вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Справа № 910/11208/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Шапрана В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Легачева Костянтина Васильовича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 про повернення позовної заяви
у справі № 910/11208/25 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Легачева Костянтина Васильовича
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвест"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкепітал Гранд"
про стягнення коштів,
До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець Легачев Костянтин Васильович (далі - позивач; ФОП Легачев К.В.; заявник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвест" (надалі - відповідач-1; ТОВ "Укрбуд Інвест") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкепітал Гранд" (в подальшому - відповідач-2; ТОВ «Будкепітал Гранд») про стягнення 656 629,90 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем-1 умов укладених між сторонами двох договорів: договір № 0108-М-ФО від 19.08.2020 про надання охоронних послуг на будівництві житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом по пров. Милославському: 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49 та пров. Милославському: 42а, 44а, 46а, 50а, 54а, 56а, 46, 48, 50, 52, 54, 56 у Деснянському районі м. Києва; договір № 1808-В-ФО від 18.08.2020 про надання охоронних послуг на будівництві житлового комплексу за адресою: бульвар Академіка Вернадського, 24 у Святошинському районі м. Києва: І, ІІ, ІІІ, IV, V черги будівництва.
При цьому, вимогу про погашення заборгованості за вказаними договорами позивач надіслав і відповідачу-2, як субсидіарному боржнику, оскільки останній є правонаступником відповідача-1 (ТОВ «Будкепітал Гранд» створене шляхом виділу з ТОВ "Укрбуд Інвест"). Втім, вимога була залишена без задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/11208/25 позовну заяву і додані до неї документи повернуто на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
У оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказав, що в даному випадку, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про стягнення коштів за:
- договором про надання охоронних послуг на будівництві житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом № 0108-М-ФО від 19.08.2020 в загальній сумі 329 594,99 грн, з яких 106 331,90 грн основного боргу, 64 707,05 грн інфляційних втрат, 15 054,69 грн 3% річних та 143 501,35 грн пені;
- договором про надання охоронних послуг на будівництві житлового комплексу № 1808-В-ФО від 18.08.2020 в загальній сумі 327 034,91 грн, з яких 114 352,00 грн основного боргу, 61 130,37 грн інфляційних втрат, 15 271,06 грн 3% річних та 136 281,48 грн пені.
За поданою позивачем позовною заявою фактично підлягають вирішенню два окремих спори між тими ж сторонами, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги, оскільки підставами виникнення спірних правовідносин сторін є два різних договори на надання охоронних послуг, які підтверджуються різними документами.
Місцевий господарський суд зазначив, що сумісний розгляд об'єднаних позивачем вимог значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, оскільки подані в обґрунтування позовних вимог документи, є окремими по вказаним договорам.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ФОП Легачев К.В. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/11208/25 про повернення позовної заяви. Справу направити до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.
В апеляційній скарзі позивач акцентує на неправильності застосування місцевим господарським судом норм процесуального права.
Апелянт зазначає, що всі позовні вимоги мають однакову правову природу - вимоги про стягнення оплати за охоронні послуги, пені, 3% річних і інфляційних втрат, що нараховані за фактом невиконання грошових зобов'язань; всі вимоги випливають із договорів одного виду, укладених між одними і тими самими сторонами - ФОП Легачев К.В. (виконавець) і ТОВ «Укрбуд Інвест» (замовник); у всіх договорах містяться ідентичні умови щодо строків оплати (п. 3.2) і відповідальності за прострочення (п. 3.5), тобто - однаковий договірний механізм розрахунків і санкцій; доказова база також є однорідною: акти наданих послуг, платіжні доручення, розрахунки пені/3%/інфляційних втрат.
Таким чином, як вважає скаржник, наявні всі, встановлені законом, передумови для об'єднання позовних вимог. Усі вимоги випливають з господарських правовідносин між одним виконавцем і одним замовником у сфері охоронних послуг, що підтверджується уніфікованими договорами з однаковими умовами щодо відповідальності.
Позивач звертає увагу, що суд першої інстанції, повертаючи позов, фактично ототожнив різницю в об'єктах надання послуг із відсутністю зв'язку між вимогами, водночас залишив поза увагою той факт, що всі заявлені до стягнення суми випливають із одного виду господарських правовідносин, які склались між тими ж сторонами. Сам факт того, що до заяви додано акти, розрахунки й банківські документи окремо за кожним договором, не нівелює єдності підстав вимог, адже всі вони базуються на спільній підставі - наданні охоронних послуг та їх неоплаті.
На думку апелянта, об'єднання позовних вимог було повністю виправданим з огляду на суб'єктний склад, ідентичність умов зобов'язань, однорідність правової природи, а також спільну підставу вимог - неналежне виконання договірного обов'язку щодо оплати наданих послуг. Наявність окремих договорів не перешкоджає об'єднанню вимог у межах одного провадження, оскільки йдеться не про різні правовідносини, а про їх сукупність.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025 апеляційна скарга у справі № 910/11208/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Легачева К.В. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 про повернення позовної заяви у справі № 910/11208/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11708/25.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками від 13.10.2025 про доставку електронного документа до електронних кабінетів останніх.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
16.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 07.10.2025, надійшли матеріали справи № 910/11208/25.
Так, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи здійснено в розумні строки.
Судова колегія зазначає, що відзивів на апеляційну скаргу від відповідачів на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Колегія суддів звертає увагу, що договори (№ 0108-М-ФО від 19.08.2020 про надання охоронних послуг на будівництві житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями та дитячим дошкільним закладом по пров. Милославському: 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49 та пров. Милославському: 42а, 44а, 46а, 50а, 54а, 56а, 46, 48, 50, 52, 54, 56 у Деснянському районі м. Києва; № 1808-В-ФО від 18.08.2020 про надання охоронних послуг на будівництві житлового комплексу за адресою: бульвар Академіка Вернадського, 24 у Святошинському районі м. Києва: І, ІІ, ІІІ, IV, V черги будівництва), на підставі яких позивачем заявлено про стягнення заборгованості, укладено одними і тими ж самими сторонами, зокрема позивачем та відповідачем-1, відповідно є подібними документи, що можуть бути доказами для встановлення певних обставин, викладених у позовній заяві, що в даному випадку свідчить про пов'язаність позовних вимог, зважаючи також на те, що вказані вимоги обґрунтовано одними і тими ж самими порушеннями, а саме неналежним виконанням відповідачем-1 умов укладених між сторонами договорів щодо оплати послуг.
При цьому, заявлення вимог про стягнення заборгованості з відповідача-2 обумовлена обставинами правонаступництва останнього від відповідача-1.
Частиною 1 статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача.
Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18, від 27.03.2019 у справі № 910/15326/18).
За змістом частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4-5 вказаної статті (об'єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об'єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).
Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 174 ГПК України.
У той же час, аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з положеннями статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК України і розглянути кожну із заявлених вимог окремо.
Отже, з урахуванням конкретних обставин суд має право застосувати положення частини 6 статті 173 ГПК України як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і в разі їх порушення. Проте в будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України, в суду відсутні підстави для повернення позовної заяви незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовується позов (схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22).
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (схожі висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 12.09.2023 у cправі № 904/1513/22, від 20.01.2025 у cправі № 910/10759/24).
Крім того, обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об'єднання/роз'єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин 1, 6 статті 173 та пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України. А тому великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об'єднання позовних вимог. Наведена правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу в даній справі, виходив виключно з порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, оскільки позовні вимоги обумовлено різними підставами їх виникнення та різними доказами/документами. В той же час, місцевий господарський суд не прийняв до уваги пов'язаність заявлених вимог між собою підставою виникнення та поданими доказами та дійшов висновку, що об'єднання заявлених позивачем вимог у цій позовній заяві та одночасний їх розгляд значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, оскільки подані в обґрунтування позовних вимог документи, є окремими по вказаним договорам.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, підставою заявленого позову є стягнення заборгованості за двома договорами про надання охоронних послуг, які мають майже ідентичний зміст і укладені між тими ж самими сторонами.
При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не встановив заборон об'єднання позовних вимог, передбачених частинами 4 (вимоги, які підлягають розгляду за правилами різного судочинства), 5 (вимоги щодо яких встановлено виключну підсудність) статті 173 ГПК України.
Отже, за висновками судової колегії, позовну заяву, в якій фактично об'єднано вимоги за однотипними договорами, з однаковим суб'єктним складом та загальним обґрунтуванням порушенням їх виконання, - позивачу повернуто безпідставно.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог господарського судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Так, у рішенні від 08.12.2016 у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України" (заява №24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17.01.2012 у справі "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06).
У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відтак, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальний, але й фактичний. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви (скарги) або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви з підстав порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог та, в той же час, погоджується з доводами апелянта про ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного судового рішення за неправильного застосування місцевим господарським судом норм статей 173, 174 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 3 статті 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню.
Відповідно, ухвала Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/11208/25 про повернення позовної заяви підлягає скасуванню з подальшою передачею цієї справи на розгляд Господарського суду міста Києва.
Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу місцевим господарським судом відповідно до ст. 129 ГПК України за результатами подальшого розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 280, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Легачева Костянтина Васильовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 про повернення позовної заяви у справі № 910/11208/25 - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 у справі № 910/11208/25 про повернення позовної заяви - скасувати.
3. Справу № 910/11208/25 направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
В.В. Шапран