відповідачем не надано суду жодних належних доказів, у розумінні приписів статті 76 ГПК України, на підтвердження викладених у його заяві обставин.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої Підприємством заяви про відстрочення виконання рішень, ухвалених у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/271/25.
Керуючись статтями 73-79, 86, 232-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні заяви Державного підприємства "Гарантований Покупець" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/271/25 відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили 24.11.2025 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повна ухвала складена 25.11.2025.