ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.11.2025Справа № 910/9091/25
За позовомОСОБА_1
до1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Рибальський 5» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Атмосфера»
провизнання недійсними протоколу загальних зборів та договору,
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Мамаєв Д.Ю.;
від відповідача 1:не з'явився;
від відповідача 2:ОСОБА_2
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Рибальський 5» (далі - ОСББ «Рибальський 5») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Атмосфера» (далі - ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера») про визнання недійсними протоколу загальних зборів та договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійними протоколу Загальних зборів ОСББ «Рибальський 5» №2 від 24.11.2022 та договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 24.11.2022, укладеного між ОСББ «Рибальський 5» та ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
04.08.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач 2 заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що позивач не був співвласником багатоквартирного будинку на момент прийняття спірного протоколу, а відтак його право на участь у загальних зборах не могло бути порушено. Крім того, відповідач звертає увагу на неналежний спосіб захисту та відсутність обґрунтувань, яким чином спірні протокол та договір порушують права позивача і яким чином їх визнання відновить такі права та інтереси.
11.08.2025 до Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач надав пояснення щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В підготовчому судовому засіданні 05.11.2025 судом розглянуто подане представником позивача клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та встановлено відсутність підстав для висновку про можливість впливу рішення у справі на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін, у зв'язку з чим суд відмовив в задоволенні такого клопотання.
Також, в судовому засіданні 05.11.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2025.
Присутній в судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, хоча про місце, дату і час розгляду справи був належним чином повідомлений.
Представник відповідача 2 в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, проти позов заперечила та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Стосовно повідомлення відповідача 1 суд відзначає, що ухвали суду направлялись на адресу місцезнаходження ОСББ «Рибальський 5» рекомендованими листами з повідомленням про вручення, проте такі поштові відправлення повертались на адресу суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день отримання судом повідомлення про відсутність ОСББ «Рибальський 5» за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду у даній справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач 1 не був позбавлений права та можливості ознайомитись із ухвалами у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час, відповідач 1 своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, будь-яких пояснень щодо суті спору до суду не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
З урахуванням викладеного, неявка відповідача 1, належним чином повідомленого про місце, дату і час судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 19.11.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №405537871від 27.11.2024, ОСОБА_1 є власником об'єкта житлової нерухомості, квартири АДРЕСА_1 , дата реєстрації 07.12.2022.
Відповідно до протоколу загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Рибальський 5» №2 від 24.11.2022 (далі - Протокол №2) співвласниками багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: АДРЕСА_2 були прийняті такі рішення:
1. Обрати головою загальних зборів ОСОБА_3 , секретарем - ОСОБА_4 ;
2. Залучити до участі у загальних зборах ОСББ представника ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера»;
3. Затвердити вартість послуг у відповідності до розрахунків підготовлених та наданих фахівцями ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера» з утримання житлового комплексу, прибудинкової території та затвердити умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера»;
4. Визначити ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера» управителем багатоквартирного будинку, передати всі функції з управління управителю та призначити уповноважену особу для підписання договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера» ОСОБА_3 ;
5. Затвердити правила користування приміщеннями та прибудинковою територією в будинку;
6. Затвердити правила ремонтно-будівельних та споряджувальних робіт в будинку;
7. Доручити підготовку прийому передачі житлового будинку фахівцям ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера», створити комісію за участю представників ОСББ «Рибальський 5» та ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера» з метою прийому житлового комплексу, прибудинкової території та технічної документації на баланс ОСББ та в управління ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера».
Також, додатком до Протоколу №2 є договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (далі - Договір), укладений між ОСББ «Рибальський 5» (замовник) та ТОВ «Управляюча компанія «Атмосфера» (управитель), відповідно до п. 2.1 якого управитель забезпечує надання послуг, згідно з переліками, наведеними у додатках до даного договору.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для визнання Протоколу №2 та Договору недійсними.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Частинами 1, 4, 5 статті 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання.
За змістом статті 10 означеного Закону органами управління об'єднання є загальні збори об'єднання, правління, ревізійна комісія об'єднання.
Вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Загальні збори скликаються та проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів з урахуванням положень цієї статті. Ініціатором загальних зборів є правління об'єднання або ініціативна група, яка складається не менш як з трьох власників квартир або нежитлових приміщень.
Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік.
Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Рішення загальних зборів об'єднання доводяться до відома співвласників ініціатором загальних зборів у порядку, визначеному частиною двадцять шостою статті 6 цього Закону, або в іншому порядку, визначеному загальними зборами об'єднання.
Співвласники мають право знайомитися з рішеннями (протоколами) загальних зборів, затвердженими такими рішеннями документами та робити з них копії.
Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували співвласники, які разом мають більше половини загальної кількості голосів усіх співвласників (крім випадків, якщо законом та/або статутом об'єднання встановлена більша кількість голосів, необхідна для прийняття рішення). Статутом об'єднання може бути встановлена інша кількість голосів, необхідна для прийняття рішення з окремих питань. Забороняється встановлювати у статуті об'єднання кількість голосів, необхідну для прийняття рішення, менше ніж 50 відсотків загальної кількості голосів усіх співвласників та більше ніж 75 відсотків загальної кількості голосів усіх співвласників (а для прийняття рішення з питань обрання органів управління об'єднання, зміни форми управління, встановлення та зміни розмірів внесків/платежів, затвердження кошторису - більше ніж 67 відсотків загальної кількості голосів усіх співвласників), крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо в результаті проведення загальних зборів для прийняття рішення не набрано кількості голосів «за» або «проти», встановленої частинами чотирнадцятою та п'ятнадцятою цієї статті, проводиться письмове опитування серед співвласників, які не голосували на загальних зборах.
За твердженням позивача, загальні збори, які оформлені Протоколом №2 було проведено з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим ОСОБА_1 заявляє вимоги про визнання вказаного Протоколу №2 та Договору недійсними.
Так, позивач зауважує, що жодного разу не отримував жодного повідомлення про скликання установчих чи загальних зборів, не був поінформований про дату, час, місце їх проведення, порядок денний або предмет розгляду, жодного разу не отримував результатів проведених зборів, що свідчить про системне ігнорування права позивача на участь в управлінні спільним майном.
На думку позивача, відсутність інформування його протягом трьох років про проведення загальних зборів, відсутність інформування про вже проведені збори, відсутність можливості брати участь в управлінні будинком свідчить про недійсність Протоколу №2.
Крім того, позивач стверджує про те, що послуги на підставі Договору надаються неналежним чином, а розмір плати за них постійно збільшується, що не має обґрунтованого економічного підґрунтя, є неврегульованим, нерегламентованим та непередбачуваним у щомісячному нарахувані. Оскільки проведення загальних зборів, які оформлені оскаржуваним Протоколом №2, відбулось з грубим порушенням вимог законодавства, то відповідач 2 здійснює управління на підставі протиправного рішення, що не має юридичною сили через порушення процедури його ухвалення.
Згідно зі статтею 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Так, рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим згідно з усталеною судовою практикою підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) юридичної особи можуть бути, зокрема, невідповідність таких рішень вимогам законодавства. При цьому, протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів юридичної особи (у тому числі співвласників багатоквартирного будинку) можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (співвласника) можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів учасника (співвласника) рішенням загальних зборів. При розгляді справ означеної категорії слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року в справі №914/921/18, від 08.12.2020 року в справі №922/1633/18, від 18.05.2021 року в справі №903/933/19.
Разом із тим, у судовому порядку може бути визнано недійсним рішення позачергових Загальних зборів учасників (співвласників багатоквартирного будинку), а не протокол, оскільки протокол є лише документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами.
У той же час, виходячи зі змісту положень статті 5 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку встановленню підлягають обставини порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача рішенням Загальних зборів, що дозволило б здійснити захист таких порушених прав (у разі встановлення такого факту) шляхом визнання недійсними рішень Загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, який є ефективним способом захисту.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 року в справі №910/1942/22.
У рішенні від 01.12.2004 в справі №18-рп/2004 Конституційний Суд України, визначаючи зміст поняття «охоронюваний законом інтерес», розтлумачив, що його треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд зазначив, що:
- «охоронюваний законом інтерес», на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває виключно у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх (абзац 1 підпункту 3.3 пункту 3);
- види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними (абзац 3 підпункту 3.4 пункту 3);
- наголос на «охоронюваності законом» чи законності того чи іншого інтересу застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів (абзац 3 підпункту 3.5 пункту 3);
- поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);
- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1 пункту 4);
- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);
- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4 пункту 4).
Суд зауважує, що фактично будь-яке рішення, яке прийняте органами юридичної особи, так чи інакше стосується інтересу учасника (співвласника), який може бути прямим, опосередкованим чи потенційним. Кожний учасник (співвласник) має (чи принаймні повинен мати, діючи добросовісно) інтерес у тому, щоб органи управління діяли відповідно до закону. Це так званий інтерес «всіх та кожного» у легітимності прийнятих рішень, який поряд з цим має абстрактний та загальний характер.
З огляду на функції загальних зборів, визначені у статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», співвласник ОСББ має безсумнівно законний інтерес у правомірній та прозорій діяльності загальних зборів, які є одним з органів управління об'єднання.
Проте, наявність такого інтересу не означає, що будь-які процедурні порушення під час скликання та проведення загальних зборів автоматично мають правові наслідки - визнання недійсним відповідного рішення.
Метою звернення з позовом про визнання недійсним рішення органу управління юридичної особи є не визнання недійсним певного акта, а захист гарантованого законом права. З огляду на це, обов'язковому встановленню підлягає факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи (співвласника багатоквартирного будинку). Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Гарантоване статтею 55 Основного Закону й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 року в справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Аналогічний за змістом правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 в справі №924/831/17, від 28.11.2019 в справі №910/8357/18, від 22.09.2022 в справі №924/1146/21, від 06.10.2022 в справі №922/2013/21, від 17.11.2022 в справі №904/7841/21.
Як було зазначено вище, в обґрунтування пред'явлених вимог позивач вказував, що жодного разу не отримував жодного повідомлення про скликання установчих чи загальних зборів, не був поінформований про дату, час, місце їх проведення, порядок денний або предмет розгляду, жодного разу не отримував результатів проведених зборів, що свідчить про системне ігнорування права позивача на участь в управлінні спільним майном. Отже відсутність інформування позивача протягом трьох років про проведення загальних зборів, відсутність інформування про вже проведені збори, відсутність можливості брати участь в управлінні будинком свідчить про недійсність Протоколу №2. Враховуючи, що рішення покладено в основу визнання відповідача 2 управителем є недійсним, то сам факт здійснення останнім діяльності з управління будинком порушує права та законні інтереси позивача.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув у власність об'єкт житлової нерухомості та став співвласником багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 вже після проведення спірних загальних зборів, а відтак порушення прав позивача позбавленням його можливості прийняти участь у них виключається.
Крім того, суд не вбачає об'єктивності у твердженні про те, що відсутність інформування позивача протягом трьох років про проведення загальних зборів, відсутність інформування про вже проведені збори, відсутність можливості брати участь в управлінні будинком свідчать про недійсність саме Протоколу №2, оскільки такі права виникли у ОСОБА_1 починаючи з 07.12.2022, тобто після проведення загальних зборів, які оформлені Протоколом №2, а відтак не можуть бути підставою для визнання недійсними рішень, які зафіксовані в спірному протоколі.
Суд звертає увагу позивача на те, що метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішення органу управління юридичної особи позивач не може абстрактно та загально посилатися на порушення його прав, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятим рішенням, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 в справі №924/881/20.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Водночас, позивач за позовом про оскарження рішень органів управління юридичної особи має довести спроможність судового рішення про визнання недійсним рішення такого органу управління призвести до відновлення прав та законних інтересів позивача, на захист яких було подано такий позов.
Так, звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 в справі №904/3368/18).
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 в справі №904/3368/18).
У той же час, позивач належним чином не обґрунтував та не довів жодними доказами конкретного несправедливого порушення (обмеження) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятим рішенням (протоколом), а також і співмірності обраного ним способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) - шляхом визнання недійсним Протоколу №2 у повному обсязі (тобто в частині усіх семи питань, винесених на розгляд порядку денного Загальних зборів).
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 в справі №910/15262/18, від 03.03.2020 в справі №910/6091/19).
Зважаючи на з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), суд дійшов висновку про відсутність необхідності вдаватись до оцінки спірного протоколу (рішення Загальних зборів) на предмет його відповідності положенням законодавства.
Поряд із цим, суд також врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.08.2023 в справі №904/1711/22, за якими ОСББ є неприбутковою організацією, яка на відміну від господарських товариств при проведенні зборів, в тому числі і шляхом письмового опитування, як правило не користується кваліфікованою правовою допомогою, через що можливими є незначні процедурні помилки в організації та проведенні зборів, які не повинні слугувати підставою для скасування рішень ОСББ з питань спільного управління майном. Крім того, на відміну від господарських товариств з невеликою кількістю учасників в ОСББ є певна, і часто доволі значна частина співвласників, які не прагнуть брати активну участь у вирішенні питань управління об'єднанням, вони не приходять на збори, не беруть участь у письмових опитуваннях. Тому проведення кожних зборів вимагає значних зусиль від органів управління або ініціативної групи по скликанню зборів, інформуванню співвласників, вручення та отримання заповнених бюлетенів.
Визнання рішень щодо обрання органів управління, затвердження кошторису та розміру внесків, інших важливих для діяльності ОСББ рішень недійсними в судовому порядку, як правило, відбувається через значний проміжок часу після їх прийняття і має негативні наслідки на діяльність ОСББ, адже створює ситуацію правової невизначеності для всіх співвласників і самого ОСББ. За таких умов суд повинен приділяти ще більше уваги дослідженню питань балансу інтересів співвласників ОСББ, з'ясуванню того, яке саме право співвласника було порушено оскаржуваним рішенням і можливості його відновлення саме через скасування рішень, а не іншим шляхом.
Суд має утримуватися від зайвого втручання в питання діяльності ОСББ, в тому числі і шляхом скасування рішень, у разі, якщо вони поза жодним сумнівом підтримані більшістю співвласників і за своїм змістом не мають ознак дискримінації або іншого порушення прав чи законних інтересів конкретного співвласника, який оскаржує такі рішення в судовому порядку.
У постанові від 20.04.2023 в справі №914/2547/21 Верховний Суд зазначив, що розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача. Також суд повинен у кожному конкретному випадку оцінити характер порушення, враховуючи баланс інтересів як позивача, так й інших співвласників ОСББ. Інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо визнання недійсними рішення загальних зборів, суди мають враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого ОСББ, уникати зайвого втручання в питання діяльності ОСББ, які вирішуються загальними зборами співвласників.
Крім того, у постанові від 13.04.2023 в справі №924/1225/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що для визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників, що оскаржуються з підстав порушення порядку скликання та проведення зборів, позивач має довести, а суд встановити наявність порушених прав та/або інтересів позивача як співвласника оспорюваним рішенням загальних зборів. Тобто суду необхідно з'ясувати, які саме права та/або інтереси позивача порушені кожним окремим оспорюваним рішенням загальних зборів.
Проте, як було зазначено вище, позивач жодним чином не обґрунтував порушення його прав оскаржуваним Протоколом №2 в частині кожного із семи питань, винесених на розгляд порядку денного Загальних зборів.
У той же час, вимоги позивача фактично зводяться не до порушення його прав та інтереси спірним протоколом, а обґрунтовані лише певними процедурними порушеннями, що не може бути підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 .
Інші посилання ОСОБА_1 також не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують вищенаведених судом висновків, не підтверджують дотримання балансу інтересів усіх співвласників та самого ОСББ внаслідок визнання недійсним оскаржуваного протоколу та не свідчать про порушення цим протоколом прав та/або інтересів позивача.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки ОСОБА_1 не було доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу пред'явлених до відповідачів вимог, а також з огляду на недоведеність останнім факту порушення його прав оскаржуваним рішенням (протоколом) та можливість відновлення таких прав внаслідок визнання його недійсним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання Протоколу №2 недійсним.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Оскільки у даній справі вимога про визнання Договору недійним є похідною, то вона не підлягає задоволенню з огляду на відмову в задоволенні основної вимоги про визнання недійним Протоколу №2.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.11.2025.
Суддя В.П. Босий