Постанова від 17.11.2025 по справі 916/420/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/420/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. - особисто

від ТОВ ЮК "СЕНАТ" - адвокат Лисевич С.В.

від ОСОБА_1 - адвокат Бойко А.В.

ОСОБА_2 - особисто та адвокат Іщенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", ОСОБА_1 та арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 (повний текст складено та підписано 23.06.2025, суддя Грабован Л.І.)

у справі №916/420/25

за заявою фізичної особи ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", визнано вимоги фізичної особи ОСОБА_1 до боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника та розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича.

17.02.2025 на офіційному веб-порталі судової влади України опубліковано повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ".

Протягом 30 денного строку, встановленого ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, до господарського суду надійшли заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, зокрема заява фізичної особи ОСОБА_2 про визнання грошових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", у якій останній просив суд визнати грошові вимоги до боржника у загальному розмірі 107 276 253,67 грн, із задоволенням в 4 (четверту) чергу вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 по справі №916/420/25, серед іншого, визнано грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" в сумі 107 276 253,67 грн. (основна заборгованість; 20% річних), із задоволенням в 4 (четверту) чергу вимог кредиторів, визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", зокрема вимоги першої черги: фізична особа ОСОБА_2 - 6 056,00 грн. Вимоги четвертої черги: фізична особа ОСОБА_2 - 107 276 253,67 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення, щодо грошових вимог фізичної особи ОСОБА_2 до боржника, місцевий господарський суд зазначив, що оцінюючи надані кредитором докази в сукупності, зокрема, дослідивши та перевіривши подані кредитором документи, судом встановлено, що надані докази є достатніми, підтверджують наявність заявленої заборгованості, підтверджують фінансову спроможності вказаного кредитора надати позику в заявленому розмірі та джерела походження наданих у позику коштів, поручителем за яку виступає боржник.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись ТОВ Юридична компанія "СЕНАТ", ОСОБА_1 та арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. з апеляційними скаргами в якій просять:

- скасувати ухвалу попереднього засідання господарського суду Одеської області від 23.06.2025 у справі №916/420/25 в частині визнання грошових вимог фізичної особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" в сумі 107 276 253,67 грн (основна заборгованість; 20% річних), із задоволенням в 4 (четверту) чергу вимог кредиторів;

- прийняти нове рішення, яким відмовити в визнанні грошових вимог фізичної особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" (в повному обсязі.

Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що оскаржувану ухвала в частині визнанання грошових вимог ОСОБА_2 до боржника прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке:

- у скаржників є обґрунтовані сумніви, які ретельно не перевірені місцевим господарським щодо об'єктивною можливості отримання та розпорядженням ОСОБА_3 грошовими коштами в сумах понад мільйону доларів США, з урахуванням того, що дана особи є непрацевлаштованою, не займається підприємницькою чи громадською діяльністю, не має майнових активів, відповідного соціального статусу, щодо якої відсутні відомості про джерела прибутку та можливі напрямки витрат;

- апелянти наголошують на тому, що боржник та арбітражний керуючий у відзивах на грошову вимогу ОСОБА_2 заперечували факт укладання договору поруки та наявність заборгованості перед даним кредитором, заявили, що вважають цей документ підробкою та припускають, що особистості підписантів використовуються невідомими особами без їх відома, а докази, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, штучно виготовлені незадовго до подання їх до суду, однак такі доводи залишені поза увагою суду;

- арбітражний керуючий у повідомленні за результатами розгляду грошової вимоги кредитора та додаткових поясненнях звернув увагу на явні ознаки фіктивності зазначених у неї підстав та недоведеності обставин, на які посилався кредитор, зокрема відсутність у власності кредитора та позичальника будь-якого майна, прибутків, банківських рахунків тощо. З наявних доказів та відкритих джерел не вбачається наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідної діяльності, майнових активів та будь-яких ознак того, що для життєвого укладу зазначених фізичних осіб є звичайною подією отримання, зберігання та розпоряджання грошовими сумами понад мільйон доларів США;

- щодо посилання кредитора на те, що джерелом позивачем коштів є кошти отримані за договором позики від ТОВ «Гран-девелопмент», кредитори звертають увагу на те, що дане товариство має статутний капітал 100 000 грн та було зареєстроване за три дні до дати передачі ОСОБА_2 грошових коштів, при цьому, зазначена юридична особа не є фінансовою установою;

- з умов договору позики укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Гран-девелопмент», а також видаткових касових ордерів вбачається завідоме грубе порушення вимог чинного законодавства, зокрема щодо обмеження здійснення розрахунків готівкою протягом одного з фізичними особами;

- відтак, як вважають апелянти, суд першої інстанції всупереч приписам чинного законодавства, не вчинив комплексне дослідження доказів в цій справі у сукупності та не надав оцінку наявним невідповідностям, за чим дійшов до помилкового висновку про доведеність наявності грошової вимоги у ОСОБА_2 до боржника;

- арбітражний керуючий також вважає, що суд першої інстанції під час попереднього засідання порушував засади змагальності сторін та перешкоджав детальній перевірці підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, зокрема необґрунтовано протокольно відмовив в задоволенні клопотання арбітражного керуючого про витребування доказів від ГУ ДПС в Одеській області, а саме інформації про суми нарахованих та/або отриманих доходів щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також у задоволенні клопотання про витребування доказів щодо наявності у ТОВ «Гран-девелопмент» фінансової можливості надання позики ОСОБА_2 ;

- натомість, як на тому наголошує арбітражний керуючий, суд першої інстанції сприяв кредитору в подачі нових доказів, незважаючи на порушення порядку та строків їх подання;

- апелянти також вважають, що судом першої інстанції не було приділено уваги та не з'ясовано причини та мотиви, за якими ТОВ «Гран-девелопмент» вирішило надати позику ОСОБА_2 , на які цілі кредитором була витрачена вся сума отриманої позики та із яких джерел планувалось її повернення, обставини та мотиви надання кредитором позики ОСОБА_4 та причини пасивної поведінки кредитора та не вчинення заходів, направлених на стягнення заборгованості з ОСОБА_4 ;

- наголошують апелянти й на тому, що ОСОБА_2 особисто не з'являвся у судові засідання, зокрема задля спростування наявних сумнівів, що на переконання скаржників, свідчить про те, що він особисто не є учасником провадження, а його паспорт використовують інші заінтересовані особи;

- апелянти вважають, що без витребування відповідних доказів та без проведення експертизи неможливо буде встановити істину по справі, адже предмет даної справи та визначення кола справжніх кредиторів, напряму пов'язаний з належним виконанням судового рішення в майбутньому;

- підсумовуючи наведене, апелянти також наголошують на тому, що судом першої інстанції не встановлено наявності будь-якого зв'язку між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та боржником, а також економічного сенсу в укладанні боржником договору поруки.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що разом з апеляційною скаргою арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. подано клопотання про витребування доказів, з урахуванням уточнень, в якому останній просить:

- витребувати від Головного управління ДПС у Сумській області інформацію із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми нарахованих та/або отриманих доходів та суми нарахованих та/або сплачених податків ОСОБА_2 за весь без виключення період нарахування та/або отримання доходів та суми таких нарахованих та/або сплачених податків включно по останній звітний період;

- витребувати Головного управління ДПС у Київській області інформацію із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми нарахованих та/або отриманих доходів та суми нарахованих та/або сплачених податків ОСОБА_4 за весь без виключення період нарахування та/або отримання доходів та суми таких нарахованих та/ або сплачених податків включно по останній звітний період.

З метою виявлення відображення позики 5,0 млн. доларів США у фінансовій та податковій звітності позикодавця ТОВ «Гран-девелопмент» за весь період існування витребувати від Головного управління ДПС у м. Києві конфіденційну інформацію стосовно платника податків ТОВ «Гран-девелопмент» (код ЄДРПОУ: 42085961; 04119, вул. Зоологічна, , 4а, офіс, 139, м. Київ), а саме:

- дату взяття на облік юридичної особи ТОВ «Гран-девелопмент» в Головному управлінні ДПС у м. Києві;

- повні дані посадових осіб і власників (Засновник, директор, головний бухгалтер), що здійснювали керівництво ТОВ «Гран-девелопмент» за весь період існування з моменту взяття на облік;

- повну інформацію про всі без виключення поточні рахунки, які були відкриті ТОВ «Гран-девелопмент» в банках України за весь період з моменту взяття на облік підприємства по даний час із обов'язковим вказанням дати відкриття та дати закриття кожного поточного рахунку;

- копії всіх звітів та балансів ТОВ «Гран-девелопмент», які було подано зазначеним товариством до Головного управління ДПС у м. Києві за 2 квартал 2018 року та всі інші звітні періоди по 2025 рік включно, а саме: податковий розрахунок за формою № 1ДФ; баланс - звіт про фінансовий стан за формою № 1; звіт про фінансові результати за формою № 2.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про витребування доказів в якому останній просить:

- витребувати з Головного управління ДПС у м. Києві реквізити банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-девелопмент», що були відкритими станом на 26 квітня 2018 року, а також копії звітів, які було подано зазначеним товариством за 2 квартал 2018 року, а саме:

1) податковий розрахунок за формою № 1ДФ;

2) баланс - звіт про фінансовий стан за формою № 1;

3) звіт про фінансові результати за формою № 2.

В обґрунтування названого клопотання апелянт зазначає, що на виконання вимог ухвалу суду першої інстанції кредитор ОСОБА_2 на підтвердження його фінансової спроможності надав до суду копії договору позики від 26.04.2018 р. та двох видаткових касових ордерів від 26.04.2018 р. та 27.04.2018 р. З наданих копій вбачається отримання 26 та 27 квітня 2018 року кредитором позики готівкою у сумі 131 150 000 гривень від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-девелопмент» без процентів, строком на 10 років.

Як зазначає апелянт, за інформацією з відкритих джерел вбачається, що ТОВ «Гран-девелопмент» було зареєстровано 23 квітня 2018 р., тобто за три дні до заявленої видачі готівкових коштів на користь кредитора, не є фінансовою установою, не має у власності активів, зареєстровано за адресою масовою реєстрації, де зареєстровано ще 773 осіб, не подала фінансову звітність до фіскальних органів або органів статистики.

За твердженням апелянта, з умов договору позики від 26.04.2018 р. та видаткових касових ордерів вбачається завідоме порушення вимог чинного законодавства. Так згідно до положень пунктів 1.2, 2.2 договору позики від 26.04.18 р. позикодавець зобов'язаний надати позику готівкою в строк, що не перевищує 15 банківських днів з дати підписання договору. Проте згідно до п.6, 11 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 (в редакції, чинній на стан вчинення зазначених дій) на видачу 131 150 000 грн готівкою потрібно 2623 дні, а ТОВ «Гран-девелопмент» не мало можливості навіть за 15 днів видати кредитору коштів готівкою в сумі, що перевищує 750 000 грн, - тобто в даному випадку таке порушення було завідомо закладено в умови договору позики.

Скаржник вважає, що є очевидно незрозумілою видача суб'єктом підприємницької діяльності такої значної суми готівки в позику фізичній особі без ознак платоспроможності, на тривалий час без виплати процентів та відповідного забезпечення, причому з завідомим порушенням встановленого порядку з боку позикодавця, без комерційного сенсу для ТОВ «Гран-девелопмент», яке таким чином лишило себе можливості 10 років отримувати прибуток від великої суми власних грошових активів, з надмірними ризиками щодо їх неповернення, а також щодо притягнення до відповідальності за припущенні порушення.

Все наведене у сукупності, на переконання апелянта, ставить під обґрунтований сумнів реальність зазначеної фінансової операції та потребує збору додаткових доказів, у тому числі - щодо наявності у ТОВ «Гран-девелопмент» станом на 26 - 27 квітня 2018 року відповідних грошових коштів на рахунках чи готівкою в касі підприємства.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 та 30.07.2025 відкрито апеляційні провадження по цій справі та призначено їх до сумісного розгляду на 08.10.2024.

У зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Принцевської Н.М. у відпустці з 09.09.2025 по 10.10.2025, судове засідання по справі №916/420/25 призначене на 08.10.2025 не відбулось.

Ухвалою суду від 13.10.2025 повідомлено часників справи №916/420/25 про те, що наступне судове засідання з розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", ОСОБА_1 та арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 відбудеться - 05.11.2025.

Судом апеляційної інстанції 05.08.2025 отримано відзив на апеляційну скаргу в якому ОСОБА_2 просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Даний відзив від імені кредитора підписано адвокатом Грицюком Олександром Олексійовичем.

В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_2 зазначає, що доводи та вимоги апелянтів є безпідставними та необґрунтованими, а ухвала попереднього засідання суду в оскаржуваній частині відповідає критеріям, визначеним статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, тобто є такою, що ґрунтується на засадах верховенства права, є законною та обґрунтованою.

Разом з цим, 01.09.2025 до суду апеляційної інстанції через систему електронний суд надійшла заява ОСОБА_2 в якій останній зазначає, що до вересня 2023 він мешкав та робив на Сумщині разом з жінкою та донькою. Коли почалася війна жінка з донькою поїхали з селища, а він залишився. Через рік знайомий порадив йому хати в Київ, оскільки там є для нього постійна робота. У вересні 2023 він почав працювати двірником в Києві. Згодом він дізнався про те, що нібито в 2018 році отримав 5 000 000 доларів позики а в 2019 надав ОСОБА_5 1 500 000 доларів, однак такий дій не вчиняв.

Заявник також стверджує, що він не знає адвоката ОСОБА_6 і просить не вважати його своїм адвокатом. В свою чергу, як стверджує заявник, з ОСОБА_7 він познайомився у вересні 2023 року. Заявник ніколи багато не заробляв і нього немає коштовних речей. За останні багато років не підписував жодних договорів. Йому відомо, що йогопаспортом скористались шахраї.

11.09.2025 ОСОБА_2 було подано до суду заяву в якій останній зазначив про припинення повноважень адвоката Грицюка О.О. в цій справі, оскільки не укладав з ним договір, а всі дії в цій справі він робив без його відома та проти його інтересів.

22.09.2025 до суду апеляційної інстанції через систему електронний суд надійшла заява ОСОБА_2 в якій останній зазначив, що суд помилково призначив його кредитором ТОВ ЮК "Сенат". Він не знає цю фірму і вона його нічого не повинна. Він не брав грошові кошти у борг та не передавав їх ОСОБА_4 .

Заявник також стверджує, що завжди заробляв небагато і нього не було грошових коштів у великих розмірах для передачі іншим особам.

З огляду на що, заявник зазначає, що повністю відмовляється від своєї грошової вимоги до ТОВ ЮК "Сенат" та просить скасувати рішення суду.

07.10.2025 судом апеляційної інстанції отримано заяву ОСОБА_8 , в якій він просить:

- залучити ОСОБА_8 до участі у справі № 916/420/25 про банкрутство ТОВ Юридична компанія «Сенат» в якості правонаступника ОСОБА_2 ;

- замінити кредитора у справі № 916/420/25 про банкрутство ТОВ Юридична компанія «Сенат» - ОСОБА_2 його правонаступником - ОСОБА_8 ;

- зобов'язати розпорядника майна ТОВ Юридична компанія «Сенат» - арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича внести зміни до реєстру вимог кредиторів боржника шляхом заміни кредитора ОСОБА_2 його правонаступником - ОСОБА_8 .

В обґрунтування даної заяви, ОСОБА_8 зазначає, що 23.06.2025 року між ОСОБА_2 , як Первісним кредитором, та ОСОБА_8 , як Новим кредитором, укладений Договір відступлення права вимоги, за умовами якого Первісний кредитор ( ОСОБА_2 ) передав, а Новий кредитор ( ОСОБА_8 ) набув право вимоги до позичальника ОСОБА_4 , включаючи права вимоги до його правонаступників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки ОСОБА_4 , за Договором позики. Цим же Договором визначено, що сторони домовились, що у зв'язку з укладенням цього Договору вважається, що Первісний кредитор відступив Новому кредитору також право вимоги за Договором поруки від 15.05.2019, який укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ТОВ ЮК «Сенат» як Поручителем в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за Договором позики.

09.10.2025 до суду апеляційної інстанції через систему електронний суд надійшли заперечення ОСОБА_2 на заяву ОСОБА_8 в якій він зазначає, що він не знає цю особу та не укладав з ним жодних договорів.

Також, 13.10.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення ТОВ Юридична компанія «Сенат» на заяву ОСОБА_8 про заміну кредитора в якій боржник зазначає, що заява ОСОБА_8 та додані до неї документи не відповідають дійсним обставинам їх походження, є підробкою та направлені на продовження спроб щодо протиправного заволодіння майном апелянта.

01.11.2025 до суду апеляційної інстанції надійшла заява ТОВ Юридична компанія «Сенат» в якій товариство просить залучити до матеріалів справи відповідь ГУ ДПС у Київській області на запит від 13.10.25 з якого вбачається, що з 2003 по кінець 2015 року ОСОБА_4 працював в різних організаціях та підприємствах Богуславського району Київської області, надалі по 3 квартал 2019 року відсутня інформація про його доходи, проте з 4 кварталу 2019 року по серпень 2025 року він працює у ТОВ «ЖЕК «Печерський пагорб». За весь час працевлаштування отримував заробітну плату в межах мінімально дозволеного розміру.

Під час судового засідання від 17.11.2025 судом розглянуто та відхилено клопотання арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. та ТОВ ЮК "СЕНАТ" та про витребування доказів, з огляду на наступне.

У п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

При цьому, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно з ч. 2 вказаної статті позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з ч. 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Приписи ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14 (врахована судом апеляційної інстанції), від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).

Отже, прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції або їх витребування, без дотримання порядку, визначеного нормами Господарського процесуального кодексу України, матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, де судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Так, судова колегія зазначає, що вимоги арбітражного керуючого та боржника за клопотаннями про витребуванням доказів зводяться до необхідності отримання відомостей про прибутки та витрати фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , а також отримання відомостей щодо діяльності ТОВ «Гран-девелопмент».

Однак, колегія суддів зауважує, що у наявних матеріалах справи міститься лист-відповідь ГУ ДПС у Київській області від 14.10.2025 наданий на виконання вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 03.10.2025 по справі №916/420/25(916/2946/25) про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_4 за період з 01.01.1998 по 31.08.2025 (т. 7, а.с. 237-244).

Також, у наявних матеріалах справи містяться надані особисто ОСОБА_2 дані про трудовий та страховий стаж від Пенсійного фонду України, Витяг з реєстру застрахований осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, Відомості про трудову діяльність (т. 7 а.с. 133-145), виписка по рахунку ОСОБА_2 (т.7, а.с. 172-181).

Відповідно, наразі запитувана заявника інформація міститься у наявних матеріалах справи, а тому колегія суддів не вбачає за потрібне її повторне витребування у відповідних компетентних органів.

З приводу витребування інформації про діяльність ТОВ «Гран-девелопмент», зокрема щодо виявлення відображення позики у фінансовій та податковій звітності, колегія суддів зазначає, що у порушення приписів ст. 81 ГПК України заявниками не вказано причини неможливості отримати цей доказ самостійно. Зокрема, арбітражним керуючим Дарієнко В.Д. у заявленому клопотанні взагалі не вказано чи вчинялись ним дії задля отримання таких доказів (звернення із відповідними запитами, вимогами до ТОВ «Гран-девелопмент», ГУ ДПС в Одеській області тощо).

ТОВ ЮК "СЕНАТ" надано до клопотання про витребування доказів адвокатські запити спрямовані до ТОВ «Гран-девелопмент», ГУ ДПС у м. Києві, однак не надано доказів на підтвердження того, що даними особами було відмовлено у наданні відповідної інформації. При цьому, з листа наданого боржником вбачається, що адвокатських запит було зареєстровано ГУ ДПС у м. Києві (т.6, а.с. 111-113).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заявлених арбітражним керуючим та боржником клопотань про витребування доказів.

Судом апеляційної інстанції під час судового засідання, яке відбулось 17.11.2025 також розглянуто та відхилено заяву ОСОБА_8 про заміну сторони (кредитора) у справі.

Обґрунтування відмови у задоволенні такої заяви будуть наведені у мотивувальній частині даної постанови.

Під час судового засідання від 17.11.2024 арбітражний керуючий, представник боржника, кредитора ОСОБА_1 , ОСОБА_2 особисто та його представник підтримали доводи та вимоги за апеляційними скаргами та наполягали на їх задоволенні.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, судова колегія зазначає, що скаржники просять переглянути та скасувати оскаржувану ухвали лише в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_2 до боржника, а тому з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає оскаржувану ухвалу лише в цій частині.

Статтю 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

У відповідності до ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні. За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу. Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу. Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у березні 2025 фізична особа ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Одеської області з заявою про визнання грошових вимог до ТОВ ЮК "СЕНАТ" у загальному розмірі 107 276 253,67 грн., із задоволенням в 4 (четверту) чергу вимог кредиторів (т. 3 а.с. 61-80).

У заяві з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 послався на наявність заборгованості ТОВ ЮК "СЕНАТ", як поручителя за договором позики від 15.05.2019, яка становить 1 500 000 доларів США, що за курсом НБУ складає 62 159 250,00 грн. та двадцять відсотків річних 1 088 743,92 доларів США, що за курсом НБУ складає 45 117 003,67 грн.

До заяви надано копії: паспорту; реєстраційного номеру облікової картки платника податків; договору позики від 15.05.2019; договору поруки від 15.05.2019; вимоги про сплату боргу від 05.12.2019; відповіді боржника на вимогу від 17.12.2019.

Так, у відповідності до наданих до заяви доказів, 15.05.2019 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) укладено договір позики (оригінал вказаного договору було надано заявником для огляду в судовому засіданні 26.05.2025 р.).

Відповідно до п. 1 Договору позики, Позикодавець передає у власність Позичальника, а Позичальник приймає у власність від Позикодавця грошові кошти в сумі 1 500 000 доларів США та зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у визначений цим Договором строк.

Пунктом 2 укладеного правочину Сторони погодили, що сума позики (1 500 000 доларів США), встановлена п. 1 даного Договору отримана Позичальником в момент укладення цього Договору, що підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів, підписаний Сторонами.

Відповідно до п. 2 Договору позики, позика в розмірі 1 500 000,00 доларів США має бути повернута в доларах США (або еквівалент в гривні за курсом НБУ на день платежу) у наступному порядку: 1 000 000,00 дол. США - до 30.11.2019 р. (включно); 500 000,00 дол. США - до 30.11.2024 р. (включно).

За умовами п. 4 Договору визначено, що Позикодавець свідчить, що дійсно є власником грошових коштів, не має обмежень щодо свого права розпорядження грошовими коштами, грошові кошти, на момент укладення цього договору нікому іншому не подаровані, не відчужені іншим способом, права третіх осіб щодо грошових коштів відсутні, питання права власності на грошові кошти не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначених грошових коштів відсутні, грошові кошти не внесені до статутного капіталу юридичної особи.

Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного договору, без сплати процентів. Сума позики, встановлена в п. 1 даного договору, може бути повернута Позичальником Позикодавцеві достроково. Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання за даним договором. У разі прострочення повернення будь-якої частини позики Позикодавець має право вимагати від Позичальника дострокового повернення суми позики, що залишилася не повернутою. Також, у разі прострочення повернення будь-якої частини позики Позичальником за даним договором, Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю двадцять процентів річних від простроченої суми (п.п. 5-8.1. Договору).

Згідно з п. 12 укладеного правочину Сторони підтвердили, що цей договір відповідає нашим дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається нами у відповідності зі справжньою нашою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та па вигідних для нас умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається нами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, ми однаково розуміємо значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажаємо настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчимо, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать наші особисті підписи на договорі.

Актом приймання-передачі коштів за Договором позики від 15.05.2025 сторони погодили, що ОСОБА_2 , передав грошові кошти (суму позики) в сумі 1 500 000,00 доларів США, згідно з договором позики від 15.05.2019, а ОСОБА_4 отримав вказані кошти.

15.05.2019 між ОСОБА_2 (Кредитор), ОСОБА_4 (Боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" (Поручитель) укладено договір поруки, відповідно до умов якого, Поручитель (ТОВ ЮК компанія "СЕНАТ") зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язань за Договором позики від 15.05.2019 р. (з усіма змінами та доповненнями, як укладеними, так і такими, що будуть укладені в майбутньому), укладеним між Кредитором та Боржником, а саме: сплати грошових коштів у розмірі 1 500 000,00 доларів США, у наступному порядку: 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів - до 30.11.2019 року (включно); 500 000,00 (п'ятсот тисяч) доларів США 00 центів - до 30.11.2024 року (включно) (п. 1.1. Договору).

Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником свого обов'язку в повному обсязі і відповідає перед Кредитором за порушення зазначеного зобов'язання Боржником. Поручитель ознайомлений з умовами Договору позики, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має (п.п. 1.1.-1.2. Договору).

Відповідно до положень розділу 2 Договору поруки "Зміст зобов'язання, забезпеченого порукою", змістом забезпеченого порукою зобов'язання є:

- сплата грошових коштів у сумі 1 500 000 доларів США у наступному порядку: 1 000 000 доларів США - до 30.1 1.2019 року (включно); 500 000 доларів США - до 30.11.2024 року (включно), або в інший термін, в т.ч. дострокового погашення у випадках, передбачених Договором позики;

- сплата можливої неустойки (пені, штрафу), річних в розмірі, визначеному Договором позики;

- інші витрати щодо задоволення вимог Кредитора за Договором позики.

За умовами укладеного правочину, ТОВ ЮК компанія "СЕНАТ" зобов'язалось протягом трьох робочих днів від дати отримання листа Кредитора про невиконання Боржником забезпеченого порукою зобов'язання за Договором позики виконати відповідне зобов'язання; у разі невиконання Боржником забезпеченого порукою зобов'язання відповідати перед Кредитором разом з Боржниками як солідарні боржники всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення (п.п. 3.1.1.-3.1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3.1. Договору Кредитор зобов'язаний: протягом 7 (семи) робочих днів з дати виконання Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання надати Поручителю на його письмову вимогу відповідні документи, що підтверджують дійсність вимоги, розмір виконаного Поручителем зобов'язання, а також інші необхідні Поручителю документи для реалізації належного йому права зворотної вимоги до Боржника.

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання (п.п. 4.1. - 4.2. Договору).

Пунктом 6.1. Договору Сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання зобов'язань за Договором позики, вказаним в п. 1.1. даного договору.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов договору позики від 15.05.2019, за виконання якого поручилось ТОВ Юридична компанія "СЕНАТ", в частині повернення коштів у сумі 1 000 000 доларів США, строк виконання якого настав 30.11.2019, ОСОБА_2 звернулось до боржника із вимогою від 05.12.2019 про термінове погашення вказаної заборгованості.

ТОВ Юридична компанія "СЕНАТ" у відповіді від 17.12.2019 на вимогу заявника щодо погашення заборгованості повідомило, що повністю усвідомлює правові наслідки прострочення виконання зобов'язання ОСОБА_4 та готове відповідати перед заявником за його виконання у повному обсязі. У вказаній відповіді, ТОВ ЮК "СЕНАТ" також повідомило заявника, що через незадовільний фінансовий стан, боржник не спроможний виконати зобов'язання по сплаті заборгованості в сумі 1 000 000 доларів США на його користь за Договором позики від 15.05.2019 р., у зв'язку з чим, просить кредитора відстрочити погашення вказаної заборгованості на декілька місяців та зазначило, що забезпечить належне та вчасне виконання зобов'язання зі сплати 500 000 доларів США, у випадку прострочення сплати вказаної суми ОСОБА_4 у строк до 30.11.2024 (включно).

Звертаючись з заявою до суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначив, що строк виконання зобов'язання за Договором позики від 15.05.2019, поручителем за яке є ТОВ Юридична компанія "СЕНАТ", у розмірі 1 000 000,00 доларів США настав 30.11.2019, строк виконання зобов'язання у розмірі 500 000,00 доларів США настав 30.11.2024, проте, ані ОСОБА_4 , ані ТОВ Юридична компанія "СЕНАТ" дані зобов'язання не виконали.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2025 по цій справі, серед іншого, зобов'язано ОСОБА_2 надати документальне підтвердження фінансової спроможності кредитора надати позику 1 500 000,00 доларів США та джерела походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором фізичній особі-боржнику за договором позики від 15.05.2019, поручителем якого є ТОВ ЮК "СЕНАТ".

На виконання вимог даної ухвали, заявником було надано копію Договору позики від 26.04.2018.

Так, 26.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" (Позикодавець) та фізичною особою ОСОБА_2 (Позичальник) укладено договір позики, відповідно до умов якого, у порядку та на умовах, передбачених Договором, Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти (Позику), а Позичальник зобов'язується прийняти та повернути її (п. 1.1. Договору).

За умовами п. 1.2. договору Позика надається у розмірі 131 150 000,00 (сто тридцять один мільйон сто п'ятдесят тисяч) гривень, що за офіційним курсом НБУ на дату укладення Договору становить 5 000 000,00 доларів США. Позика надається шляхом передання готівкових коштів особисто Позичальнику, що буде підтверджуватись видатковими касовими ордерами.

Згідно п. 1.4. Договору Позика Позичальнику надається строком до 26 квітня 2028 року та має бути повернута згідно з графіком:

-до 31.12.2025 року - еквівалент 1 000 000,00 (одного мільйона) доларів США 00 центів за офіційним курсом НБУ у гривні на дату повернення;

-до 31.12.2026 року - еквівалент 1 000 000,00 (одного мільйона) доларів США 00 центів за офіційним курсом НБУ у гривні на дату повернення;

-до 31.12.2027 року - еквівалент 1 000 000,00 (одного мільйона) доларів США 00 центів за офіційним курсом НБУ у гривні на дату повернення;

- до 26.04.2028 року - еквівалент 2 000 000,00 (двох мільйонів) доларів США 00 центів за офіційним курсом НБУ у гривні на дату повернення.

Позикодавець не має права вимагати дострокового повного або часткового повернення Позики, штрафних санкцій, передбачених Договором. Позикодавець гарантує Позичальнику, що дійсно є власником грошових коштів, які надаються у Позику, не має обмежень щодо свого права розпорядження грошовими коштами, грошові кошти не є предметом судового розгляду, грошові кошти внесені учасником до Товариства, будь-які спори відносно зазначених грошових коштів відсутні (п.п. 1.7.-1.8. Договору).

Відповідно до п.п. 3.1.-3.2 Договору, цей Договір набуває чинності з дня його підписання Сторонами і є дійсним до моменту виконання Сторонами зобов'язань за Договором. Договір припиняє дію у будь-якому випадку в день повного розрахунку Позичальника з Позикодавцем.

П.п. 5.6.-5.7 Сторони підтвердили, що Договір відповідає їхній волі і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. Сторони підтверджують, що Договір укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, однаково розуміють значення, умови Договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються Договором, а також свідчать, що Договором визначені всі істотні умови, що підтверджують їхні особисті підписи у Договорі.

На виконання п. 1.2. укладеного правочину Позикодавцем надано ОСОБА_2 грошові кошти (позику) в сумі 52 460 000,00 грн. та 78 690 000,00 грн., про що свідчать видаткові касові ордери, а саме:

- видатковий касовий ордер від 26.04.2018 р. на суму 52 460 000,00 грн. (підставою видачі готівки вказано Договір позики від 26.04.2018 р.);

- видатковий касовий ордер від 27.04.2025 р. на суму 78 690 000,00 грн. (підставою видачі готівки вказано Договір позики від 26.04.2018 р.).

Вказані касові ордери скріплено печаткою ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та підписом ОСОБА_2 .

Враховуючи наведені докази, що були надані ОСОБА_2 , місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність останнім наявності у ТОВ ЮК "СЕНАТ" фінансових зобов'язань перед кредитором.

В свою чергу, як вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ ЮК "СЕНАТ" заперечувало наявність будь-яких правовідносин з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , стверджувало про відсутність між сторонами договірних відносин за договором поруки, та відповідно заборгованості перед кредитором.

У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд, в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ, має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);

- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

Як вже було вказано вище, ОСОБА_2 на підтвердження наявності фінансової спроможності надання позики у сумі 1 500 000,00 доларів США та джерела походження таких коштів, було надано договір позики від 26.04.2018, за умовами якого ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" надано, а ОСОБА_2 отримано позику розмірі 131 150 000,00 (сто тридцять один мільйон сто п'ятдесят тисяч) гривень, що за офіційним курсом НБУ на дату укладення Договору становить 5 000 000,00 доларів США.

За твердженням кредитора, позикодавцем надано ОСОБА_2 грошові кошти (позику) в сумі 52 460 000,00 грн та 78 690 000,00 грн, про що свідчать видаткові касові ордери.

Згодом, як стверджував кредитор під час звернення до суду першої інстанції, ОСОБА_2 надано у позику ОСОБА_4 , за якого поручився боржник, грошові кошти в сумі 1 500 000 доларів США.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Судова колегія зазначає, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до приписів статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Колегія суддів відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вже будо вказано вище, розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 ГПК України.

Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Як вбачається з відомостей, які містять у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ", яке надано ОСОБА_2 позику у розмірі 5 000 000,00 доларів США, було зареєстроване 23.04.2018. Статутний капітал - 100 000 грн.

За спливом трьох днів після створення, а саме 26.04.2018 між ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ОСОБА_2 укладено договір позики та надано останньому готівкою кошти в сумі 52 460 000,00 грн. та 78 690 000,00 грн., про що свідчать видаткові касові ордери, а саме:

При цьому, судова колегія зауважує, що видами діяльності ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" є: 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна (основний); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна 68.31; Агентства нерухомості; 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Тобто, ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" не є фінансовою установою до сфери діяльності якої віднесено надання позики, фінансової допомоги тощо.

Слід зауважити, що наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ", як станом на час створення, так й станом на час надання готівкових коштів ОСОБА_2 , на виконання умов договору позики, мало у наявності (на рахунках) відповідні грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 131 150 000 грн.

Судова колегія зазначає, що за умовами п.п. 1.7.-1.8. Договору позики від 26.04.2018, який укладений між ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та фізичною особою ОСОБА_2 , позикодавець гарантує Позичальнику, що дійсно є власником грошових коштів, які надаються у Позику, не має обмежень щодо свого права розпорядження грошовими коштами, грошові кошти не є предметом судового розгляду, грошові кошти внесені учасником до Товариства, будь-які спори відносно зазначених грошових коштів відсутні.

Втім, у наявних матеріалах справи відсутні відповідні докази, які б достеменно свідчили про те, що грошові кошти, які товариством були спрямовані на надання позики ОСОБА_2 , дійсно було внесені учасником до товариства.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції (п. 1.2).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладеного свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №910/866/20).

Відповідно до пунктів 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18.06.2003 №254 (чинного на час виникнення спірних у цій справі правовідносин), форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку, дату здійснення останньої (попередньої) операції, дату здійснення поточної операції, код банку, у якому відкрито рахунок, код валюти, суму вхідного залишку за рахунком, код банку-кореспондента, номер рахунку кореспондента, номер документа, суму операції (відповідно за дебетом або кредитом), суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку, суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічні положення також закріплені у пунктах 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.08.2018 №75.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання договору, зокрема, в цьому випадку, в частині надання ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та отримання ОСОБА_2 позики розмірі 5 000 000,00 доларів США.

Так, за твердженням кредитора, ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" надано ОСОБА_2 грошові кошти (позику) в сумі 52 460 000,00 грн та 78 690 000,00 грн, про що свідчать видаткові касові ордери.

Тобто, грошові кошти у значному розмірі товариством було передано фізичній особи в готівковій формі, а не шляхом безготівкового перерахування таких грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 .

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 №148 (в редакції чинній на момент укладення договору позики між ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ОСОБА_2 ), суб'єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (абз.2 п.5 розділ ІІ).

Суб'єкти господарювання, які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, у безготівковій формі, а також у готівковій формі з дотриманням обмежень та в порядку, установленому законодавством України.

Суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Згідно з п.п.1п.6. Розділу ІІ вказаного Положення, суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п'ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку. Кількість суб'єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується.

Відтак, з огляду на наведені законодавчі приписи, станом на час укладення між ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та фізичною особою ОСОБА_2 договору позики, діяло відповідне обмеження щодо здійснення суб'єктом господарювання розрахунків готівкою протягом одного дня з фізичними особами - у розмірі до 50000 грн.

А тому, як слушно зауважено арбітражним керуючим, задля отримання ОСОБА_2 готівкою 5 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 131 150 000 грн, ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" знадобилось більш ніж сім років.

Однак, як вбачається з наданих кредитором видаткових касових ордерів, грошові кошти були видані протягом двох днів, а саме 26.04.2018 - 52 460 000,00 грн та 27.04.2025 - 78 690 000,00 грн.

При цьому, доказів на підтвердження того, що такі грошові кошти у розмірі понад 50 000 грн були проведені через банки або небанківські фінансові установи та зараховані на рахунок ОСОБА_2 наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано.

Колегія суддів також має обґрунтовані сумніви щодо доцільності отримання ОСОБА_2 позики у такому значному розмірі.

Так, приймаючи оскаржуване рішення про визнання грошових вимог ОСОБА_2 до боржника, місцевий господарський суд, взявши до уваги лише наявність договору позики укладеного між кредитором та ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ", а також видаткові касові ордери, дійшов висновку про доведення кредитором джерела походження грошових коштів задля надання позики ОСОБА_4 , за зобов'язаннями якого поручився боржник.

Втім, на переконання колегії суддів, поза увагою місцевого господарського суду залишено обставини (підстави) отримання ОСОБА_2 відповідної позики від ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ".

Зокрема, отримання позики (готівкових коштів) у розмірі 5 000 000,00 доларів США (131 150 000 грн), що безумовно є значними грошовими коштами, має мати певну мету та спрямованість таких грошових коштів, тим більш, що такі грошові кошти отримані не в межах здійснення господарської діяльності двох суб'єктів господарювання, для яких отримання таких коштів може мати відповідну мету (закупівлю товарів та послуг, розрахунок з контрагентами, спрямування коштів на погашення існуючої заборгованості тощо), а надані фізичній особі, яка не є фізичною особою-підприємцем, не здійснює будь-якої господарської діяльності пов'язаною з отриманням прибутку тощо.

Відповідно, учасниками справи не наведено, а судом першої інстанції не з'ясовано з якою метою та для яких цілей фізичною особою ОСОБА_2 , яка не здійснює господарську діяльність, було отримано від ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 доларів США.

При цьому, судова колегія зауважує, що у договорі позики, який укладений між ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ОСОБА_2 відсутні умови в яких сторонами було б визначено мету отримання позичальником таких грошових котів.

Поза увагою та сумнівами суду першої інстанції також залишено з'ясування обставин щодо мети, яку переслідувало ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" надаючи фізичній особі, яка не здійснює господарську діяльність та не отримує прибутки, позику у розмірі 5 000 000,00 доларів США.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що за умовами договору позики від 26.04.2018 відсотки на Позику, що надається за Договором не нараховуються (п. 1.3. Договору), а позикодавець не має права вимагати дострокового повного або часткового повернення Позики, штрафних санкцій, передбачених Договором (п.1.7. Договору). До того ж, за умовами договору позику надано на 10 років.

Судова колегія також відзначає, що наявні матеріали справи не містять, а заявником не надано жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ОСОБА_2 мають будь-які зв'язки, є пов'язаними особами, позичальник є засновником, кінцевим бенефіціарним власником товариства тощо.

Наголошує колегія суддів й на тому, що у наявних матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що у ОСОБА_2 є будь-яке нерухоме або рухоме майно, яке було передано в заставу ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ", в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.

Аналіз приписів ч.ч. 1, 2 ст. 3 та ч. 1 ст. 6 Господарського Кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що господарська діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, здійснюється, зокрема, у формі підприємництва для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку за принципом вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України.

Положеннями ч. 1 ст. 19 та ч.ч. 1, 2 ст. 67 ГК України, визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, господарське зобов'язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб'єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об'єктами відповідної господарської операції.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності також кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Вищенаведена позиція узгоджується із змістом п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Однак, з матеріалів справи не вбачається будь-якої розумної мети та економічної причини у наданні ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" позики ОСОБА_2 .

Тобто, у даному випадку, товариство, яке як й будь-який інший господарюючий суб'єкт має на меті отримання прибутків від власної господарської діяльності, надало фізичній особі, з якої не має жодних взаємин, яка не отримує прибутків та не має майна, грошові кошти у значному розмірі, без отримання для себе будь-якого економічного сенсу.

Наведене, на переконання колегії суддів, викликає обґрунтовані сумніви щодо надання ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та отримання ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики від 26.04.2018, та відповідно наявність у ОСОБА_2 фінансової спроможності подальшого надання позики ОСОБА_4 .

Щодо договорів позики та поруки від 15.05.2019, колегія суддів зазначає таке.

Як вже було вказано вище, за умовами договору позики від 15.05.2019, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 отримав у власність грошові кошти в сумі 1 500 000 доларів США та зобов'язується повернути їх у визначений цим Договором строк.

За умовами договору поруки, який укладено між ОСОБА_2 (Кредитор), ОСОБА_4 (Боржник) та ТОВ ЮК "СЕНАТ" (Поручитель), останній зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язань за Договором позики від 15.05.2019, укладеним між Кредитором та Боржником, а саме: сплати грошових коштів у розмірі 1 500 000,00 доларів США, у наступному порядку: 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів - до 30.11.2019 року (включно); 500 000,00 (п'ятсот тисяч) доларів США 00 центів - до 30.11.2024 року (включно) (п. 1.1. Договору).

У даному випадку, колегія суддів зазначає, що як й відносно до вищевказаного договору позики укладеного між ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ОСОБА_2 , наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження мети та доцільності отримання ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 1 500 000,00 доларів США.

Зокрема, у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 здійснює господарську діяльність, отримує прибутки, має будь-яке майно, яке забезпечує виконання взятих на себе грошових зобов'язань тощо.

Відповідно, наявні у матеріалах справі докази не надають суду можливості встановлення обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 , а також ОСОБА_2 здійснюють відповідну індивідуальну підприємницьку діяльність, отримують прибутки, є засновниками (учасниками) певних суб'єктів господарювання, та відповідно отримання та надання позики у значних розмірах, для останніх є звичайними договірними відносинами та перебувають поза розумним сумнівом.

Крім того, колегія суддів зауважує, що наявні матеріли справи не містять жодних належних на допустимих доказів на підтвердження пов'язаності вказаних осіб, як між собою, так й їх пов'язаності з ТОВ ЮК "СЕНАТ".

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частиною другою статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука за своєю правовою природою має додаткове (акцесорне) зобов'язання до основного (кредитного) договору та напряму залежить від його умов. Загальний розмір кредитної заборгованості стосується як боржника, так і поручителя, який несе солідарну відповідальність в межах строку поруки.

Колегія суддів відзначає, що дійсно чинне законодавство не встановлює обов'язку сторін надання доказів на підтвердження пов'язаності сторін договору, мети та доцільності його укладення, однак, у даному випадку, як вже було вказано вище, судом в мажах справи про банкрутство застосовують підвищені стандарти доказування, сутність яких полягають, зокрема у запобіганні визнанні фіктивної заборгованості, визнання якої вподальшому може призвести до контролю окремого кредитора за всією процедурою банкрутства.

У даному випадку, колегія суддів наголошує на тому, що у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 є особою пов'язаною з боржником, зокрема його засновником, керівником, кінцевим бенефіціарним власником тощо.

Відповідно, наявні матеріли справи не свідчать про наявність у будь-якої доцільності та зацікавленості в укладенні договору поруки та взяття на ТОВ ЮК "СЕНАТ" себе зобов'язання з повернення позики, яка була отримана ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, зокрема розгляду грошових вимог ОСОБА_2 до боржника, ТОВ ЮК "СЕНАТ" неодноразово висловлювало заперечення щодо таких вимог, стверджувало про відсутність будь-яких правовідносин між боржником, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також наголошувало на фіктивності такої заборгованості.

Однак, місцевий господарський суд залишив такі доводи боржника поза увагою, не надавши їм жодної оцінки та обмежившись лише посиланням на наявності договірних відносин між сторонами та оглядом оригіналів договорів.

Натомість, як вже було вказано вище, під час апеляційного перегляду справи, до суду апеляційної інстанції звернувся безпосередньо ОСОБА_2 , який повідомив про наявність обставин, які викликають у суду обґрунтовані сумніви щодо наявності між сторонами договірних відносин, вчинення грошових операцій та отримання коштів.

Так, ОСОБА_2 було надано пояснення, із наданням відповідних доказів, у відповідності до яких останній проживав на Сумщині разом з родиною та працював кочегаром у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Краснопільське професійно-технічне училище» та у Державному навчальному закладі «Охтирський центр професійно-технічної освіти» отримуючи мінімальну заробітну плату.

За поясненнями ОСОБА_2 , після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, він у вересні 2023 переїхав до м. Києва та почав працювати двірником, де й познайомився з ОСОБА_4 , з яким до цього часу знайомий не був та який також працює двірником.

Як стверджує ОСОБА_2 , він не має жодних зв'язків (правовідносин) ані з ОСОБА_4 , ані з ТОВ ЮК "СЕНАТ". Не укладав з ними жодних договорів, не отримував коштів та не надавав їх у позику іншим особам.

ОСОБА_2 було надано до суду довідку про доходи та виписки з банківського рахунку з яких вбачається, що останній отримує мінімальний дохід, в том числі допомогу по безробіттю, а також не здійснює значних витрат.

Також ОСОБА_2 зазначає, що він не уповноважував адвоката Грицюка О.О. здійснювати представництво його інтересів в суді та вважає, що треті особи скористались його персональними даними задля подання заяв до суду, зокрема й з кредиторськими вимогами до боржника.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також виходячи з стандарту підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство, у колегії суддів є обґрунтовані сумніви щодо дійсності укладених між сторонами та доданих до заяви про визнання кредиторських вимог ОСОБА_2 , договорів позики та поруки, оскільки як вже було вказано вище, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ "ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ТОВ ЮК "СЕНАТ" не є пов'язаними особами, не мали жодної мети, доцільності та економічного сенсу щодо укладення договорів позики та поруки,, зокрема враховуючи те, що фізичні особи не мали доходів та майна, яке могло б гарантувати повернення позичених коштів.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що дійсно у наявних матеріалах справи мстяться договори позик та поруки, оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції під час судового засідання, однак, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, а суду здійснити перевірки таких вимог з застосуванням підвищеного стандарту доказування, зокрема задля унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.

На переконання колегії суддів, з огляду на наявні заперечення з боку боржника щодо відсутності правовідносин з вищевказаними фізичними особами, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості визнати явку даних осіб у судове засідання обов'язковою, з метою з'ясування дійсних обставин справи, однак своїм правом не скористався.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану ухвалу в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів заборгованості ОСОБА_2 до ТОВ ЮК "СЕНАТ", місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків щодо наявності договірних відносин між сторонами та відповідно виникнення у боржника грошових зобов'язань перед кредитором.

Щодо заяви ОСОБА_8 про заміну кредитора, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 07.10.2025, колегія суддів зазначає таке.

Так, заявник просить суд:

За змістом статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частини 1, 2 статті 517 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі №755/7423/17 зазначив, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому необхідно враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

За приписами ст. 43 КУзПБ у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі. Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 ГПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує.

Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами (подібний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17).

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.

У цьому аспекті Суд також підкреслює, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/3411/14 зроблено висновок про те, що правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов'язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

У пункті 132 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.

У вирішенні питання заміни сторони її правонаступником (як на будь-якій стадії судового процесу, так і на будь-якій стадії виконання судового рішення) у кожному конкретному випадку здійснюється судом, шляхом дослідження та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви.

З пояснень наданих самим ОСОБА_2 , як письмово, так й усно під час судового засідання, останній не знайомий з ОСОБА_8 , не укладав та не підписував жодних договорів з ним, не отримував коштів за договором про відступлення права вимоги.

Наголосив ОСОБА_2 й на невідповідність підписів, зроблених від його імені в договорі про відступлення права вимоги від 23.06.2025, в акті приймання-передачі документів до нього та в розписці від 20.08.2025, дійсному підпису ОСОБА_2 , зразки якого є в нотаріальній заяві свідка від 28.08.2025.

Отже, ОСОБА_2 заперечує, як факт укладення договору про відступлення права вимоги, так й його виконання сторонами, зокрема отримання грошових коштів від ОСОБА_8 .

За обставин даної справи, у колегії суддів виникають обґрунтовані сумніви щодо дійсності укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , договору відступлення права вимоги від 23.06.2025, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_8 про заміну сторони правонаступником.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Тому інші доводи учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскаржувана ухвала в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог фізичної особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" скасуванню із прийняттям нового рішення про відхилення таких вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційні скарги задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 по справі №916/420/25 в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог фізичної особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" - скасувати.

3. Відхилити повністю грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ".

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.11.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.

Попередній документ

132040673

Наступний документ

132040675

Інформація про рішення:

№ рішення:	132040674
№ справи:	916/420/25
Дата рішення:	17.11.2025
Дата публікації:	26.11.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; банкрутство юридичної особи

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (03.10.2025)
Дата надходження:	29.07.2025
Предмет позову:	про визнання договору недійсним

Розклад засідань:

Минулі засідання (51)

17.02.2025 15:20	Господарський суд Одеської області
02.04.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
14.04.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
16.04.2025 16:30	Господарський суд Одеської області
16.04.2025 17:00	Господарський суд Одеської області
21.04.2025 11:10	Господарський суд Одеської області
28.04.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
30.04.2025 14:30	Господарський суд Одеської області
12.05.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
12.05.2025 14:30	Господарський суд Одеської області
12.05.2025 14:40	Господарський суд Одеської області
19.05.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
19.05.2025 15:15	Господарський суд Одеської області
21.05.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
21.05.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
26.05.2025 11:50	Господарський суд Одеської області
26.05.2025 12:10	Господарський суд Одеської області
11.06.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
16.06.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
16.06.2025 14:15	Господарський суд Одеської області
16.06.2025 14:30	Господарський суд Одеської області
18.06.2025 14:15	Господарський суд Одеської області
23.06.2025 10:00	Господарський суд Одеської області
23.06.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
14.07.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
23.07.2025 14:40	Господарський суд Одеської області
01.08.2025 10:00	Господарський суд Одеської області
06.08.2025 14:15	Господарський суд Одеської області
06.08.2025 14:30	Господарський суд Одеської області
08.08.2025 10:00	Господарський суд Одеської області
03.09.2025 15:15	Господарський суд Одеської області
10.09.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
10.09.2025 15:40	Господарський суд Одеської області
10.09.2025 16:00	Господарський суд Одеської області
15.09.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
01.10.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
03.10.2025 10:00	Господарський суд Одеської області
03.10.2025 10:20	Господарський суд Одеської області
03.10.2025 10:30	Господарський суд Одеської області
08.10.2025 14:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
15.10.2025 16:30	Господарський суд Одеської області
15.10.2025 16:45	Господарський суд Одеської області
22.10.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
22.10.2025 14:20	Господарський суд Одеської області
29.10.2025 16:00	Господарський суд Одеської області
03.11.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
03.11.2025 14:30	Господарський суд Одеської області
03.11.2025 14:40	Господарський суд Одеської області
05.11.2025 15:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
12.11.2025 13:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
17.11.2025 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд

Заплановані засідання (4)

03.12.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
03.12.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
05.12.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
05.12.2025 15:40	Господарський суд Одеської області