Справа № 635/5208/25 (1-кс/635/1839/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1324/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
12 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
перекладача - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 09 жовтня 2025 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42025222130000051 від 11.04.2025 року за ч.3 ст. 199, ч.1 ст. 204 КК України, -
Цією ухвалою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 07 грудня 2025 року включно.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, а в разі залишення раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зменшити суму застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилався на те, що ОСОБА_9 не отримував копії клопотання та додатків до них. Вказував на відсутність доказів існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КК України. Вважав, що слідчим суддею не досліджувалась можливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Також вказувала, що визначений розмір застави є не помірним та вважав, що існують підстави для зменшення розміру застави.
11.11.2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла зава прокурора ОСОБА_10 , в якій вона просила розглянути апеляційну скаргу без участі прокурора.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025222130000051 від 11.04.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 199, ч.1 ст. 204 КК України.
09.10.2025 року слідчий СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_11 , звернувся до слідчого судді Харківського районного суду Харківської області з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання посилався на фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтованість підозри, оголошеної ОСОБА_9 , існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
10.07.2025 року ОСОБА_9 затримано в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України.
11.07.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру за ч.3 ст. 199 КК України.
Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 , слідчий суддя суду першої інстанції вважав обґрунтованою підозру у вчиненні підозрюваним, в тому числі, особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 199 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна. Слідчий суддя суду першої інстанції вважав доведеним наявність існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість підозрюваним: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, який обумовлюється серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину; незаконно впливати на потерпілого та свідків, оскільки такий ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Також слідчий суддя достатньо обґрунтованим вважав ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Поряд з цим, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих йому дій, підтверджується відомостями, які містяться в матеріалах провадження, зокрема в протоколах НСРД, протоколах обшуку
Враховуючи обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження вбачається, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 199 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8 до 12 років з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Згідно відомостей про особу підозрюваного вбачається, що він є громадянином Туреччини, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність постійного джерела доходів, не має сталих соціальних зв'язків, місця реєстрації.
Усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, таким чином намагаючись уникнути кримінальної відповідальності.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно підозри, які інкримінуються підозрюваному у вчинення особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності населення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого менш суворого запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі досудового розслідування підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, положення КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, оскільки доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Колегія суддів не може погодитись з доводами захисника щодо непричетності підозрюваного до дій, які вбачаються зі змісту оголошеної йому підозри, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах провадження, а також відомості, що досліджувались під час апеляційного перегляду - вочевидь спростовують такі твердження.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки прокурором поза розумним сумнівом доведено, а слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані відомості, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та його сімейний стан. При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження щодо підозрюваного ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Поряд з цим, колегія суддів дійшла висновку, що розмір застави, саме який був визначений слідчим суддею суду першої інстанції, у разі його сплати, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_9 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, та обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів - не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 09 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :